Пекло в шкіряних штанях

Я ніколи не усвідомлював, наскільки красивим був Дафф.

У сенсі, звичайно, його волосся було більш просмаженим, ніж відро чортових курячих крилець, і він був худющий, як палка, але ці прекрасні блискучі очі, ця шкіра… Я хотів потурати своїм слабкостям. Особливо це траплялося під час виступів, зокрема однієї ночі: 2 вересня 1991 року…

— Слеш! — Я підстрибую від скреготу голосу Ексла. Він стукає кісточками пальців об двері моєї гримерки. — Відклади «Джека» і вали на саундчек, чувак.

— Прийнято!

Я встаю з туалетного столика, здригаючи кучерями. Я хотів виглядати ідеально сьогодні. Я хотів, щоб кожна людина в цьому залі навколішки молила про мене, включаючи моїх товаришів по групі. По правді, була тільки одна людина, на яку я хотів справити враження, ну та гаразд. По дорозі на сцену мене вітає усміхнений Стівен.

— Привіт, Сол! — щебече він, його яскраво-блакитні очі сяють у світлі вогнів сцени. — Я підключив твій підсилювач для тебе.

—Дякую, Стіві. — Я хапаю його пучок світлого кучерявого волосся, і він радісно мукає. Стівен нагадує мені кота; він любив, коли його торкалися, гладили, але робив те, що хотів, і йому подобалося ледарювати. Не кажучи вже про те, що всі його справи зводилися до сну та їжі.

Я підключаю гітару та починаю налаштовувати її, коли знову з’являється Ексл. Він дивується, коли бачить мене, посміхаючогося як гієна.

— Та ти вражаєш, Слешер!

— Що, чорт забирай, це має означати? — я хихикаю. — Я завжди так добре виглядаю.

— Я маю на увазі, ти в штанах, — Ексл пирхає. — Це вперше.

Я знизую плечима, ховаючи очі за завісою з темних чорних кучерів.

— Певно, просто в мене сьогодні грайливий настрій.

Я чую якийсь гуркіт за лаштунками, потім голос Даффа:

— СУЧИЙ СИН!

Ми з Екслом переглядаємося один з одним, спостерігаючи, як Дафф шкутильгає на сцену.

Його бліді груди виставлені на огляд, чорні шкіряні підтяжки на лопатках. Ці підтяжки пристібаються до пари тугих обтягуючих шкіряних штанів, а на кишенях — блискучі діамантові хрести. Його спалене світле волосся розпатлане, чубчик спадає на по-дитячому блакитні очі, підведені чорним. Він дивиться на мене та Ексла, важко дихаючи.

— Можливо я випадково…

— Щось зламалося? — Я піднімаю брову. Дафф підтискає губи і киває.

— Та-а-а-к…

— Я займуся цим… — зітхає Ексл. Він знову йде за лаштунки, залишаючи мене з Даффом. Я беру басуху з його рук і вставляю її в підсилювач, простягаючи йому.

— Відмінний вигляд, Маккагане.

Очі Даффа розширюються, і він нервує.

— Д-дякую, Сол…

— Будь ласка, — я посміхаюся йому і знову повертаюся до своєї гітари. Я не можу дозволити Даффу відволікати мене. Тобто, він виглядав недостатньо добре, щоб пробудити в мені тваринний апетит або щось таке. Я відриваю погляд від гітари і бачу, як Дафф крадькома дивиться на мене. Всередині мене вирує охуєна вечірка. Я переміг!

— Подобається те, що ти бачиш? — питаю я, відкидаючи локони з очей. Я підморгую Даффу, широко посміхаючись, коли його щоки стають рожевими.

— Можливо, — його довгі пальці ялозять по струнах басу. — Не моя вина, що ти гарний.

— Почуття взаємне.

Я дивлюся, як губи Дафф складаються в ідеальну букву «О», і хихикаю подумки. Він був страшенно милим…