Ерік сподівається

Ерік сподівався, що той ідіот, який пірнув за ним у океан, відчепиться від нього і не заважатиме.

Але Чарльз не відчепився. Він без усякого дозволу заліз Еріку в голову і почав переконувати його відпустити ту кляту субмарину та заспокоїтися. В той момент Ерік згоден був відпустити її тільки щоб потім вдарити його. Він навіть не бачив його обличчя, лише чув голос у голові й відчував сильну руку на своїх грудях, якій чомусь дозволяв себе стримувати.

Він сам не знав, чому зробив це. Чому повірив цьому голосу і відпустив те, за чим полював усе життя. Ерік винирнув з води, ковтаючи повітря й намагаючись втриматися на воді. Тоді він нарешті побачив власника голосу. Погляд яскраво-блакитних очей був так само сповнений впевненістю й рішучістю, як і голос. Чарльз почав заспокоювати його, кажучи, що він не один, та іншу маячню, і Ерік не розумів, чому взагалі досі слухає це. А потім він усміхнувся. Ерік нахмурив брови. Він думав про цю посмішку тоді, думав про неї, коли вони пливли назад, і думав про неї, вже сидячі на кораблі, й намагався зрозуміти, чим вона його так зачепила.

*

Ерік сподівався, що Чарльз не піде за ним, коли він вийшов з лабораторії з наміром поїхати, забути про цих людей і це місце та продовжити діяти за своїм планом. Але Чарльз пішов за ним. І знов цей переконливий голос, і ці блакитні очі, і ця неймовірна посмішка, яка зараз була нібито зовсім інша. Мабуть, відтоді Ерік почав колекціонувати посмішки Чарльза у своїй пам’яті.

І знов він це робить. Знов переконує його. І Ерік робить те ж саме, що зробив минулого разу: знов вірить йому. Він говорить Чарльзу не лізти йому в голову, не знаючи, чи насправді він цього не хоче. Він повинен злитися на Чарльза за те, що він забиває йому голову всякими дурницями про друзів і команду, за те, що він заважає його планам, і за те, що він правий. І Ерік чомусь знов вірить йому. Вірить, і сам не помічає, як дивиться йому в слід, коли Чарльз уходить. Ерік стоїть там ще секунд тридцять, а потім все ж таки йде за ним, за його словами. Він ніяк не пояснює це собі, просто йде, тому що знає, що так треба. Насправді, може й не треба, але він іде, бо хоче цього, тому що Чарльз знов переконав його.

*

Ерік сподівається, що Чарльз не чує його думок, коли він заходить до кабінету власника лабораторії, де Чарльз сидить у кріслі, закинувши ногу на ногу. Еріку здається, що Чарльз усе ж таки читає його думки, коли дивиться йому в очі й відмовляється від роботи в ЦРУ, говорячи, що залишиться з Еріком, тільки щоб почати пошуки інших мутантів, звісно.

Вони йдуть разом до Хенка, який покликав усіх, щоб продемонструвати роботу Церебро. Вони обидва мовчать, бо Чарльзу не потрібно відкривати рота, щоб говорити, а Еріку не потрібно говорити, щоб Чарльз його чув. Вони йдуть зовсім поруч, і Ерік відчуває запах м’якого парфуму Чарльза, який останнім часом завжди витає у повітрі. Мабуть, тому що Чарльз завжди поруч. Ерік ловить себе на думці, що знову забуває про телепатичні здібності Чарльза, і дивиться на нього. Але його обличчя, як завжди, спокійне: ті самі очі й зовсім легка посмішка, яка, здається, завжди з ним.

Ерік не хоче, щоб Чарльз чув його думки, коли він вважає, що тестувати Церебро таким чином – не дуже гарна ідея. Він помічає, що, схоже, тільки Чарльзу завжди вдається переконувати його, бо він знов робить це зараз, говорячи, що все буде добре. І Ерік вже не думає про те, чи чує Чарльз, що він хвилюється за нього, коли Церебро робить йому боляче. Ерік не відразу усвідомлює, що автоматично тягне руки до нього, ніби бажаючи підтримати. Він убирає їх і знов намагається позбутися своїх думок.

*

Ерік сподівається, що Рейвен не розповіла Чарльзу про те, що трапилось вчора ввечері, коли він знайшов її голу в своїй кімнаті. Вона лежала, сховавшись під ковдрою, і дивилася на повне непорозуміння на його обличчі. Він ввічливо попросив її піти, відчуваючи себе спокійніше, знаючі, що Рейвен не вміє читати думки. Вона не могла дізнатися, що на її питання, чи був приємним цей сюрприз, Ерік був би радий відповісти, що йому було б набагато приємніше побачити на її місці Чарльза.

Він йшов на сніданок, сподіваючись, що Чарльз не дізнався, бо тоді він, ймовірно, захотів би поговорити про це, але Ерік знав, до чого могла привести подібна розмова. Він побачив Чарльза відразу, коли зайшов на кухню, і той, як завжди, тепло усміхнувся йому. Ерік давно зрозумів, що не в змозі протистояти цій посмішці, бо вона, може, справді була сильніша за нього. Він теж усміхнувся, дивлячись на Чарльза. Він вже не пам’ятав, коли перестав хвилюватися через те, що Чарльз може почути його думки. Мабуть, Ерік хотів, щоб він це зробив.

*

Ерік сподівається, що Чарльз чує його думки, коли пізно ввечері вони обидва стоять біля вікна в кабінеті Чарльза. Розмови за грою в шахи, схоже, вже встигли стати їх спільною традицією за ці тижні. І зараз біля цього вікна вони просто дивляться один одному в очі, та Еріку подобається їх різниця в рості, йому подобається, як Чарльз дивиться на нього зараз, йому подобається, як укладено його волосся, йому подобається та звичайна усмішка на його обличчі. Йому подобається Чарльз.

І він сподівається, що Чарльз не проти того, що він нахиляється нижче і цілує цю посмішку, яка надихає його робити те, чого він боїться. Він цілує ту посмішку, яка допомогає йому забути про всі ті жахи, які він пережив у минулому. І Ерік відчуває, що готовий вмерти прямо зараз, якщо його останнім спогадом буде ця посмішка. Й він розуміє, що зараз не час вмирати, коли відхиляється від Чарльза і бачить її.