Друге “не побачення”

– А де твоя квокка ? – Мінхо було приємно чути “твоя/твій”, хоч і розумів, що друзі мають на увазі не зовсім те, на що він розраховує.

– Один кадр виблював половину з того, що випив на заднє сидіння, так що він довбається з цим. – Мінхо підсів до Чанбіна та Фелікса у їдальні. По той бік столу сидів нахмурений Хьонджин, який скаржився, що його новенький відмовляється від усієї брудної роботи і зовсім його не слухає.

Трохи відволікшись на Мінхо, всі повернулися до своїх справ. Хван гортав Instagram, Чанбін трощив за обидві щоки, а Фелікс займався своєю улюбленою справою – розхвалюванням свого наставника, безсоромно м’явши його м’язисті руки.

– Я займався спортом в Австралії, але завжди був худорлявим.

– Тобі м’язи не підуть, будуть сильно виділятися на фоні миловидної зовнішності. – Молодший від компліменту розквіт, а сам Чанбін навіть очей від їжі не відвів. – Але поліцейський має тримати себе у гарній фізичній формі. Тому потрібно ходити до спортзали та обов’язково бігати.

– Хьон, візьмеш мене до зали наступного разу? Я хочу тренуватись разом.

– Він ходить у приватний спортклуб на іншому кінці міста. – Хьонджин приєднався до розмови, відклавши телефон. – У підвалі дільниці зробили кімнату для тренувань. Там є весь необхідний інвентар, мати для спарингів, а головне – безкоштовно та близько до роботи.

Чанбін лише закивав, так і не відірвавшись від поїдання другої порції локшини з кімпабом.

– Але Хьон, я хочу позайматися з тобою.

– Повір, ти не забажаєш жити більше після його тренувань. – Хван продовжував наставляти молодшого, щоб той не повторив його помилок. – Він стає прискіпливим і вимогливим, навіть ще більше, ніж зазвичай. Після всіх вправ тобі дихати буде не в радість, а потім з’ясується, що це була лише розминка перед справжнім тренуванням!

– Та годі тобі! Ти був зі мною в залі лише раз!

– І мені вистачило! Потім тиждень ворушитися не міг, довелося у Чана просити пару відгулів, бо працювати в такому стані – пекло. Навіть не пошкодував втрачених грошей за місячний абонемент.

– Я витривалий. – Фелікс, здавалося, не слухав зовсім і був непохитний. Йому надто подобалася ідея побути з наставником поза роботою. Усі в дільниці вже помітили, як Чанбіна відкрито зваблюють, не бачив цього лише він сам.

Хан зайшов якраз вчасно, щоб застати сцену, коли Хьонджин потягнувся до кімпаба кращого друга і отримав по руці замість шматочка. Мінхо, побачивши усмішку своєї білки, і сам мимоволі розплився в такій же, рівно до того моменту, поки не зіткнувся з підозрілим поглядом Хвана.

– Чого? – Мінхо знову набув звичайного незадоволеного вигляду.

– Нічого, либа твоя бісить. Минулого разу ти був таким задоволеним, коли Сехуну накурена бабуська по яйцях заїхала.

У Лі пішли мурашки від почуття дежавю. Здається, він вже чув щось подібне. Але часу згадувати не було, він відставив один запарений рамен для Хана і взявся за свій.

– Локшина переварилася. – Мінхо лише на мить глянув на розгубленого Джисона, і був дуже задоволений реакцією. У клубі молодший був незворушний і нахабний, які б збочення вони не витворяли, а тут зніяковів від такої крихітної часточки уваги.

– Я не винен, що ти так довго порався.

Вони серйозно ставилися до своєї роботи, тому обидва після свого “не побачення” поводилися на чергуванні так само, як і раніше. Мінхо відпускав двозначні коментарі тільки поза дільницею, а Джисон повертав ввічливий тон на час зміни. Ця гра тривала вже тиждень і влаштовувала обох.

Поки ввечері Хан знову спав у роздягальні, четверо наставників повернулися від капітана, аби нарешті зняти форму, що набридла за день, і розійтися по домівках. Мінхо як міг намагався не дивитись на сплячого, і слухати розмову колег.

– Дай грошей на проїзд. – Хьонджин простяг руку Со. Того зовсім не збентежило вимога прохання друга.

– Так і не знайшов свого гаманця? Я підвезу тебе до дому.

– Не треба. “Містер мускул” повинен ще встигнути в спортзал до свого веснянкуватого поклонника. “Якій Хьон крутій, хоту його біцуху, розміром з мою гольову!” – Хван частенько передражнював австралійський акцент новачка. – Просто дай грошей.

Мінхо мовчки спостерігав, як Чанбін дістав із гаманця надто велику купюру і спокійно віддав її колезі. Лі так і не сказав, де бачив загублений “ридикюль”, страждання Хьонджина його бавили.

– Ніфіга ж собі! Це так працює? – Сехун не залишився осторонь, і підійшов до їхнього приватного грошового банкомату. – Чанбінушка, дай грошей на оплату комуналки! – Після не цензурного жесту у відповідь, довелося відступити до своєї шафки. – Спробувати було варто.

Мінхо одягався як ніколи повільно, щоб реалізувати свої плани. Коли всі розійшлися по домівках, він ліг поруч із Ханом, і, вдосталь намилувавшись, поклав долоню на манливі пухкі щічки, щоб розбудити хлопця.

– Я міг будити тебе так щоранку, але ти не цілуєшся на перших побаченнях.

– Так поклич на друге.

Між ними майже не було відстані, через що кожен відчував на своєму обличчі чуже дихання. Як би сильно Мінхо не хотілося її скоротити, але час ще не настав. Він гратиме за правилами, що встановила його білка.

На вихідних через вже заплановану зустріч Джисона з друзями, запросити його кудись не вдалося. Мінхо довелося сидіти весь вихідний вдома та накручувати себе. А раптом вони пішли до клубу? Він особисто знав, чим закінчувалися такі походи для Хана. Параноя займала всю його свідомість, повністю витіснивши будь-які інші думки. Лі ніколи не був ревнивим і вважав, що це доля слабких і невпевнених у собі людей. Але зараз не міг не думати, що робить його білка з друзями.

З’ясувати це не вдалося і під час зустрічі в дільниці. Не встигнувши підготувати машину перед чергуванням, його викликали до капітана. На одному заводі працівники вийшли на мітинг. Співробітників було багато, і налаштовані вони були рішуче, тому їхнє керівництво не придумало нічого кращого, ніж зателефонувати в поліцію для розгону невдоволених. Силова поліція запросила додаткових людей, тому декілька патрульних груп у маленькому автобусі їхало на підкріплення. Серед новачків патрулювати залишився лише Фелікс, який виїхав на зміну раніше, ніж надійшов запит.

Хьонджин не любив тиші, тому користувався будь-якою можливістю завести розмову.

– Синміне, знаєш порядок дій при розгоні мітингувальників?

– Я то знаю. А ви?

Сехун, що сидів через прохід від них, пирснув від сміху. Спостерігаючи за постійною ганьбою свого колишнього напарника, він щодня дякував усім богам, що йому дістався невинний Чонін, а не очкастий зазнайка.

Мінхо зі своїм новачком сидів на наступному ряді. Джисону було зовсім не до сміху. За весь час поїздки він не промовив жодного слова. Очі блукаючим поглядом дивилися кудись у вікно, нога відбивала хаотичний ритм, а одна рука все колупала маленьку родимку на іншій. Він дуже переживав, це було зрозуміло. Перше подібне завдання, яке в академії для патрульних було лише теоретично.

Лі накрив руку Хана своєю, трохи стиснув і почав погладжувати багатостраждальну родимку великим пальцем. Молодший заплющив очі і глибоко зітхнув. Він виглядав все ще схвильовано, але вже не трясся як осиновий лист.

Тільки за кілька годин Мінхо зрозумів справжню причину такої нервозності. Коли поліцейські стали в замкнутий ряд, і почали витісняти протестувальників, натовп кинувся на їхні щити. Головним правилом, яке знав навіть Хьонджин, було – не розмикати стрій. Але Джисон через пару секунд, навіть без допомоги сторонніх, упав на землю, закрив голову руками і скукожився до розмірів немовля. Стрій був прорваний, почався хаос. Конфлікт у результаті все ж таки вдалося врегулювати, але прощати таку помилку новачкові ніхто не збирався.

Чанбін приєднався до невеликого збіговиська біля дверей капітана. Двоє з команди красенів та їхні нові напарники виглядали пошарпаними. Вони, не рухаючись, прислухалися до крику з кабінету Чана. Начальник зрідка виписував люлей, але після них вся дільниця ходила як шовкова, навіть якщо саме їм не прилетіло.

– Що трапилося? Хто накосячив?

– Джисон. – Синмін поправив окуляри, надавши своєму вигляду важливості. – Він цілеспрямовано розірвав стрій під час розгону протестувальників.

– У нього страх натовпу. – Як завжди, за Чанбіном ходив слідом Фелікс.

– Ви ж разом по клубах вешталися.

– Він пив заспокійливі перед цим, або навертав не один шот, перш ніж вийти на танцмайданчик. До того ж, все цілком терпимо, поки він відчуває, що це зборище роззяв є цілком небезпечним і не заподіє йому шкоди, що не скажеш про мітингувальників.

– Цього не було у його досьє. – Чанбін був єдиним, хто читав його, крім капітана та наставника.

– Він не вказував. Із такими панічними атаками до академії могли не взяти.

– Умовчати про таке … – Сехун протер долонями обличчя від втоми. – … це ще гірше, ніж розірвати стрій.

– Два серйозні пройоби за день. Його можуть усунути. – Підсумував Хьонджин. Йому й справді було шкода цього хлопця.

Крики припинилися, а з кабінету вийшло двоє. Винуватець події не зупиняючись промчав повз колег. Мінхо хотів би його наздогнати, але, як і всі інші, розумів, що тому потрібен час побути наодинці.

– Лайно! – Від безсилля він пнув десяти літрову баклажку з питною водою.

– Ну що? – Сехун був єдиним, хто через старшинство ризикнув заговорити з Лі в такому стані.

– Його не усунули, але утримають зарплатню за три місяці. До того ж впишуть в особисту справу всі сьогоднішні косяки.

Зміна закінчилася більше години тому, але всі розійшлися додому тільки зараз. Усі, крім Мінхо. Він сидів у темній роздягальні і чекав свого напарника. Джисон з’явився хвилин за двадцять. Волосся над лобом було мокрим, хлопець явно вмивав обличчя холодною водою, щоб привести себе до тями. Молодший застиг на місці, коли побачив, що роздягальня не пуста.

– Я боюся висоти. – Мінхо першим порушив тишу.

– Що?

– Акрофобія, панічний страх висоти. У свій перший рік ми з наставником поїхали на виклик до офісної будівлі. Одного клерка кинула дівчина. Цей дурень не придумав нічого кращого, ніж забратися на дах і поставити ультиматум. Або він стрибає, або подруга повертається до нього. Навіжений … Я так і не зміг до нього підійти. Вийшов на дах, побачив повну відсутність поручнів, як повз пролітають пташки, і просто прибився до поверхні не в змозі встати. Ноги стали ватяними, а тіло задубіло і не слухалося.

– В академії ж вчать спускатися тросами з висоти.

– Так, але вище третього поверху ми не забиралися. Мені було страшно, але таки вдалося з собою впоратися на нормативах. А тоді на даху … Наставник зміг розібратися самотужки. Звісно, мене усунули, але не на довго, адже кадрів тоді катастрофічно не вистачало.

– А зараз? Вдалося перебороти страх?

– Ні. Після всіх років роботи, я й досі, мабуть, не зміг би до нього підійти. Кожен має свої страхи. Чанбін губиться в тісних закритих просторах, навіть ліфти ненавидить і ходить сходами. Хьонджин ось боїться ляльок… не питай. Навіть капітан, австралієць наш колишній, усіх цих жучків-павучків до дівчачого вереску ненавидить. Я це до того, що поліцейські – звичайні люди. Ми не термінатори, тому працюємо не одні, а із напарниками, і в команді. Ми доповнюємо один одного. Один робить те, що інший не може і навпаки. Але для цього я, як твій напарник, маю знати подібне і бути готовим реагувати. – Хан лише винувато кивнув. – Так … як що до того, аби піти і за соджу забути цей день?

Сидячи за столиком на вулиці дешевої забігайлівки, Мінхо розповів усі найбезглуздіші та найсмішніші випадки, що траплялися в дільниці. Особливо пройшовся по біографії Хьонджин. Він хоч і пропрацював найменше, але історій у нього було завались. Настрій Джисона помітно покращився. Хоч він і виглядав вкрай стомленим, Лі готовий був присягнути, що саме цього вечора Хан був гарний як ніколи. Старший не знав, що саме його так чіпляло в цій білці, але в душі розумів, що повністю попався, і дороги назад немає. Сміх саме цього хлопця він готовий слухати вічність.

– Ну то що, це можна вважати другим побаченням?

Вони знову стояли біля входу до метро. Це вже ставало схожим на традицію. Джисон підійшов до наставника, і, не підводячи голови, уперся йому в груди.

– Дякую. – Мінхо лише обійняв хлопця, не знаючи, що сказати. – Але наступного разу, не чекай панічної атаки, щоб запросити мене випити.

Джисон лише на мить торкнувся до губ старшого своїми, і вже збирався знову втекти під землю від ніяковості, але йому не дозволили. Мінхо притягнув за руку хлопця назад і зробив те, що хотів уже давно. Поцілунок віддавав соджу та чізкейком, що випросив Хан, і не мав нічого спільного з тими, що були в клубі. Він був куди інтимніший і цінніший.

“Так, Лі Мінхо, ти попав”.