Дім

дотики. теплі дотики. холодні дотики. швидкі дотики. повільні дотики. випадкові дотики. до мурашок по тілу. до важкого дихання. до теплої насолоди. дотики – мабуть єдина річ у світі, яку любить Спартак. і як би гірко це не було визнавати, їх йому не вистачало. людському розуму важко зрозуміти, що навіть холодна та раціональна людина може потребувати їх. не здатен озвучити свої бажання, розповісти про почуття, але здатен доторкнутися. ніжно, до глубини душі. здавалося б, оксюмирон. людина, яка ніколи не кохала, вкрай рідко у веселому настрої та весь час серйозна, буває настільки тактильна. неначе дитина. готова розплакатися тут і зараз, аби тільки приголубили. можливо через те, що з дитинства не вистачало тепла (хоча, чи потрібно було взагалі?). а можливо причина полягала в іншому. можливо є людина, через яку Спартак знайшов сенс у обіймах, пестощах та поцілунках? так, є.

із Женею він відчував себе вдома. навіть якщо там не знаходився. зараз він здатен чітко сформулювати це відчуття. відчуття дому. після внутрішньої боротьби, сумнівів та докорів Спартак нарешті може сказати: “мені з тобою комфортно”. не “люблю”, а “комфортно”. не здатен озвучити любов у повній мірі, та здатен передати дотиками. раптові обійми під час перегляду фільму на дивані. випадкові дотики до м’якого, кучерявого волосся. тримання за руки під час сну. тихо. без слів. та Женя все розумів, і відповідав “я теж тебе люблю”.

у Спартака і досі виникало питання – як одна людина може настільки змінити життя? з ніг до голови. дивує, але подобається. ніжності перестали бути для нього рідкістю. вони стали повсякденністю. без них не починався і не закінчувався жоден день. за допомогою дотиків Женя міг зрозуміти у якому настрої зараз його коханий. уже ніби традиція. повсякденний ритуал. від якого обидва без тями. без якого вже не можуть уявити життя.