особисте

після випадкового знайомства в інтернеті ми з ханом зустрічаємось в реальному житті, і я роблю висновок, що всі люди в інтернеті однозначно не ті за кого себе видають.

бо хан питає в мене: «шо там в тебе в нотатках телефону, а шо там в тебе в збережених, а шо в тебе в особистих щоденниках?», незважаючи на те, що в особистих щоденниках

о с о б и с т е.

хіба ні?

хан чеше потилицю, кидається сніжками і каже: «от би дожити до тридцяти завести собі кішку і в обнімку з нею зкинутись з моста». я слухаю його та думаю який він, бляха, дурний. бідна майбутня кішка. сподіваюсь, вона від нього втече як тільки запідозре, шо йому в голові не вистачає безліч шурупів, щоб нормально існувати в цьому суспільстві.

по дорозі ми купуємо якісь гральні картки, зовсім не знаючи до якої вони гри і скільки треба ще таких назбирати, але хану випадає дика білка в рожевій шапці, а мені сумний заєць з діркою замість серця. хан каже, що ми схожі на ці картки, тому не знаю з яких міркувань ми обмінюємося ними. не розумію навіщо.

але потім хан каже, що це незамінний атрибут будь-якої дружби. я в такому не знаюся, тому швидко погоджуюсь і кидаю картку з білкою-ханом в кишеню до гарбузового насіння і блістеру анальгіну. передбачуючи, що більше ніколи її звідти не дістану.

як і прострочений на два роки анальгін.

як і вогке насіння, яке скоро почне там проростати і виросте з моєї кишені помаранчевим великим гарбузом. і я буду носити його далі. я все життя так роблю — ношу за собою все те, що вже давно припинило мати якесь значення.

але байдуже.

хан крутиться-вертиться навколо мене. і моя голова іде обертом від спричиненого ним галасу. на нас косять погляди люди, і я всю дорогу докоряю хану, щоб він поводився тихіше. але ж він спеціально робить все навпаки та починає співати якусь англійську пісню допоки не переключається на якусь іншу тему.

господи. невже таке можливо?

під кінець зустрічі ми обіймаємо один одного за плечі. від нього тхне джин-тоніком і нестримною радістю (підозрюю просто від того, що йому подобається дратувати людей).

на згадку в мене залишається чотири синця на колінці і чотири нових пісні горілаз в плейлисті. а ще на згадку залишається він сам — мільйоном повідомлень в секунду в усіх можливих чатах.

наступного тижня я вже хочу бути в його обіймах замість кішки.