…

P.S. Фільм “Шеф Адам Джонс”, дуже рекомендую спочатку глянути це прекрасне кіно з Деніелем Брюлем та щоб ви краще зрозуміли суть фф. (не є важким, дуже легко йде та сприймається). Приємного читання.

Тоні Балерді ідеальний. Неперевершений, такий досконалий та блискучий. Та точно той, хто заслуговує на хороше кохання.

Адаму ніколи не було дано красу бачити, справді ніколи. Принаймі не тоді, коли Тоні дивився на нього сяючими очима, не пропонував в Франції піти в кафе в 3 районі справа від них, не тоді коли прикладав знову і знову ватні диски до побитого окривавленого лиця.

Але побачив тоді. Цей сяючий блиск в очах, усміхнені вуста, які були направлені на Джонса, ідеально випросуваний костюм, який підкреслював досить підтягнуту фігуру з першокласними, як завжди, пасмами волосся заправленими набік. Проте закрив двері не він, а Елен, вона усміхнено пленталась позаду.

Вчорашня доза алкоголю, справді давала про себе знати, увесь світ ніби через якусь дурну скляну бульбашку відчувався.

“Я подзвонив по номеру з карточки, яку вони залишили. Це працівники IT- компанії, Адаме”

Чи зупинилось у шефа серце? О так, щеб пак. Чи бажав він обняти від щастя Елен та відсвяткувати це з нею? На жаль..

Якщо діяти, то саме час. Підійти, поцілувати, відійти, так? Адам піднявшись, вибравши ціль та направившись до неї і гадки не мав у що влипає. Припастись до губ Балерді можливо, але забути про їх – ні. Ледь персикові, тонкі, привідкриті та такі ніжні. Неочікувність спантеличує, Тоні не відповідає, мабуть, секунд 6 перед тим як дати змогу чужому язику потрапити до рота.

За мить вони перестануть цілуватись. Адам заклякне мов одна з десяток статуй Горгони, дивлячись на присоромленого чоловіка перед собою. Балерді почне охоче руйнувати ту тишину говорячи, якусь маячню про секретарку та її безвідповідальність, яка чомусь до сьогодні, якось і не сильно кидалась в очі. Елен буде посміхатись та показувати, що її присутність все ж зайва.

Це буде не кінець, скоріше правильний початок. Адам поговорить з Елен, лишитись друзями – найкращий варіант Не склалось – буває. Не таке ж і сильно кохання у них, правда? – Елен без слів погодилась із цим. Тоні повернеться до роботи з великою снагою, закриватиме очі в документах та рахунках роблячи вигляд, що у його кабінеті існують нормальні стіни чи двері, а не скляна стіна відділяюча від кухні його робоче місце. Рум’янець на його щоках тепер буде з’являтись на долю секунди довше, на пів миті швидше, на крихітку відтінка яскравіше при погляді на Шефа.

Станеться це через 2 тижні і 4 дні (безумовно через парі з Девідом це число є точним) Джонс прийде на роботу на годину раніше тримаючи улюблені білосніжні лілії Тоні (а про це вже сп’яну бовкнув Мішель, ще за рік до від’їзду з Франції, коли вони пробували знайти себе у ще одному барі Парижу) прямуючи упевнено в кабінет у кінці приміщення ліворуч та зустрічаючи свіжий погляд боса.

Ти це зможеш, давай, покажи йому це.

– Мене тут останнім часом новий ресторан на Кеп – Стріт почав цікавити, хочу піти скуштувати їх хвалений стейк під соусом Сальса Верде. Я був би не проти твоєї присутності зі мною

Секунда, три, п’ять, сі…

-Це такий вид жарту від наркоманів з Америки чи це справді побачення?

Чорт

– Чому ж зразу романтика. Як на мене це було б чудова трата твого часу і хорошому місці та перебуваючи з такою чудовою компанією у вигляді моєї персони.

-З ліліями у руках, Джонсе

Він уже казав чорт?

-Це… мило

Ви колись бачили двох дорослих присоромлених чоловіків, стоячи у невеликому кабінеті? Тепер бачили

-Знаю, ну то..?

– Так, я піду з тобою на побачення, Адаме

-Тоді я з щирою радістю посмію віддати тобі ці лілії

-З щирою радістю їх прийму

Добре. Присоромлені ситуацією дорослі чоловіки стовбичать посміхаючись посеред невеликого кабінету тепер уже віддаючи один одному яскраві усмішки

Через тиждень квіти у вазі, в кабінеті, змінились на яскравіші, звіжіші, нові після спільного “не побачення” у кіно та прогулянки парком опісля.

Менше чим через 4 дні станеться перший справжній поцілунок біля заднього виходу, куди всі виходять на “перекур”. Адам стисне талію під піджаком Тоні, даючи обняти себе за шию та потягнути несильно за загривок до себе.

Через місяць вони гримнуть дверима двох поверхової квартири Баларді, скинуть поспіхом одяг та кинуть пачку паперів з новим меню на невеликий столик в кухні будучи на пів дорозі до спальні.

Відкриється шухляда з смазкою, Адам опиниться між ногами Тоні, нависаючи зверху. Їх очі зустрінуться. Вони роблять все правильно. Кожен хрип, стогін, поцілунок, засос, слід на тілах (додаючи до списку царапини на спині Джонса, які він буде пам’ятати ще кілька днів з приємним поколюванням серця, які залишились після другого оргазму іншого).

Ранок зустріне Адама з тихим сопом на сусідній подушці та найпрекраснішу картину у його житті: ідеально пригладжена чуприна знайшла своє місце на подушці та лиці власника, шкіра в районі ключиць нагадує більш буро червоні відтінки від Адамових губ, а чужа сорочка (коли Балерді устиг її одягти буде невідомим) спадатиме з чоловічого плеча навпроти.

Поснідають разом, на роботу підуть теж. Повернуться вони разом з продуктами для вечері та солодощами до фільму.

Через 2 тижні дізнається Елен, через місяць – вся кухня.

Ще через пів року вони з’їдуться, через пів року від цих подій Адам зайде у сірому костюмі в офіс, в руках вже червоні рози в синій стрічці.

Коліно. Слова. Коробочка.

– Я згоден

Оплески, вихідний у всіх, який Джонс потім заставить відробляти та поцілунок, який буде супроводжуватись фразами “Вітаю”, “Щастя вам” з залу ресторану, який колись допомогла відкрити сім’я Балердів.

Чи думав Адам про це? Ні, ніколи. Чи щасливий бути чоловіком Тоні не дивлячись на цю гіпер опіку та постійні трудоголічні наступи? Так, звісно. Вони це обов’язково пройдуть

Тепер вони разом, а усе інше побачимо