Метро-квартира-ліжко(10)
від IrpinskaГлава 10
-А ти що тут робиш? – Женя пройшов повз друга до зали. Спартак проігнорував його запитання. Не те питання задав. Та Євген продовжив:
-А де Соня? – він повернувся до блондина з тупим поглядом і питяннам в очах. Спартак, зануривши руки в кишені джинс, пройшов за товаришем в кімнату, та зупинився неподалік. Про всяк випадок. Та спрямувавши погляд десь у вікно, неспішно сказав:
-Знаєш, зараз би дуже підійшла фраза «Ти все не так подумав», але ти все правильно подумав.
-Та я нічого не подумав.
-А ти подумай. Женя, чорт тебе забирай. Подумай! Не розчаровуй мене. Ти ж не тупий. – повернувся він до його обличчя.
Янович відвів погляд та на мить насупився, схрестивши руки на грудях. Всього на мить.
«Ти ж обіцяв»
-Ти ж обіцяв… – підняв на нього очі брюнет. -Спартак?
-Ти будеш її захищати? – на лиці Субботи промайнула крива усмішка.
-Ти обіцяв. – повторював Женя. -Ти… Жартуєш? Я не вірю. Вона не могла так поступити. – здається Янович випав і відмовлявся від реальності. Він з посмішкою просто мотав головою, наче божевільний.
Суббота підійшов до друга, взяв міцно за плечі і різко усадив на стілець. Сам нахилився на ним, спираючись руками на стіл. Зі самим пронизуючим поглядом Спартак сказав:
-Послухай! Я трахнув їі! – пауза, і продовжив, – На цьому столі! І це було дуже легко.
Він нетерпляче показав пальцем на кухонну поверхню.
-Досить!
-Не віриш?
-Ти її змусив.
-Ставати переді мною на коліна її ніхто не змушував. – лукаво усміхнувшись, видав Суббота.
Женя закрив очі та зжав зуби як міг сильно, шумно видихнувши. Блондин вчасно схаменувся, тому що ця фраза була явно зайва. І так був ясний факт зради.
-Спартак… це було боляче.
І блондин зрозумів, що другу дійсно було боляче. Відійшовши до вікна, психолог просто стояв, дивився на вулицю і чекав.
Він хотів почути Женю. Це було важливо для нього, і бажано не щось накшталт «Ну ти і паскуда». Але повисла тиша. Шорох і за мить – хлопок дверей. Суббота повернувся і побачив те, що ну зовсім не хотілося. На столі лежав браслет. Ланцюжок з гравіруванням. Яновича не було.
«Найкращому Другу від Спартака» – повторив він, взявши подарунок в свою руку. Спартак положив його в свій нагрудний карман.
***
Під‘їхавши до свого будинку, брюнет вийшов з авто та направився до магазину на першому поверсі багатоповерхівки. Своїм виборам не зраджував, тому взяв вино. І одразу випала думка:
«Я навіть вину не зраджую. А ти…
Хоча, ти ж не вино. Вино – то святе»
Взявши пляшку під руку, він піднявся до себе в квартиру, замкнувся і тихо пройшов через вітальню, тяжко рухнувши на диван.
Телефон на автовідповідач. Келех… до біса келех. С горла краще. І драматичніше. Як любив казати Янович.
Пляшка вина увійшла як в суху землю вода. Він відчував злість. Злість? Чи гнів? І на кого саме? На Спартака?
Женя розумів, що злість на Спартака визвало те, що саме Спартак йому це все розказав. Вся негативна емоція пішла на товариша, бо більше нікого не було поруч. Але ж Суббота був не сам. Там ще була замішана Соня.
«І чому вони опинились саме в її квартирі? Як? Наврядче Спартак її туди позвав»
Дика тиша. Просто неймовірна. Емоція зіграла своє і Янович вдарив ногою стілець, той з грохотом впав. Вже краще. Цей шум неначе позбавив його часточки злості.
«Втрачений місяць…
Цілий місяць.
Але..
Всього місяць»
Це стало найкращим висновком в даному стані. Краще дізнаватися про зрадливість людей одразу. Або майже одразу. Женя вирішив не втрачати цю ниточку оптимізму і триматися за неї сильніше. А тому взяв у руки телефон.
***
Знаючи трагізм Яновича, було трохи лячно за друга. А з іншої сторони Суббота розумів, що зараз Женя точно не хоче його бачити. Тому і шукати його не було сенсу. А його телефон не відповідав. Цей драматичний сценарій блондин між попередити на декілька кроків, настільки він вже вивчив свого друга.
Друга… Подумавши про їхню міцну дружбу, Спартак покрутив в долоні золотий ланцюжок. Не може бути, щоб така міць та взаємозв’язок впали через якусь вертихвістку. Із думок чоловіка вивів дзвінок телефону.
-Алло.
-Я хочу аби ти приїхав. -боже як було приємно чути Женьку.
-Де ти?
-Я вдома.
-Скоро буду.
***
Все, чого точно не хотів зараз Спартак, так це отримати по морді. Ще й від найкращого друга. Так, він ще вважав їх дружбу найкращою. Тому загалом він зараз тут, в його квартирі. Вона вже відчинена. Суббота роздягнувся та пройшов далі, закриваючи за собою вхідні двері. У вітальні на дивані сидить Янович. Поряд валяється стілець. На столі пляшка алкоголю.
-Ти як?
-Нормально, заходь.
Психолог підійшов до друга, підняв стілець, та сів на нього перед актором.
-Я думав, ти вже не хочеш мене бачити. – В погляді Субботи явно читалось німе питання.
Женя вирішив не тягнути.
-Я хочу почути це від неї. Нехай зізнається. – тихо проговорив Янович, продовжуючи дивитись в пол.
-Тобто ти їй віриш більше, аніж мені? – здивовано уставився на друга чоловік.
-Ні.
Це «ні» заставило Спартака трохи розслабитись. Все ще є надія на продовження теплих взаємовідносин з актором.
-Я тут подумав…Винен не той, з ким зрадили, а той, хто зрадив. – пояснив свою думку брюнет. – Не переживай. Я не хочу аби ти пропав з мого життя. Ти мені набагато ближчий ніж вона. Я хочу, щоб ти це знав. – ці слова були проговорені в очі товаришу.
-Я просто хочу, аби вона зізналась. – Женя дивися на… все ще друга. – Я хочу її змусити зізнатись.
-Гаразд. Я тільки «за». Можемо це зробити.
-Сьогодні.
-Не питання. Тим більше вона не зможе відпиратися. На її тілі дуже вагомі докази. Я постарався. – ухмильнувся Суббота. Що визвало смішок і у актора.
-Ти не боїшся що вона залетить?
-Через рот не залітають. – кинув чоловік.
-Боже, Спартак, навіщо ти мені це сказав… – поглянувши на блондина та поправляючи кучері, Женя сів за стіл навпроти товариша та дістав телефон.
Він написав Софії. Попросив приїхати до нього. На обід. Звісно на обід.
-Вона скоро буде. Будь тут. Нехай на неї це тисне.
***
Через деякий час Янович побачив її машину на подвір’ї. А ще через мить – і дзвінок пролунав. Він натягнув посмішку та пішов відчиняти, а Спартак уставився в смартфон ніби нічого не сталося.
-Привіт, сонечко. – донеслося з коридору.
«Господи, Женя, акторська гра на 10 з плюсом» – подумав Суббота.
-Привіт. – привіталась вона. Хлопець допоміг їй знати пальто, за талію повернув до себе лицем і поцілував. Звісно в губи.
«Боже, чортеня бісове, Янович, навіщо ти її поцілував?» – ці думки спровокували у Спартака флешбеки з ночі.
-Чому тобі так терміново захотілось пообідати? Я не голодна. – вона посміхалась.
-Та ми теж. -Женя пройшов до зали.
-Ми? – похмурилась Соня та пройшла за хлопцем.
І зразу побачила Спартака. Він поглянув спокійно на неї зі словами:
-Привіт, Сонь.
Вона була в білій сорочці застібнутою до самого верху.
«Як же іначе…» – подумав психолог.
-При…віт. – тихо вимовила, і повернулась до Яновича: – А що він тут робить?
-А що? Ти проти? – як ні в чому не бувало промовив Женя.
-Я думала ми будемо вдвох.
-З яких це пір мій друг тебе соромить? – запитав актор, поглянувши їй в очі. Цікаво, що вона відповість.
«Мій друг» – саме на це звернув увагу Суббота. Це було приємно.
-З чого ти взяв? – впевнено сказала Софія, проходячи повз свого хлопця до вікна.
-Прибідняється. – поглянувши на Спартака, мовив Янович.
-Ага. – психолог відклав телефон та підняв очі.
-Женя, що коїться? – вона не відводила від нього погляду.
-Я думав, ти нам розкажеш. – наливаючи води собі в стакан відповів брюнет, та пильним поглядом уставився на Соню.
-Вам? – перепитала вона.
-А, вибач, мені. Спартак-то вже в курсі. – єхидно усміхнувся хлопець.
Софія поглянула на Субботу, він дивився на неї, та сенсовно їй кивнув, добавляючи:
-Та кажи вже, не тягни кота за яйця.
Дівчина відразу зрозуміла для чого ці двоє її покликали та влаштували цю гру. Але було не весело. Софія допетрала, що Спартак все розповів Жені. Вже немає шляху назад. Все обірвано. Дівчина повернулась до вже колишнього хлопця і сказала:
-Женя, це була випадковість.
-Випадково відсосала?
Ця фраза різала вуха. Дівчина знову подивилась на психолога. Вона зразу зрозуміла, що він йому занадто все розповів. Так би мовити у фарбах.
-Жень, може будемо вважати що вона зізналась?
-Ні, хай скаже. – він загорівся бажанням витягнути з неї правду.
Але вона стояла спершись на підвіконня, опустивши очі та не вимовши ні слова. Янович сверлив її поглядом, та, з не дуже доброю посмішкою, повільно підійшов до «коханої» майже впритул.
-Женя. – протягнув Суббота.
-Все добре, Спартак. – відповів брюнет, навіть не глянувши на друга. Євген легенько провів пальцями вниз по її щоці, взявши за підборіддя та піднявши, заставивши дивитись на нього. Рука перемістилась на шию.
-Вбити мене хочеш? – підняла вона очі на хлопця.
-Хах, ні… – він лише почав розстібати ґудзики на її білій рубашці.
-Я не буду з вами двома спати. – видала одразу вона.
-Не поганий варіант загладити провину. – з усмішкою відізвався з дивану Спартак.
Янович лише відвернув край сорочки, яка приховувала кроваві засоси — сліди-докази минулої ночі.
Дівчина знову опустила погляд.
Женя нахилився до неї та спокійно сказав на вухо:
-Пішла геть. З моєї квартири. З мого життя.
Вона не задумалась ні на секунду. Оминаючи хлопця, взяла своє пальто і вийшла з квартири, навіть не зачинивши дверей.
Брюнет так і залишився стояти на місці перед вікном. Погляд десь далеко, як і думки. Суббота підвівся, пішов зачинив двері, і підійшов до друга.
-Жень… – гукнув до нього психолог, положивши руку на його плече. – Ти дійсно переймаєшся? Чого розкис?
-Не розкис. – він не відвів погляду від нічного міста. – Навіть не вибачилась.
-Воно тобі не потрібне. Тобі налити щось? Вина там може…коньяку?
-Тільки якщо ти теж вип’єш. – повернувся до нього Євген.
-Жень…
-Спартак. Ти мені винен. Тому сьогодні ти на моїй стороні. – нарешті посміхнувся хлопець.
-Я завжди на твоїй стороні. Не тільки сьогодні.
-Наливай.
Ще стояла ялинка, ще мерехтіли вогники. Цього дійсно не хватало. Всього декілька днів один без одного, і такі втомлені… Але наразі вони тут, у Євгена в квартирі, розкинувшись на дивані, з келихом вина в руці та суцільною тишею. Суббота допив вино, поставив його на скляний столик поруч та відкинувся на спинку дивану, закидаючи на неї руки. На мить посміхнувся своїм думкам. Женя це почуяв переферичним зором, бо сидів майже впритул до товариша.
-Кажи. – не поглянувши на нього вимовив Янович.
-Прикинь, вона думала, що тепер Я з нею зустрічатися буду. Але знаєш яка моя відповідь була?
-Соси пісос! – засміявся Янович. І добавив:
-Тобто вона тобі не подобалась?
-Ні.
-Я думав, ти хочеш її у мене відбити…
-Скоріше хотів відбити тебе у неї. – посміхнувся Суббота та поглянув на друга.
-Ой Господи… – Янович знесилено відкинувся на диван та закрив лице руками. І через мить з ухмилкою добавив:
-Якщо ти з нею станеш зустрічатися, то на цей раз її виїбу я.
-Не бачу сенсу трахати її поодинці. – розсміявся психолог, а за ним і Янович.
-Дідько, Спартак… Не хочу її більше бачити. Нікого не хочу бачити. Ти, звісно, в цей круг не входиш. Добре, що ти зараз тут.
Суббота був задоволений такими словами, але ще дещо хотів запитати. Він повернувся на дивані, усівшись до Жені лицем і промовив:
-А нащо ти її поцілував?
продовження буде. Ще 1-2 глави максимум. Але тільки якщо тут буде хоча б п’ять коментів )
чекаю на продовження!
Хочу продовження,
оч і Спартак покидьок🥲
Не розумію чому Женя так просто пробачив Спартака, він ***ово вчинив,дуже(
Чекаю продовження! Дуже вже цікаво побачити кінцівку🫢
Це прекрасно! З нетерпінням жду продовженя.
Це дуде круто, із нетерпінням чекаю на продовження
вау😻