Фанфіки українською мовою

    Яскравий літній день, щебечуть пташки. Під ніжними промеменями сонця, лежачи на яскраво-зеленій траві, ніжився темноволосий юнак. Він тихо мугикав щось собі під ніс, він згадував свої старі подорожі, те як він вільно мандрував світом. В його думках крутилися слова, про те, чому він припинив. Проте відповіді на це питання в нього не знаходилося. Незважаючи на це, юнак знав як це виправити. Хлопчина вирішив прям зараз відправитися в подорож за свіжим літнім вітром. Він схопив свою ліру, без якої нікуди не ходив, адже цей юнак був бардом. Не гаючи часу хлопець рушив у дорогу. Його ціллю була пустеля Сумеру, саме спогади про неї йому дуже кортіло освіжити.

     

    Перша його зупинка була в Лі Юе. Там він вирішив виступити та перепочити. Його вистава зібрала масу овацій та натовпу. Хлопець й справді був умілим бардом. Вже наступного він направився до чарівного Сумеру. Магічні види яскравого, зеленого лісу повного різних звірів заворожували барда. Цілісінький день він був у дорозі, вже до ночі він був у Парадіс Дхай. Там він переночував, а з самого ранечку вирушив далі. Його дорога лежала в Караван-рибат. Туди він прибув близько першої дня. Ще одним випробуванням для нього було потрапити на саму територію пустелі, але його щире бажання було настільки сильне, що йому це вдалося. Невдовзі бард наближався до селища Аару. На вході його зустріла прекрасна, висока дівчина. Її зовнішність, вбрання були досить не звичними для юнака. Вона була досить привітною та зразу провела його в селище…

     

    Вже наставав вечір, стомлений Венті, пілся такого довгого дня та чудового виступу в цьому поселенні, хотів бо йти відпочивати до невеличкого намету, що був встановлений дальше від всьогь селища. Прохолодний, свіжий вітер розвіював його волосся, хлопець йшов та розглядав колоритні будиночки та думав про своє. Раптом, з-за повороту почувся звук, після якого в його очах різко потемніло…

     

    Кгх…~~

     

    Дихати було складно, а в очах зовсім темно. Руки та ноги були стягнуті мотузками, а на голову схоже, що був одягнений мішок. По всьому тілу проходили мурашки, від холоду, сіирість та прохолода прибирала тіло молодого барда. Він став дьоргати ногами та руками в спробах звільнитися, але все було марно. Все ж хлопець не припиняв цих дій, як з далека почувся гучний, роздратований, жіночий голос:

     

    – ТИ ЩО, ВЖЕ ПРОКИНУВСЯ?! А НУ ПРИПИНИ!!!

     

    Незважаючи на голосний крик, невідомої людини ніяк не вплинув на барда. Його тіло все сильніше почало звиватися. Схоже, його дії роздратувати “голос”.

     

    – ТИ МОЖЕШ УГОМОНИТИСЯ НАРЕШТІ?!

     

     

    На голос жінки молодий хлопець ніяк не відреагував, з пустоти, де можна було чути цей голос стали лунати кроки.

     

    Цок-цок..цок-цок…~

     

    По підлозі стукотіло взуття, цей звук ставав все ближче й ближче. Невдовзі юнак відчув, як ця людина стояла поряд з ним.

     

    💭Ай!! Чорт, як боляче!! – зненацька, в лівій руці юнак відчув дуже сильний та різкий біль. Він розходився по усьому його тілу. В очах посвітліло, а у голові чувся сильний дзвін болю. З його голови зняли цупкий мішок, яскраве сяйво лампи засліпило Венті, він все ніяк не міг розгледіти люду, швидше жінку, що стояла неподалік від зв’язаного барда….

     

    Нарешті!! Нарешті це яскраве сяйво зникло з очей хлопця. Тепер він хоч трохи міг розгледіти людину, що стояла перед ним. Він досі не міг повністю підняти голову та рухатися через нестерпну біль у тілі, а особливо в лівій руці. Все що йому вдалося роздивитися, це те що у цієї людини була досить смаглява шкіра, обриси цієї статури були жіночими, в її роках здається, що була біта чи якийсь інший схожий на неї інструмент.

     

    – А ну підніми голову! Дивись сюди!! – після того як Венті ніяк не відреагував на розгнівані слова тої людини, крісло до якого він був прив’язаний з галасом від сильного поштовху полетіло на землю. З його руки йшла кров, а по всьому тілу знову розійшовся нестерний біль. Його очі знову відкрилися, вони були направлені в сорону стіни. Юнак став розглядати те що було в тій стороні. В ту ж мить його розум осяяв страх. Перед його очима повстала ціла гора мертвих, понівечених тіл людей. По лицю Венті почали текти сльози – сльози страху та безвиході. Він думав лише про те чи його також чекає така доля…

     

    P.S: можуть бути присутні граматичні помилки, опечатки, тощо. Наперед автор вибачається за це.

     

    0 Коментарів