Нескінченна зима

— що ти відчув коли пішов перший сніг?
Маленькі сніжинки повільно опускались на землю та через деякий час танули. Здавалось вдень погода була теплішою, але чомусь руки, опущені на лавку, стають дедалі крижаними. Схоже він забув на столі нову пару рукавичок.
Ставало морозно і навіть теплий шарф, який трохи розв‘язався, не грів шию юнака. Волосся легко погойдувалось в різні боки і холодні пасма невпинно торкались ніжної шкіри обличчя. На обличчі застиг дивний вираз, сум разом з дивуванням. З іншого боку здається, що хлопець знаходиться під гіпнозом та літає десь в думках.
Дивне питання повільно, як кадри з фільмів, прокручується раз за разом в голові.
Перший сніг?
Сніг ніколи не викликав якісь радісні почуття у Накахари, але й поганих не було. Для нього це було звичайним явищем, яке ніяк не впливає, лише тільки носити тепліший одяг потрібно, аби не підхопити якусь хворобу.
Так він міг би відповісти, напевно в 15 років.
Та зараз тяжкі спогади затьмарили мозок і він згадує болісні фрагменти з життя.
Перший сніг пішов на Різдво, яке він святкував один в холодній квартирі. Втративши найголовніше – сім‘ю.
Як розбитий, на колінах сидів та вперше плакав, тримаючи в руках ланцюжок.
Перший сніг пішов, коли він стояв на великій стоянці та дивився на вогонь, який палав навколо його машини. В ту ніч дізнався про зраду напарника.
Перший сніг пішов, коли прогулюючись парком, він ненароком прийшов до знайомого місця та застав там записку з одною розою.
Які почуття відчував він?
Дивлячись зараз на сніг, біля людини, яку так сильно ненавидить, але все одно приймає, як тільки той вертається, він, напевно, вперше не знає, що сказати. Губи хаотично починають двигатись, але відразу приймають початкову позицію, бо ніякий звук навіть не може вимовити. За цим спостерігав кароокий своїм пильним поглядом. Зараз він серйозний та задумливий, його насторожує поведінка Чюї. Дадзай прекрасно розумів, що не зможе добитися щось крім люті та гніву в його сторону, тож не наполягав, дав подумати.
Через декілька спроб сказати хоч слово, рудоволосий вимовляє:
– не знаю.
Така відповідь влаштовує шатена, точно краще ніж тяжке мовчання.
Накахара хотів би зараз просто встати та піти, зайти в бар та напитися до запаморочення. Щоб зима проминула як один день. Щоб бісовий колишній напарник дав йому спокій. І скільки б він не говорив, що самому краще, зараз просто сидячи біля знайомої людини, йому стає легше. Наче свій тяжкий тягар він передає іншій людині в думках, щоб хоч трохи послабити свої страждання. А шатен не рухається, навіть здається став тихіше дихати й не так часто, він бере участь в цьому коротенькому сеансі. Юнак не вміє просити вибачення, навіть не знає, як це. Ні, він робить це не заради того, аби зникла провина. Цього він не відчуває давно, не пам’ятає нервового почуття. Але Чюя особливий, настільки людяний, що заради нього він витерпить всі страждання, просидить тут хоч двоє діб, аби лишень побути поряд.
– Чюя…- м’яко пролунав тихий шепіт шатена- сніг не приносить страждання, не хоче нашкодити. Він дає поштовх до початку нового…іншого життя.
Кожне слово відлунням відчулось в голові рудоволосого. Не встигнув обдумати слова, як на його руку опустилась тепла рука Дадзая. На момент здалося, він просто торкнувся необачно, але коли руку легенько зжали, очі Чюї розширились. Одна маленька сльоза скотилась по щоці, утворивши вузеньку дорогу та впала на одежу.
Сніг і справді відкрив для нього нове.