Червона шапочка

Примітки:

Ексл — Червона Шапочка

Дафф — типу матуся, але тут брат

Іззі — бабуля

Слеш — злий сірий вовк

Стівен — миле створіння

***

Одного разу в казці…

Був хлопчик на ім’я Ексл. Крім пасм полуничного кольору, Ексл завжди носив червону куртку та каптур, коли виходив з дому, за що отримав прізвисько Червона Шапочка. (Вгадайте, звідки взялася частина про шапочку).

— Гей, Даффе! Кошик з їжею вже готовий? — Ексл зав’язує плащ і постукує по брату ногою.

— Чорт забирай, та вгамуйся ти! — Дафф зітхає, простягуючи плетений кошик, до країв набитий їжею. — Пам’ятай, що не можна сходити зі стежки, Екс. Ми бачили, що трапилося, коли ти востаннє ходив до Іззі і збився зі шляху.

— Ну так… — на Ексла тоді нападали ведмеді. Веселі часи.

— Бережи себе, добре? Іззі сказав, що він подзвонить мені, коли ти дістанешся до його будинку, щоб я знав, що ти в безпеці.

— Зрозуміло. Дякую, Даффі. — Ексл махає рукою і прямує до дверей.

Надворі прекрасний день, птахи співають чарівні трелі, а сонце сліпить. Воістину ідеальний день, щоб відвідати Іззі.

— Бла-бла-бла… Клянусь, Дафф тільки й вказує мені, що робити. Я, блін, покажу йому, — бурчить Ексл, штурхаючи камінь по брукованій доріжці. — Я піду коротким шляхом.

Ексл відхиляється від стежки і прямує до лісу. Він любив ліс, він був такий спокійний, відмінний для роздумів і веселий для прогулянки. Ніщо тут не зашкодить йому, якщо він знатиме, що йде йому на користь. Принаймні він так думав. Ексл продовжував йти дорогою, якою йшов, наспівуючи собі мелодію. Він також тримав руку в кишені, про всяк випадок обхопивши пальцями перцевий балончик.

—  Твою мати… — Ексл розвертається, чуючи віддалене гарчання. — Гей?

Нічого, тільки вітерець. Хмм…

— Ну гаразд… — Ексл обертається, знімаючи каптур і збираючи своє руде волосся. — Дуже сподіваюся, що ніхто не… Нападає на мене! — Ексл повертається, широко вилупивши очі. Довбаний вовк.

Ну, не справжній вовк, а людина з вовчим хвостом та вухами. У нього було пухнасте світле волосся, і насправді він був дещо меншим. У нього були яскраві дитячі блакитні очі та цілковито чарівна поведінка. Побачивши Ексла, його маленькі світлі вушка встають дибки, а хвіст виляє.

— Привіт!

— Бля, ти? — питає Ексл, повільно задкуючи від милого звіра.

— Емм … — Блондин смикав одне зі своїх вух. — Я вовк!

— Не дуже страшно, як для вовка… — зітхає Ексл. — Чого ти хочеш?

— Ти ж не заперечуєш, якщо я піду з тобою, га? Я шукаю свого друга і не можу його знайти.

— Добре. Пішли… — Ексл прикушує язик і дозволяє крихітній істоті крокувати поряд із ним.

— Я Стівен. — Істота простягає розмальовану руку, але Ексл відмовляється потискати, просто кидаючи на неї погляд. — Гаразд, я зрозумів, що ти не дуже балакуча людина…

— Ні, — Ексл прямо відповідає. — Слухай, друже, мені треба занести цю їжу в будинок мого друга Іззі.

— Гей, може, там мій друг! — очі Стівена перетворюються на обідні тарілки.

— Друг? Який друг? — Ексл посміхається.

— Мій друг Сол. Він також вовк, ти знаєш.

— Бля, сподіваюся, що ні.

Ексл насправді нічого не боявся. Але чомусь, бачачи, яким милим і безневинним був Стівен, він відчував, що Сол буде його повною протилежністю. Раптом Ексл підіймається духом. Крик. Ексл стрімголов кидається до будинку Іззі, Стівен слідує за ним. Коли Ексл підходить до дверей, він помічає, що вони замкнені.

— Іззі? Іззі! — Ексл б’ється об двері, зсередини долинає ще один крик. Він вибиває двері черевиком на підборах, прямує до кімнати Іззі і відчиняє двері.

— Іззі… — Ексл зупиняється. Іззі у своєму ліжку поряд з іншим вовком.

— Сол! Якого біса ти тут робиш?! — плаче Стівен.

— Еее, їбучий Іззі? — Сол схиляє голову набік, його вовче вухо слідує за рухом. — Хіба не так, пупсику?

Ексл із жахом спостерігає, як Сол лиже щоку Іззі.

— Іззі? Якого хера, чувак?

— Це важко пояснити. — Іззі закурює цигарку. — Ми разом уже якийсь час.

— Крик?..

Сол посміхається, хихикаючи подумки.

Обличчя Ексла багряніє.