Let’s run

Ніколи не знаєш, куди прибіжиш, якщо будеш тікати. Але будь-яка втеча може стати доленосною.

Про те, як Фелікс тікає від роботи і свого менеджера у Барселону, де Чанбін випадково рятує його.

Пам’ятайте, що всі персонажі історії є вигаданими і будь-який збіг із людьми, що живуть нині чи жили в минулому, випадковий. Це лише моя уява.

 

 

Новий день для Чанбіна починається надто пізно. Вчора було багато вина, танців і розмов англійською, від яких досі трохи гуде голова. Чомусь п’яний язик завжди більш вправний, хоча Біні, здавалося, прекрасно себе контролював. Спогади про вчорашню ніч такі далекі та розмиті, ніби то все трапилося зовсім не з ним. Обличчя тих американських туристів він ще пам’ятає, але от про що говорили – назавжди лишиться таємницею. Півпляшки смачного іспанського вина просковзнули до шлунку так легко, наче то була вода, і навіть похмілля не викликали. Проте спромігся вилізти з ліжка він все одно пізно. І єдиним плюсом такого пробудження було те, що о такій порі в хостелі зазвичай лишалося небагато гостей, бо більшість розбрідалися звідси раніше.

Тому після ванної Чанбін почовгав на кухню, не поспішаючи зайняти чергу до кавомашини і сподіваючись, що там уже пусто. А він скоріше помре від нестачі кави у крові, ніж зможе дійти до найближчої кав’ярні. Навіть попри душ, він ще не прокинувся до кінця, і очі постійно злипаються, намагаючись вхопити хоч кілька секунд мікросну.

Мрії про пустий хостел, звісно, лишилися лише мріями, бо біля кавомашини уже стояв якийсь хлопець. Чанбін раніше не бачив його тут, але він, звісно, не знає усіх гостей, вони тут змінюються щодня.

– Хей. – Говорить Біні, увійшовши на кухню, бо саме так найкраще привітатися, коли ти поняття не маєш, звідки людина перед тобою.

Хлопчина підскакує від несподіванки і розвертається, щоб відповісти тим самим нейтральним «хей», і Чанбін справді зависає на кілька секунд, розглядаючи його. Хлопець виглядає наче айдол з отим білим висвітленим волоссям і веснянками, хоча, здається, теж не прокинувся до кінця і те саме волосся стирчить у різні сторони. Вау, він дійсно дуже красивий. Насправді схожий на азіата, хоча Чанбіну здається, що хлопчина змішаної раси, бо зовнішність його здається надто незвичною. Дрібні риси витягнутого обличчя прекрасно контрастують з великими темними очима та пухкими губами.

Чанбіну би варто вибачитись, що налякав цього красеня, але це буде звучати трохи дивно після того, як він мовчки розглядав його стільки часу, тому він вирішує лише ніяково усміхнутись. Хлопець відповідає тим самим і, господи, це робить його ще гарнішим.

Він забирає свою повну філіжанку з кавою і відступає, щоб дати місце Чанбіну, і той киває йому, ще раз вдячно усміхнувшись. Він би навіть радий почати розмову, але якось губиться і тепер зовсім невпевнений у своїй поганенькій англійській. Тоді Чанбін помічає, як обличчя хлопця, який щойно дивився кудись униз, перекошується від жаху. Він впускає свою чашку, вона розбивається об плитку на підлозі і кава розхлюпується по всій кухні, а тоді кричить не своїм голосом і двома швидкими кроками долає відстань до Чанбіна. Той розуміє, що хлопчина біжить прямо на нього і вже готовий заскочити йому на руки, тому автоматично відкидає свою поки пусту чашку в сторону, щоб піймати його.

Іноземець щось дуже швидко тараторить англійською, великими круглими від переляку очима заглядаючи у вічі Біні, але у такій стресовій ситуації Чанбін не здатен зрозуміти ані слова. Проте він нарешті прокидається, коли доводиться трохи напрягтися, тримаючи на руках незнайомця.

– Уявлення не маю, про що ти говориш і чому вискочив на мене, але я навіть не проти. Не кожного дня такі красені падають тобі прямо в руки.

Незнайомець завмирає і припиняє свої теревені, мабуть, намагається збагнути, якою мовою говорить Чанбін, або просто з сумом усвідомлює, що його не розуміють.

Чанбін підкидає свою приємну ношу на руках, щоб взяти її зручніше, хлопець зовсім не важкий, такий тендітний. Біні міцніше притискає його до себе і таки заглядає собі під ноги, щоб зрозуміти, що так злякало цього юнака. На підлозі, вмочивши лапки у розлиту каву, бореться за життя величезний тарган. То от воно що, просто тарган. А злякався так, ніби там півметровий щур, не менше. Чанбін ще раз кидає погляд на хлопця на своїх руках, який уже обома руками обіймає його за шию та дивиться під ноги разом з ним. Боже, він такий гарний зблизька, особливо ці чарівні веснянки, великі темні очі з довгими віями та рожеві губи бантиком. Виглядає наче казкове створіння, якась фея, а не людина.

Хлопець кривиться від огиди, виловивши на підлозі причину своїх негараздів і тиснеться до Чанбіна ближче. Біні думає, що спокій цього янгола виправдовує вбивство невинної комахи і робить кілька кроків в її сторону, щоб врешті прибити таргана своїм черевиком. Хлопець тихо ахає і коли Чанбін прибирає ногу, вони обоє заглядають, що там внизу. Розчавленою коричневою купкою тарган лежить на підлозі, і вони обоє впевнені, що той більше ніколи не буде повзати. Біні видихає з полегшенням і переводить погляд на хлопця на своїх руках, але той досі з острахом виглядає, що там унизу з тарганом. Здається, з рук він злазити не планує. Хоча не сказати, що Чанбін сильно проти.

– Ти в порядку? – Питає Чанбін англійською.

Біні би радий пояснити, що нічого страшного не сталося і тому не варто хвилюватися, той тарган, мабуть, боявся їх ще більше, бо він бачив як той вліз лапками у пляму від кави на підлозі, а тоді почав швиденько тікати від неї подалі, перелякавшись чи то її, чи то крику незнайомця, проте його знань англійської вистачає лише на це. Чанбін думає, чи можна уже поставити його на підлогу, бо хоч хлопець зовсім не важкий, проте це досі незнайомий хлопець, якого він тримає на руках, немов ту наречену на порозі церкви.

– Він мертвий? – Несподівано питає він корейською, і Чанбін уже сам ледве не кричить від несподіванки і не кидає свою дорогоцінну ношу.

– Ти кореєць?! – Питає Чанбін, шоковано глипаючи на нього очима.

– Взагалі-то австралієць, але я добре знаю корейську. Очевидно, краще, ніж ти англійську.

Він усміхається, даючи зрозуміти, що жартує, хоча це чиста правда. Англійська Чанбіна не така досконала, він планував підучити її у цій поїздці, хоча на тверезу голову виходило поки слабо. А от цей хлопець говорить корейською справді чудово, з ледве чутним акцентом.

– Якщо він мертвий, то можеш опустити мене.

– А як ні? Тут може бути ще багато тарганів, вони живуть величезними зграями. Боюся, на підлозі досі може бути небезпечно.

Хлопець спочатку лякається, а тоді до нього, здається, доходить, що Чанбін просто жартує, і він легенько всміхається.

– Як добре, що зі мною опинився такий сильний і накачаний чоловік. – Австралієць тягнеться і безцеремонно жмакає своїми маленькими ручками біцепс Чанбіна. Ну ні, він не може справді це робити! – Яке везіння, що ми зустрілися.

Біні все-таки ставить хлопця на ноги, просто відносить ближче до дверей і подалі від того гармидеру на підлозі.

– А як же таргани? – Питає австралієць і навіть боязко озирається навкруги.

– Не хвилюйся, я зможу тебе захистити.

Хлопець заливається чарівним низьким сміхом.

– Я Фелікс.

– Чанбін. Дуже приємно.

– Взаємно і дякую за порятунок! Вибач, що я так несподівано скочив тобі на руки, це рефлекс, я просто страшенно боюся комах. – Він збентежено підтискає губу, доки його щоки забарвлюються милим рум’янцем.

– Австралієць, який боїться комах? Це досить неочікувано.

– Саме тому і боюсь, я у своєму житті таке бачив, що тобі і в страшному сні не насниться. Ох, вибач, ти, мабуть, старший за мене.

– Не переймайся через це, я звик, що за кордоном усі не звертають увагу на вік.

– Добре. Мабуть, треба прибрати цей безлад, що я наробив. – Він махає рукою в сторону величезної плями від кави, двох розбитих чашок та дохлого таргана, що досі валяються на підлозі.

Чанбін пропонує допомогу і не відступає, коли хлопець відмовляється. Удвох вони справляються досить швидко.

– Так і не випив кави. Хоча повинен визнати, той тарган збадьорив мене навіть краще. – Говорить Фелікс, коли вони стоять уже на чистій кухні, і кидає сумний погляд на кавомашину.

– Чесно кажучи, та кава ще те лайно, просто без своєї дози кофеїну я навіть не можу дійти до нормальної кав’ярні. Можеш вважати, що той тарган врятував твої смакові рецептори.

– А ти давно у Барселоні? Бо я приїхав тільки вчора вночі, ще не встиг нічого побачити.

– Третій день сьогодні. Я звісно, гідом ще бути не зможу, але міг би показати дорогу до хорошої кав’ярні. Якщо хочеш.

З вигляду не скажеш, але Чанбін дуже хвилюється, коли це пропонує, бо він справді хоче піти з цим хлопцем хоча би на каву. І вже думає, той зараз скаже, що він тут зі своєю дівчиною, хлопцем, собакою, бабусею чи ким завгодно, тому не може погодитись.

– Було би чудово! – Широко усміхається йому Фелікс, демонструючи свої білі зуби, наче у кінозірки, і Чанбін думає, що пішов би з ним не лише кави попити.

Вони домовляються швидко зібратися та зустрітися в холі, і Фелікс уже чекає на нього, коли Чанбін спускається вниз. Він говорить про щось англійською з хлопцем на рецепції, коли Біні підходить до них, і Фелікс відразу тягне його на вулицю. Він здається дуже активним, як для людини, котра лишилася без ранкової кави через таргана.

Вони розмовляють весь час дорогою до кав’ярні та уже сидячи всередині, нарешті попиваючи хорошу запашну каву. Виявляється, австралієць зовсім не планував лишатися у їхньому хостелі. Він каже, що ця подорож – це його бунт. Раніше він був у Барселоні по роботі і його менеджер обіцяв дати йому більше вільного часу, щоб побачити місто, але так завалив роботою, що нічого не вийшло. І коли вони нещодавно посварилися, Фелікс послав їх усіх під три чорти і просто сам втік до Барселони на першому ж рейсі. Навіть майже ніяких речей із собою не взяв, лише нашвидкоруч зібраний рюкзак.

Він говорить, що раніше ніколи не їздив кудись наодинці, і у нього вперше нема ніякого плану дій. Було дуже страшно, коли в готелі, який порадив йому таксист, не було вільних номерів, і він просто опинився вночі на вулиці. Цей хостел знаходився неподалік, тому вибору у нього не було, не спати ж на лавці у парку. Чанбін заспокоює його тим, що у нього теж нема ніякого плану, бо він завжди подорожує спонтанно.

– Ти багато подорожуєш? – Питає Фелікс і його очі захоплено світяться, не відриваючись від обличчя Біні.

– Не сказав би, що багато, – криво всміхається старший, чухаючи потилицю. – Все-таки робота… Але коли мені набридає рутина, я стаю надто дратівливим, і мені завжди допомагає зміна локації. Тоді я просто шукаю, куди можна поїхати. Цього разу я був справді нестерпним, навіть мій друг Чан сказав мені вшиватися відпочити, тому я вирішив полетіти дійсно далеко.

– А чому саме Барселона? – Питає Фелікс з відкритим ротом, швидко хлопаючи віями, він навіть забуває про свою каву.

– Просто була непогана ціна на квитки. – Чанбін знизує плечима. – Я навіть хостел не вибирав, я ніколи їх не вибираю, лишаюся в першому, де будуть вільні місця. І це завжди хостел, не дуже люблю готелі, там далеко до справжнього місцевого життя. Через це мені одного разу в Парижі пощастило заночувати у одного албанця, з котрим ми познайомилися у барі, бо я не зміг знайти собі місце для ночівлі. – Він весело сміється, хоча Ліксу така ситуація здається жахливою. Мабуть, він би просто помер на місці, якби не знайшов, де переночувати.

– І тобі не було страшно йти додому до незнайомої людини?

– Мабуть, це справді погана ідея, але поки мені з цим щастило. Мій друг Чан завжди говорить, що я повинен готуватися краще, бо одного разу потраплю у негаразди, але Чан надто одержимий плануванням, тому я його не слухаю.

– І чим ти займався тут весь час?

Його трохи поглинають думки про дурні жарти в стилі “зваблював чарівних хлопчиків та заманював на каву”, але він вчасно себе зупиняє.

– Гуляв. У хостелі завжди знайдуться люди, котрі можуть порадити хороші місця, які варто відвідати. Боже, я вчора їв найсмачнішу піцу на світі, бо одна українка сказала сходити у той ресторанчик. Зовні місце виглядало не надто презентабельним, мабуть, я би просто пройшов повз, але це була справді неперевершена піца. Ти повинен туди потрапити! Взагалі, якщо тобі потрібен якийсь план, то я можу дати кілька порад.

– Було би чудово, – Фелікс розпливається у чарівній усмішці і його щоки трохи рум’яняться. – Бо я поняття не маю, що мені робити далі, якщо чесно. Мене вистачило лише на те, щоб заїхати додому за піжамою та купити квитки.

– Ти тут надовго?

– Лише на вихідні, у понеділок треба повертатися назад. Добре, що я додумався відразу взяти квиток додому, бо хоч і був розлюченим, але в мене робота і я не можу порушити контракт. А ти коли повертаєшся?

Фелікс виглядає справді надзвичайно мило у цій світлій сорочці, зі своєю широкою усмішкою, невинними добрими очима і тими чарівними веснянками. Чанбін обожнює свої подорожі через можливість познайомитися з такими людьми.

– Планував повертатися у вівторок.

– А чим ти займаєшся, якщо не секрет? На жаль, я не можу так вільно розпоряджатися своїм часом. – Говорить Фелікс і з жалем підтискає губу. Він давно не почувається вільним на своїй роботі, хоч і любить те, чим займається.

– Я керую фітнес-центром. І хоч працюю там же інструктором, мої працівники часто дозволяють взяти мені відпустку, коли вже не можуть мене витримати. Цього разу мене буквально випхали копняками, аби я тільки не псував усім настрій.

Несподівано Фелікс заливається своїм низьким сміхом і англійською питає, чи він це серйозно.

– Так, а що?

– Просто, вибач, це так банально. Тобто ти виглядаєш як типовий інструктор з фітнесу. Це справді смішно.

Чанбін на це лише фиркає, але теж усміхається, бо сміх Фелікса чарівний.

– А ти чим займаєшся?

– Ох, я модель. – Відповідає австралієць і чарівно червоніє.

– І ти будеш говорити мені про банальності? Щойно побачив тебе, то відразу подумав, що ти якась знаменитість.

– Такий гарний? – Питає Лікс, навіть не стримуючи свою широку усмішку, але Чанбін уже дивиться на нього серйозно. Пропалює поглядом своїх карих очей, обережно обводить кожну рису його обличчя.

– Так, дуже гарний.

– Мені приємно, що ти так вважаєш. Ти теж дуже гарний. – З придихом відповідає Фелікс, ласкаючи Чанбіна поглядом. І це правда. Він бачив багато гарних людей, але таких привабливих – не часто.

Чанбін усміхається, прийнявши його слова за звичайний комплімент у відповідь, і Ліксові страшенно хочеться опинитися зараз ближче і торкнутися хлопця навпроти. Він відкашлюється, щоб трохи зібратися і дивиться на свою чашку, яка лише наполовину пуста, хоча вони сидять тут, здається, уже справді довго.

– Не хочеш прогулятися сьогодні зі мною? Я збирався в одне цікаве місце, мені вчора порадили, що там має бути дуже гарно.

Навряд чи би Фелікс погодився раніше ось так піти кудись із незнайомцем.  Його єдиним екстремальним рішенням був переїзд з Австралії, коли його запросило іноземне агентство в якості моделі. І зазвичай його менеджер завжди поряд, Фелікс мало що вирішував сам. Поза роботою його коло спілкування було справді вузьким, туди входили лише його друг Хьонджін, що теж працював моделлю, кращий друг Хьонджіна – Джісон, з яким Лікс знайшов спільну мову, і його менеджер Синмін, з яким він справді непогано зійшовся. І нікому з них Фелікс не сказав, де він зараз і що з ним відбувається.

Вчора вони страшенно посварилися з Синміном, бо Ліксу набридли усі ті обмеження, які на нього накладало його агентство і він до біса втомився від нескінченної роботи. Він вимкнув телефон і рвонув до Іспанії. Мабуть, варто хоча би попередити їх, що з ним усе гаразд, мабуть, Синміні страшенно хвилюється і вже зателефонував Хьонджіну з Джісоном, щоб спитати, чи Лікс часом не з ними. Тому хвилюються тепер вони всі.

– Я би з радістю. – Говорить Фелікс, бо йому справді хочеться піти, йому справді хочеться ще побути з Чанбіном, раз у нього все одно нема тут ніякого плану дій. Він хоче вірити, що може довіряти цьому хлопцеві, і однозначно почуватиметься з ним у чужій країні значно краще, ніж наодинці.

 

Чанбін повів його у готичний квартал і вони провели там мало не весь день, гуляючи химерними вуличками та забігаючи в усі цікаві кафе по дорозі. Європа була такою незвичною та вишуканою для Фелікса, не схожою на все, що він бачив раніше. Звісно, він уже не раз був у різних країнах Заходу, але йому ніколи не вдавалося поринути у це життя, і він завжди був у якихось студіях, де була купа людей, що дивились на нього або незацікавлено, або ж навпаки надто захоплено. І він ніколи не мав змоги відчути оте справжнє життя, яке вирувало просто на вулиці.

Вони випили уже незліченну кількість кави, навіть перейшли на безкофеїнову, бо Ліксу здавалось, що його серце і так гупає, мов божевільне. Хоча він не був певен, чи кава тому виною. Після смачного обіду в чергововому ресторані, який Чанбіну порадив хтось із гостей хостелу, вони ще встигли прогулятися дивним парком, що виглядав наче музей, і назву якого Лікс навіть не зміг запам’ятати, бо вражень за сьогодні було і так надто багато.

Зранку він таки написав своїм друзям, що з ним усе гаразд і їм не варто турбуватись, але його досі трохи бентежило, що він так несподівано втік від усіх, змушуючи їх хвилюватись. Він не читав і не слухав ті всі повідомлення, що вони лишили йому, і вирішив купити їм якісь подарунки у знак вибачення. Тому вони з Чанбіном заходили мало не в кожну крамницю, де можна було знайти якийсь незвичний сувенір.

У Фелікса болів живіт та зводило вилиці від сміху, бо Чанбін був справді чарівним та кумедним. Він розказував купу смішних історій і Фелікс, здається, давно не був таким захопленим кимось. Йому здавалося, що рішення про втечу було одним з кращих у його житті.

Коли вони ввечері повернулися назад у хостел, перед тим як розійтись по своїх кімнатах Чанбін спитав, чи Лікс ще планує переселитися до готелю, чи може краще лишиться тут і вони зможуть завтра знову зустрітися біля кавомашини з жахливою кавою. А той навіть не задумувався над відповіддю і швидко погодився провести свій останній повноцінний день у Барселоні з Чанбіном.

Він усміхався всю дорогу до своєї кімнати, усміхався своїм сусідам, які ще вчора його трохи лякали, усміхався, поки приймав душ, усміхався, уже лежачи в ліжку, а потім з такою ж усмішкою постукав у двері Чанбінової кімнати.

Той відчинив йому лише у рушнику, і та щаслива усмішка таки зникла з його обличчя, коли він побачив свого нового знайомого напівоголеним. Він раптом зрозумів, що навіть не поглянув на годинник і не знає, чи зараз не надто пізно, щоб ходити у гості.

– Фелікс? Як ти дізнався, де я живу?

– Мені… Мені сказав хлопець на рецепції.

– А хіба це не та конфіденційна інформація, якою вони не мають права ділитися з усіма бажаючими?

Він не виглядав злим, лише вигнув одну брову, спитавши про це, але Ліксу стало ніяково. Особливо через те, що Чанбін стояв у рушнику, що прикривав лише нижню частину його божественного тіла, і Ліксу було важко концентруватись на його очах та не опускати погляд на ці прекрасні накачані груди, торс, руки та усе інше. Там було на що подивитись, а йому завжди подобались такі великі чоловіки. Сам він у спортзал не ходив, але обожнював тих, хто це робить.

– Мабуть, я був дуже переконливим. Вибач, якщо завадив. Мабуть, краще піду.

– Почекай, не тікай. Я зовсім не проти, просто не очікував побачити тебе на порозі. Ти міг би просто спитати, де мій номер. Проходь.

Він нахилив голову вбік, чарівно усміхнувся та відступив, даючи Ліксу дорогу.

– То ти все-таки один з тих щасливчиків, котрі відхватили одномісний номер?

– Ага. Треба було приїхати раніше. Хоча я теж вловив останній, їх тут не так багато.

Фелікс розглядається, бо кімната виглядає дійсно затишною, значно привабливішою за його, хоч і зовсім невелика.

– У тебе тут мило.

– Так, тут непогано, далеко не найгірше місце, де я жив. Ти сідай, я зараз одягнусь. – Він йде до ванної, бо навіть вона у його номері персональна, і Фелікс трохи заздрить. Сильно заздрить. – То… ти уже встиг засумувати за мною?

– Мені трохи набридли мої сусіди.

Це не зовсім правда, бо одного з них зараз нема, один ліг спати, а ще один тихо читає на своєму ліжку. Він і справді уже скучив за його компанією.

– Ммм розумію, з ними не завжди щастить. Колись я жив у двомісному номері з надто релігійним чоловіком, і він дуже багато розповідав про свого бога ламаною англійською, навіть не давав поспати. Ми сиділи до третьої ночі, а я розумів його через слово. Хоча… може воно й на краще, не сильно люблю релігійні історії.

Чанбін виходить, одягнений у футболку та вільні спортивні штани. Боже, у Фелікса слабкість до чоловіків у такому одязі. Особливо, коли вони виглядають як Чанбін. Особливо, коли вони такі чудові, яким був Чанбін.

Він відкашлюється, бо у горлі почало щось свербіти і не розуміє, що він робить у номері Чанбіна так пізно. Це було дивне спонтанне бажання, а він іще сьогодні зранку пообіцяв собі ні в чому не відмовляти. Бо Фелікс відмовляє собі надто часто, а ще частіше йому відмовляє його менеджер, і він хотів зробити ці вихідні максимально вільними.

– У тебе мила піжама, мені подобається Дедпул, – говорить Чанбін та присідає на ліжко біля Фелікса. Не надто близько, але й не в іншому кінці.

– Дякую. Джісон подарував мені її того Різдва і сказав, що вона повинна прибавити мені впевненості. Саме тому я взяв її із собою. Власне, це єдиний одяг, що я прихватив. Може би нам трохи пройтися по магазинах завтра, я би прикупив собі щось, бо доводиться весь час ходити в одній сорочці. Якщо ти не проти?

Звичайно, у нього можуть бути інші плани, та і Чанбін не виглядає як людина, котра їздить у відпустку, щоб пройтися по магазинах.

– Хороша ідея. Люблю привозити собі новий одяг з поїздок, потім так приємно одягати його і згадувати, звідки ти це привіз. Я би купив щось хороше на пам’ять про ці дні.

Усмішка Чанбіна чарівна і Фелікс просто мліє, дивлячись на нього. Дуже хочеться торкнутися цього хлопця, і хоча він щойно наказав собі цього не робити, він швидко згадує, що пообіцяв не відмовляти своїм бажанням. Його серце відбиває такий шалений ритм, немов просто зараз вискочить із грудей, проте Фелікс цього навіть не чує, бо уже підсувається ближче та поволі нахиляється вперед. Він справді готовий прийняти відмову, далеко не кожному буде приємно, якщо якийсь малознайомий хлопчина почне чіплятися до тебе. Він не думає, що насправді цікавить Чанбіна у цьому плані, проте сьогодні кілька разів ловив на собі такий його погляд, який змушував Лікса повірити у неймовірне.

Він нахиляється повільно, даючи Чанбіну відсторонитись, проте той хоч і виглядає здивованим, несподівано подається вперед та прикриває очі. Їх губи зустрічаються і неквапливо починають рухатись. І Фелікс навіть не помічає, коли встигає пересісти ближче, і коли руки Чанбіна обіймають його. Старший кладе гарячу долоню йому на щоку, вона майже палає, і Фелікс навіть не здивований, що цей хлопець виявляється гарячим в усіх можливих сенсах цього слова. Його язик болюче повільно проводить по Ліксовій нижній губі, і той впускає його у середину. Чанбін цілується так само чудово, як і виглядає, так само чудово, як усе, що він робить.

Фелікс так давно не відчував оцього виру емоцій від звичайного поцілунку, що майже стогне йому у вуста, і не зовсім контролюючи себе, перебирається хлопцю на коліна.

Руки Чанбіна чіпляються за його талію, і він почуває себе приємно маленьким через цей дотик. Фелікс збуджується так стрімко, що вже майже готовий потертися об його тіло, наче той кіт, що просить ласки. У нього справді давно нікого не було, він розійшовся з останнім хлопцем місяці чотири тому, і вже надто довго почувається самотнім через це. А ще він ніколи не робив перший крок. І ніколи не цілувався з тим, з ким знайомий всього день. Від усвідомлення, що Чанбін відповідає йому взаємністю, що Фелікс йому теж подобається, у нього просто зриває дах.

І коли ті самі великі долоні Чанбіна болюче повільно ковзають йому під піжаму, проводячи вздовж хребта, австралієць переконується, що не хоче зупинятися, йому хочеться відчувати його більше, хочеться більше гарячих дотиків на своїй шкірі.

– Феліксе, почекай, – говорить Чанбін, відсторонюючись. Він дихає важко, у нього почервонілі щоки, а невеликі пухкі губи блистять від Ліксової слини. Проте його руки повільно спускаються нижче і легенько лягають на зад австралійця, надійно притримуючи. – Ти точно впевнений, що хочеш цього? Бо інакше нам варто зупинитися просто зараз.

– Я хочу. А ти?

– І я хочу, – Чанбін шепоче йому у вуста та тягнеться за новим поцілунком, не бажаючи більше гаяти час.

Тіло Фелікса відразу розслабляться в надійних руках і він намагається стягнути з Чанбіна футболку, щоб нарешті мати змогу торкатися стільки, скільки він хоче. Сорочка Лікса летить слідом, і нарешті можна притулитися до розпеченого тіла Чанбіна.

Фелікс трохи штовхає його і той падає на ліжко, доки молодший зручніше вмощується зверху і мандрує очима по його тілу. Гаразд, він може чесно зізнатися, що готовий вилизати Чанбіна язиком.

Хлопець під ним збуджений так само сильно, з цього ракурсу добре видно, що у нього вже тісно у штанях, і член Фелікса сіпається від цієї картини.

Лікс нахиляється назад до його губ, повільно спускається вустами по підборіддю до шиї, ключиць, сосків, твердого живота, доки його руки вивчають тіло Чанбіна своєю дорогою, зупинившись, коли стискають його член через штани. Боже, як сильно йому це зараз потрібно!

– Будь ласка, скажи, що у тебе є презерватив, ти не уявляєш, як сильно я хочу його всередині. – Фелікс майже стогне, і навряд чи переживе зараз відмову.

– Чорт, так, має бути десь у кишені. Але, Ліксі, у мене нема змазки.

Чанбін виглядає винуватим, що надзвичайно мило, але його збуджений вигляд все ще зводить Фелікса з розуму.

– Це нічого, думаю, ми зможемо справитись і без цього. Просто будемо обережними.

– Добре. О’кей. Я ретельно тебе підготую, щоб не було боляче.

Фелікс киває і Чанбін встає, щоб знайти у рюкзаку презерватив. Він розвертається і виглядає таким збентеженим та червоним, ніби це його перший раз.

– Будь ласка, не думай, що я беру це в кожну свою подорож, розраховуючи з кимось переспати. Вони просто давно валяються у рюкзаку, і я згадав, що вони там є.

– Все гаразд. На щастя, вони там є. Ходи сюди.

– Так, тільки чекай. Варто перевірити термін придатності, вони там уже цілу вічність. Тобто… Це не значить, що я так давно не займався сексом, просто не ношу зазвичай презервативи у рюкзаку. – Він дивиться на дату. – Все о’кей, вони ще дійсні, ще три місяці. Нам пощастило.

– Чанбіне, все в порядку. – Фелікс усміхається, знаходячи збентеженого Чанбіна, що намагається себе виправдати, дуже милим. – Просто ходи вже сюди нарешті.

Старший скидає штани разом з білизною, і вони врешті забираються на ліжко нормально, а не впоперек. Дивлячись Ліксові у вічі, Чанбін повільно роздягає його догола, і на кілька секунд спиняється, розглядаючи його тіло перед собою. Тоді підсовується ближче, лишає невеликий поцілунок на шиї під вухом і шепоче, який він прекрасний. Якби Лікса можна було розтопити ще більше, ніж це вже зробила гарячість цього хлопця, він би вже досі розтанув, мов той сніговик біля вогнища.

 

 

Прокинувшись зранку, Фелікс почуває себе трохи збентеженим, пригадуючи минулу ніч, і надзвичайно щасливим. Йому давно не було так добре і хвилююче. Особливо приємно лежати в ліжку не самому, і те, що Чанбін пригорнувся до нього, обіймаючи Лікса навіть уві сні, примушує його хвилюватися ще більше. Хлопець тихо сопе йому у груди, і Фелікс не опирається бажанню пригорнутися ще ближче та закидає на нього руку, обіймаючи за талію.

Вони справді знайомі лише день, бо тихеньке дихання Чанбіна на його шкірі відчувається дуже звично? Надто легко уявити, що вони разом, і Фелікс зупиняє думки ще перед тим, як його почне заносити не у тому напрямку. Він лишає ледь відчутний поцілунок на його скроні, усміхається розкуйовдженим темним кучерям Біні, що лоскочуть підборіддя, та задоволено прикриває очі, дозволяючи собі насолодитися моментом. Фелікс переконує себе не думати надто багато, не перейматися ніяким майбутнім, бо ніякого майбутнього просто не існує. Воно настане потім, коли він опиниться вдома та знову приступить до роботи, але тут є лише цей момент. І він буде проживати його прямо зараз, намагаючись вичавити максимум зі своїх відчуттів. У нього є ще цілий день, який він має змогу провести з цим неймовірним чоловіком. Можливо, навіть цілих двадцять чотири години, коли у нього є лише тут і зараз, і він не дозволить власній дурній голові зіпсувати йому хоча би хвилину.

Зрозуміти, що Чанбін нарешті прокинувся можна по тому, як він робить глибокий вдих і такий же видих, а тоді притискає Фелікса до себе міцніше. Скоро він підіймає голову і дивиться на нього з сонною усмішкою на вустах.

– Хей.

– Хей. – Відповідає Фелікс і губи самі розтягуються, від вигляду заспаного Чанбіна з напівприкритими повіками у нього щемить серце і з’являється бажання зробити якусь дурницю.

– Давно прокинувся? – Питає той, швидко кліпаючи очима, щоб прогнати сон.

– Ні, щойно.

Він втискає обличчя у вигин Ліксової шиї, цілує і тихо питає, лоскочучи шкіру дотиком своїх губ:

– Як почуваєшся? Щось болить?

– Все чудово, почуваюся дуже добре.

Чанбін підіймає голову і підсовується вище, щоб лишити короткий поцілунок у кутику Ліксових губ.

– Хочеться тебе поцілувати, але думаю, мені варто сходити спочатку у ванну.

Фелікс сміється і коротко цьомає його у вилицю.

– Ти проведеш зі мною цей день? – Питає Чанбін уже серйозно, облизуючи губу та заглядаючи йому в очі.

– Із задоволенням. – Каже Фелікс, отримуючи у відповідь усмішку.

 

Коли вони нарешті вибираються з ліжка, зовсім не поспішаючи, молодший відправляється у душ першим і встигає лише помити голову, коли руки Чанбіна обіймають його ззаду.

– Можна до тебе приєднатися? Кажуть, спільний душ дуже корисний в цілях економії води.

Він лишає кілька поцілунків на шиї ззаду, доки руки мандрують тілом Фелікса, наче вивчаючи його вперше. Він лагідно масажує йому живіт однією, поки друга легенько стискає соски, викликаючи тихенький стогін, і Лікс відчуває, як його член наповнюється та твердішає, доки Чанбін притискається до нього стегнами.

– У тебе колись був секс у душі?

– Ні, – каже Фелікс тремтячим голосом і його дихання збивається, бо відчувати Чанбіна скрізь, усім своїм тілом, надто хвилююче. – Але, здається, це не дуже зручно.

– Дозволь переконати тебе у зворотньому. – Він ніжно засмоктує чутливу шкіру на шиї, доки одна його рука уже обіймає член Фелікса, починає повільно водити по всій його довжині, примушуючи затвердіти сильніше. – Це може бути дуже приємно, обіцяю, тобі сподобається.

Фелікс лише тихенько скиглить у його руках, не маючи сил, щоб відповісти. Йому вчора думалось, що у них є ще один презерватив, і було справді несправедливо лишати його там самотнім, але вони обоє були надто втомленими для другого разу.

– Тобі точно нічого не болить? – Питає Чанбін серйозно, розвертаючи Фелікса до себе обличчям. – Якщо думаєш, що це зараз буде зайвим, то відмовся і я просто допоможу тобі кінчити інакше. Пам’ятай, у нас попереду ще цілий насичений день!

Фелікс усміхається, він абсолютно точно бажає цього зараз понад усе на світі і не збирається відмовлятися від такої чудової пропозиції.

– Просто встав мені, Чанбіне, я тебе прошу.

Біні усміхається йому кутиком губ, лишає швидкий поцілунок на вустах та шепотом обіцяє бути обережним, доки різко не розвертає його назад, несильно притискаючи обличчям до стіни.

– Тепер не проси милосердя, не дочекаєшся. – Каже він йому на вухо, тоді відчутно кусає за мочку та опускається на коліна, хапаючи Фелікса руками за бедра. – Розведи, будь ласка, ноги, Ліксі. – Поцілунок у ліву сідницю. Чи не міг би він припинити бути таким милим, коли стоїть на колінах перед його дупою? – Треба перевірити, наскільки ти готовий мене прийняти.

Фелікс вмирає і майже возноситься на небеса у тому душі, та дякує всім богам за особисту ванну в одномісних номерах цього прекрасного, найкращого на світі хостелу.

 

 

Післяполудневе іспанське сонце було справді безжальним, але навіть у величезному натовпі Фелікс почувався невимовно щасливим. Краще, ніж уже дуже тривалий час. Вони знову нагулялися так, що ноги готові були відвалитись, і Ліксові здавалося, що він зараз просто присяде прямо на тротуарі, бо його розбирав сміх, а він почувався надто розмореним цим днем, щоб втримати себе на ногах. Його робочі дні завжди були насиченими, але вихідні він частіше проводив тихо, і йому здавалося, що весь цей вікенд він був у якомусь калейдоскопі. Все навкруги здавалося барвистим і грало всіма кольорами веселки, і Фелікс не хотів розбиратися в причинах свого дивовижного самопочуття. Йому просто було добре. Він не повинен думати завдяки кому і чому, і однозначно не повинен думати, що це скоро закінчиться і він повернеться до звичної сірої реальності.

Але ці думки були. Вони виринали у його голові несподівано, часто у найкращі моменти, наче ті кроти із нори, а Фелікс намагався придавити їх важкою кувалдою, як робив колись у тій дитячій грі.

Мабуть, Чанбін вловив його настрій, бо повів Лікса назад у хостел дещо раніше, прихвативши з собою пляшку вина та фрукти, дорогою весело балакаючи про те, що вони не можуть лягти спати цієї ночі. Він не говорив, що це буде їх остання ніч, але ті слова висіли у повітрі, наче дим, що роз’їдає очі та заважає бачити. Завтра опівдні у Фелікса літак. Звичайно, це не буде кінцем світу, але буде кінцем його чудової пригоди, яку завершувати зовсім не хотілося. І скільки би він не намагався про це не думати, він знав, справа не у тому, що він в Іспанії, а в тому, хто зараз поруч з ним.

Він іноді дивився на Чанбіна і в грудях починало так тріпотіти, ніби його зараз розіб’є інфаркт, хоч і пояснював собі, що це звичайнісінька закоханість, котра мине за кілька днів. Або тижнів – нема значення – вона просто мине, зітреться з пам’яті так, як і ці канікули у Барселоні. І йому не варто через це хвилюватися, бо це щось, що просто повинно трапитись.

Вони завалилися у номер Чанбіна, який тепер був їх спільним, бо Фелікс просто переніс туди всі свої речі. Доки старший розповідав смішні історії зі своєї роботи, Лікс швиденько відкоркував вино і вже готовий був присмоктатися до смішної кружки з Мікі Маусом, знайденої на кухні хостелу, коли Чанбін його зупинив.

– Зіграймо краще у гру. – Це було саме «зіграймо, щоб ти не напився надто швидко, бо я бачу, що настрій у тебе погіршився». – Нецікаво просто так напиватися. – Фелікс був готовий посперечатися з цим. – Ми ж не хочемо вирубитись, у нас сьогодні безсонна ніч, пам’ятаєш? Тому ми могли би зіграти у щось на зразок «Правда або дія» чи навіть «Дві правди і одна брехня»?

– Краще другу. Питиме той, хто не вгадав.

Це була непогана гра, щоб взнати когось краще, і Фелікс колись грав у неї ще в студентські роки. Було би геть тупо відмовлятися від того, щоб дізнатися якісь цікаві речі про Чанбіна, тому в нього навіть очі загорілися азартним вогнем, передчуваючи цікаву забаву.

 

– У моїй вітальні досі висить велетенська люстра, через яку мої друзі з мене знущаються. Чан каже, що вона наче з Титаніку. – Говорить Чанбін, загнувши перший палець. – Я зрозумів, що ґей, коли закохався у свого вчителя географії. – Він загинає другий палець і намагається не розсміятися з надто задумливого п’яного обличчя Фелікса. – І… емм… ти найгарніша людина, яку я коли-небудь бачив.

Фелікс закусує нижню губу і дивиться на нього з-під опущених вій, червоніючи ще більше, хоча щоки вже давно зарум’янились через випитий алкоголь. Але він все одно грає краще за Чанбіна, бо той вгадав усього лиш два рази. Він не винен, що факти про Лікса були дуже неочікуваними.

– Гадаю, ти надто милий, щоб сказати, що третє – брехня. – Каже Фелікс, посміюючись. – Друге звучить як правда. Можливо, саме тому тебе так тягне на подорожі. А от третє звучить абсурдно, але ти розказав надто багато деталей. А може то спеціально, щоб мене заплутати. – Фелікс удавано шоковано ахає, розтуливши рота. – А може то третє брехня і ти просто нахабно намагаєшся мене надурити, сподіваючись, що я прийму це за комплімент!

Чанбін голосно сміється, забирає у Фелікса кружку з майже допитим вином та відставляє її на столик, а тоді завалює його на спину і нависає зверху.

– Як ти міг таке про мене подумати? Хіба я вже не казав, який ти гарний?! – Його погляд пестить обличчя Лікса, і він ніжно проводить пальцем по його вилиці. Очі Чанбіна світяться чи то від випитого вина, чи то від щастя. – Ти прекрасний.

Феліксу не рідко говорили, що він красивий, ним часто захоплювалися і часто возвеличували його зовнішність, і він насправді добре знав про свою привабливість. Але саме після слів Чанбіна його шкіра вкрилась мурашками і він навіть дихання затримав через те, як той на нього дивився. Наче монах на лик божий. Ніби Фелікс і справді був прекрасним створінням.
Усмішка сама зникає, тікає з його обличчя, налякана цим сакральним моментом, і він чує, як гулко стукає його власне серце, а алкоголь вивітрюється з голови. Він уже не може думати ні про що, окрім як подумки благати Чанбіна про поцілунок. Але той все ще ковзає поглядом по його обличчю, ніби намагається порахувати безкінечність його веснянок. Фелікс голосно ковтає слину і відчуває, як солоні краплі вже збираються витекти з очей. Він ненавидить, що стає надто сентиментальним після випивки і гадає, що зараз все зіпсує, бо на язиці уже крутяться пекучі слова про те, що він не хоче летіти завтра додому.

– Перше – це брехня. – Каже Фелікс, швидко кліпаючи очима, щоб не дати собі розклеїтись прямо перед Чанбіном.

Якийсь момент той мовчить, бо помічає настрій австралійця і наче розуміє, чому він несподівано засмутився. Він цілує його біля ока, куди щойно покотилася одинока сльоза, впавши Ліксові на вухо.

– Не вгадав. Люстра справді є, а брехня – друге. – Каже він, відсторонившись. – Гадаю, нам уже достатньо вина. Ти виграв, у мене погано виходять такі ігри.

Чанбін ніжно проводить Ліксові по волоссю, пестить щоку та нахиляється, щоб солодко поцілувати, і Фелікс відчуває на його губах солоність власної сльози. Мабуть, найкращий спосіб не заснути аж до ранку і не провалятися на підлозі, ридаючи та жаліючи себе – це провести решту ночі, кохаючись, – думає австралієць, коли гарячі руки стягують з нього одяг.

Він усміхається, коли Чанбін дістає лубрикант зі смаком персику та нові презервативи. Коли тільки встиг, вони майже весь час були разом? Але добре, що цього разу саме Чанбін мав продуманий план, бо це саме те, чого Фелікс зараз потребує.

 

Вони продовжують гру, коли уже лежать в ліжку значно більш оголені та щасливі, і Фелікс робить Біні масаж долонь, з усіх сил підіймаючи повіки, котрі злипаються щоразу, як він кліпає. Сонце уже давно зійшло, проте вони не поспішають дивитися на годинник. Чанбін регоче, коли австралієць розповідає смішну історію про свій перший секс.

– Зізнайся, що ти вигадуєш, і я тобі нічого не зроблю, бо це просто не може бути правдою!

– Клянуся тобі! Все так і було, і тоді це здавалося не таким смішним. Я думав, що помру з сорому.

Проте Біні все одно починає його лоскотати, навалюючись зверху, і Фелікс сміється та голосно кричить, щоб той припинив, бо сюди зараз хтось увірветься, запідозривши щось неладне. Чанбін безжальний і знову доводить його до сліз, тільки на цей раз від сміху, доки сам не перериває його страждання поцілунками.

– Не хочеш поснідати? – Питає він, коли відстороняється, даючи Ліксові вхопити трохи повітря, а тоді цілує знову, не чекаючи відповіді. – Є ще одна місцина неподалік, куди я так і не заглянув, але мені казали, що там смачна кава і ще смачніші сніданки.

На диво, це не засмучує Лікса, хоч і повертає до реальності, і він збуджено погоджується, киваючи головою, бо справді зголоднів за цілу безсонну ніч. Він думає про каву і навіть знаходить в собі сили, щоб вибратись із затишних обіймів Чанбіна та почовгати у ванну. Фелікс ретельно збирається: довго приймає душ наодинці, підсушує та вкладає волосся, щоб воно надто не пушилось, ретельно вибирає собі наряд із тих речей, що вони вчора придбали, зупиняючись на легенькій сорочці, яку йому несподівано подарував Чанбін, коли вони вже закінчили з покупками і сиділи їли морозиво, та підмальовує губи бальзамом, що знайшовся у рюкзаку. Він повертає собі веселий настрій, коли виселяється з хостелу, не плануючи сюди більше вертатися, а Чанбін бере його за руку і каже, що поїде з ним в аеропорт.

Життя більше не нагадує йому барвистий калейдоскоп, але він почувається справді щасливим. У нього був час взяти емоції під контроль цієї ночі і він вдячний за ці два дні у Барселоні. Тепер Іспанія завжди буде асоціюватися у нього зі щастям.

Коли час добігає кінця і вони з Чанбіном стоять в аеропорту, йому більше не здається, що його засипає, наче він опинився у велетенському пісковому годиннику, і він дихає вільно, думаючи про те, що скоро знову побачить своїх друзів. Він навіть буде радий повернутися до Синміна та вислухати його довгу лекцію про свою безвідповідальність.

– На котру, ти казав, має бути твій рейс? – Питає Чанбін, насупивши брови та розглядаючи величезне табло на стіні з інформацією про відльоти.

– На дванадцяту.

– Але літак у Сідней є лише на одинадцяту. Ти ж у Сіднеї живеш, так?

– Ні, – сміється Фелікс. – Звісно, я прожив там майже все життя, але я лечу в Сеул.

– Сеул? У тебе там зйомки чи щось таке? – Питає Чанбін, різко розвертаючись до нього.

– Ну так, завтра будуть, але я живу в Сеулі вже чотири роки. Хіба я не казав? Я переїхав із Сіднею, коли почав працювати з корейським модельним агентством. Власне, саме тому я знаю корейську мову. Довелося швидко вивчити, бо з батьками вдома ми частіше говорили англійською. Тому тепер мій дім у Сеулі.

– Ти жартуєш? – Питає Чанбін і вираз його обличчя зовсім не веселий. Коли чорні брови такі насуплені, він здається роздратованим, але розгубленість в очах та розтулений рот роблять його скоріше здивованим.

Фелікс зніяковіло глипає очима та збентежено закусує нижню губу, не розуміючи, чому настрій Чанбіна так несподівано змінився.

– Та ні. Я серйозно. Мені здавалося, я щось таке розповідав. А чому ти.. Чому ти питаєш?

Чанбін робить глибокий вдих і розглядає Фелікса з якимось незрозумілим виразом обличчя. Тоді видає смішок і заперечно хитає головою власним думкам.

– Феліксе, я народився і все своє життя прожив у Сеулі.

Австралієць мовчить, здається, кілька довгих годин, поки їх оминають інші відвідувачі, та широко відкритими очима дивиться на Чанбіна так, ніби у того несподівано вискочила друга голова.

– Тобто ти живеш в Кореї? – Нарешті питає він.

– Так. Я кореєць, чорт забирай, хіба ти не знав? Я тобі, здається, півжиття свого розказав. Ти справді цього не зрозумів? Ми весь час спілкуємося корейською і я точно називав не одне місце, яке може бути лише в Кореї. А імена тобі ні про що не говорять? Скажи чесно, ти прикидаєшся? Бо я почуваюся неймовірним дурнем.

Фелікс голосно лається англійською і прикриває рота обома долонями, а його очі збільшуються ще в кілька разів. Він що справді не подумав про те, звідки Чанбін?! Господи, це ж було таким очевидним, що йому навіть не треба було цього озвучувати! Фелікс просто справді не думав про це, хоча все одно майже всі його думки були зайняті цим хлопцем останні дві доби. Вони зустрілися у бісовій Барселоні, йому навіть до голови не прийшло, що Чанбін же ж десь живе! У якійсь явно іншій країні. Боже, він підтверджує стереотип про тупість моделей.

– Ти що повертаєшся завтра у Сеул? – Тихо питає Фелікс, так і не прибравши рук, що затуляють йому рота.

– Вибач?

– Ти повертаєшся у Сеул? Завтра ти мав летіти додому. Тобто це Сеул?

– Так! Завтра у мене теж літак у Сеул.

– Господи, я… Я такий ідіот, що не сказав. Тобто це… Я не знаю, це щось змінює між нами?

Він бачить, як важко дихає Чанбін, його груди швидко підіймаються та опускаються.

– Тобі не можна пропустити літак. – Несподівано каже Біні та розвертається до табло, щоб поглянути котра година. – Ліксі, ти хотів би зустрітися зі мною в Сеулі? Бо якщо ні, то так і скажи, все гаразд. Але якщо так, то я би дуже цього хотів.

– Я хотів би. Так! Звісно, я хотів би. Я вчора ганебно розревівся перед тобою, коли думав, що ми більше не побачимось, якщо ти забув.

Чанбін заливається радісним сміхом і простягає Ліксу смартфон, щоб той записав свій номер. І той швидко вбиває його, промахуючись по клавішах, і кілька разів перевіряє, чи ввів усе правильно. А тоді дає йому і свій телефон та каже, щоб Біні на всяк випадок теж лишив йому свій номер. Вони сміються, коли дорогоцінні номери нарешті збережені і Чанбін підходить, щоб міцно стиснути Лікса в обіймах.

– Вибач. – Каже Фелікс йому на вухо.

– Все гаразд. – Він цілує його у волосся над вухом. – А тепер біжи, якщо не хочеш проґавити свій рейс. І напиши мені, коли приземлишся у Сеулі, добре? – Фелікс киває і стискає Біні сильніше. – Дякую за ці вихідні, Ліксі. Сподіваюся, зможу тебе скоро знову побачити.

– Угу, ти ще повинен показати мені люстру, бо я досі вважаю, що то була нахабна брехня.

– Добре. – Чанбін сміється та розтуляє обійми, щоб коротко поцілувати Ліксові вуста.

– Дякую за все, я би тут пропав без тебе, звалився би від втрати свідомості ще на тій кухні!

– Все, біжи, серйозно, бо зараз спізнишся!

Чанбін ще раз стискає його долоню у своїй, а тоді відпускає та відступає, щоб той нарешті поспішив на літак. Вони обоє ще довго посміхаються собі під ніс, коли Фелікс проходить реєстрацію та стає у довгу чергу, і вже не знаходить очима Чанбіна на тому місці, де лишив його. Усмішка все одно не сходить у нього з обличчя, навіть коли його вусатий сусід у літаку щось швидко говорить йому французькою, і він ввічливо намагається пояснити англійською, що нічого не розуміє. Його чекає надзвичайно довгий переліт і він щасливо заплющує очі ще до того, як літак відривається від землі, бо нарешті може спокійно заснути.

 

 

Будь ласка, не шкодуйте відгуків, для авторів це справді дуже важливо, особливо для починаючих і таких невпевнених.  Навіть кілька слів невимовно гріють душу.

Дякую, що прочитали💋 Ви кицюні😽