Метро-квартира-ліжко (6)

Глава 6

Софія вивернула руль вліво та натиснула газ. Кроссовер різко стартував з місця та виїхав на зустрічну смугу.

Новорічна ніч, а тому машин на трасі було достатньо. Розвернувшись, Соня швидко направилась в протилежну сторону.

-Я манала стільки стояти. – пояснила вона.

-Я так розумію, права ти купила ?

-Так.

-Помітно.

Це змусило розсміятись обох.

-Я знаю іншу дорогу. – вона з‘їхала на лісову дорогу, але асфальтовану. – Не бійся. З тобою нічого не трапиться.

Ця фраза знову викликала у Спартака посмішку.

-Мені варто переживати?

***

Десять хвилин і вони вже виїхали через темний район на головну вулицю до ЖК. Музика приглушилась, машина заїхала по перепустці Субботи на територію комплексу.

-Тут зупини.

-Не хочеш, аби я дізналась де ти живеш ?

-Та ні, нічого такого. Можу ще й в гості позвати. Якщо хочеш. – добавив чоловік.

Недобрі вогники були замічені в очах Спартака, коли Софія на нього поглянула. А тому одразу відповіла:

-Іншим разом. Мені вже час.

«Не спіши» – крутилось в його голові.

-Дякую, що підвезла. До зустрічі.

-Бувай.

Він вийшов з машини та направився до свого під’їзду. Кросовер увімкнув фари та виїхав з парковки.

***

Хоч було занадто холодно та мороз , але Женя все одно стояв на балконі, тримаючи в одній руці тліючу сигарету, а в іншій бутилку з відкритим червоним вином. Він чекав дзвінка від Софії.

«Щось занадто довго їде. Вже мала б бути вдома. У себе дома.» – добавив він в своїй голові важливу деталь. Взявши телефон, Янович сам набрав номер. Гудки. І зразу голос:

-Алло.

На душі відлягло.

-Ти вдома? – запитав він одразу.

-Дома. А що? Тобі не спиться ? – її голос був спокійний. Що й Євгена теж заспокоїло.

-Не спиться. В тебе все ок?

-Все добре, любий. – ці слова змусили Женю розплавитись.

-Гаразд. Надобраніч, сонечко.

-Добраніч.

За вікном темінь, а це провокувало міцний сон. Тому Янович заснув лише торкнувшись подушки.

***

Перших три дні після Нового Року зазвичай усі дома та ніхто нікуди не поспішає. Виспавшись, і ближче до дванадцятої дня на годиннику, люди почали виповзати із своїх квартир та домівок. Третє січня. Вже працювали супермаркети, на дорогах вже багато машин.

«Треба й свою забрати. Робота чекає.» – вирішив Спартак, дивлячись на головну вулицю зі свого вікна спальні. Швидко привівши себе до ладу, він одягнув рубашку, поверх – чорне пальто та замкнув за собою квартиру. Взявши каву в кав’ярні поблизу дому, чоловік увімкнув музику в навушниках та неспішним кроком направився по тротуару до метро.

Навіть в науниках важко не помітити, коли тобі хтось сигналить. Або не тобі. Але все одно, хочеш-не хочеш, озирнешся.

Так. Тільки по силуету вже знайомої автівки, Спартак зрозумів що сигнал для нього.

-Сідай. – біля обочини різко зупинився кросовер вже з опущеним вікном. Всередені грала музика. За кермом – вже знайома особа.

Спартак довго не вагався.

-Переслідуєш мене?

-Дуже треба. Привіт.  – відповіла Софія, натиснувши знову на газ.

-Привіт. Нам по дорозі?

-Ти сів, потім запитав? – засміялась дівчина.

-Я так розумію ти до свого судженого?

-Правильно розумієш. А ти за машиною?

-За машиною. Але потім відразу по справах. Сьогодні вже починаються клієнти.  – сказав Суббота, поглянувши на дівчину. І чомусь добавив:

-А ти?

-Я? Ми з Женькою домовились повечеряти в ресторані. Якщо звільнишся до сьомої – можеш приєднатися. – запропонувала вона.

-Ні, дякую. Я там буду лишнім. Тим більше, мені ще до завтрашньої виставки готуватись.

-О, що за виставка? – зацікавлено поглянула на блондина дівчина, заїжаючи на подвір’я багатоповерхівки.

-Історія єволюції людського мозку на примірах живих макетів. – пояснив він. Машина зупинилась. Із авто вийшли двоє та зупинились один біля одного.

-Хочеш приходь завтра. Побачиш живий мозок. – посміхнувся Спартак, дивлячись в голубі очі.

-Живий? – вона теж посміхнулась.

-Точніше, справжній, заспиртований.

-Це буде цікаво. Хочу побачити. І послухати. Постараюсь приїхати.

***

Не дуже гарною ідеєю для Жені було саме в цей момент поливати вазони на підвіконні своєї спальні. Бо побачити як під’їхала машина коханої – було радісно, а помітивши поруч з нею Спартака – вже не дуже.

продовження буде.