…

   Любов до обіймів Деміен відкрив для себе несподівано. Незвичною для нього була увага від старшого брата, Діка Ґрейсона, незвичним було почуття чужого тепла. Обійми його розслабляли, він ніби втрачав звичний внутрішній контроль, серце починало відбивати швидкий ритм.
Його тренували проти болю, але не тренували проти насолоди.
Кожного разу, коли Дік обіймав його, руки зрадницько тремтіли. Він це приховував, тому часто чинив супротив, не зважаючи на власне бажання обміняти у відповідь. Приємно, коли тебе обіймають, приємно обіймати когось.
Любов до Ґрейсона Деміен відкрив для себе несподівано. Засинаючи у тихій кімнаті маєтку Вейнів, міркував, чому саме обійми Діка змушували серце відбивати неконтрольований ритм. Чому так приємно, коли він йому посміхається, чому саме його блакитні очі здавалися найчистішими, найяскравішими і дійсно неповторними.

«Чи це люди кличуть любовью?»– пролунала думка в голові.

Спати більше не хотілося. Очі вперлися поглядом у стелю. Він затримав дихання, боячись, що несподівано воно стане  занадто гучним, це буде підозріло, навіть наодинці з самим собою треба контролювати себе. Але спокою не давало питання, чи контролюватиме він себе, коли залишиться наодинці з Ґрейсоном? Якщо Деміен його кохає, то можна ж обійняти?.. Хоч раз повноцінно відповісти?..

Сон остаточно покинув його, не дивлячись на втому від патрулів. Він знав, що змусить його почуватись краще, знав куди йти. Вкотре таємно покинув маєток, вранці він помітить незадоволені погляди Альфреда і батька, але це неважливо, якщо він отримає обійми Діка, знову відчує його тепло, заспокійливі руки.