Фанфіки українською мовою

    au: 10 років після того, як осаму пішов з ПМ.

    p.s. у чуї астма.

     

    Звичайний день і звичайний вечір для найзвичайнішої людини. Здавалося, що може піти не так. Навіть пляшка червоного сухого вина, яка стоїть поруч із ліжком не віщує біди. Лиш зображення на ній Святого Петра трохи насторожує. Ну я яскрава пачка вишневих чапман ред наштовхує на роздуми. Не вистачає тільки квітів та яблук.

     

    Все як тоді і це лякає. Тільки тепер немає сліз. Залишились тільки старі рани, досі незагоєні шрами, але вони вже не кровоточать.

     

    Тонкі пальці спритно підхоплюють келих, трохи прокручують його ті рудий принюхується. Вишня, ожина, смородина – приємні запахи з’являються в голові яскравими картинками на декілька секунд. Тривалий післясмак віддається на язиці кавою та карамеллю, шоколадом та тютюном. Хлопець тягнеться до тарілки поруч. Пармезан, манчего, пекорино, чеддер, грюєр. Він бере шматочок сиру і не встигає піднести його до рота, як ідилію руйнує неочікуваний дзвінок у двері.

     

    Що можна зрозуміти по дзвінку? Однозначно багато. Наприклад, чи спокійна людина, чи стривожена, може, поспішає кудись, або зла. Хтось по ту сторону дверей був явно не в дусі і від цього на душі стало неспокійно.

     

    Накахара роблячи великий ковток вина, широкими різкими кроками направляється до дверей. Роздратований він навіть не дивиться у вічко і одним ривком повертаючи замок, відчиняє перешкоду. Серце б’ється швидко, занадто швидко, воно віддається гулкою луною у вухах. Руки пробирає мілкий тремор.

     

    Цей чортов плащ завмер перед очима і блимає у спогадах. Знову. Кучеряве каштанове волосся в’ється ще сильніше, ніж зазвичай. Напевно, на вулиці йде дощ. Забинтовані руки перебирають пальці у марній спробі заспокоїтися. Його очі, кольору благородного коньяку, бігають по чужому обличчю, зупиняючись то на вогняному волоссі, то на тремтячих руках, то на очах небесного кольору.

     

    Він стривожений, він не розуміє, що робити, він у паніці. Осаму дивиться благаюче, очима маленького безпритульного щеняти, якого так і хочеться забрати додому. Чуя ступає назад, однією рукою пропускаючи хлопця у квартиру та зачиняє злощасні двері. Дазай стоїть переминаючись із ноги на ногу, тремтить всім тілом та потирає почервонілі очі.

     

    – Ідіот.

     

    Рудий стомлено потирає чоло і важко видихає. У голові рухомим рядком прокручується слово «error», або та мавпочка із мему хлопає тарілками. Чи як профілактика в телевізорі: той же самий гул в голові, та ж сама картинка перед очима. Кататомія сковує тіло подібно до ланцюгів. Буквально нескінченна хвилина ступору і після мовчазних переглядок Дазай подається вперед. Обома руками обіймає рудого і кладе своє підборіддя йому на голову. Він притягує хлопця ближче до себе, скорочуючи і так мізерну відстань.

     

      Осаму – людина-несподіванка в принципі, а в плані відносин особливо. Вір дуже рідко робить подібне і такі вибрики від нього з кожним разом дедалі більше дивують Чую. І це зовсім не залежить від їхнього віку. Навіть коли їм було по п’ятнадцять, коли Дазай розумів себе та свої почуття більше, ніж зараз. Спонтанні рішення завжди були найкращими рішеннями. То банальна, але раптова вечірня прогулянка парком після чергової спільної місії: солодка рожева вата, невимушений сміх та яскраві посмішки. То пікнік, так по-дитячому, але дуже врізається в пам’ять: пляшечка улюбленого вина, нудотно-солодкі апельсини і захоплююча книга. То, як грім серед ясного неба, поцілунок після перемоги над ворогом, просто посеред так званого поля битви.

     

    Це було тоді, а тоді було набагато простіше. Без величезної тяжкої ноші на плечах, без купи проблем зі здоров’ям, проблем ментальних. А що робити зараз Чуя гадки не мав.

     

    Хоча якби до вас у квартиру ввалилася людина в істериці, яка завжди посміхалася і саркастично жартувала, думаю, реакція була б такою ж. І єдине, що спадає на думку – це просто обійняти у відповідь. Адже, потонути в рятівних обіймах іноді буває набагато краще, ніж поговорити.

     

    Сидіти і мовчати. Солодкі мрії підступають знову, навіть якщо сам того не хочеш. І до очей рудого надходять сльози, а на вустах розпливається сумна посмішка. Він з ніжністю обіймає хлопця у відповідь, схрещуючи руки в замок. Улюбленим заняттям після місії було просто сидіти поряд в гробовій тиші, лише зрідка перекидаючись поглядами. З обережністю обіймати один одного за талію та перебирати волосся. Погладжувати кісточки пальців та цілувати зап’ястя.

     

    –Дазай? – Рудий вимовляє його ім’я у спробі зібратися з думками. Накахара з острахом звільняється від обіймів і кладе долоню на щоку Осаму, змушуючи подивитись собі в очі. І той дивиться. – Знімай плащ, взуття, ходімо.

     

    Дихати стає тяжко і Чуя заливається нападом кашлю. Вени на шиї стають виднішими. Цього й варто було очікувати, тривожність дає свої плоди, але кожен раз як перший. І знову все за інструкцією. Чуя йде до ліжка, дістаючи маленький флакон з-під подушки. Струшує його і знімає ковпачок. А Дазай вже поруч, сидить на ліжку і тримає хлопця за руку, притягуючи до себе, але не роблячи різких рухів. Хвилина, дві, все знову в порядку. Ну більш-менш, за винятком парочки нюансів.

     

    –Вибач, – таке тихе і невпевнене звучить із вуст шатена. Ще одне здивування.

     

    За ті довгі роки разом, рука об руку, Чуя зрозумів, що мова кохання Дазая – це дотики, тактильний контакт, це триматися за руки, обійматися, цілуватися. Для Осаму сказати «я тебе кохаю» або «ти мені дорогий» завжди було подібно до випробування. Його короткочасні торкання, коли він просто клав руку на плече, гладив по голові, перебирав волосся, торкався щік, так звані телячі ніжності, свідчили набагато більше слів.

     

    Дотики плавні та невпевнені, делікатні, боязкі. Осаму забирається на ліжко з ногами, не відриваючись від рудого. Він утикається носом кудись у ключиці і вдихає запах парфуму, той самий запах, про який так не хотілося згадувати. Тільки тоді Дазай ненавидів його, а зараз готовий був віддати все аби тільки довше посидіти тут, аби поруч, аби разом, аби чути ритмічне дихання десь над вухом і відчувати теплі руки, що обіймають за талію.

     

    –Осаму… – Шатен лиш вимовляє у відповідь щось нерозбірливе. – Дазай, будь ласка, подивись на мене, – теплі пальці Чуї торкаються підборіддя хлопця, змушуючи дивитись у вічі, а його губи неконтрольовано розпливаються в легкій посмішці.

     

    –Чому ти посміхаєшся?

     

    –Тому що ти плачеш. – Коротко і ясно. Сказав як відрізав і ще купи подібних метафор. Адже це правда, пазл у голові по шматочках починає складатися. А Чуя і подумати не міг, що Осаму таки пам’ятає. Сьогодні ювілей, сьогодні рівно десять років з того моменту, як хлопець пішов з Портової Мафії. І це, мабуть, змусило його нарешті проявити свої емоції. – Може, розкажеш, що сталося?

     

    –Наче ти сам не знаєш і Шато Петрюс абсолютно випадково опинилося під рукою.

     

    Накахара мовчить. Мовчить, тому що вони обидва все чудово розуміють, але нічого розумного сказати не можуть. А тому просто сидять у повній тиші, дивлячись один на одного. Тільки Чуя дивиться із захопленням, а Осаму розсіяно. Чуя буквально милується, а Дазай здивований.

     

    Кароокий такий гарний зараз, як би дивно це не прозвучало. Його чудовий профіль, кучеряве каштанове волосся з легкою недбалістю, акуратні ельфійські вушка і карі очі із вселенською печаллю та смутком, очі, повні втоми. Його бліді, тонкі, як у вампіра губи. Його музичні пальці і тонкі руки, вкриті нескінченними бинтами. Так і хочеться розцілувати його зап’ястя, за його працю, за тягар, за важку ношу.

     

    Так хочеться вицілувати його щоки, пройтися губами по гострій лінії підборіддя, залишаючи на молочній шкірі рожеві засоси. Дазай такий привабливий, чарівний, захоплюючий, естетичний, ніби зійшов з картини Ренуара. Хочеться лежати обійнявшись і дивитися дурний фільм про кохання, з обов’язково гарним кінцем, абсолютно не вникаючи в сюжет. Хочеться чути його дихання, відчувати його вічно холодні руки на своїх, лежати на його плечі, слухати його міркування, чути його сміх, такий рідний.

     

    Осаму – одна людина і тисяча почуттів. Він – мистецтво, а його не пояснюють, просто дивляться, роблять вигляд, що щось розуміють і йдуть.

     

    Радість і щастя від простої присутності, сміх і посмішка від простих дотиків, хай навіть ненароком. Ніжність, захват, спокій, затишок від обіймів. Безтурботність та трепет від легких поцілунків у лоба чи щоку. Довіра під час спільної місії та цікавість під час прогулянки по вулиці або просто сидячи вдома і дивлячись у вікно. Захоплення, слухаючи його промови. Сум, сум’яття, сльози, розсіяність та пригніченість під час розлуки. Сором, незручність, хвилювання, коли він уперто дивиться прямо в очі, нахабно посміхаючись. Побоювання, співчуття, коли він утомився після важкого дня. Ревнощі, коли приходить розуміння, що Чуя для нього ніхто і нічого не може змінити. Чи може?

     

    Від таких важких думок голова починає кипіти і рудий опускає очі, уткнувшись маківкою в груди хлопця. Погляд мимоволі чіпляється за поспіхом закочені рукава білої сорочки Дазая, за легку недбалість у завжди ідеальному образі. Крізь тканину бинтів на лівій руці у районі зап’ястя виднілися червоні плями. Кров. Відразу зрозуміло, що свіжа. З кожною секундою напруга тонкою струною натягується між цими двома, а повітря наповнюється свинцем.

     

    Рудий повільно піднімається з ліжка. Спина болить просто страшенно. Накахара беззвучно крокує до ванної кімнати, бере окуляри і одразу надягає. Він відчиняє дверцята шафки, думає між перекисом водню і хлоргексидином, таки обираючи друге, подумки проговорюючи, що Осаму вже й так життя потріпало. Разом із цим дістає ще вату зі стрептоцидовою маззю та новий еластичний бинт. Чуя швидко повертається до кімнати, привертаючи до себе увагу хлопця.

     

    –Дазай? – Той відгукується на ім’я, видно, що думає про щось інше, але про що саме у Чуї немає бажання з’ясувати. Він лише підходить ближче, опускаючись на підлогу поряд з ногами Осаму. На секунду видихає, опираючись головою в його коліно. А потім дуже обережними рухами розстібає два гудзики і закочує рукав до ліктя. Подушечками пальців торкається перламутрової шкіри шатена, поступово розмотуючи вже зіпсований бинт. І знову шрами, як казав Дазай раніше – спогади.

     

    –Вибач, – тихий шепіт звучить оглушливо голосно в гробовій тиші. – Не сприймай близько до серця.

     

    –Вибач? Придурок. Ти знаєш ще якісь слова окрім цього? – Слова Осаму починають дратувати і бажання вдарити кулаком по стіні стає все більшим, але треба бути сильним. Тому Чуя мовчить, тяжко видихаючи і продовжує, плавно рухаючи ватою. Хоч і не перекис, але рудий все одно дмухає на рани.

     

    –Так, вибач. Вибач, що я не можу підтримати розмову. Вибач, що я не відповідаю твоїм очікуванням. Вибач, що я далеко не такий, яким ти мене бачиш. Вибач, що я плачу. Вибач, що я не можу нормально висловитися та проявити свої емоції. Вибач, що тобі доводиться приділяти мені увагу. Вибач, що я тебе розчаровую.

     

    Чуя обережно розтирає мазь по зап’ястю, стискаючи щелепи до скреготу. Слова Дазая ранять, а тямущої відповіді у рудого немає. Накахара уважно спостерігає за Осаму, за кожною емоцією на його обличчі, під час того, як делікатно замотує новий бинт навколо руки. В карих очах завмирає подяка, він посміхається одним куточком вуст.

     

    –Дякую, – Дазай допомагає хлопцеві піднятися, пестливо торкаючись його рук. Він знімає з нього окуляри, обережно укладаючи  їх на тумбу. І утикається носом в чужу шию, шумно втягаючи повітря.

     

    –Ох, Боже, як же ти мені дорогий, Осаму. – Раптовий порив відвертості несподівано з вуст Чуї. Але якщо щось пішло не за планом, треба робити вигляд, що так і мало бути.

     

    Спритні пальці Дазая пробираються до вогняного волосся, розпускаючи хвостик. Він забирається  у яскраві пасма кольору апельсина, тори відтягуючи їх назад, ніби розчісує. Чуя напружено мовчить, дивлячись прямо у вічі колишньому напарнику, ніби пожирає поглядом.

     

    Тіло пробиває струмом і по шкірі пробігає хвиля мурашок. Раніше він ненавидів, коли Осаму так робив. Він нещадно руйнував ідеально зібраний хвіст. Тоді Накахара лаявся, репетував, матом покривав, так сильно не хотів зізнаватися, що насправді йому подобається. (Але Дазай все одно це знав.) Так минає хвилина, дві, п’ять. Напруга неспішно йде на другий план. І руди заплющує очі, віддаючись приємним відчуттям. Він зосереджується на пальцях Осаму, що делікатно і ніжно перебирають його волосся. На спокійному та розміреному диханні.

     

    Один, два, три – вдих.

    Чотири, п’ять, шість – видих.

     

    Дазай. Зазвичай він показував себе розумним і розважливим, якимось чарівно-дивним. Дазай – спокій та умиротворення, Чуя – божевілля та агресія, мінливість, несподіваність. Дазай – баланс, підтримка та опора. Він багато чому навчив, надихав на творчість та спонтанні пориви ніжності.

     

    Пориви ніжності. Здається, зараз саме час для них. Тепле дихання за лічені секунди наближається і опалює сухі губи Чуї легеньким поривом вітру.

     

    Поцілунок – солодке торкання чужих губ. Так несподівано. Прямо як тоді. Уперше. У повній тиші і абсолютно спонтанно.

     

    Сотні голочок пронизують нервові закінчення. Тіло пробиває струмом. Вкотре. Серце у скронях стукає наче шалене, а ноги від адреналіну стають ватними. Рудий різко розплющує очі, відчуваючи як вуста Дазая розпливаються в тонкій посмішці.

     

    Поцілунок – непередбачений дотик губами.

    Поцілунок – момент, наповнений бурею емоцій.

    Поцілунок – вираження любові та подяки.

    Поцілунок – невагомий, делікатний, боязкий, невпевнений, ніжний, палкий. Осаму цілує повільно, нікуди не поспішаючи, зволікаючи, дражнить, затягує до шаленства.

     

    По венам замість крові починає бігти полум’я. Зігріваюче і водночас обпікаюче, приємно-болісне, обуривло-чудове. Зараз вся увага Чуї зосереджена на губах шатена, які так вміло і пристрасно пестять його.

     

    Одна рука Дазая неквапливо перебирається на талію, трохи стискаючи пальці. Друга торкається підборіддя, направляючи. Дивні, але страшенно яскраві відчуття десь у животі. Страх невідомості упереміш з довірою, згадуючи минулі роки. Дикий протест із бажанням скоритися і повністю віддатися почуттям, що із кожною секундою дедалі більше зносять голову.

     

    Очі Дазая майже чорні, кольору космосу, дивляться, ніби питаючи дозволу, але десь у душі Осаму знає, що дозвіл йому не потрібен. Він усміхається так відверто і самовпевнено, розглядаючи вже давно знайоме обличчя колишнього напарника. Дазай, як кіт, що грається зі своєю жертво, бідною мишкою, яку вже не врятувати. Зовсім нечесна гра. Але здаватися ніхто не збирається.

     

    Ще секунд п’ятнадцять вагань і Накахара охоче подається вперед. Дазай обома руками обхоплює обличчя рудого, притягуючи ще ближче. Він відкидається на подушки і одним рухом садить хлопця собі на стегна. Азарт між цими двома розпалюється іще більше.  Поцілунок – такий же, як і всі їхні дії до цього. Несамовитий і нестриманий, пристрасний і колючий, але все такий же нудотно-солодкий і ніжний. На межі відвертої ненависті та непереборного потягу один до одного. Із приправою адреналіну.

     

    Ще кілька миттєвостей-іскр. Губи відсторонюються.

    На язиці Осаму віддається терпкий присмак вишневих цигарок із краплею вина. Вуста горять і приємно поколюють від недавніх дотиків. І Дазай проводить по ним пальцями.

     

    У бурхливому вогні пристрасті вогню хлопці спалили абсолютно усе, що могло стояти між ними. Та довга емоційна напруга через досить важку ситуацію в житті вимагала розрядки, причому негайно.

     

    Секс, як спосіб допомогти і підтримати у важкий період життя.

    Секс, як спосіб зняти напругу.

    Секс, як спосіб проявити свої почуття, якщо по-іншому не виходить.

    Секс, як спосіб висловити свої емоції, не завдаючи нікому шкоди.

    Секс, як спосіб згадати минуле, знову провести лезом по старих, вже давно загоєних шрамах, навести контур.

     

    Руки Чуї, які кілька хвилин тому заспокоювали хлопця, зараз повільно розстібають гудзики білої сорочки Осаму. По одній, нікуди не поспішаючи. Тим часом долоні шатена лягають на стегна Накахари, трохи погладжуючи. Він уважно дивиться за тремтячими пальцями рудого, який із завзятістю намагається зробити це якомога швидше. Але врешті решт не витримує і робить так, що останні три гудзики з хрускотом розлітаються врізнобіч. Дазай на це лише посміхається і заливається тихим, майже муркотливим сміхом. Сорочка летить убік.

     

    Голос Осаму вібрує на межі тихого рику, в карих його очах читається не просто бажання, а пекучий голод. Обидві долоні Накахари лягають на холодні груди колишнього напарника. По спині пробігають мурашки. Легкі, невагомі, ніжні поцілунки покривають шию хлопця, торкання язика збуджують і розбурхують. Тремтячі від пристрасті руки, тонкі пальці грають, дражнять. Спритні пальці рудого змушують згоряти від трепету та насолоди. Як добре він знає кожну клітину тіла Осаму, кожен міліметр його шкіри, кожну ерогенну зону. Те, як швидко він бере контроль над ситуацією, як він перехоплює ініціативу воістину зводить з розуму.

     

    Тремтіння від контрасту температур тіл розливає тепло вимогливих дотиків від голови до кінчиків пальців. Пристрасть поступово переростає в жадібне, нетерпляче торнадо. Вони горять. Чи то кусаючи губи один одного, чи то пестячи скидають заважаючий одяг. Запах вина, що витає у повітрі, змушує розслабитися і відпустити весь негатив, взагалі все, що було до цього: сварки, образи.

     

    Кожній людині, котрій ви довіряєте, в руки дістається ні. Їм він може захистити вас або вбити. Наздогнати двох зайців одразу майже неможливо, але у Дазая, здається, вийшло. Спочатку прив’язати до себе, потім піти. Спочатку заявитися до чужої квартири майже в істериці, потім зализувати рани. Зараз давня ненависть поступається місцем пристрасті, що розгорається в серцях. Напівзігнуті пальці Осаму торкаються діафрагми, опускаються до живота, руки мимоволі затримуються там, а потім хлопець веде їх нижче. Блакитні очі, точно два неба. Спостерігають уважно, боячись хоч трохи поворухнутись. Чуя і дихає через раз.

     

    Один різкий рух. Дазай вже зверху, нависає над хлопцем. Він дихає важко, намагаючись втихомирити свій запал. Чуя важко видихаю, коли рука Осаму різко лягає на його член, роблячи рух «вгору-вниз» і стискаючи біля основи. Рудий не рухається, тільки комкає пальцями простирадло до побілілих кісточок. Тертя від кожного руху спритних рук Дазая віддається тихим стогонами Накахари. Він закушує нижню губу. Гострий кадик на закинутій шиї, груди, що високо здіймаються. Рухи рвані, швидкі, як справжній вогонь. Здається, в повітрі розлилось чарівне мариво, що відключає думки. Збудження робить нервові закінчення до біса чутливими. Хвилі задоволення одна за іншою проходять по тілу не гірше струму.

     

    Рука Осаму лягає на внутрішній бік стегна і повільно підіймається вгору. Він нахиляється, цілуючи низ живота і випираючі тазові кісточки. Банальні дії, але навіть від них Чуя тремтить і його ноги підкошуються. Так приємно, так тепло і здавлені стогони самі собою вириваються з червоних вуст. Від цього виносить мозок. Збудження прискорює пульс і змушує грудну клітину горіти.

     

    Чуя пахне ніжністю та приємною млістю, а ще його улюбленим вином та цигарками. Такий солодкий запах. Дазай завжди від нього п’янів та й зараз нічого не змінилось.

     

    Осаму обожнює кожен вигин тіла Чуї, кожну лінію. Він пестить гарячу в агонії шкіру, водить пальцями, цілує губами. Так плавно і нетерпляче, самозакохано і відверто. Зараз Накахара повністю в його владі, здатний тільки зітхати, стогнати на самій межі чутності і мимоволі підставлятися, покірно дотримуючись наказів рук шатена. Чуя, кладучи долоню на щоку напарника, притягує його до себе. Цілує. Розслаблено, солодко, м’яко.

     

    –Тумбочка, нижній ящик, – ледве чутно, на останньому подиху випалює рудий. Дазай швидко відсторонюється і через пару рухів у нього в руках красується маленька баночка лубриканту. Осаму легенько плескає хлопця по стегну і той повертається, стаючи на четвереньки.

     

    Жодних різких рухів, тільки ніжна, некваплива підготовка. Шатен повільно і обережно розсовує його ноги, маже слизькими від змазки пальцями між сідниць. Накахара максимально розслаблений і податливий, він подається вперед і солодко стогне, коли Дазай, дражнячи, задіває простату. Руки неспокійно смикають простирадло. Хочеться більшого. Хочеться благати про те, щоб Осаму нарешті увійшов. Хочеться відчути його всередині, стискаючи м’які стінки. Хочеться зробити йому якомога приємніше. Хочеться його повністю.

     

    Рудий намагається сказати щось більш-менш виразне, але виходить лише захлинатися стогонами, що з кожним разом все більше і голосніше вириваються з його грудей. Пальці несподівано виходять з дуже вульгарним звуком. Осаму зрозумів, що вже достатньо.

     

    Ще один поцілунок. Ніжний і глибокий. Накахара полегшено видихає, коли Дазай входить одним нестерпно повільним рухом. Чуя прогинається в спині, стискуючи зуби від таких незвичних почуттів. Стає тісно і тепло всередині, насолода пробиває тіло різким розрядом задоволення. Він уже готовий кінчити від першого поштовху, як малолєтка на концерті BTS, коли Чонгук вийшов на сцену. Як же це прекрасно.

     

    Рухатися Осаму починає через вічну хвилину. Він поринає глибоко, повільно, переплітаючи свої пальці з пальцями Накахари. Чуя стогне все голосніше, починає рухатися назустріч, зависнувши на грані реальності. Дазай цілує його спину, залишаючи легенькі мокрі сліди, посилаючи хвилі задоволення по тілу. Рудий подається назустріч різкіше і швидше. Його вії тремтять, а відкриті губи жадібно хапають повітря. Бачив би шатен його обличчя зараз, не зміг би відірвати погляд і на мить. Відвертий, відкритий, такий беззахисний у своєму задоволенні.

     

    Вони, здається, і досі кохають один одного так сильно, що серцю від цього боляче. Дазай готовий почати вірити в Бога і молитися, дякуючи за те, що він наважився завітати сюди сьогодні. За те, що Чуя поруч, в його руках, стогне від задоволення і просить ще.

     

    Плавна, красива лінія спини, сильні вузькі плечі, атласна шкіра, сексуальні стегна. Тіло Чуї змушує сходити з розуму від одного лише погляду. Дазай рухається неспішно, смакуючи кожен рух і дивлячись за мовою тіла Накахари. Він погладжує спину, намагаючись відволікти від неприємних відчуттів, залишивши тільки хороші.

     

    По тілу Чуї проходить тремтіння. Він жалібно стогне ім’я Дазая після оргазму, мало не мурчить і дозволяє брати себе у потрібному йому ритму. А той накриває його собою, нарешті повертаючи обличчям до себе. Обіймає і глухо стогне, притулившись відкритим ротом до чужої шиї.

     

    Осаму рухається глибоко, божеволіючи від відчуття «майже-оргазму», від якого перехоплює дихання і з грудей мимоволі рветься рик. Здається, ще секунда, ще один рух – і ось воно. Дазай вже майже скиглить, коли відчуває руки на своїх плечах. Чуя знову цілує його. Глибоко, непристойно, дуже солодко. І Осаму нарешті зривається у свою особисту безодню.

     

    Безодню василькових очей.

    Безодню кохання?

     

    –Іди до мене, – киває хлопець і Дазай притискається до нього, поклавши голову на груди Чуї. Осаму пригортається щокою, слухаючи серцебиття та нерівне дихання. Він посміхається. Шатен зараз схожий на маленького хлопчика, котрий тільки що зізнався дівчинці в коханні. Наче та дівчинка зараз випарується, залишивши його одного.

     

    Перша спроба писати фанфік українською. Сподіваюсь на фідбек. До речі, шукаю бету. Якщо є бажаючі пишіть у телеграм vsxdqwe.

     

    2 Коментаря

    1. Jan 31, '23 at 21:55

      Дуже атмосферна та чутлива історія яка пробиває на різноманітні емоції)
      Дякую що подарували такий чудовий фанфік))Дякую за кропітку працю над ним

       
      1. @AprilJan 31, '23 at 22:13

        Вам дякую!!