Святковий ярмарок

Техьон як і годиться для людини, яка щиро зневажала усі ті шлюбні звичаї, самотньо переховувався біля хвойного лісу за дерев’яною хатинкою, трохи віддаль святкового ярмарку з різноманітними не надто вигадливими, але все ж варто зазначити, атмосферно вбраними ятками й хатинками з розвагами й гостинцями на різний смак, де б мали веселитися як звичайні гості, так і знайомитися й дізнаватися більше один про одного пари, пов’язані вовчим шлюбним сезоном: новоспечені та ті, які лише приглядались й невдовзі якщо пощастить мали стати такими. Опинився омега в тому затишному відлюдкуватому місці зовсім не випадково. Саме тут вони домовились зустрітися з Чонгуком напередодні. Спершу Техьон не надто хотів грати роль у цій фальшивій, на його думку, виставі, такі вихиляси точно були не його сильною стороною, але згодом хлопець зрозумів, що все це піде йому тільки на користь і якщо прийняти правила гри, то він від цього лише виграє. Так чи інакше довелось би припхатися сюди, батьки так просто не спустили б з рук таке зухвале ігнорування вовчих звичаїв. А якщо омега буде більше часу проводити з Чонгуком на видноті, то усім одразу стане ясно, що він вже обрав свою пару. А той юний альфа навіть попри всю свою галантність і начебто серйозні наміри точно не прийде свататись до нього. Не прийде ж? Це ж повне безглуздя. Хлопцю лише вісімнадцять. Куди ж йому ще? Тож така ситуація мала цілком влаштовувати обох. Техьон отримає те що й хотів: ще один рік цілковитого спокою і холостяцького життя. А Чонгук те, що хотів він: погратися у дорослі, романтичні на думку хлопця ігри чи що там його насправді цікавить. Хоча якби не ці пригожі для омеги обставини, він би абсолютно точно засудив альфу за таку безрозсудність. Навіщо крутити голови юнакам для яких усе те дійство не просто значуще, а життєво важливе. Для багатьох омег(та напевно для більшості) це означає куди більше ніж для Те, і він це прекрасно розумів. Тим паче Чонгук й справді, на перший погляд, здавався чудовим, щирим та добрим, що ще більше губило усю справу. Такому як він важко протистояти, тож такі розваги видавалися ще жорстокішими з його боку, зважаючи на це. Техьон певен, Чонгук прекрасно знав собі ціну й отак негідно користуватися цим, граючи в ігри з омежими серцями, було обурливо. І як би омега не протистояв цій нестримній стихії, все ж розумів вагу того, що зараз відбувалось й для свого життя, для життя омеги його віку, але свідомо обирав шлях відступництва та бунтарства. Він не збирався виходити заміж за першого ліпшого альфу, про якого через обурливі традиції майже й нічого не дізнається перед шлюбом, навіть попри те, що з Чонгуком їх все ж пов’язували набагато міцніші зв’язки, які бентежили душу омеги ще більше. «Але чи в наш час це й справді щось означає?»

Техьон тривожно й важко видихнув, з його рота покотились клубки гарячої пари, ті розходились та розчинялись у повітрі між найближчими деревами, наповнюючи все довкола переживаннями. В очікувані, непомітно для самого себе, омега не зчувся як почав маленькими, різкими кроками  нащось вимірювати дожину стіни, яка слугувала йому за сховок, гучно притоптуючи сніг й наражаючи себе на передчасне викриття. Кружляв з однієї сторони до іншої, допоки йому не запаморочилось у голові й він присів у невеликому заглибленні у стіні, втомлено махаючи ногами, змітаючи з черевиків залишки снігу. «І де ж його носить?» Омега очікував тут вже близько години і якби не був вовком то вже точно промерз би до кісток. Мороз цього дня був ще лютіший ніж у день зимового сонцестояння.

Але коли через кілька хвилин неподалік від хатини нарешті почулися кроки, омега нервово прислухався й різко випростався. Насправді то міг бути будь-хто, а поки триває це вінчальне свято сорому, як його називав хлопець, омегам дуже вже не годилось бродити ось так самотніми по якихось відчужених закутках. Хоча зрештою більшість часу на святі він тільки цим і займається й навіть так на своє лихо зміг підчепити залицяльника. Ще більше юнакам на видання не годилось водитися на самоті з альфами, що він зараз й планує зрештою робити. Хоч насправді Техьон хотів лише сховатися допоки не зустрінеться з ним, з тим, кому цей день обіцяний, щоб його раптом не встиг перехопити на прогулянку хтось інший. Це було б надто не ввічливо стосовно Чонгука, враховуючи обіцянку, якщо вже на те пішло, й немилосердно стосовно себе: ще одного кавалера стерпіти було б не сила. Та і якщо вже бути зовсім чесним, напевно якщо вже й виходити заміж, то лише за того юного альфу, як би моторошно це не звучало для самого омеги. Може через кілька сезонів він про це подумає. Обов’язково подумає. Тоді й Чонгук досягне відповідного віку, що на такі свята вже не просто для забав приходять. Та чи буде приваблювати його омега в червоному? В голові одразу пронеслись усі ті тужливі історії з дитинства, якими лякають усіх омег. Після них у голові добре закарбовується одна істина: вийти заміж необхідно поки ти ще в зеленому, бо потім й обирати не доведеться – візьмеш те, що запропонують, якщо запропонують.

Чи правильно зрозумів альфа як дістатися до місця зустрічі? Напевно все ж треба було дозволити вовку заїхати за ним. Цього разу їхати без ніякого супроводу з альфою здавалось би не таким доречним як тієї ночі(як би абсурдно це не звучало), але хлопець упевнений, що його батьки були б не проти. Хоч спершу вони ставились до юнака з деякою пересторогою(надто молодий вже він був), але справляти враження той вмів непогано. А втім, сам омега все ж таки не надто вітав цю ідею. Хотів мати шляхи до відступу. Хоча не прийти після обіцянки було б не надто чемно, та в цю мить ідея, що Чонгук стояв би тут в очікувані, просто як він зараз, здавалась не такою вже безчесною.

Так чи інакше, омега у своєму закапелку сидів тихенько як мишка, лиш обережно й нечутно заповнив легені повітрям, вдихаючи аромат невідомого гостя, що саме наближався і врешті з полегшенням видихнув. «Нарешті». Він навіть не встиг визирнути зі своєї схованки, коли Чонгук несподівано виглянув з-за деревця, напруження вмить зникло з обличчя альфи й він швидкими впевненими кроками підійшов до хлопця.

– Техьон. – щасливо видихнув юнак, коли врешті встав перед омегою. – Радий, що ви прийшли й дуже вдячний, що дочекались. Боявся ви стомились й вже проводите час з кимось іншим.

– Я ж обіцяв. – в голосі омеги відчувались нотки обурення, він звісно мав на думці змінити рішення, але як цей альфа міг подумати, що він не стримає свого слова. Хоча очікування й справді видавалось трохи жалюгідним і якби прогулянка з Чонгуком не була єдиним припустимим для нього варіантом на сьогодні, він й справді б вже обрав когось іншого, принаймні, щоб трохи провчити винуватого альфу.

– Ваш голос того ранку звучав непевно і… якщо чесно, то я просто виблагав у вас цю зустріч. Тож це було трохи нікчемно, а втім, я безмежно радий вас бачити, Техьон. Ви просто чарівний сьогодні. – обличчя Чонгука сяяло наскрізь, а коли він трохи прийшов до тями й помітив морозний рум’янець на щоках Техьона то мимоволі, сам до кінця не усвідомлюючи недоречність тих дій, потягнувся своїми гарячими долонями просто до лиця омеги, від чого хлопець зовсім розгубився й здивовано вирячив свої прегарні зелені очі. – Шкіра така холодна. Вам не…

– Я ж вовк, Чонгук. Все гаразд.

Техьону хотілось потягнутися своїми пальцями вслід за долонями юнака, але напівдорозі він різко зупинився. Це виглядало б так… недоречно. Якби їх просто зараз побачили в такому вигляді, то точно не так би зрозуміли. Чи зрештою все відбувалось саме так, як це мали б зрозуміти?

– Я примусив вас чекати. Пробачте, мені дуже шкода. Запевняю вас, що виправлю цю ситуацію.

– Пусте, краще пішли вже…

Альфа все ще тримав свої руки на щоках хлопця, від чого ті здається тепер побагровіли, уже не від холоду, а від крові, що буйними потоками линула до шкіри. Це бентежило, але те збентеження було радше приємним та ніжним, викликало мурашки по тілу й дивне тягуче відчуття внизу живота. Як же цьому хлопцю легко збити з пантелику Техьона. Такі торкання були… надто інтимними. Але попри незручність ситуації, що склалась, Чонгук не поспішав відпускати його, тож омега, переборовши внутрішні вагання, поклав свої долоні поверх. Шкіра альфи була трохи сухою, але напрочуд приємною на дотик та теплою. Хлопець стояв так близько, що яскравий запах деревини ненав’язливо, але впевнено обволікав Техьона зі всіх боків, загортаючи ніби у кокон.

Та зрештою їхня коротка ідилія перервалась, так само швидко й раптово як і почалась. Десь поблизу почувся гучний та радісний чоловічий голос, а тоді важкі ритмічні кроки, що здається прямували просто до них. Це одразу відірвало від ніжних переживань й на обличчі Техьона навіть з’явився ледь помітний страх, та перш ніж він встиг хоч щось зробити чи обдумати, альфа вже мерщій заштовхав його разом із собою у ту заглибину в стіні, де омега зовсім нещодавно й сам перечікував, яка напевно мала б слугувати як сховок для якихось господарських приладь та іншого мотлоху, та зараз пустувала через те, що ту хатину майже не використовували у вжитку. Біля їхнього тісного тайника, на щастя, росла невеличка рятівна ялиночка, трохи вища за них самих ростом, яка тепер слугувала безпечним прикриттям, щоб мати змогу якийсь час залишатися непоміченими, якщо звісно той чоловік не підійде до них надто близько, що він здається наполегливо збирався зробити.

Техьон, не контролюючи себе, судомно видихнув Чонгуку просто в шию, щільно прижмурюючи очі. У тій невеличкій комірці було надто тісно для них обох, так, що юнаки були змушені стояли міцно притулені один до одного, що звісно ж не влазило ні в які рамки пристойності, якщо вони раптом не заміжня пара, та й то не на людях, як вони зараз. Омега міг відчувати тепло, що приємними хвилями відходило від тіла поряд, йому аж довелось сором’язливо відвернути лице трохи у бік, щоб їхні носи раптом не зіткнулись від неочікуваного мимовільного руху головою, перетворюючи й без того незручну ситуацію в ще більш ніякову. До того всього Техьон ще досі відчував як долоні альфи міцно стиснулись на його талії, той схопив омегу у свої обійми, щоб запхати сюди разом із собою, ховаючи, й ще досі не відпускав, хоч здається тепер у цьому й не було жодної потреби. Хотілось усе те списати на розгубленість, звісно ж зараз не до цього, у них є більш вагома причина для хвилювань, але ж від того менш недоречним це зовсім не ставало, а якщо їх таки застануть на гарячому, то це лише в рази більше губило їхнє й так нелегке становище. «Що він робить, він же залишить свій запах на мені» – крутилось в думках. На лихо, аромат Чонгука почав ставати дещо густішим, напевно не надто, але через їхню безпосередню близькість цього було цілком достатньо, щоб омега зміг відчути цей запах навіть на смак. Той ненав’язливо осів й нього у носі, легенях та на кінчику язика, а слина у роті стала в’язкою з приємною солодкою гіркуватістю. Весь цей час Техьон намагався триматися як тільки  міг. Він безнадійно опустив голову, через що та впала просто Чонгукові на плече, щоб альфа не зміг побачити як його щоки враз запалали ще дужче. Що вже казати про аромат самого омеги, який під дією обставин теж став дещо яскравішим. І як він лише знаходить такі халепи на свою голову?

Омега не мав намірів брехати собі, вовк, в обіймах якого він зараз опинився був молодим, вродливим, дотепним, а від його запаху, так близько, паморочилось у голові. Він був йому до вподоби й у цьому не було нічого дивного. Чи відчував все те альфа? Техьон певен, що так. Можливо він був би навіть не проти познайомитися з цим юнаком ближче чи подумати про щось більше. Але ситуація, яка відбувалась просто зараз неймовірно виводила з колії. Тіло омеги під впливом такої незвичної для нього інтимної близькості з альфою розм’якло, а серце від хвилювання забилось швидше, розганяючи й так гарячу вовчу кров по тілу. Від хлопця враз повіяло жаром приємного в’язкого бажання, а запах знову посилився у відповідь на поклик внутрішнього звіра альфи.

Коли кроки нарешті наблизились майже впритул, Техьон мимоволі затамував подих та напружився ще сильніше, чекаючи найгіршого розвитку подій, але альфа біля нього здається був напрочуд спокійним, той лише дужче стиснув омегу в руках, так, що тепер це вже точно можна було назвати обіймами й притиснувся губами до темно-коричневого волосся, вдихаючи трохи кислий аромат цитрусових та меду. У відносній тиші можна було почути як незнайомець  зупинився просто коло їхньої ялинки й коли стало так страшно, що серце бідолашного хлопця ледь не вистрибнуло з грудей, той лише весело хмикнув та начебто вдоволений, пішов далі, геть звідси у своїх справах. Пара ще якийсь час так і стояла там вичікуючи. Омега боявся ворухнутися, а альфа просто був не проти ще якийсь час отак постояти поруч, розумів, що така нагода їм найближчим часом швидше за все точно не випаде. Але коли страх нарешті відійшов на задній план і Техьон прийшов до тями, він очікувано першим легенько відштовхнув альфу й мерщій виліз з їхнього сховку. Кілька митей він знервовано стояв спиною до Чонгука, міцно схрестивши руки на грудях та  вдихав свіже морозне повітря, яке все ще було перемішане з природним запахом альфи позаду, але вже хоча б не так концентровано, що дозволяло зробити вільний глибокий подих, без таких небажаних зараз для омеги наслідків.

– Все добре. Вам не варто хвилюватися. Ми просто можемо вдати, що нічого не було.

Техьон різко повернув голову й злісно зиркнув на хлопця позаду. Той не виглядав ні крихти збентеженим, здається на його обличчі навіть можна було розгледіти дрібки радості й задоволення.

– Про що ви взагалі? Ви що не розумієте?  Він… – Техьон сказав це надто голосно й коли збагнув в якій ситуації вони опинились стишив голос до ледь чутного шепоту. – Він нас чув. Знав, що ми тут.

– То що з того? Йому ж вистачило клепки й такту просто піти геть. Він же не бачив наші обличчя, чи не так? Буде собі думати, що тут нишком сховалась якась пара, щоб поніжитися в обіймах один одного, якомога далі від цікавих очей, але ж не знатиме хто це. Вам не варто перейматися через цю ситуацію. Вона не поставить вас у недоречне – альфа спеціально насмішкувато наголосив на останньому слові. – становище. Тож не хвилюйтесь.

Врешті Чонгук просто безцеремонно схопив Техьона за руку та безтурботно, так ніби нічого й не трапилось, повів за собою.

– Куди ми йдемо?

Омега майже не опирався, хоча такі дії йому й не надто сподобались. Чонгук з безжурною, легкою посмішкою повернувся до нього.

– Вийдемо безпечним шляхом, щоб ніхто не помітив, що ми удвох тут робили щось недоречне.

– Ми не робили нічого недоречного. – запротестував омега, від чого усмішка на обличчі альфи лиш стала ще ширшою.

– Звісно, та хто нам повірить? Напевно правильно було б якби я спершу привітався з вашим супроводом. Ви сьогодні приїхали з татом?

– Так. – неохоче відповів омега.

Той клятий альфа надто вже сподобався його татові. Батечко навіть того злощасного ранку запросив його на чай до них додому(що зважаючи на традиції й звичаї, якими йому завжди так старанно дорікали, було просто нечувано) і ніякі протести Техьона нічим тут не зарадили. А  той наглюк забувши про всякі правила пристойності взяв та й погодився. І замість того, щоб після безсонної жахливої ночі сорому піти спати, омега був змушений ще сидіти з усіма ними за столом й удавати, що все, що відбувається ніскілечки його не дратує й він просто у захваті, що такий чудовий альфа не тільки обрав його для останнього танцю, а й попри те, що омега навіть перетворюватися не може (бракований) ще й люб’язно підвіз бідолаху додому як і годиться справжньому джентльмену. А Чонгук лише, підливаючи масла у вогонь, удавав, що наміри його цілком серйозні й що батькам омеги не варто навіть хвилюватися за свого сина, оскільки до кінця вінчального сезону той точно стане заміжнім та поїде з альфою у якесь закрайсвіття до володінь низинних вовків. «Ну це вже точно ні» – подумав тоді омега, але може це було й на краще. Його батьки тепер впевнені, що він не залишиться старим незаміжнім відлюдником, а коли Чонгук його продинамить, награвшись, то Техьону ще й вдасться вийти сухим із води. Винним же буде не він. Той юний альфа просто закрутив йому голову своїми пустими обіцянками й залицяннями, що як виявилось не мали під собою ніяких серозних намірів й отак жорстоко покинув ні з чим. Справжній мерзотник, що схопив бідолашного невинного омегу у свої любовні сітки. (Хоча якщо надалі у них щось і складеться, то виправдати хлопчину перед батьками буде не просто. Проте завжди можна списати це на молодий вік альфи або зізнатися в авантюрі.)

– Чудово. Ваш тато дуже приємний омега. Буду радий побачити його. – зрадів юнак.

Техьон на це лиш закотив очі.

– Мені й справді не хочеться бути з ним грубим та відкладати вітання, але я думаю ви погодитесь зі мною, що нам краще спершу прогулятися на пагорбах, щоб… – Чонгук зробив паузу, підбираючи слова. – трохи провітритися, якщо так можна сказати. Сподіваюсь від цього моя репутація в його очах не постраждає.

Омега приречено кивнув. Вони й справді не могли зараз отак просто піти в людяне місце та ще й вітатися з його татом, коли наскрізь пройнялись ароматами один одного. Який же сором. Здається запах омеги навіть ще досі був надміру густим та відчутним після тих бентежних подій. Це б поставило його в дуже незручне становище. І якби ті чутки якось дійшли до його батька, то ні він, ні Чонгук уже б просто так не вистрибнули з того шлюбного човника. Гірше за заміжжя з першим ліпшим альфою з вінчальних ігрищ може бути лише поспішне ганебне весілля з першим ліпшим альфою з вінчальних ігрищ, щоб виставити весь той сором на загал й врятувати його від кончини старим, зіпсованим відлюдником.

Альфа, спритно оминаючи дерева, вів Техьона вперед у невідомому йому напрямку, залишалось сподіватися, що вони й справді прямують до пагорбів.

– Було б добре вийти десь перед входом. – стурбовано промовив омега. В таких місцях зазвичай стояли наглядачі, наче вони були не на святі, а в тюрмі.

– Так, не хвилюйтесь. Я знаю. Так було б… доречніше?

– Перестаньте кепкувати з мене.

– Не ображайтеся, я просто жартую. Я знаю, що це й справді необхідно. Було б дивно якби ми з’явились там нізвідки, та й з’явитись там нізвідки майже неможливо, якщо бути зовсім чесним.

– Ви так усвідомлені? Тільки не кажіть що шукаєте собі нареченого ще з шістнадцяти.

Чонгук хитро посміхнувся.

– Шкода, що не можна раніше. – він кумедно захихотів, вдоволений своїм жартом. –  Насправді я уперше у пошуках долі. Просто був тут дещо раніше, коли це все облаштовували.

Кожного року свято організовував хтось зі спілки племен цих гір та околиць.

– Цього року це була робота низинних вовків. – з розуміння промовив омега, швидше сам до себе.

– Саме так. А я брав безпосередню участь у підготовці, так вже трапилось. Тож вам пощастило, я знаю усі цікаві місця тут і ми можемо порушувати правила без жодних наслідків.

– Так сподобалось, що вирішили й самі взяти участь?

– Щось таке… – здається він точно щось недоговорює.

До того часу вони вже підійшли до невеличкого виступу де можна було непомітно для персоналу та гостей, що саме йшли зі святкового ярмарку трохи прогулятися без зайвого шуму та побути у більш спокійній та інтимній атмосфері на пагорб. Чонгук, лагідно стиснув долоню омеги востаннє й нарешті її відпустив, від чого той відчув неприємну прохолоду. Після цього альфа галантно зігнув руку у лікті простягаючи Техьону, щоб той вхопився, як годиться. Так тут робили усі тож хлопець не став пручатися й вони удвох без перешкод влились в потік та попрямували стежкою вгору.

Чонгук увесь час старанно намагався триматися трохи осторонь від інших. Звісно це було необхідністю у їхній ситуації, щоб не викликати зайвих підозр, але вигляд в альфи був уже надто вдоволений, від чого в Техьона нишком закрадалась думка, що та незручна ситуація біля дерев’яного будиночка була для юнака лише прикриттям, щоб відтягнути його – бідолаху якомога далі від людей.

– Чи не задалеко ми відійшли? Тут навіть немає нікого поблизу…

– Не хвилюйтеся. – перебив його альфа. – Це все ще територія доречна для прогулянок. Краще скажіть чи встигли ви відпочити після тієї ночі? Зазвичай це добряче збиває ритм, чи не так? А я ще й затримав вас своїм несподіваним чаюванням. Це втомлює настільки ж наскільки приносить задоволення.

– Задоволення? Хотілось би мені поділяти вашу думку. Але так, я відпочив удосталь. Дякую.

На кілька хвилин між ними запанувала мовчанка, лиш час від часу можна було почути звуки природи, що гармонійно вписувались в атмосферу, що склалась між двома молодими хлопцями й робили прогулянку менш незручною.

– То все ж, Чонгук – почав Техьон, коли вже трохи заспокоївся і відійшов від тієї незручної пригоди у лісі. – скажіть по правді, що ви робите на цьому святі?

– Ви маєте на увазі сьогоднішній день? Очевидно, що прийшов провести з вами час та більше про вас дізнатися. І я дуже вдячний, що ви вирішили присвятити його лише мені. Це честь для мене, справді честь. Ще раз перепрошую за запізнення. Деякі прикрі незалежні від мене сімейні обставини затримали мене. –  на одному подиху випалив альфа. – Чи може ви маєте на увазі мою таку нетипову і передчасну на ваш погляд участь у вінчальних обрядах?

– Звісно ж друге, не грайте у дурня.

– Я прийшов шукати нареченого. Думаю це очевидно.

– Але навіщо вам наречений у вашому віці?

Чонгук трохи напружено глянув на омегу. Він підбирав слова, вагаючись чи може відкритися хлопцеві повністю отак одразу, не відлякавши, але той його випередив, не давши можливості сказати й слова:

– Коли ми входили сюди я бачив кількох юнаків на сторожі пагорба. Очевидно, що вони з вашого племені, також цілком очевидно, що знайомі з вами. Я ж правий? Сподіваюсь, ви не думаєте, що я зовсім дурник?

– Ви зовсім не дурник.

– Тоді смію зауважити, що ця поява викликала дивні емоції у ваших товаришів чи знайомих, чи хто вони там для вас, що наштовхує на певні роздуми та ставлять під сумнів ваші прозорі наміри. Ви прийшли сюди погратися в ігри? Це дуже жорстоко з вашого боку, особливо враховуючи те, що нас пов’язує. І єдина причина чому я все ще тут – це те, що ваші ігри мені на руку.

Під час тих слів пара зупинилась. Альфа трохи ображено й збентежено дивився на омегу.

– Вони просто дурні. Хоч вони мої однолітки, їхні голови занадто пусті, щоб зрозуміти серйозність таких кроків. Зрештою, брехати не стану, я трохи їм навіть заздрю через це, але нарікати не буду.

– Але ви не заперечуєте, що прийшли сюди просто повеселитися.

– Заперечую. – трохи голосніше ніж мав би, вигукнув альфа й Техьон несвідомо потягнувся рукою до його губ, затуляючи рота.

– Та не кричіть ви так. Мало нам сьогодні пригод?

– Вибачте. Я… просто я вже казав вам це неодноразово і повторю ще раз. Мої наміри прозорі. Я прийшов сюди шукати нареченого. І виходить, що це ви тут граєте в ігри й водите мене за ніс, якщо не плануєте нічого серйозного й не зважаєте на те, що нас пов’язує.

– Я вам теж неодноразово це повторював, дав вам зрозуміти свої наміри. Чому ж ви ще тут, якщо так наполегливо шукаєте шлюбу?

– Тому що… думав, що ви передумаєте, я розумію і розділяю вашу точку зору, але я… те, що між нами… Знаєте, не лише у вас тут є зобов’язання.

– То ви й справді тут, щоб вийти заміж? – спантеличено перепитав омега, перед ним наче постала зовсім інша людина, ніж та, яку він бачив до того.

– Так, я вже втомився вам це повторювати. За кого ви мене маєте, я говорив вам, щоб не посмів би отак крутити голову омезі, забираючи всю його увагу, відваджуючи таким чином усіх інших залицяльників, лише для того, щоб повеселитися. Чи які там ще цілі я переслідую, на вашу думку, Техьон? Я б так ні з ким не вчинив, а з вами поготів.

– Тоді це й справді я кручу вам голову, Чонгук. Якщо вас зв’язують зобов’язання, то вам краще знайти когось, хто буде не проти шлюбу. – «Нащо я це кажу?» – Не хвилюйтесь, ви красивий, харизматичний та добрий. Вам не важко буде знайти когось достойного вашої уваги, хто буде радий опинитися на моєму місці.

– Що ви таке кажете? Ви безперечно найдостойніший з усіх.

В той момент те місце в якому осіла пара несподівано оживилось, час від часу неподалік від них можна було побачити людей, що то гуртувались, то розходились у різні боки.

– Я думаю ми достатньо… провітрились. – вичавив з себе останнє слово омега, зовсім ігноруючи щойно сказане альфою. – Тому не ставте мене у ще більш незручне становище. Нам потрібно привітатися з моїм татком якомога швидше.

– Як забажаєте.

Наче опущений у воду, Чонгук знову автоматичним рухом взяв омегу під руку та повів на вихід з пагорбів. Десь на півдорозі до місця де б мав очікувати тато, Техьон різко зупинився.

– Зачекайте, вам не обов’язково це робити, я не можу вас змушувати. Ви можете залишити мене, а я знайду собі місце, щоб сховатися, щоб раптом ніхто так легковажно як ви не запримітив мене своєю парою, а ви мусите без вагань поспішати на пошуки когось більш достойного.

– Це буде недоречно. – трохи різко відрізав Чонгук.

– Це все моя провина. Я попри ваші запевнення не розгледів ваших намірів, тож не хвилюйтеся за мене.

– Не говоріть дурниць, краще підімо заберемо трохи уваги вашого тата. Може він буде зі мною ласкавішим.

– Ви ж не розповісте йому про все?

– Ви про той випадок за закинутим будиночком лісника? Не варто хвилюватися, це залишиться між нами.

– Ні, не про це. Хоча цього теж згадувати не варто.

– Хочете виставити мене поганцем перед вашими батьками? Хитро. – Чонгук пропалював омегу своїми, такими холодними в той момент, очима, що зараз стали ще темнішими, кольору мокрого асфальту. – Вам не варто хвилюватися. Я не збираюсь заманити вас під вінець усіма правдами й неправдами.

– І правильно, це того не варто. Я того не вартий.

На обличчі альфи промайнула сумна посмішка, на долю секунди навіть здалось, що його очі наповнились мокрим блиском, після чого він різко розвернув голову.

Техьон почувався винним, намагався не дивитися на альфу, але час від часу його погляд все ж пробігався по обличчю юнака, іноді їх очі навіть зустрічались, але в такі моменти омезі ставало надто страшно. Чи не погарячкував він? Чи й справді хотів, щоб альфа знайшов собі когось іншого? Чому йому так припекло з цим весіллям? Хіба…? Та байдуже.

Після їхньої розмови обличчя Чонгука до того завжди сяйливе, приємне й радісне тепер здавалось напрочуд серйозним та задумливим, а теплий погляд сірих очей різким та відчуженим. Проте він все ще ввічливо спілкувався з татом омеги, коли вони нарешті змогли натрапити на нього, після чого пара вдвох неспішно пішла прогулятися ярмарком.

Атмосфера між ними більше не здавалась невимушеною, навіть всі ті негаразди, що між ними виникали за той невеликий проміжок часу з їхнього знайомства, мали приємний відлив, який тепер зовсім розвіявся. Зараз вся та ідея з альфою й обманом більше не здавалась такою чудовою, тож напевно краще було Техьону сидіти вдома як він до останнього й збирався зробити. Він же думав, що то вони обоє так філігранно й хитро обдурюють усіх, а виявилось обманює тут тільки він. І Чонгук на таке зовсім не заслуговує.

– Любите стріляти? – раптом пролунало поруч, голос альфи звучав дещо вовкуватим, але з добрими живими нотками. Слова одразу  витягнули омегу з роздумів.

– Що?  Стріляти? З рушниці? Я не надто захоплююсь такими штуками, але можна спробувати.

– Думав можемо розпочати з тиру, щоб розігрітися. – Чонгук тихо хмикнув, опускаючи голову, ніби пригадав якийсь лише йому відомий жарт. – Але можемо піти в інше місце… куди б вам…

– Чонгук. – перебив його омега. – Ми вже привітались з батьком, прогулялись на пагорбі, давайте просто ще пройдемось навколо, щоб всі нас побачили, якщо я звісно ще можу просити у вас про такі речі після того, як повівся, а тоді я просто піду додому, а ви підете на пошуки справжнього нареченого. Мені не варто надавати вам марних надій і використовувати  час, на який не заслуговую. Це все нечесно стосовно вас.

– Звісно нечесно, ви обіцяли провести цей день зі мною, а тепер шукаєте нагоди втекти якомога швидше. Якщо єдина причина чому ви хочете піти – це переживання за мою долю, то не варто, залиштесь зі мною, а як ні, то я звісно ж не затримуватиму вас.

– Гаразд. – приречено видихнув Техьон, зачарований тими великими очима навпроти, повними благання тієї миті. І хочеться і колеться. Залишитися хотілось й самому, але чи було це чесним? Але як же відмовити? – Тоді… пішли в тир?

– Якщо хочете в інше місце…

– Ні, я не проти постріляти. Тільки вам доведеться допомогти мені чи радше навчити.

Насправді омега ніколи до того не тримав подібну зброю у руках, тому трохи бентежився, а ще більше розхвилювався, коли при вході до тиру почув біля них кроки. То були важкі ритмічні кроки, які супроводжувались шлейфом терпкого, напрочуд сильного, як для спокійного стану альфи, запаху. Омезі це здалось дивовижно знайомим і не дарма, то була та сама людина з якою вони ледь не зіткнулись там у хвойному ліску, він був майже упевнений у цьому. Техьон налякано повернувся, намагався не дивитись у сторону чоловіка, подумки благаючи всесвіт, щоб той їх не впізнав.

– Вітаю! – гучний, низький голос почувся просто поряд, тож омезі все ж довелось розвернутися обличчям до незнайомця й поглянути тому просто в очі. То був дебелий рудий чолов’яга з добрим, але трохи лукавим обличчям. – Бажаєте постріляти?

– Привіт, старий. – весело відізвався Чонгук. – Так, я зі своєю парою вирішили трохи розважитись у вас.

Лице чоловіка осяяла ще більша посмішка. Він оглянув хлопців та кивнув у сторону, таким чином прикликаючи за собою. На мить на обличчі омеги проковзнув справжній жах. «Той все знає. Він точно знає, що то ми були там». Але Чонгук ніби прочитавши його думки, схопив хлопця за руку, заспокійливо стиснувши долоню й прошепотів, але напевно так, що той дядько все ж їх розчув:

– Усе добре, вам не варто хвилюватися.

– Вам щось більш… – здоровань підбирав правильне слово. – може щось тихіше й менш людне? Я ж усе розумію. Запевняю, у нас є такий варіант, ви ж знаєте, пане.

На щоках омеги запалав рум’янець, хоч у пропозиції й не було нічого особливого, від неї чомусь віяло непристойностями, а в голові промайнуло те водночас грайливе й шанобливе «пане.» Що це б мало значити?

– Ні, не варто, хай на нас подивляться. Ми ж маємо добрий вигляд разом, чи не так?

Рудоволосий розвернувся до них зі своєю фірмовою хитрою посмішкою та кивнув.

– Безсумнівно, ніби створені один для одного. Розумію вас, треба відвадити непотрібних залицяльників. За таким омегою напевно бігають цілі натовпи.

Техьон сильно стиснув руку Чонгука, показуючи своє невдоволення ситуацією, що складалася, але того здається все, що відбувалось влаштовувало й ба більше розважало. Альфа невинно посміхнувся у відповідь й так само як до того пошепки промовив:

– Хіба це не те чого ви хочете, Техьон? Чи може я знову вас не так зрозумів і насправді нам краще обрати більш потаємне місце?

«Що це за ігри?» Омега різко вивільнив свою руку й зробив кілька кроків, щоб опинитися попереду.

Незнайомець, що завідував цим місцем і знав про пару дещо таке, чого знати було не слід, неспішно провів їх до потрібного відділу. Тир був доволі великий і людей тут було багацько, а ще повсюди лунали постріли, від яких волосся на шкірі омеги вставало дибки.

– Вам допомогти? – на останок запитав чоловік.

– Не варто, ми тут вже самостійно впораємось. – ввічливо відповів альфа, який весь той час не зводив очей з Техьона. – Вам тут не зручно? Нам не обов’язково…

– Усе добре. Покажете як це робити? – здається омезі й справді кортіло спустити пар.

– Ви ще не стріляли?

– Не з рушниці, але я умію доволі вправно стріляти з лука. – нащось додав омега.

– Звучить захопливо. Мені таке подобається в омегах.

«Це що комплімент такий? І відколи це він з милого, трохи сором’язливого юнака перетворився у цього зухвальця?» – подумав Те й закотив очі.

Альфа зробив перший постріл самостійно, слід зазначити напрочуд влучно, чи то даючи омезі приклад, чи то хизуючись перед ним, та варто зазначити вигляд той мав надто вже самовдоволений, що трохи дратувало. А далі намагаючись бути не надто нав’язливим, дякувати богам, допоміг стати у правильну стійку й Техьону. Омезі це не дуже подобалось, точніше за певних обставин, якщо відмежуватися від ситуації, що склалась, напевно йому це таки сподобалось би: альфа був близько й торкався до нього акуратно та лагідно, так обережно, наче той був з порцеляни, але достатньо відчутно, щоб від тих ледь вагомих доторків перехоплювало подих. Але навколо ж було стільки людей, тож напевне таку поведінку навряд можна назвати гідною. Напевно варто було б зупинити юнака. Але ж це було необхідністю, чи не так? Він просто навчав Те.

– Хотів у вас щось запитати, але якщо це для вас надто особисте й ви не готові, то можете не відповідати. Гаразд?

– Питайте. – байдуже відповів Техьон.

Чонгук зараз стояв просто позаду нього, майже впритул, на мить міцно стиснувши руки омеги у правильній позиції. Постріл. Обоє уважно глянули на ціль.

– Непогано. – підсумував Чонгук. – Одразу видно, що ви вправний стрілець.

– Не говоріть дурниць. Це був просто ваш постріл моїми руками.

– А втім, не кожними руками зробиш такий чудовий перший постріл.

– Вам видніше. – трохи роздратовано кинув омега. У його грудях запалав вогник ревнощів?

Чонгук глянув на нього з такою замилованою лагідною та ледь помітною посмішкою й на мить завагався, а тоді все ж повернувся до питання, упустивши ту кумедну, на його погляд, реакцію.

– Ви казали, що ще не перетворювались. – обережно почав він.

– Емм… так, ще не доводилось. – Техьон трохи зніяковів.

– Вам незручно. – констатував альфа, скануючи хлопця. – Тоді краще не будемо говорити про це.

– Вам цікаво чому? – все ж спокійно запитав омега, а Чонгук лиш легенько махнув головою у відповідь. – Я не знаю. Точніше це якась затримка, певна річ, хоча лікарі кажуть, що для неї немає ніяких об’єктивних причин. І хоч натяків на перетворення немає, я нібито здоровий…

– Це мені й здалось дивним, бо я відчуваю, що ваше тіло готове до перетворення. Ви ж знаєте, що я відчуваю.

Омега важко сковтнув слину не зводячи очей з альфи, знав до чого той хилить, що має на увазі, йшлось вже не так про перетворення, а про інше більш незручне питання. Вони не говорили на цю тему досі, але Техьон упевнений, що юнак усе знав й чекав слушного моменту, щоб почати ту розмову. Від цього усвідомлення захотілось бігти, тікати куди лиш очі бачать. Ні, він знав, що рано чи пізно це доведеться обговорити, ситуація була неминучою, але думав у них буде ще багато часу і на обговорення, і на розв’язання проблем, які повстануть після того, та здається у Чонгука його немає. Це лякало найбільше. Упускати не хотілось, але прийняти та втримати омега був не готовий.

– Ви ж не будете цього заперечувати? – трохи невпевнено продовжив Чонгук. Намагався зрозуміти чи хлопець його розуміє.

– Про що це ви?

Все ж розуміє, просто клеїть дурня. Альфа знову став позаду хлопця, щоб допомогти зі стійкою для чергового пострілу, але перш ніж натиснути на курок, просто біля вуха омеги почувся надивовижу впевнений шепіт:

– Ви знаєте. Тому я не розумію чому відкидаєте мене отак, не даючи шансу. Хіба це не боляче? Бо мені ваші слова ранять душу. Насправді я думав, що це не справедливо, що я маю йти шукати нареченого цього року. Зізнаюсь, у мене дійсно не було такого в планах на найближчий час. І я напевно вперше й справді зрозумів як почуваються омеги. Але от я побачив вас і… я так зрадів. Невже мій обов’язок перетворився в подарунок долі? Подумав: о ні це зовсім не тягар, що впав на мої плечі, я прийшов саме вчасно, не можу ж я віддати вас комусь іншому. Але ви… чому? Я не розумію. Хіба ви не відчуваєте того що і я? Чому такі жорстокі? Я… кохаю вас, не знаю як зможу жити без вас, але я не можу чекати рік, два, три… щоб ми краще пізнали один одного. Я можу вас зрозуміти, але, на жаль, не можу, як би не хотів,  догодити вам. У мене є обов’язки, які вищі за мене. Чому ж ви не бажаєте побратися зі мною? Хіба ви не відчуваєте, що ми істинні?

Техьон заплющив очі, а тоді важко зітхнув.

– Як ви можете так рано говорити про кохання? Істинність не гарантує хорошої людини. Я…

– Дайте мені шанс до кінця сезону.

Постріл. Омега від несподіванки зажмурив очі, а його тіло дрібненько затремтіло, наче від холоду.

– А якщо ні, то що? – налякано прошепотів він. – Встигнете знайти когось іншого?

Техьон втомлено глянув на Чонгука, неохоче розплющивши очі, й побачив як той винувато опускає погляд.

– Той інший вже існує. – ображено промовив Техьон. Та чи міг він ображатися, якщо сам відкидав.

Альфа мовчав, лише підтверджуючи сказане.

– Тоді скажіть мені Чонгук, яка ж причина такого поспішного заміжжя?

– Я син вожака. А мій батько… він важкохворий…

Он воно що. Техьон знав, що у деяких племен є традиція, яка зобов’язує віднайти нареченого й побратися з ним за всіма вовчими законами, щоб мати законне право посісти місце на чолі зграї.

– Мені шкода, що з вашим батьком таке трапилось. Шкода, що вам доводиться робити це.

Настрою стріляти більше не було. Чи був Техьон ідіотом у цій ситуації? Він зустрівся зі своїм істинним і напевно це найкраще, що за цих умов могло б лише трапитися з омегами в такому становищі.

– А що тоді буде з тим омегою, якщо припустити, що я погоджусь вийти за вас?

– Вам не варто хвилюватися за когось окрім себе. Так переживаєте за невідомого вам омегу?

– Швидше хвилююсь за те, що ви за людина. Тому все ж.

Альфа напружено видихнув. Омега все ще думає, що він лиш грається з долями невинних юнаків?

– Йому п’ятнадцять. Він ще не бере участі у святі, але його батько дасть дозвіл на наш шлюб, якщо я дам його синові таку пропозицію.  Тому він просто прийде сюди у зеленому на наступний рік, якщо не побереться зі мною.

– Але ж шлюб із ним має укластися не просто так?

Вони вже повільно, за німою згодою, вийшли з тиру й прямували малолюдними, майже тихими  вуличками трохи далі від ярмарку.

– Не просто так. – погодився хлопець.

– То може якщо маєте обов’язки то краще так і зробіть. – трохи сумно, але різко відповів омега. Він картав себе, але відтоді як почув про того ще одного омегу й те, що Чонгук й справді збирається вступити у шлюб цього року, серце неспокійно стискалось.

– Я маю обов’язки й перед вами як перед моїм істинним. – жалісливо прошепотів альфа, здавалось, що на його очі от-от навернуться сльози. – Я не зобов’язаний виходити за нього заміж, але це було б розв’язанням деяких проблем. Повірте мені, Техьон… Я не думав, що скажу це колись і не розумів як можна відчувати до когось те, що я відчуваю до вас, поки ми не зустрілись. Та повірте, я б відмовився від того, щоб стати вожаком заради вас. Якби ж тільки я міг… то чекав би на вас стільки скільки треба. Але той хто прийде на місце батька… Я не можу цього допустити. Він не гідний. А від цього залежать життя моїх людей. І мені потрібно вийти заміж, бо якщо батько… якщо він помре я маю бути готовим перейняти його місце.

– Я розумію. – одними губами промовив Техьон.

Тепер омезі здавалось, що всі його протести виглядають безглуздими й дитячими.

– Я не дам вам відповіді зараз, але… чи почекає це до кінця сезону?

– Так. – полегшено видихнув альфа. – Дякую, я такий вдячний… Я не хочу ні до чого вас силувати, тим паче до шлюбу зі мною, але… я не хочу, щоб наші шляхи так розійшлися лише перетнувшись. Дякую за шанс.

– Я нічого не гарантую.

– Я розумію.

– Але… чому ж ви тоді прийшли сюди, Чонгук? Якщо у вас уже є наречений? – не вгавав омега, ця тема розбурхала всі його нутрощі.

– Хотів показати, що його батько не має на мене впливу. Малоймовірно, що я й справді шукав би нареченого…

– То ви мені все-таки брехали.

– Ні, зовсім ні. Може лиш трішки недоговорював, але на той момент усе змінилось. Тепер єдиний наречений якого я шукаю – це ви. –  на лиці альфи з’явилось щось схоже на усмішку. –  Але я й справді не відкидав думки, що можу побратися з кимось, кого знайду тут. Хоча розумів, що найкращий варіант – таки прийняти пропозицію, але це було найкращим варіантом допоки я не зустрів вас. Ви – мій істинний. І це все змінює. Тепер ви – мій найкращий варіант. Якщо ви вже так клопочетесь про мого потенційного нареченого. Той омега й справді непоганий хлопець. Він заслуговує на щось краще ніж іграшка в політичних іграх, не згодні?

– Правду кажучи, згоден. Але це не вплине на моє рішення.

– Так, звісно… Я сходжу з розуму від однієї лише думки, що ви можете побратися з кимось на наступний рік чи через кілька років. – сумно зізнався хлопець відвертаючись.

– Такого не буде, можете мені повірити.

Альфа розвернувся до нього з повним нерозуміння обличчям.

– Якщо я вже відмовлю своєму істинному, думаєте погоджусь вийти заміж за когось іншого?

– За мене або за нікого? – сумно усміхаючись, запитав Чонгук, скоріше, щоб по відповіді оцінити свої шанси.

– Так. – омега подарував схожу усмішку у відповідь. – Не хочу подавати марну надію, але дозвольте мені… дайте трохи часу.

– Звісно. – прошепотів альфа, йому різко захотілось змінити тему. – Хочете я вас покатаю?

Техьон спершу розширив, а тоді звузив очі від подиву, намагаючись вловити жарт у тих словах.

– Ви… маєте на увазі…?

– На собі. – альфа трохи почервонів, а тоді поспішно додав. – Я маю на увазі… на спині… я перетворюсь і ви можете…

– Думаєте… це буде…

– Доречним? – Чонгук щиро й заливисто засміявся. Надія трохи відігріла серце вовка від жалю й збадьорила. – Я – майбутній вожак, а все це свято робили мої люди. Тому, як я вже вам казав, ми можемо трохи порушити правила й про це ніхто не довідається. Ну ж бо. Це буде весело.

Омега ще з хвилину насторожено вдивлявся в очі альфі, намагався зрозуміти чи той серйозно, а тоді роззирнувся по сторонах, шукаючи порятунку в перехожих, та дарма, навколо не було ні душі.

– Якщо не хочете повернемось на свято. Я не ображусь. Ви напевно зголодніли.

– Ні. – поспішно відповів Техьон. – Я не проти проїхатись… на… вас…

Від тих слів омега густо почервонів, так ніби вони збирались зробити щось справді непристойне. Чи варто довіряти альфі? Може він спеціально придумав план як заплямити його й таким чином підло затягнути під вінець. Та було пізно, перевертень стиснув його руку, переплітаючи пальці, від чого серце хлопця затріпотіло в рази швидше, й повів їх кудись в сторону, підморгнувши на останок одному зі стражників, що зустрівся їм на шляху.

– Що про мене подумають ваші люди? Подумають, що я…

– Здається, ви ледь не єдиний, хто ставиться до цього дійства настільки серйозно. Бачив як ваш братик цілувався з кимось, та ви не картайте його. В цій справі головне обережність.

– Що?

Але не встиг омега обуритись, як вони вже зупинились десь за кількасот метрів від місця урочистостей й альфа невимушено взявся знімати із себе весь одяг.

– Що це ви робите? – пискнув не своїм голосом Техьон.

– Якщо не зніму одяг він порветься і повертатися на свято доведеться голяка. – хитро всміхнувся Гук, він складав речі у невелику торбинку. – Будь ласкаві, прив’яжіть потім  це мені на шию.

Омега так заціпенів від жаху й обурення, що розвернувся лише коли Чонгук приступив до трусів.

– Якщо це хтось побачить… Всевишній…

– Не хвилюйтеся ви так, знаєте ж, що я завжди готовий взяти на себе всю відповідальність.

– Напевно ви на це й сподіваєтесь.

– Все буде гаразд, запевняю. Я б ніколи так підло не вчинив з вами. – напрочуд серйозно промовив альфа. – Я зараз перетворюся. Не бійтеся мене, я ласкавий вовк з тими хто мені до вподоби.

Наступної миті за спиною омеги почувся якийсь неприродний рух. Він не знав в який момент може знов дивитися, тому просто чекав, поки до його руки не торкнувся вологий шершавий язик. Техьон одразу повернувся та із захватом оглянув Чонгука, той був несподівано величезним у звіриній подобі, напевне одним з найбільших вовків, яких йому тільки доводилось бачити, хоч в реальності хлопець був лиш трохи вищим за Техьона. Шерсть вовка була дивовижно чорна, майже як в усіх вовків з племені омеги, а очі залишались як і у житті: темно-сірими, напрочуд людськими й тямущими. Він ще раз потерся до хлопця мордою, а тоді весело й дзвінко загавкав, як звичайний домашній песик.

– Хороший хлопчик. – посміхнувся Техьон. – Дозволиш мені сісти на тебе?

Пес ще раз радісно гавкнув і затупотів передніми лапами від нетерплячки, тож омега не став баритися. Вовк акуратно присів і той трохи незграбно висадився йому на спину. Коли омега нарешті добре вхопився за свою конячку, той вмить зірвався і чимдуж побіг у глибини лісу, спритно оминаючи дерева, що з шаленою швидкістю змінювали одне одного. Вітер бурхливо розвіював волосся хлопця й потрапляв під кожух, йому навіть довелось трохи примружити очі, щоб ті не сльозились від холодного потоку повітря. Промчали вони так добрі  десять кілометрів, поки альфа нарешті не спинився. Якби Техьону довелось повертатися назад пішки він найімовірніше заблукав би десь на півдорозі до ярмарку. Тому як тільки вовк став на місці, омега акуратно спустився з нього та оглянувся навкруги. Тим часом Чонгук користуючись моментом знову перетворився на звичайнісіньку, на перший погляд, людину.

– Сподобалось?

Омега трохи підскочив від здивування й розвернувся, не очікував побачити Чонгука в його людському тілі та ще й зовсім голого, а тоді трохи божевільно засміявся. І що він тільки робить? Нізащо б не повірив, що вляпається в таке.

– Так, це було круто. Але, будь ласка, одягніться.

– Коли перетворитесь, спробуєте самі. Ще більше сподобається.

Омега сумно усміхнувся у відповідь.

– Можете повертатись. – альфа вже натягав на себе свій напрочуд теплий як для вовка зимовий плащ. – Ви ще перетворитесь, не переймайтеся, а як ні, то нічого страшного. Це ж у наш час не смертельно.

– Якби ж мої батьки були такої думки. Я не перетворююсь, не… не хочу заміж за першого ліпшого. Розчарування за розчаруванням. Але вони хвилюються, бо таким як я важко жити у нашій спільноті.

– Бажання ваше цілком обґрунтоване, я маю на увазі, шлюб, а от щодо перетворення… я певен, що це станеться. У вас ще не було тічки? Чи це не пов’язано? Вибачте, якщо… можете не відповідати, це було нечемно з мого боку.

Щоки Техьона почервоніли й він заперечно замотав головою, а тоді тихо додав:

– Ще… ні.

Насправді це було поганим знаком. Омега був цілком здоровим, усі обстеження вказували на це. А от з тічкою, а як наслідок перетвореннями були проблеми. І якщо перетворення можна ще спустити, мовляв, й справді у їх час не так це вже й важливо, то немає тічки – немає дітей. Якби цей факт був загальновідомий навряд йому довелось би блукати тут зараз з Чонгуком, він би міг проводити час на ярмарку без купи непотрібних залицяльників й так. Це було єдиною причиною чому досі батьки дозволяли йому оминати ці обряди для пошуку пари.

– Тоді й не дивно, що є проблеми з перетворенням, але не варто через це хвилюватися. – альфа підійшов до нього ближче, майже впритул, принюхуючись до шиї омеги, вдихаючи його природний аромат, навіть не соромлячись цього, ще й прикриваючи від задоволення очі. – Й не дивно, що вас не так сильно цікавлять альфи. Кажуть, що тічка без нього не надто приємна.

– Це грубо, ви так не вважаєте? Тоді мені пощастило? Хіба ні? Можу триматися при своєму розумі? – тон омеги став різким та холодним.

– Вибачте, я не це мав на увазі, не хотів образити вас і омег загалом. Пробачте. – останнє слово вийшло сповненим жалю напівшепотом.

– Тоді вам слід краще підбирати слова.

– Пробачте. Я дурень.

Альфа кілька хвилин зачекав, не впевнений чи доречно було б повернутися до попередньої розмови, а тоді все ж продовжив:

– Ви дуже добре пахнете. Пахнете як омега, що дозрів. Коли ми лише зустрілись аромат трохи різнився. Зустріч з істинним напевно доклалась до цього, тож пробачте, це може завдати вам трохи неочікуваних клопотів.

– Від вас одні лиш клопоти. – вже трохи спокійнішим голосом промовив хлопець.

Техьон не знав радіти йому чи ні, так чи інакше ця вовча неповноцінність була причиною його хвилювань протягом уже довгого часу, зазвичай перша тічка траплялась в омег не пізніше вісімнадцяти, хоч навіть така вже вважалась пізньою. Але те, що це так легко вилітало з уст альфи бентежило.

І що ж йому з тим всім робити?

Вмить виявилось, що Чонгук все ще знаходився надто близько, його обличчя, таке вродливе та ясне нахилилось до омеги майже впритул, наче вичікуючи, а в очах можна було побачити останні перед заходом сонця промінчики. Техьон зрозумів до чого все йде, його щоки враз спалахнули, а серце забилось швидше. Напевне йому цього б хотілось, проте в останній момент, коли повіки альфи повільно опустились, а на губах відчулось гаряче дихання, він мерщій відвернувся й поспішно ступив крок назад. З уст навпроти почувся розчарований видих, проте обличчя Чонгука все ще наповнювала легка радість.

– Час повертатися чи бажаєте ще прогулятись? – врешті запитав той.

– Я б залюбки, проте… краще буде вже їхати. Не хочу, щоб нас шукали. Але давайте цього разу трохи повільніше, гаразд? Хочу довше насолодитися… поїздкою, якщо для вас це не буде тягарем.

– Як забажаєте. – тихо промовив альфа у відповідь, не зводячи своїх полум’яних через сонячні вогні очей з омеги.