Як Арестович допомагав Міші зрозуміти себе

21.21. В одній квартирі на 6 поверсі мало б горіти світло,але люди ,які там знаходяться дотримуються правил світломаскування. То був один із тих дуже рідких випадків коли Олексій Арестович пізно ввечері знаходиться не на роботі. Та ще й не у гордій самоті. Олексій ловить себе на думці,що Михайло виглядає на його кухні якось гармонійно нібито. Він виглядає так ніби це його кухня і це він кожний вечір сидить на цьому стулі і п’є чай.
– Міша,ти найдавніша людина з тих,що я знаю – Подоляк нічого не каже у відповідь,лише запитально вигинає брову. – Невже тобі дійсно нормально пити чорний міцний чай без цукру?
Михайло трошки посміхається.
– Знаєш,не просто нормально- він робить таке обличчя ніби збирається видати свою найстрашнішу тайну- мені навіть подобається. Особливо у твоїй квартирі,вночі і з цією жалюгідною свічкою замість нормального світла. Олексій ледве стримує сміх,адже ситуація дійсно кумедна.
– Ну ти і збочинець,друже. Михайло робить такий вигляд ніби він глибоко стурбований та ображений цією заявою.
– На себе подивися, дєвочка какетка.
Арестович закочує очі, це далеко не перший раз коли Подоляк згадує йому його Люсю карамельку.
– Ой,а тобі це прям у душу запало я дивлюся, ніяк мені забути не можеш. Може ти взагалі ще й передивляєшся,га?
– Та знаєш,мені твого обличчя і в нашому кабінеті вистачає,любий.
– Але ж по нашому кабінеті я у платті не розгулюю.
Тепер вже черга Михайла закочувати очі.
– І слава богу,чесно,Льоша,слава богу.
– Ой,не будь ханжею,тобі б ,скоріш за все,сподобалося. А якби я ще й з пилососом ходив то був би зовсім як твій улюблений Роджер.
Олексій почав тихо,собі під ніс наспівувати “I want to break free”. Подоляк продовжився на свого товариша як на справжнісінького ідіота,але згодом все ж таки щиро розсміявся. Він би багато віддав за те,щоб частіше відчувати себе так комфортно та затишно,як у цю хвилину.
– Стоп,почекай.А з чого ти взяв,що Роджер “мій улюблений”?Може я надаю перевагу Брайану.
– Ну..Ти виглядаєш так ніби тобі більше подобаються такі ,як Роджер.
Михайло знову запитливо вигинає брову і говорить:
– На що ти натякаєш?
– О,ну у мене щодо тебе є одна теорія. Я ж стратег, якщо ти раптом запам’ятав.Я думаю,що ти небайдужий до фембоїв, але все нормально друже,у всіх свої..ну там таргани,знаєш. Арестович явно знущався,і явно був задоволений тим,що змушує свого товариша почуватися засоромлено.
– Вибач,але фем..фем хто?
– Тьху,Міша,ну ти і село. Фембої. Чоловіки які.. – Олексій переривається на сміх. -Вибач ,ти виглядаєш так серйозно,ніби я тобі про те звідки на Білорусь готувався напад розповідати почав,а не про жіночних чоловіків.
Михайло у відповідь посміхається так ніби вже встиг втомитися через цю розмову.
– Льош,ну ні,це ж маячня. З чого ти взагалі взяв,що мою увагу привертають чоловіки? Ще й жіночні.
В голові Льоші тим часом назрівав невеличкий план. Істинний стратег,ні дати ні взяти.
– Слухай,а давай поб’ємося об заклад. Я прямо зараз через хвилин 15-20 доведу,що у тебе є,так скажемо,інтерес до фемінних чоловіків. Якщо я виграю,ну тобто коли виграю, ти винен мені бажання.
У карих очах Михайла спокій змінився на азарт. Арестович,як завжди,знав на що давити.
– А давай. Тоді якщо я виграю,то я на наступному твоєму ефірі усім розповім який ти насправді збочинець.
Олексій залишив на столі недоїдене печиво та з підступно-загадковою посмішкою відправився у іншу кімнату.
– Вау,я вже заінтригований – крикнув Подоляк у темряву коридора – Ти збираєшся винайти машину часу та привести до мене молодого Роджера?
Арестович відповів:
– Майже,Міша, майже.
Подоляк посміхнувся,налив собі ще трошки чорного міцного чаю без цукру і прийнявся “чекати із нетерпінням”.
Пройшло вже майже півгодини. Михайло почав трошки сумніватися у здібностях Олексія:
– Що там проблеми з машиною часу? Може Єммета Брауна покликати тобі на допомогу?
Але тут із коридору роздався стук підборів,а за ними з’явився і сам Льоша. Міша встиг подумати,що даремно сумнівався у його здібностях.
– Ось, Люся перед тобою,навіть спеціально для тебе,прийми до уваги. Що тепер скажеш? “Прєдєл мечтаній”,га? Олексій очевидно шуткував,але щось у виразі його обличчя було таким питливим, серйозним,турбуючим.
І обличчя Михайло, хоч він і трошки соромливо розсміявся у відповідь на перфоманс Льоші, виглядало так,ніби він переживає важку внутрішню боротьбу. І через декілька хвилин Подоляк вирішив, що якщо вже бути чесним із собою до кінця,то його ліпший начебто друг у світлій перуці, фіолетовій,тонкій сукні на підборах та з нафарбованим обличчям дійсно виглядав як, пробач Боже, “прєдєл мечтаній”. Усвідомлення цього факту відчувалося м’яко кажучи дивно,але Міша не звик брехати собі,та і ханжею не слив. Він нарешті заговорив:
– Ну знаєш, добре,ти похитнув моє бачення світу,але до кінця я не переконаний.
Олексій явно побачив у його очах виклик. І..не тільки. Виклик, трошки нахабності та інтерес. Причому йому здалося ,що його інтерес був більше не до Люсі, а до нього самого. І це саме те,що він хотів побачити,а ще більше він бажав відчути це на собі.
Він обережно зняв підбори,підійшов ближче до стола,де сидів його гість і став біля нього.
– Підбори це просто вигадка сатани,жах як незручно.
Михайло посміхнувся з розумінням. Ніби він розуміє подумав Олексій і ця думка здалася йому кумедною.
– Так от, кажеш не до кінця переконаний.. Натякаєш на те,що я маю ще щось зробити? Льоша трохи повернув голову та нахилив її на бік і його очі зустрілися з очами Міші. Той у свою чергу замислився ,а потім сказав:
-Та ні,мабуть вже моя черга щось робити.
А потім він,швидко,ніби боячись передумати підвівся зі стільця, став перед Арестовичем та потягнувся до його губ. Він обережно доторкнувся руками до його плечей та провів язиком по його губах,ніби просячи дозвіл. Олексій перші декілька секунд не відповідав, різні думки крутилися в його голові і,якщо чесно, він просто не розумів що саме має зараз робити,тому спочатку найкраще,що він вигадав це зняти перуку. Дихання у обох трохи сбилося коли Льоша почав відповідати на поцілунок,та навіть переймати ініціативу на себе. Вони торкалися плечей, гладили спини,шиї, потилиці однин одного, ніби досліджуючи, намагаючись зрозуміти наскільки далеко вони можуть та хочуть зайти. І коли Міша відірвався від Льоші,через те,що йому вже не вистачало повітря він зробив декілька глибоких вдихів та видихів і промовив:
– Я тільки що..ну тобто ми.. ні я тебе поцілував?
Олексій тепло посміхнувся,бо Михайло виглядав так ніби йому щонайбільше 17  і це його перший раз. Він дивився на нього з такою надією,що Льоша почав відчувати поколювання у пальцях. Він  запитав:
– А тобі цього хотілося?
У погляді Міші з’явилися іскри сміху. Ніби він би витворив таке якби йому не захотілося. Він подумав,що йому навіть більше,ніж просто хотілося.
– Ти питаєш чи хотілося мені засовувати свій язик у твій рот? – на цей раз він довго не думав- Ну..так начебто хотілося.
Знову трохи помовчав,але згодом не витримав:
– Можна я зроблю це знову?
Михайлу здалося,що Олексій видихнув з полегшенням і сказав так ніби цього питання тільки і чекав:
– Так, звісно. Блять..будь ласка.
Він поклав руку на стегно Міші і трохи стиснув його. У Міші вирвався тихий стон. Раптом Олексій зловив себе на думці,що його штани почали бути незручними , занадто..тісними. Він відчував трепіт десь у районі живота,а от у голові крутилося дуже багато запитань на які він хотів би почути відповідь ,але думки вислизали від нього варто було Михайлу тільки провести з натиском рукою по його хребту або притиснутися трохи ближче. Вони знову зупинилися,щоб подихати. Міша дивився на Олексія і якщо він міг про щось думати,так тільки про те,що Льошине  обличчя з трохи розмазаною помадою ,яка мабуть залишилася і на його власному обличчі, з горящими очима та рожевими щоками виглядало як найгарніше,що він коли небудь бачив. Той,на кого він дивився вже декілька хвилин не відводячи погляду раптом засміявся і сказав:
– Я тебе трошки випачкав.
Олексій потягнувся до обличчя Льоші для того щоб витерти сліди їх нещодавньої страсті, великим пальцем доторкнувся до губ Міші і спробував стерти помаду,але коли Михайло прикрив очі та трохи запрокинув голову Льоша занадто захопився. Він вже забув про ту кляту помаду та провів свою руку далі, ближче до шиї,обвів контур вуха та почувши важке зітхання,поривисто нахилив голову нижче та поцілував шию Міші. Міша ж у свою чергу ще більше запрокинув голову,відкриваючи шию, та вхопився за краю столу міцно його стискаючи. Олексій тихо пробубонів:
– Щось я тільки ще більше все розмазав.
Михайло у тон йому, тихо відповів:
-Та я і не проти.
Арестович хитро посміхнувся:
-Тобто ти мені і не таке можеш спустити з рук?
– Дивлячись що саме ти маєш на увазі.
– Я можу показати,що маю на увазі.
І не дочекавшись відповіді він перевів руку з бедра Михайла на його член і стиснув його через тканину та зробив декілька обережних рухів. Тіло Подоляка від несподіванки трохи смикнулося та напружилося,очі округлилися та рука, нащупавши руку Олексія,сильно стиснула її. Він не без зусилля видихнув і сказав з серйозним обличчям:
– Я дозволю тобі це тільки через те,що ти у цій сукні.
Олексій ,починаючи розстібувати ширинку Михайла, подавив смішок і з таким же серйозним обличчям спитав:
– Це ти натякаєш на те,що тобі легше уявити,що я жінка чи на те,що ти все ж таки прийняв свою небайдужість до фемінних чоловіків?
Міша намагався одночасно придумати гідну,колку відповідь та не зійти з розуму від усвідомлення того,що зараз відбувається. Не зійти з розуму від відчуття лагідної шкіри Льошиних рук на ньому,від його збудженого ,уважного і погляду, у якому було стільки живого,справжнього,що ставало аж боляче. Замість гідної,колкої відповіді вийшло це:
– Помовч хоч трошки,займись справою.
Олексій хоч і знайшов цю заяву доволі наглою,та зупинитися або далі дражнити Мішу не знайшов у собі сил. Він повільно спустився на колені перед Мішою та почав спускати з нього штани разом з білизною. Його розгублений вигляд приніс Льоші справжнє задоволення. Тільки Михайло почав здогадуватися,що саме збирається робити його товариш,як Арестович доторкнувся язиком до головки та обвів її. Коли він смикає губи та починає смоктати,Подоляку хочеться закрити обличчя руками та запищати від надлишку почуттів і притримати Льоші голові та почати самостійно рухати стегнами сильно вбиваючись йому у рот одночасно. Олексій допомагає собі руками і Михайло думає,що це йому сниться.
– Блять,Льош..Я здається..
І Льоша розуміє,він починає інтенсивніше рухатися на його члені,переводить руку на бедро і кріпко стискає його,змушуючи Михайла стонати ще голосніше. І в останній,момент,коли Міша думає,що він відсторонитися від нього, Олексій ,відчуваючи пульсацію у горлі,вбирає член до кінця. Міша здригається всім тілом та закінчує у рот Льоші. Він дивиться на білу натяжну стелю і швидко кліпає, намагаючись відновити дихання. Олексій починає підніматися,на мить притискаючись головою до бедра Михайла, і робить декілька глибоких вдихів та видихів. Погляд останнього мимоволі падає на штани Арестовича.
– А..як же ти?
Олексій,бачачи втомлений,прямо таки вимотаний,але дуже задоволений погляд Міші відповідає:
– Ну тепер ти мені винен два бажання.
– Але ти не зовсім виграв суперечку.
Олексій запитливо вигинає брову. Михайло відповідає на його нерозуміючий погляд:
– У цій ситуації більше зацікавив мене сам ти ,а не образ Люсі.
Олексій сміється.
– Міша,ти просто брехун.
– А ти просто збочинець.