Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    – Моя історія починається в дитинстві. Все було як звичайно, я мале дитя, все йшло рівнесенько як і в кожній родині. Отримував на горіхи від батьків, за свої вибрики, чим був дуже незадоволений. Мав друзів, свою компанію, були ще тоді в мене лідерські якості. Одного разу, ми чотирнадцяти річні малі, знайшли закуток. Створили халабуду з мотлоху та будівельного сміття. Ця криївка була недоступна для дорослих, знаходилася на околиці міста, де була зона недосягання для камер. Сліпа зона, у закутку біля покинутого старого будинку.

    До речі, я – Астор Гібліх Мечевський офіційно визнаю свої незаконні діяння на цій території. Спочатку ми проводили увесь свій вільний час в тому будиночку, потім хтось з компанії привіз алкоголь. Незнаю звідки у підлітка знайшовся нелегальний ящик водяри, але він приносив своє добро щомісяця. Ми відкрили там бар.. для своїх звичайно. Приходили у п’ятницю з різним мотлохом, і бадяжили двадцяти градусні коктелі. Певно це було зародком мого алкоголізму..- хлопець двічі кліпає, прочищає горло і продовжує, – отож бо, чутки серед дітлахів поширюються з феноменальною швидкістю. До нас почали навідуватися інші діти з околиць.. ми почали продавати ту бадягу, буянили і цвіли на секретній території. У нас був розклад роботи та особливі правила, які, хочу похизуватися, придумав я сам, – він зупинився, посміхнувшись оглянув залу наповнену людьми. Його веселила увага що приділялася до його скромної особи.

    – заходити у закуток треба було обов’язково самому і в звичному одязі з адекватним виглядом, виходили люди по черзі.. навіть не так, за графіком. Переодягаючись в той самий одяг і без нічого зайвого, обов’язково треба було мати достойний вигляд. Звичайно в часи перебування там, ми порушували сотні законів, установ і правил, відчуваючи абсолютну свободу, і незалежність. Соромно нам не було. Пам’ятаю що в мене було кохання всього мого життя, її звати Астілія.

    Ох.. Асті як же я тебе кохав. А її нажаль нічого не турбувало крім вивчення автомеханіки. На жаль, я не був схожим на карбюратор для її старого байку, тож я не цікавив її, сказати просто, взагалі. Але, можу похизуватися ще раз, до мене приділяв ознаки уваги хлопчина Остап. На жаль, всі мої думки були заповнені ідеями як сподобатися Асті, ставши схожим на карбюратор, тож я не помічав його. Ой добрим був хлопчина.. Пам’ятаю ми з ним нещодавно, набравшись у сміття, цілувалися.. гарний хлопець він, його наче цікавило мистецтво і поєзі…- Астор не зміг закінчити, оскільки його перебив сухий кашель судді.

    – Пане Гібліх, ви від відволіклися, – голос судді грізно пролунав здвоном, по залу верховного суду.

    Хлопчина окинув оком залу, на нього дивилися розчаровано, прискіпливо та зневажливо. Він зняв окуляри з червоними лінзами, щоб уважніше роздивитися присяжних котрі за дві години перебування у судовій залі вже встигли його зненавидіти.

    – Ось бачите хлопець не при собі, будь ласка оберіть йому покарання більш поблажливе.. йому тяжко жилося зі своєю розумовою хворобою, – озвався турботливий жіночий голос, з-поза трибуни. Він впізнав обличчя матері, власниці цієї образливої фрази. Він сподівався що вона так не вважає, а просто хвилюється за його долю. Та помітив її пекельний погляд на своєму обличчі.Невдоволений та грізний, певно би зміг розплавити в сталь, але наразі він був направлений на його особу. Ця ситуація почала йому набридати та бісити. Хлопець одягнув окуляри назад і розгнівано закашляв. Продовжив лише за декілька хвилин коли тиша почала йому набридати.

    – я відволікся, перепрошую за це. Асті склепала нам освітлення та інші пристрої, ми гарненько облаштували атмосферу закутку. Назвали його – Конурою.. – підліток зупинилися помітивши як сильно палає його лице, певно він весь почервонів від сорому. Зате тепер червоні окуляри точно йому пасували. Він позіхнув і набрав повні легені повітря. Та не встиг продовжити як його прирвав голос прокуратури, бридкий і сухий наче осіння листя:

    – як ваші батьки не помічали вашої відсутності та алкогольного сп’яніння?

    Хлопчина підпер голову рукою і ще раз позіхнув: – я був дуже обережний з цим і мав багато причин для своєї відсутності. Я казав що ходив до математичного гуртка моделювання і здавався дуже переконливим. Оцінки в мене були найкращі у шкільному закладі. Можливо коли я не з’являвся вдома, у батьків і з’являлися запитання, але моя кмітлива душа завжди щось вигадувала. Так от, наш бар мав назву “Конура”, а самі ми називалися псами. Така от невелика зграя собак була, гарно жилось. Інколи коли ми сильно напивалися то йшли у місто творити справедливість, але то були одиничні рази. Загалом ми перебували на одній території, продаючи алкоголь підліткам і творили беззаконня. Але тільки на одному місці ми були зграєю. І я повністю визнаю свою провину. Я був ватажком цього божевілля і мені прикро що ми порушували закони кодексу.

    Він зупинився коли величезний годинник з маятником пробив шосту. Так швидко пролетів час за його болтівнею.

    Понад три години, шістнадцяти річний хлопець розважав публіку, судового засідання, маячнею. Вигадувати йому вже було нічого, брехня закінчилася, хоч частина історії була правдива. На щастя, всі ім’я були неправдивими і його проповідь ніяк не могла зашкодити діянням організації в майбутньому. Астор помітив біля своєї стійки також затриману дівчину, що певно вже заснула від нудьги. Їй слово ще не встигли дати. Він бачив її вперше, але озвучити про це судді не хотів, оскільки своїми словами міг подарувати підлітку свободу, а це було б несправедливо. Це було б несправедливо і занадто нудно Їх затримали вчора зранку, Астор з необережності спіймався на гачок, органам правопорядку а дівчина певно проходила повз.

    З роздумів його вирвав шурхіт паперу, певно прокурор вже готував нові запитання для його особистості. Дякуючи небесам суд був терплячим і толерантним навіть до тяжких злочинців. Хлопець доторкнувся до синця під оком, нажаль органи правопорядку не були такими. Астор зашипів від болі, повернувся до вікна і помітив як за вікном, скрізь вечірнє повітря щось пролетіло рожевим сяйвом та швидко зникло.

    – Пане Мечевський, ви мали стосунок до списку підозр у вашій справі, окрім того що ви нам вже розповіли? При обшуку у вас знайшли ніж та набої до вогнепальної зброї, що можете відповісти на це? Вам приписані звинувачення значно більші, ніж те що ми встигли почути, чи точно надали нам правдиву інформацію?? – звернувся до нього другий з прокурорів, той що подобався Астору більше ніж перший, вигляд у нього був менше гидотний. Хлопець постукав нігтями по біблії над якою він давав свої свідчення.

    – присягаюся цією книгою що я розказав все що знаю. Я второпати не можу як мої дії торкнулися піратства і звідки в мене зброя, коли я йшов вулицею мої кишені були абсолютно порожні, – останнє що зміг відповісти підліток коли в величезний вітраж судової зали прилетів снаряд.

    Він не одразу зрозумів що сталося, останнє що він зміг зробити, після грохоту розбитого скла, присісти за стійку руками закривши лице. Погасло світло, здійнявся грохіт, в величезному залі стався вибух неонового сяйва і диму. Під ребро потрапив осколок дошки, він скрикнув, хитаючись піднявшись з-під завала оглянув залу. Було темно, в повітрі мелькотіли яскраві вогники. Спричинилася паніка, двоє чоловіків схопили його за плечі і повели до виходу, лиця він не зумів розгледіти. Не міг нічого допетрити, голова йшла обертом, в очах все троїлося. Скрізь червоне скло окулярів бачив багато спалахів. Його відкинуло назад, супровід кудись зник, йти сам хлопець не міг. Крик. Бряскіт чобіт та постріли. Гул в голові не міг припинитися. Пройшло декілька митей коли його знов схопили за плечі й потягли вже в іншому напрямку.

    Отямився дуже згодом він коли перестав відчувати під ногами землю. Астор зрозумів що вони летять на байку, вдалині диміла висока будівля суду. Хлопець насилу зняв окуляри і подивитися на вершника, від болю у боці в голові бриніло і не вкладалися думки.

    – Капітане, ви цілі? Здорово ж ми їх..- хлопець розгледів знайоме та щасливе лице дівчини, що посміхаючись повернулася до нього. Та побачивши зелене лице “капітана” злякалася і відвернулася слідкуючи за кермом.

    – могло би бути краще, – ледь видавив з себе хлопець міцно хапаючись за сідалище літаючого апарату. На очі навернулися сльози чи то від холодного вітру чи від болю. Останнє що він побачив – темрява, холодна в жахаюча.

     

    0 Коментарів