Метро-квартира-ліжко (5)

Глава 5

«Ти тут ненадовго» – кожен раз подумки промовляв він.

«І я цьому посприяю» – ще погляд, який вже піймала Соня.

Женя цього не помічав (чи не хотів?). Ні, він бачив. Але не зі сторони Соні. Тому що вона сиділа поруч. А навпроти розмістився Спартак. І його очі Янович вже міг бачити.

«Потім про це подумаю.» – вирішив брюнет. – «Зараз свято, не накручуй себе».

Женя з вистрілом в стелю відкрив шампанське.

-Це початок. – сказав Янович, наповнюючи бокали гостей. – Це початок нової історії. І я маю надію, що все зміниться тільки в найкращу сторону. Я дуже вдячний, що цей рік познайомив мене з приємними людьми і професіоналами свого діла. А поки ми тут, живі здорові, у нас є все що ми захочемо, в теплі та спокої, всі разом.

«Хтось тут зайвий» – невольно подумки підмітив Суббота. Але теж разом зі всіма підняв келих і вмить кімната наповнилась дзвоном.

Напруга розвіялась. Перший ковток алкоголю якось розслабив. Але було б правильніше сказати «притупив відчуття та думки». Але Спартак вже знав, як буде діяти і тому, коли є плани, розковано вести себе на людях значно легше.

І час пройшов швидко. І привітання Президента. І салюти за вікном. І фотки поробили на пам’ять. І бажання кожен загадав.

***

Антон та Коля жили недалеко один від одного, тому могли поїхати на одному таксі.

У Спартака це був вечір, коли він вперше випив трохи алкоголю після довгої відмови. Це знайомство геть перемкнуло увагу, і чоловік забув, що він приїхав на авто.

-Чорт, – виругався він.

-Що? – поглянув на нього Женя.

-Я ж за кермом.

-І що? – затупив Янович.

-Женька.

-Аааа. Так залишайся в мене. – Брюнет сидів поруч зі своєю дівчиною, обнімаючи її за талію.

-Ні, дякую, – якось хитро усміхнувся Суббота, -Не хочу вам заважати.

-Не заважатимеш, Соня теж їде додому. – пояснив Женя, – До речі, вона може тебе закинути до твого ЖК. Вона на машині.

Соня явно не цього очікувала:

-Я випила.

-Я тебе прошу, ти зробила один ковток.

Спартак перевів погляд з Жені на Соню.

-А ти знаєш, я не проти. – промовив блондин, натягучи кардиган поверх футболки.

-О’кей. – Соня загалом не вважала це чимось несподіваним. Тим паче після півночі вже хотілось додому в ліжко.

***

-Сонечко, йди прогрій машину, а ми тут хочемо трішки поговорити. – ласкаво сказав Євген своїй дівчині, коли вони утрьох вийшли з під’їзду.

-Хах, мене будете обговорювати? – усміхнулась та прищурившись запитала вона.

-Ти що, ні звичайно. Як ти можеш таке про мене думати? – насупив брови Янович. Соня потягнулась до хлопця, поцілувала його в щоку і направилась на парковку.

Тим часом Женя повернувся до співрозмовника.

-Як тобі Соня? – глянув на друга Янович. Явно хотів піймати хоч одну емоцію.

-Ох, Янович, який же ти лукавий. – посміхнувся Суббота та хотів би розрядити бесіду, але піймавши на собі впевнений чужий погляд, добавив:

-При чому тут я? Головне щоб тобі подобалася. Це ж твій вибір. – відповідь була спокійна. Навіть дуже.

-Так. Але мені здалось чи тобі вона теж сподобалася?  Я бачив твої погляди на неї.

Спартак на мить завагався: «Підтвердити інформацію чи спростувати? Але ж вона мені не подобається? Я просто хочу йому показати, що вона не «та сама» з якою Жені буде добре. Треба тримати легенду, і заради майбутнього результату можна трішки пожертвувати нервами цього кучерявого».

-Ти правий. Трішки є.

-Так… Спартак, – Женя хотів би вже щось сказати, але Суббота його випередив:

-Женя, не переймайся. Все добре. Це нічого не означає.

-Якщо навіть так, я все одно про це тепер буду думати.

-Не думай.

Женя здивовано уставився поглядом на друга:

-Ти… Ти ж знаєш що я не зможу.

-Але ти знаєш, що я не стану…

-Знаю? Звідки?

-Я тобі кажу. Не стану, просто вір. Дякую за вечерю. – посміхнувся він, швидко обійняв одною рукою друга і, розвернувшись, пропрямував до машини.

Женя видихнув повітря, що в мить рознеслося перед очима паром. Засунувши руки в кишені джинсів, він пішов за Спартаком, який вже встиг всістись поруч з Софією на переднє сидіння, що не залишилось без уваги  Жені. Але він пообіцяв. І Янович має йому вірити. В нього загалом і виходу іншого немає.

Софія опустила водійське вікно і з посмішкою повернулась до свого хлопця:

-Дякую. Зі святом.

Женя просто нахилився до неї і поцілував. На цей раз в губи.

«Господи, які любощі. Не привикайте» – подумав Спартак.

Вікно зачинилось, машина зрушила з місця.

***

Місто на честь свята було гарно і яскраво прикрашено. Проїжаючи міст через Дніпро прямо таки тягнуло дивитись на цю красу нічного Києва. Спартаку в тиші було хоч і зручно. Але треба було схилити цю дівчинку до невимушеної розмови.

-Розкажеш як ви познайомились з Женею?

-В студії. Я фотограф.

-Зрозуміло.

«дідько, за що ще можна зачепитись?»

Але вона сама продовжила:

-Ти психотерапевт? Женя розповідав про тебе.

-Надіюсь щось хороше там було.

-Але я тебе не так собі уявляла. І точно б не сказала, що ти психолог, побачивши тебе випадково у метро. – посміхнувшись, згадала вона.

Заграла прикольна пісня і Соня добавила трохи в гучності.

-Цікаво. І ким же я по-твоєму міг бути?

-Фотографом, наприклад. – подивилась на мить Софія на чоловіка.

-Ага, при тому що я не вмію фотографувати, це буде дуже смішно. – глянув на неї Суббота.

-Можу тебе якось навчити.

-Це точно не увійде в список моїх хоббі. – помотав головою блондин. Тільки потім зрозумів: «чорт забирай, навіщо я відмовився, я міг би з нею зблизитись. Треба щось вигадати».

-І що входить в твій список? – червоний колір на світлофорі змусив зупинитися на перехресті.

-Наприклад, книжки. Наукова література. Часто доводиться готуватись до лекцій. Спорт. – Суббота дивився прямо перед собою.

-Тренеруєш мозок та тіло? Помітно.

«Помітно. Це добре, що ти помітила. Мені це й потрібно»

Софія вивернула руль вліво та натиснула газ. Кроссовер різко стартував з місця та виїхав на зустрічну смугу.

продовження буде.