Найдовша ніч у році

Техьон – молодий омега, який змушений брати участь у святі зимового сонцестояння, де у найдовшу ніч у році за традиціями вовки знаходять собі пару на все життя. І яким би чарівним, на перший погляд, те дійство не видавалось, хлопця неймовірно тривожить і лякає ймовірність вийти заміж за майже незнайому йому людину, але чи міг він уявити, що зустріне на святі свого істинного…

Техьон розслаблено й замріяно зупинився, перед його очима вмить повстав засніжений мерехтливий берег край річки в бездоганно чарівливій магнетичній тиші, у грудях затаїлась солодка втіха від недовгого моменту усамітнення. Його силует ледь помітно виднівся при світлі зоряного неба. То був випадково знайдений хлопцем сховок, де може й не притаїшся на всю ніч(на превеликий жаль), зате хоча б зможеш у бездоганному спокої перевести подих без зайвих зацікавлених, оцінювальних хижацьких поглядів на собі. Десь далеко за масивом з дерев можна було побачити проблиски мерехтіння вогнів зі святкування, а якщо насторожити вуха та прислухатись, то навіть почути радісний гамір, сміх та музику, яка заповнювала собою величезну відведену для гулянь та танців галявину, що непомітно для ока чужинця примостилась у лісових хащах глибоко-глибоко в горах. «Які ж вони дурні». – подумав би омега, якби не був такий зачудований краєвидом та почув весь той щасливий шум та гамір. Усі ці шлюбні обряди видавались йому такими непотрібними, застарілими й отруйними для їх суспільства, що лиш думка про них змушувала зуби нервово скреготіти. Та в той блаженний момент юнак дозволив собі відпустити усе, увага хлопця була цілком прикута до неймовірної краси ночі. Сяйлива пітьма гіпнозувала та зачаровувала. Може й справді було у цій ночі щось таке, що вирізняло її з-поміж інших, щось що слід возвеличувати й провести з належними почестями.

Грудневе повітря навколо дивувало нетиповим для тої пори міцним морозом. При кожному важкому видиху з рота хлопця виходили густі клубки теплої пари. Потрібно дякувати його вовчій натурі: холодно не було ані трішечки, крижане повітря лиш грайливо й навіть трохи приємно пощипувало щоки, примушуючи почуватися живим. Кілька днів тому перед початком святкувань здійнявся величезний, давно вже не бачений в цих краях снігопад, тому зі всіх боків омегу обтиснули величезні кучугури з де-не-де протоптаними, начебто заздалегідь, вовчими стежками. Щоб приїхати сьогодні сюди довелось докласти неабияких зусиль. Дорогу до їхнього поселення майже повністю засипало сніговими заметами. Він навіть пропустив церемонію представлення на святі, але сам омега вважав, що це все ж на краще. Зрештою сьогодні погода втишилась й застигла, ніби вшановуючи свято, стала напрочуд спокійна, завмерла у своїй красі та дала природі перепочинок.

Найдовша ніч у році – вовча ніч.

Небо того вечора було просто дивовижним, неймовірно чистим, без жодної хмаринки, а зорі, схожі на маленькі жаринки оточували ліс згори та знизу, відбиваючись у напрочуд спокійній течії, наче у дзеркалі. Було так ясно, що у воді можна було розгледіти своє відображення. Хлопець, як і всі інші омеги-перевертні на видання, був одягнений у традиційний для свята та їхнього статусу одяг: під накидкою виднілась білосніжна напівпрозора сорочина й такі самі до пари штани. На рукавах кріпились розшиті мереживом широкі манжети закріплені чорною стрічкою зі сріблястою блискучою вишивкою, які було видно з-під широкого плаща приємного зеленого кольору. Кольору життя, весни, зелені, природи, кольору пробудження. Барви тієї ночі теж мали своє особливе значення. Це означало, що цього року на святі він уперше, уперше шукає свою долю. Поверх великого, недбало одягненого каптура виднілась така ж чорна стрічка на якій срібною ниткою акуратно витканий символ його громади. Це все Техьону не подобалось. Не подобалось, що з одного його вигляду можна було дізнатися майже усе про нього. Ганебно. Він був наче товаром на прилавку. Яким же безчесним й несправедливим це здавалось. Якби у нього був вибір він би ніколи не приїхав сюди, краще б залишився назавжди самотнім. Та для вовка – це вигнання, а вигнання – смерть.

Свята зими, зокрема свято зимового сонцестояння, були одними з найголовніших урочистостей у вовчому календарі. Тиждень безперервних гулянь і зі всіх цих чудових святкувань цього року найголовнішим для Техьона було найгірше з них – пошук пари.

З прекрасної задуми, що відривала омегу від його безрадісного перебування на святі, його пробудив тихий шурхіт. Своїм вовчим чуттям він зміг майже одразу відчути чиєсь наближення. То був альфа, дихання якого ледь помітно збилось, а серце гупало у такт його шпарким, переривистим крокам. Той наче тікав, швидко пробирався крізь сніг до річки, де омега весь цей час насолоджувався тишею на самоті. Він напружився. Хлопець у його становищі не мав би блукати тут наодинці. Це було непристойно, недоречно й викликало б нерозуміння й зайві питання в інших. Виходом було мерщій піти геть поки його не помітили, але незнайомець вже був надто близько, щоб запримітити чужу присутність та ймовірно побачив його, тож омега лише натягнув каптур на обличчя так низько як це тільки можливо, прикриваючи більшу частину лиця, щоб не виставити на показ своєї персони та раптом не видати себе. Відкритим залишалось лиш підборіддя та нервово стиснені губи.

Альфа підійшов майже до самого краю, там де починався прибережний тонкий шар криги, коли помітив, що тут він зовсім не сам, але все-таки йти не збирався, залишився стояти трохи осторонь, не наважуючись приступити ближче. Зустріч з омегою бентежила його не менше ніж самого Техьона. Тож гість просто завмер спостерігаючи за хлопцем.

Об’ємний капюшон затуляв омезі весь краєвид, він не міг навіть краєм ока глянути на альфу, щоб хоч якось оцінити плачевність ситуації у якій опинився, не знав хто це й не бачив його виразу обличчя, можливо б тоді розгадав про що той зараз думає та чого від незнайомця чекати, але все що залишалось дивитися просто собі під ноги. Хоча «замри» у цій ситуації не надто безпечна тактика, варто було тікати без зайвих роздумів. Користуючись можливістю він обережно й непомітно, але глибоко вдихнув повітря носом, наповнюючи легені чужим ароматом, збираючи якомога більше інформації про непроханого гостя. Перше що промайнуло у думках це те, що альфа був доволі юним, можливо навіть молодшим за самого Техьона. Це бентежило, викликало цікавість й нерозуміння. Зазвичай альфи мали змогу відтягнути свій шлюбний вік настільки наскільки їм того хотілось. Сам омега вже вважався трохи застарим як для свого першого виходу на найдовшу в році ніч. Він відтягував те дійство якомога довше, допоки його не затягли сюди ледь не силою, не допомогла навіть хуртовина, яка заблокувала їхнє гірське містечко від решти світу. У його віці то була остання можливість заявити про себе уперше на святі, а у їхньому вовчому суспільстві – це було ледь не єдиним шансом для омеги завести сім’ю.

– Ви заблукали? – нарешті почувся приємний молодий голос від якого по тілу омеги пройшлись мурашки, чи то від солодкості, чи від неочікуваності.

Він на якусь мить завмер, не в змозі навіть розкрити рота, щоб промовити хоч слово чи ворухнутися, ніби закляк під дією чарів. Його тут не має бути. Його місце там серед радощів і гамору. В той момент Техьон наче повернувся до реальності, музика, голоси та сміх здавалися йому такими близькими ніби до них зовсім рукою подай, хоч він і знав, що відійшов занадто далеко, щоб це виявилось правдою. Вони тут лише удвох, тож якби Техьону довелось кликати когось на допомогу ймовірно його б навіть не почули.

– Я хотів подихати та трохи… – він замовк і насупився.

– Все гаразд? Провести вас назад на свято? – здається й справді турботливо продовжив альфа після невеликої паузи.

– Не варто. Не ображайтесь, але думаю це буде… не зовсім доречно. Ви ж розумієте про що я.

– Так й справді. – тоді до альфи прийшло усвідомлення, яке чомусь не надто приємно осіло десь всередині. – Ви когось чекаєте?

– Що? – прозвучало трохи голосніше ніж омега планував, тож він поспішно прикрив собі рота обома долонями, а тоді вже тихіше продовжив. – Ні, як ви могли таке подумати? Це нечувано.

Техьону дуже не хотілось, щоб про нього пішли такі жахливі й до того ж неправдиві чутки.

– Перепрошую, я не мав на увазі… Проте, з вами точно все гаразд? Може вам потрібна допомога? Я б з радістю…

– Ні, запевняю вас. Усе… усе добре. Просто такі свята не для мене. Почуваюсь не у своїй тарілці, від тих вогників і натовпу аж у голові паморочиться, тож я відійшов подихати свіжим повітрям та прийти до тями.

– Розумію. Для мене теж виявилось надто гамірно.

Омега залишався стояти на місці. Напевне потрібно було якомога швидше забиратися звідси, але чи то гордість, чи розгубленість, чи приємна безпека, що віяла від незнайомця, чи радше усе разом не дозволяло зрушити ні на крок. І хоч це було абсолютно неприпустимим – стояти з невідомим альфою, сам на сам так далеко від решти, він не міг ось так просто ганебно утекти звідси як справжній боягуз, зрештою омега першим сюди прийшов і це його затишний сховок від шуму та небажаних залицяльників. Тож Техьон  лише зробив кілька обережних, нібито невимушених кроків в сторону, якомога далі від альфи, але дедалі ближче до річки, та трохи розвернувшись, щоб незнайомець не зміг побачити його обличчя, підійняв каптур і знову глянув у далечінь, насправді не звертаючи жодної уваги на краєвиди, що йому відкрились. Він ще раз легенько, намагаючись не викликати зайвих підозр, вдихнув запах альфи й на мить прикрив очі, майже непомітно, начебто з полегшенням чи можливо навіть із задоволенням. Через морозну погоду запах був ненав’язливим, але чітким, глибоким та наповненим затишком, безпекою і всім тим, що любив омега. То був ніби аромат з дитинства. Приємний запах деревини, що заповнював легені хлопця, заспокоював, нагадував про дім.

– Вас не було на представленні. – раптом промовив альфа, порушуючи мовчанку.

– Напевно ви мене просто пропустили.

І як він лише про це здогадався? Це хтось кого він знає? Хтось хто знав, що він сьогодні тут буде?

– Навряд. Вас би я точно не пропустив. Я стояв дуже близько до місця оголошення і точно б відчув вас… ваш запах.

Он воно що. Це викликало приємне бентеження. І хоч куточки губ Техьона потягнулись доверху, такі компліменти його не надто вражали.

– Запізнився через негоду. Але думаю це не так уже й страшно, думаю усе те, що ви дізнались би про мене там може докладно розповісти моє вбрання. Якщо ви звісно у цьому тямите.

– Доволі зручно, ви так не думаєте? Але вбрання не розкаже мені як вас звуть і що ви за людина. Чи можемо ми хоча б представитись один одному для початку?

– Думаю, зважаючи на обставини, це буде недоречно. Якщо нам судилось зустрітися потім, то нехай наше знайомство буде природним та невимушеним. – «…щоб не виникло підозр і потреби пояснювати звідки ж це ми знаємо один одного…»

Альфа трохи розчаровано зітхнув.

– Шкода. Але тепер ми точно зустрінемось. Доведеться розшукати вас на святі. Мені дуже б хотілось з вами познайомитись. Ви ж не будете увесь час ховатися тут? Це… не надто доречно. – пустотливо закінчив той.

Омега широко посміхнувся. Альфа відчув це, зрозумів по веселому видиху, що злетів з уст хлопця й усміхнувся у відповідь. Він дуже хотів би побачити усмішку юнака в зеленій накидці на власні очі, але підійти ближче лицем до лиця не наважувався.

– Може я насправді гидкий і не сподобаюсь вам. Може це тому я тут і переховуюсь.

– Я у це не вірю. Тим більше це доволі відносно, ви ж не можете знати моїх уподобань. Омега з таким голосом й такими пахощами уже не може бути гидким. Хіба краса лише в обличчі?

Усмішка Техьона стала ще ширшою.

– Ви берете участь в обряді? – вирвалось в омеги, краєм ока він побачив поділ чорної накидки, що вказувало на те, але вік альфи все ще заставляв сумніватися.

– Так. – вдоволено промовив той.

Омега уявив те як незнайомець зараз самовпевнено посміхається й пустотливо закотив очі.

– Ви дуже молодий.

– Ви маєте на увазі замолодий для того, щоб шукати нареченого? Але ж ви теж тут. Хіба ж ви надто старші за мене? Навряд.

– Не вдавайте наче це одне й те ж. На жаль, це інше, як би сильно мені не хотілось, щоб так не було.

– То все-таки ви тут переховуєтесь від заміжжя, а не тому, що бридкий?

Техьон важко зітхнув. Весь той час він стояв надто близько до води, там де під його чобітками вже тихенько хрускотів річковий лід.

– Гадаю, мені все ж варто повертатися.

Він надто сильно крутнувся на п’ятках, так, що на долю секунди втратив рівновагу та ледь не впав у воду. І коли в голові омеги промайнула думка, що це кінець і решту вечора йому доведеться мокрим та приниженим вислуховувати нотації тата, його стан підхопила тепла міцна рука. Попри усі хвилювання Техьон різко опустив голову, щоб, не дай Всевишній, каптур не злетів з голови, відкриваючи незнайомцю обличчя.

– Дякую. – прошепотів він, його дихання пришвидшилось, а кров у жилах від переляку потекла з подвійною силою, від чого запах навколо дещо згустів, переливаючись досі нечутними нотками. Альфа нервово проковтнув клубок у горлі й з поспіхом затамував дихання.

– З вами все гаразд?

Слова прозвучали десь майже біля вуха Техьона, тож він швидко встав на ноги, зробивши крок убік від альфи.

– Так. Я… Я й справді не зможу переховуватись тут увесь час, на превеликий жаль. Мене почнуть шукати… і це створить зайві плітки та недомовки. А це не найкраще становище для омеги, навіть для того якого шлюб і не цікавить. – Техьон відійшов ще на кілька кроків, а тоді спинився, ледь стримавшись, щоб не повернути голову в сторону альфи, щоб хоч раз поглянути на нього. – Тому мені час повертатися. Вам краще не йти одразу за мною… Це буде…

– Недоречно? – іронічно запитав незнайомець. – Так, краще я піду іншим шляхом. Не хочеться завдавати вам зайвого клопоту. Проте будьте обережні. Домовились?

– Так. Ще раз дякую.

– Пусте, але будьте певні, ми ще сьогодні зустрінемось. І вже пробачте мою нахабність, але я неодмінно скористаюсь нагодою попросити у вас танець за цей порятунок. Ви ж не відмовите? – почулось за спиною омеги, коли той швидкими кроками вже вийшов на одну з лісових стежинок, що вела просто у вир свята. На щоках хлопця з’явився ледь помітний рум’янець, а на устах заграла ніжна грайлива посмішка, та він лиш продовжив свою втечу, так і не залишивши на прощання ні слова.

Чи були у Техьона шанси цієї ночі загубитись серед натовпу, щоб жоден альфа, що прийшов сюди шукати свою долю не запримітив його? Сумнівно, та надії на це точно не вгавали. Зовсім скоро він уже вийшов на світло вогнів від обрядових вогнищ, смолоскипів та дивних ліхтариків, схожих на світлячків, й нарешті нехотячи повільно зняв з голови каптур. На волоссі омеги, що відливало сяйво свята, була пов’язана зелена шовкова стрічка, яка як і плащ мала символізувати його перші вияви охоти до входу у священний вовчий союз(яка іронія). Стрічку оздоблювали білі вовчі зимові квітки, що росли в такий час лише у його краях, на вершинах гір у володінні чорних вовків, навіть у таку сувору погоду як ця. Це були невеличкі, ніжні сніжно-білі квіточки, що чудово вписувались у концепт його вбрання й робили його образ ще більш невинним та хлоп’ячим, що на думку юнака ніяк не в’язалось з метою обряду в якому він сьогодні брав участь. Кілька злегка закручених локонів темного каштанового кольору плавними хвилями спадали йому на чоло, а очі зазвичай болотно-зелені через одяг віддавали смарагдовим відливом й тривожно блискотіли відбиваючи мерехтіння ламп-смолоскипів, що оточували місце зі всіх сторін, немов стовпи-охоронці. Омега важко зітхнув, а тоді як годиться розстібнув свого об’ємного плаща, залишивши зав’язаним лише шнурок на самій верхівці під шиєю, щоб приховати ключиці. «Яка дурня й лицемірство. Я в цій прозорій сорочці й штанях наче голий, добре хоч про труси за традиціями не заборонені, хоча сумніваюсь що хтось їх у давнину одягав. Та ключиці показувати непристойно. Сорочки альф чомусь із більш цупких тканин і не роздивишся надто, що там під ними». Він пильним поглядом востаннє оглянув усе навколо й зрештою пішов на пошуки брата, хоч той напевно вже кружляв у танці з якимсь альфою, компенсуючи їх пізній приїзд та відсутність гідного представлення на публіці.

І хоч як би йому не хотілось уникнути тих безглуздих ритуалів й традицій, Техьону за кілька годин все ж довелось прийняти запрошення на танець далеко не одного альфи, навіть попри те, що він намагався втекти при першій ліпшій нагоді в якийсь непримітний, навіть для вовчого ока, закутень. Слід зазначити, що один з тих спритних сміливців був достатньо молодим, тож коли він впевненими кроками попрямував у сторону омеги, той несвідомо затамував подих. Омега очікував, що то його таємний лісовий співрозмовник, тож навіть не сильно поспішав утекти з поля зору молодика, даючи тому змогу нарешті запросити його. Та коли незнайомець підійшов достатньо близько, щоб з’явилась можливість вловити запах, стало ясно, що то не він. Щось всередині Техьона в ту мить розчаровано кольнуло. Від чого він насупився й важко видихнув, та діватися вже було нікуди, довелося прийняти запрошення. Техьон що й справді очікував, що той юнак розшукає його й запросить на танець? Намагався переконати себе, що то просто цікавість, але тривке розчарування тривожило, а погляд мимоволі блукав натовпом.

Невдовзі танці змінилися іншими традиційними видами розваг й хлопець нарешті зміг спокійно видихнути. Він примостився десь у куточку біля святкового ярмарку, де зазвичай майже не зустрінеш людей у зелених, лілових, червоних чи чорних плащах(в знак того. що ті брали участь в обряді з пошуку пари), смакуючи різні солодощі в очікуванні закінчення цієї й справді довжелезної ночі. Мабуть, сподівався пропустити й останній на сьогодні особливий обрядовий танок, напевне найважливішу частину для усього цього безглуздого шлюбного шоу, але його татко був тут як тут. Витягнув омегу за руку ледь не силоміць й штовхнув просто у пащу того кровожерливого монстра, що харчується зламаними надіями та сподіваннями.

Все те дійство на щастя було останнім й відбувалося ближче до ранку, коли наставала фінальна мить. Прощальний обряд ночі. Звісно ж парний. Альфи мали обрати більш пригожого для них омегу, щоб віддати шану цій важливій ночі разом, та той звісно ж міг відмовитись, хоча зазвичай це і не надто віталось, але Техьон певно ж був налаштований рішуче й готовий відбиватися від всіх тих жалюгідних залицяльників до останнього. Омега добре знав, у народі цей танець називають танком заручин, що вже викликало усередині легкі приступи паніки. Тому коли навколо почувся чарівний звук дрібненьких дзвіночків він, оминаючи звичаї, знову надів свій каптур настільки це лише можливо й вдавано невимушено опустив голову нижче, щоб розпізнати його стало куди важче. Сподівався за першої ліпшої нагоди утекти звідси геть, кудись у сторону, де він зможе злитися зі спостерігачами дійства. В один момент він краєм ока помітив як до нього наближається чоловік. Той часто попадався на очі Техьону цієї ночі, все хотів запросити його на танець чи пристати до інших веселощів у парі, але омезі увесь той час вдавалось вправно від нього тікати. Залицяльник, м’яко кажучи, обурював. Він вже точно не був схожий на молодого, підхожого Техьону за віком альфу. Неочікувано для омеги зі всіх боків його стиснув натовп шукачів і їхніх жертв, тож тікати стало зовсім нікуди. Він враз запанікував, а коли поспішно розвернуся, спіймав у метрі від себе погляд, адресований просто у його сторону. Альфа хвацько пробрався через метушливих людисьок, що стояли між ними й за кілька секунд вже опинився за крок від омеги, простягаючи йому вільний край своєї обрядової стрічки прив’язаної до зап’ястя.

– Ви вправний утікач. – промовив приємний знайомий голос.

Перед ним стояв юнак, молодий та вродливий, як і всі тут вбраний у чорну накидку, лиш трохи більш утеплену ніж у решти, з-під якої виднілася цупка біла сорочина. Обличчя хлопця було на дивовижу блідим, обрамленим копицею чорного смолянистого волосся. А на тому білому як полотно лиці чітко виднілися великі темно-сірі очиська, що блищати наче літня річкова вода на сонечку й лукаво поглядали на омегу, трохи нижче під доволі великим шляхетним носом вмостились красиві чуттєві губи насиченого бузкового, напевно від холоду, кольору. Чомусь Техьон одразу упізнав його, був певен хто це ще до того, як потягнув ніздрями приємний, насичений аромат, що чітко виділявся на фоні інших своїм особливим рідним звучанням.

– То що ви приймете моє запрошення? – запитав альфа, коли не побачив ніякої реакції від омеги, той й далі лише здивовано зиркав на нього. – Я б на вашому місті не відмовлявся.

Враз вираз обличчя омеги перетворився на обурений.

– Думаєте мене ніхто окрім вас не запросить?

– Навпаки. – альфа поглянув Техьону за плече, зверхньо зиркнувши на того пристарілого нареченого, що саме збирався запросити омегу й зараз стояв в кількох метрах від них, щоб у разі чого скористатися шансом. – Думаю, знайдеться багато охочих, тож я поспішав стати першим. Вистежував вас увесь вечір. Зробіть мені таку ласку. Проведіть зі мною обряд прощання ночі. Хотілось, щоб ви зробили це добровільно, проте маю туз в рукаві: вашу обіцянку віддячити мені за порятунок.

Техьон важко зітхнув. Хіба ж була та обіцянка? Він розвернувся назад й коли зустрівся з по-хижацьки примруженим поглядом того іншого альфи, що весь той час чатував, очікуючи своєї черги у разі відмови, прийняв поразку.

– Напевне у мене й справді немає вибору.

– Ви у самому центрі, так чи інакше втекти не вдасться. На вас полюють зі всіх боків.

– Мій порятунок дорого мені коштує. А падіння у річку обіцяло закінчення вечора, тож не знаю чи це й порятунком назвеш. Навряд, якщо чесно.

– Невже? А я помилково вважав себе прекрасною кандидатурою.

Омега на те зухвальство лиш посміхнувся, фиркнув й простягнув свою руку альфі, а той не забарився та швидко, але обережно, залюбки пов’язав вільний бік стрічки Техьону на зап’ястя, широко посміхаючись. Серце омеги зрадницьки стиснулось, а тоді прискорено забилось під пильним жвавим поглядом.

– Пов’язані долею. –  прошепотів той, від чого омега ще більше зніяковів та зашарівся. – Вибачте, що заставив вас чекати весь вечір. Я ж обіцяв вам, що розшукаю. Дуже необачно з мого боку так баритися, але до вас було так багато охочих, що я одразу зрозумів, що не зможу вирвати більш ніж один танець. А якщо вже це все, що я можу взяти, танець необхідно обирати обачно. Ви ж згодні зі мною?

– Я не надто очікував, тож не варто було себе обтяжувати цими обіцянками. Я б не розсердився якби ви обрали когось іншого. – зухвало відповів омега. Хоч у думках промайнуло: «Брехня». – Тим паче на останній танок вибирають того з ким вже танцювали чи брали участь в інших… розвагах.

Альфа переможно посміхнувся, знав, що омега блефує.

– Я б сказав, що ми брали участь в інших… розвагах. – Чонгук повторив інтонацію хлопця. – Як гадаєте тепер буде достатньо доречним познайомитись?

Техьон насмішкувато зиркнув на нього, коли вони за колоною таких же пар йшли до головного вогнища.

– Я – Техьон. Кім Техьон. Звідки я…

– Можна довідатися з вашого вбрання. Так знаю, знаю і навіть трохи в цьому тямлю. Чорна стрічка, срібна вишивка. Ви з племені чорних гірських вовків.

– Все вірно. Ну а ви? Не думаєте, що це трохи несправедливо? Ми тут наче відкрита книга, хоча радше просто товар. Я теж маю право обирати й знати кого обираю.

– Це ви справедливо зазначили, цілком з вами погоджуюсь. Несправедливо виходить. Тому давайте я розповім про себе трохи більше. Я – Чон Чонгук. З племені низинних річкових вовків…

Техьон звузив очі, він прокручував сказане альфою у себе в голові, намагаючись пригадати все, що він знав про тих перевертнів. Ім’я хлопця здавалось йому знайомим. Річкові вовки жили трохи далеко від них тож їхні громади не часто контактували між собою. Тому насправді та інформація була для нього не надто корисною.

В той момент вони вже саме підійшли до великих стовпів, які розташувались колом навколо вогнища. Альфи й омеги ставали по різні боки від прикрашених до свята дерев’яних стовпців у круг, розтягуючи стрічку між собою й під ритмічну магічну музику йшли по колу на зустріч один одному, виконуючи при цьому ритуальні рухи вільною рукою, то було своєрідним прощанням ночі, йшли аж доти поки не ставали зовсім щільно, а відстань між парою майже не зникала. Коли вони підійшли достатньо близько, так що Техьон міг побачити своє відображення в очах навпроти, Чонгук весело й кокетливо посміхнувся, підморгуючи, не в змозі звести свого погляду з омеги. Техьон від цього трохи розгубився. Йому зовсім не подобалось, як альфа впливає на нього, як заставляє почуватися, як бентежить тілесні відчуття. Від погляду тих темно-сірих очей перехоплювало подих. А найгіршим було те, що він добре розумів, альфа прекрасно відчуває ті зміни в його організмі й може випадково подумати, що подобається йому, або ще гірше, що омега думає про нього у зовсім недоречний спосіб. «Випадково подобається… Ну звісно. Хоч собі не бреши». Внутрішній голос уже починав дратувати.

Коли обряд закінчився омега розгубився ще більше. Потрібно було якомога швидше попрощатися з альфою й втекти звідси, але той також просто стояв, не промовив ні слова, наче спеціально хотів відтягнути прощання. Дивився на омегу своїми сяйливими очима через що той просто ніяково переминався з ноги на ногу, не знаючи як чинити та куди дітися.

– Цієї ночі все закінчено. – нарешті трохи тужливо промовив альфа. – Шкода, що ми так мало поспілкувались на святі й дякую, що провели останні миті ночі зі мною, Техьон. Сподіваюсь це не принесло вам багато турбот. Здається, ви не любитель такого.

– Не любитель. Але… – він зам’явся, підбираючи слова й врешті випалив. – Мені було приємно провести цей обряд з вами.

На обличчі альфи засяяла величезна щира усмішка.

– Кінець святкуванням, але не кінець часу для нас обох. Ви не забули? Нас чекає чудова прогулянка удвох. Мені ж потрібно провести вас, зробити все як годиться.

– Що?

Як же омега забув. Тому хто проводить з  вами останні миті ночі за звичаєм слід провести вас додому.

– Вам не обов’язково.  Мій батько… він може мене забрати.

– Не довіряєте мені?

На диво, Техьонові була б приємна така компанія. Але було одне але… так повелося, що ці проводи мали проводитися у вовчій подобі, але омега…

Він важко зітхнув і невпевнено промовив:

– Я ще… не перетворювався.

Чонгук на мить здивовано завмер, але тоді одразу взяв себе в руки.

– Це не проблема, я підвезу вас.

– Дорога нелегка. Через снігопад все замело, тож… так чи інакше моя сім’я повертається додому. Вони…

– Будь ласка. – перервав його альфа. – Не відмовляйте мені. Мені було б дуже приємно виконати свій обов’язок та повернути вас додому. Я поговорю з вашими батьками, якщо треба. Запевню їх, що довезу вас додому у безпеці.

Омега зворушено поглянув на альфу. Той виглядав таким щирим і добрий, дивився на Техьона своїми величезними сповненими надій оченятками. Ну як же йому відмовити?

– Гаразд, але я сам поговорю з батьками.

– Думаєте мене ще рано знайомити з ними? – на обличчі альфи розцвіла вдоволена посмішка.

– Я ще можу передумати. Тож попрошу вас поводитися стриманіше.

І хоч Техьон думав у альфи вистачить клепки почекати віддаль, той поплентався до машини батьків просто за ним. Ті саме чекали на сина. Брата з ними не було. Вочевидь той вже помчав з кимось лісами додому.

– Батько, татко. Я… мене сьогодні проведуть.

Чонгук чемно стояв у нього за спиною, очікуючи поки його представлять. Здається, батьки омеги були вдоволені з такої звістки.

– Чон Чонгук. – все ж самостійно назвався альфа. Він вийшов з-за спини Техьона й ввічливо вклонився. – Сподіваюсь, ви не проти якщо я візьму на себе всі зобов’язання останнього танцю й відвезу вашого сина додому? Ви можете на мене покластися. Обіцяю, що привезу Техьона цілим та неушкодженим у цілковитій безпеці.

«Який же він… дратівливо хороший і ввічливий, аж нудить».

 

Вже через кілька хвилин вони сиділи в машині альфи. Той не упустивши можливості наблизитись до омеги трохи ближче ніж диктували правила пристойності, одразу нахилився, щоб пристебнути тому пасок безпеки.

– Включити пічку? – турботливо спитав сіроокий.

– Я ж вовк, Чонгук. Я провів усю ніч у прозорій піжамі на морозі.

– Тому й запитую. Жахлива традиція. Вовкам теж буває холодно. Хіба ні?

Техьон глузливо глянув на нього у відповідь. «Усі ці традиції з пошуками наречених просто жахливі». – подумав він.

– Мені буває. – знизав плечима альфа.

– Кожушок у вас що треба, пасує погоді, якщо ви – людина. А я думав це лише стереотип.

– Про що це ви?

– Що річкові вовки – мерзляки.

– Ей, зовсім ми не мерзляки. – обурено, але все ще з усмішкою вигукнув альфа

Після невеличкої веселої перепалки на якийсь час між ними запала коротка приємна мовчанка, яку омега перервав першим.

– Скільки вам років, Чонгук? – він все ж наважився вгамувати свою цікавість.

– Вісімнадцять. А вам?

– Двадцять один.

Між бровами альфи з’явилась невелика складка.

– Це проблема? – стривожено запитав Чонгук.

– Про що це ви?

– Проблема, що я молодший за вас?

Омега спантеличено глянув на альфу. Що той має на увазі? Для чого питає? Чонгук уже збирався виїжджати, але завмер, все чекав відповіді.

– Проблема? Проблема у якому сенсі? – все ж перепитав Те.

– Чи стане це проблемою для мене як претендента?

– Претендента?

– Претендента на ваше серце, звісно ж.

Техьон врешті не витримав та гучно розсміявся. Але Чонгук й далі пропалював його своїм серйозним, стривоженим реакцією, поглядом. Виявилось, той може бути дуже колючим, коли ображений. Здається така реакція й справді засмутила альфу, тож омега різко замовк та ніяково відвернувся до вікна, прошепотівши ледь чутне: «вибачте». Чонгук зробив те саме й вони нарешті рушили. Але через якийсь час напруженого мовчання Техьон все ж обережно запитав:

– Ви й справді прийшли туди нареченого шукати? Вам же лише вісімнадцять. Мене на те ідіотське свято з шістнадцяти років запихають. Я які лише відмовки не вигадував, щоб відтягнути це до останнього. Для альф все зовсім по-іншому. Ніякого тиску. Можете прийти, щоб просто повеселитися, а можете не приходити.

– Я… не знаю. Тобто, я чомусь відчув,  що маю це зробити й мабуть, не даремно. Просто б поглянув і якщо знайду когось… то чому б і ні? Радий, що ви відтягнули свою посвяту. Інакше б ми не зустрілись.

Техьон краєм ока побачив як на обличчі Чонгука знову засяяла легка щаслива усмішка.

– І хіба я б посмів запросити омегу на останній танець, а потім забрати зі свята. Я ж не ідіот. Це ж має значення. Це важливо. Це б відлякало інших альф і ви б могли залишитися у кінці з нічим. Я знаю, який це тиск для омег. Знаю як це несправедливо. Знаю, що найлегше знайти хорошу пару, коли ти ще в зеленому. А потім… Я маю на увазі, що я б нізащо не зробив би цього якби мої наміри не були серйозними.

Омега насупився.

– То що по закінченню святкувань поїдете до мене у гори просити руки? – Техьон просто глузував з альфи, але обличчя хлопця знову стало серйозним, коли він повернув до омеги свої глибокі сірі очі.

– Так.

– Не верзіть дурниць, Чонгук. Знаєте мене лише кілька хвилин і говорите такі речі. – омезі хотілось, щоб все це було лише жартом, хотілось скоріш перевести тему. – І все ж дякую, що відлякали інших претендентів, але знаєте про всяк випадок цього року ми запаслися гарбузами.

Чонгук невесело усміхнувся у відповідь.

–  І дякую, що врятували мене на останньому танці.

– Я його знаю. Того, хто вас хотів на танець запросити. Точніше того хто був найближче. Повірте мені, охочих було багато. Він з моєї громади. Не те щоб поганий, але застарий для вас це вже точно. Він й сам це мав би знати. І що у нього лише в голові? Хоч віддам йому належне, на свій вік чолов’яга прудкенький, але я прудкіший. А ще прудкіший у нас ви. Тікали від усіх увесь вечір. Я знаю, бо я був серед тих бідолах, але на останній танець упустити вас не міг.

– Я не знав як ви виглядаєте.

– То це мене ви весь час шукали поглядом?

Омега уважно поглянув на Чонгука. «Який же самовпевнений йолоп. Але все ж неймовірно милий».

– Це було пекло. Сподівався, що на мене ніхто не зверне увагу і я буду мати спокій ще на рік. І от мене, вовка, що у двадцять один ще жодного разу не перевтілювався і який вже надто старий для першої найдовшої ночі, везуть додому після останнього танцю. – перевів тему Техьон.

– На вас неможливо не звернути уваги. Полонили мене ще там біля річки, а я навіть обличчя вашого не розгледів. І про те, що бридкі мені набрехали. Та мене просто так не відлякати.

Коли вони під’їжджали до будиночка омеги за вікном вже сяяло ясне, але холодне зимове сонечко від якого болотно-зелені збентежені очі хлопця переливались новими непомітними у темряві відтінками.