У 1415 разів щасливіші

  Джісон дивився на нього і не міг зрозуміти – як хтось може бути настільки сонячним? Не лише гарним, милим, добрим – Фелікс саме сонячний. Сидів собі з купою подряпин на колінках і руках і пив сік. Навіть не здогадувався, що серце його друга вже декілька разів зробило кульбіт.

  – Хьон, а як ти так круто катаєшся і не падаєш? – спитала блондиниста голова. Лі дивився на нього своїми котячими великими очима, через що серце Хана зробило ще один кульбіт. Якщо Фелікс – це сонце, то Джісон – це захід сонця. У них були абсолютно різні життя і характери, проте вони чудово поєднувались, через що хлопець іноді себе ненавидів. Він вважав, що лише псує свого сонячного друга, який раптом вирішив навчитись кататись на скейтборді.

  – Я ж казав не називати мене хьоном, я старше всього лише на один день. І, насправді, я падав навіть більше разів ніж ти, – сміючись, відповів Джісон. Він поправив його розтріпане волосся, на що отримав яскраву широку усмішку. Кожна така усмішка підіймала йому настрій і водночас змушувала серцебиття збиватися. Іноді хлопцеві навіть здавалося, що у нього може статися серцевий напад через найкращого друга. Точніше – через нерозділене кохання.

  – А я хочу тебе так називати, мені подобається! Тим не менш, ти справді так багато падав? Дивлячись на те, які трюки ти зараз робиш, так і не скажеш… Ти завжди виглядаєш так круто! Здається, наче в тебе талант від народження! – захоплено казав Лі, змушуючи Хана ніяковіти від такої кількості компліментів за секунду. Джісон не знав як реагувати на таке, адже майже увесь час чув у свою сторону щось погане. Особливо від своїх батьків, яким не подобалося хобі сина. Фелікс теж не розумів, чому батьки Хана його сварять. Заняття в університеті він відвідував майже всі, оцінки в нього, хоча й не найвищі, але однаково на високому рівні. Розумний, гарний, веселий – Лі знайшов би в ньому ще сотню чудових сторін, варто лиш запитати його про це. У той час як сам Хан вважав себе “звичайним”.

  – Тихіше-тихіше, зараз перехвалиш мене і в наступному трюку я звалюся з дошки! – сміючись, відповів юний скейтбордист. Він ніяковів від такої кількості компліментів, але й не міг не визнати, що такі слова підіймали настрій і впевненість у собі.

  Поговоривши ще трохи, хлопці розійшлися по домівках, перед цим домовившись, що на наступний день разом підуть в університет. Вже будучи вдома, Джісон все ніяк не міг викинути Фелікса з думок. Не міг зрозуміти – як така сонячна людина може дружити з ним. З хлопцем який, як він особисто вважав, тільки те й робив, що нив про свої проблеми. Де Лі бачив всі ті хороші якості? Невже він дійсно такий гарний друг, як той його описував?

  З такими думками, Джісон врешті-решт заснув і міцно спав до самого ранку. Розбудив його ненависний йому дзвін будильника. Проте, як тільки хлопець згадав, що мав йти в університет разом з Лі, його настрій одразу покращився. Швидко зібравшись і поснідавши, Хан вийшов на вулицю і побачив свого друга. Чорні джинси, біла футболка, поверх якої чорна джинсова куртка і конверси. Виглядало дуже гарно, але увагу привернуло дещо інше.

  – Ти не приховав їх! Невже мої молитви хтось почув? – радісно промовив хлопець, вказавши на обличчя друга. Справа була у веснянках Фелікса. Він їх не любив, а Джісон обожнював. Хлопець вважав свої цяточки на обличчі чимось поганим, не привабливим, у той час як Хан міг годинами просто сидіти і дивитись на його обличчя без макіяжу. І щоразу при цьому намагався порахувати кожну веснянку.

  Фелікс зашарівся, сховавши обличчя за долонями. Було доволі незвично чути компліменти в бік того, що йому самому не подобалося. Але, здається, з кожним компліментом від Хана ненависть до веснянок поступово зменшувалась.

  – Я просто не хотів запізнитися, швидко збирався і, як результат, забув їх замазати, – це все були виправдання. Лі не приховав своє ластовиння, бо бачити щасливу усмішку Хана набагато приємніше, ніж чути сумне “І знову їх не видно”. Але він про це йому не скаже. Занадто сором’язливий.

   Той день, як і попередній, вони знову провели разом. Прийшли в університет, сиділи на парах, пообідали і йшли додому – все удвох. І, насправді, так було в них ледь не щодня. Проте саме в той день Хан відчув – щось змінилося. Тільки ще не був впевнений в тому, що саме.

  Прийшовши з навчання, він до пізнього вечора був зайнятий то домашнім завданням, то хатніми справами. Коли ж всі справи було завершено, Джісон вирішив відпочити своїм найулюбленішим способом – переглядом аніме. Подивившись декілька серій, виснажений насиченим на справи днем, Хан заснув. Він навіть не прибрав ноутбук – той так і лежав поряд з ним на ліжку, доки сам хлопець вже бачив солодкі сни.

  Проте проспати до ранку не судилося. Через декілька годин, приблизно о третій ночі, його розбудив дзвінок у двері. Хтось наполегливо продовжував натискати на дзвінок, очікуючи, доки Хан встане з ліжка.

  – Я не знаю хто ти, але вже тебе ненавиджу…  – пробурмотів Джісон, таки вставши з ліжка і, позіхаючи, поплентався до вхідних дверей. Відчинивши двері, він вже хотів насварити порушника відпочинку, але зупинив себе, коли побачив на порозі… Фелікса. І що ще більше здивувало Хана – друг виглядав налякано, очі були червоні від сліз, а його руки тремтіли.

  – Ліксе? Що ти тут… – не встиг він спитати, як той навалився на нього з обіймами. Джісон закляк. Він не розумів, що відбувається і чому Лі у такому стані. Знав одне – стан друга йому не подобався і змушував хвилюватись. Хан, обіймаючи його однією рукою, зачинив двері. Після чого хотів розірвати обійми, щоб подивитись на обличчя друга, яке той так старанно ховав у нього на плечі. Сподівався нарешті нормально поговорити з ним, але… Фелікс не дав йому цього зробити, обійнявши міцніше і заговоривши першим.

  – Я дивився фільм жахів. Ти колись казав, що тобі вони подобаються… І я вирішив подивитись один, щоб зрозуміти, чому такий жанр тобі подобається… Схоже я обрав занадто страшний фільм… – схлипнувши, розповів той. Хлопець притискав Хана до себе так, наче ховався від когось. А сам Джісон стояв шокований, обмірковуючи те, що щойно почув. Фелікс дійсно, маючи сильний страх перед таким жанром фільмів, подивився жахи? Ще й причина, чому він це дивився… Джісон у той момент радів, що друг не бачив його почервонілого обличчя.

  – Мені, звісно, приємно, що ти хотів дізнатись більше про те, що мені подобається… Але не варто було дивитись те, що тебе лякає, дурнику. Те, що нам подобаються різні фільми – це абсолютно нормально. Не дивись те, після чого тобі стає погано, добре? – з відчутним хвилюванням у голосі, сказав хлопець. Він продовжував обіймати друга і гладив його по голові, щоб заспокоїти. Фелікс, тіло якого все ще тремтіло, самостійно розірвав обійми. Проте все ще тримав його за руки і дивився вниз, на підлогу.

  – Я можу… Залишитись сьогодні в тебе? Не думаю, що зможу заснути, якщо буду в квартирі один… – пробурмотів запитання той, змушуючи Хана тихо засміятись. У той момент він виглядав занадто мило. Наче просив про щось заборонене.

  – Ти вже в мене вдома, тим паче вночі і в поганому стані. Справді думав, що я тебе зможу після такого вигнати? Я настільки жорстокий в твоїх думках? – жартівливий тон хлопця допоміг йому побачити на обличчі друга слабку усмішку. Отже, Фелікс починав заспокоюватись.

  Джісон відвів його до своєї кімнати і дав власний одяг в якості піжами, щоб тому було зручніше спати. У якості спального місця віддав своє ліжко. А собі постелив на підлозі поряд з ліжком і вже збирався лягти спати, як раптом його зупинили.

  – Ти спатимеш на підлозі? – схвильовано запитав Лі. Схоже, що йому така ідея Хана не дуже сподобалась. Що він хотів щось запропонувати, але стримував себе.

  – Якщо ти зараз скажеш щось за те, що спати на підлозі має гість, а не власник квартири, то я тебе стукну. Ти спатимеш на моєму ліжку і крапка, – відповів Джісон, сидячи на підлозі. Очікував, що ж на це відповість його друг.

  – Та ні. Хоча за це теж подумав, але ні… Я.. Ми… Ти можеш побути поруч, доки я не засну? Маю на увазі, полежати зі мною поряд… – сором’язливо спитав Фелікс.

  І в той момент Хан нарешті зрозумів, що саме змінилося. Адже серце знову, вперше за деякий час, неначе робило кульбіти. Хлопець зрозумів, що всі ті думки і сумніви в своїх почуттях, які були в його голові раніше – правда. Що він дійсно закохався у свого найкращого друга і весь цей час відчував до нього саме закоханість, а не просте бажання захистити цього сонячного хлопця.

  Хан зрозумів, що хоче загорнути це сонечко у людському обличчі в свої обійми, поцілувати і захистити від усього, що приносить біль.

  І саме через це Джісон не зміг йому відмовити – ліг поруч, обійнявши за талію. Як тільки він це зробив – відчув тепло і ніжність, неначе тримав у руках криштальну квітку, зроблену із сонячного світла. Хлопець навіть боявся зайвий раз поворухнутись, щоб випадково не завдати своєму сонечку шкоду. Вони й раніше обіймали один одного. А якщо дивились фільм разом, то взагалі могли заснути в одному ліжку, але у той момент… Все відчувалося зовсім інакше.

  Хан не знав, як йому себе вести. З одного боку хотів розповісти другові про свої почуття, які стало важко стримувати, а з іншого… Що як після цього Фелікс не захоче з ним спілкуватися? Ні, цього він точно не допустить. Джісон не дозволить собі втратити Лікса.

  Але тоді… Що йому робити?

  Зі світу думок його вивів сам Лі, який ліг ближче і обійняв у відповідь, закинувши на нього ногу. У Хана в той момент ледь не зупинилось дихання. Не думав хлопець, що любов його друга до обіймів і тактильності колись зіграє з ним злий жарт.

  І як тут стриматись? Як не обійняти міцніше, щоб відчувати його кожною клітиною тіла? Як не поцілувати кожну веснянку на його обличчі, залишивши останній поцілунок на вустах?

  Через ці думки і обійми коханого сонечка, Хан заснув лише під ранок, коли організм вже був сильно виснажений. Саме тому він не почув як його друг прокинувся і вийшов з кімнати. Навіть те, як Лікс готував сніданок – все це Джісон проспав.

  Коли сніданок був готовий, Лі пішов будити його. Зайшовши до кімнати, він побачив все ще сплячого Хана, який повністю закутався у ковдру – лише маківка стирчала з-під тканини. Стримавши сміх від побаченого, Фелікс підійшов до ліжка і почав трясти хлопця за плече.

  – Хьон, прокидайся. Нумо, прокидайся, Джісоне, – кликав хлопця той, але у відповідь лише незадоволено пробурчали щось і відвернулися. І Лікс вирішив застосувати іншу тактику: розгорнути цю лялечку і дістати звідти метелика. Тільки гусінь на ім’я Джісон виявилась впертою: аби отримати ще хоча б хвилинку сновидінь під теплою ковдрою, він вчепився в тканину так, що як би сильно Лі не старався, стягнути з нього її не вийшло.

  – Прокидайся, хьон, будь ласка. Сніданок стигне, – почав скиглити Фелікс, навалившись на друга всім тілом. Все ще намагався витягти того з-під ковдри.

  Раптом він почув те, чого взагалі не очікував почути.

  – Ще декілька секунд… Я майже зізнався Ліксу, що кохаю його.. Буквально хвилинку… – все ще залишаючись уві сні, пробуркотів Хан.

  І допоки один сильніше закутувався у ковдру, бажаючи якомога довше залишитись уві сні… Інший сидів на ліжку, витріщившись на друга здивованим поглядом. Він же не помилився? Все правильно почув? Фелікс сидів і не знав, що йому робити. Щоки раптом почервоніли, на  душі стало тепло, всі думки сплуталися, а мозок кричав: “Розбуди його і дізнайся правду!”.

   Посидівши так пару хвилин, хлопець таки наважився діяти. Зібравши останні сили, Фелікс нарешті зміг розгорнути цей кокон і розбудити Хана. Який, все ще будучи сонним, не розумів, що відбувалося.

  – М? Що сталося, Ліксі? – спитав той, потираючи очі, допоки друг буквально нависав над ним.

  – Я тебе кохаю, Хан Джісоне, – випалив хлопець, дивлячись в очі навпроти. Тому що не вигадав нічого краще в той момент. Йому здалося, що це буде найшвидший спосіб у всьому розібратися. Доки Лі вже починав ненавидіти себе, що зізнався в своїх почуттях саме таким чином – сам Джісон думав про те, що він щойно почув. І як тільки до Хана дійшло… Він різко сів на ліжку, тим самим змусивши друга також сісти, і схопив його за плечі.

  – То це було не сновидіння? Те, що ти щойно сказав… Ліксе… Ти справді кохаєш мене? – розгубленість виднілась на обличчі, а очима він намагався вловити кожну емоцію коханої людини. Йому потрібно було почути це ще раз. Впевнитись, що це не сон, що його почуття дійсно взаємні. От тільки… Схоже Лі зрозумів його реакцію по своєму.

  – Вибач, що так різко… Я мав зробити це інакше. Мої почуття вже давно стали сильніші за просто дружні, Джісоне. Я дійсно кохаю тебе, але… Я щойно зруйнував все, так? Я зрозумію, якщо ти більше не зможеш зі мною спілкуватися, як раніше, або взагалі захочеш, щоб я зник… – з кожним словом його голос ставав тихішим, через що останні слова Джісон ледве почув. Проте цього було достатньо, щоб він міцно обійняв його, поклавши підборіддя йому на плече.

  – Не смій зникати після того, що щойно зробив. Тому що я теж кохаю тебе і хочу, щоб ти був поруч, – прошепотів Хан, після чого відсторонився, щоб подивитись на Фелікса. Промені сонця з вікна потрапляли на його обличчя, через що здавалося, що він сяє. Сяє, як найяскравіший промінь сонця. А щира усмішка змушувала усміхатися у відповідь. Хан, здається, закохався в нього знову. Але сильніше.

  – Тобто… Ти не проти бути моїм хлопцем? – з сором’язливою, але щасливою усмішкою, спитав Фелікс. Джісон на це тихо засміявся.

  – Ти ще питаєш? Звісно так! – після цих слів йому подарували міцні обійми і щасливий визг на вухо. Він і відповів на обійми так само міцно і вже почав сподіватися на перший поцілунок, але…

  Фелікс просто зліз з ліжка і пішов на вихід з кімнати, нагадавши йому за сніданок.

  Розгублений Джісон сів на край ліжка і подивився вслід своєму хлопцеві. Хан не був би Ханом, якби не включив у той момент режим “короля драми”.

  – Ну от, а я вже сподівався на поцілунок… Ти жорстокий, Ліксе! Мені дістався дуже жорстокий хлопець! – жартома голосно промовив той, доки вставав з ліжка і переодягався. Чому голосно? Тому що Лі вже був на кухні, а йому потрібно було, щоб його точно почули.

  – Чим швидше ти з’явишся на кухні, тим швидше отримаєш поцілунок! – отримав він у відповідь. Можете бути впевненими – так швидко в своєму житті Хан ще не збирався. Буквально за п’ять хвилин він встиг переодягнутися, почистити зуби, привести волосся у більш менш порядок і спуститися на кухню. Тому що кохав Фелікса і хотів отримати поцілунок.

  І таки отримав. І не один. Хан з того часу щодня отримував купу поцілунків, обіймів і просто закоханих поглядів. І все це – від його улюбленого сонячного хлопчика. Проте і Фелікс не був обділений увагою: скільки він “віддавав”, рівно стільки ж і отримував. Або навіть більше.

  Тому що після заходу сонця – обов’язково настає світанок…

  Світанок, де вони вдвох, де вони – щасливі…