blake

noname2563:
«всім доброго вечора, є велике бажання дізнатися: чи хтось в курсі справи про лікарню маунт-мессів. дуже давно чув щось про неї, але інформація загубилась і мені було б дуже цікаво почути вашу історію, якщо ви якось були зв’язані з цим всім.
всі деталі писати на цю пошту: 128iam901@mail.com»

годинник зрадницьки сповіщав про близький світанок – звичайні тікали, електронні гарненько висвітлювали червоними цифрами «4:28». чому довелося повернутися до безсонних ночей? що до цього знову призвело? зовсім нещодавно ти тільки зміг впоратися з цим всім, побороти незносні наслідки – дуже страшно прокидатися від занадто реалістичного кошмару, що б’є по голові минулим –, але думати треба далеко не про це.

анонімний пост неочікувано привернув його увагу. і до чого ти, блейк, до цієї, як ти одного разу десь читав, проклятущої лікарні? а ця лікарня прямо відноситься до корпорації «меркоф», а ця корпорація, в свою чергу, от ледь не прямо відноситься до того, що сталося з ним! не бреши, не бреши собі більше, блейку, це вони! вони зробили це все з ВАМИ! ВОНИ встановили ті вишки, ВОНИ зробили те з тими людьми, які зробили таке з ВАМИ!
він лише недавно вирішив ознайомитися з матеріали про цю корпорацію, башти і таке інше, що з цим всім зв’язано. геть невпевненим був, наснилось йому це чи ні – на жаль, шрами казали про інше, як і втрачена чутливість рук. він занадто добре пам’ятає той біль, коли цвяхи пройшли плоть, занадто добре пам’ятає як померла його дружина, його кохання, і все ще пам’ятає цей страшенний крик, – «лінн! лінн! ГОСПОДИ БОЖЕ, ЛІНН!» – який переходив в істеричний плач дитини. кожною частиною тіла пам’ятає все що з ним сталося і як йому було боляче, неприємно, відразливо, як хотілось ці всі емоції зблювати і забути.. але зовсім не пам’ятав, як же він знову почав жити «нормальним» життям. з травмою. хіба таке те життя, яким він жив до цього? В голові лише відривки сеансів психотерапії, таблетки-таблетки-таблетки, які вибивали кошмари з голови, допомагали стабілізуватись і так часто рятували від безсоння.

але варто було з’явитися цікавості, як його відразу обіймав страх, поверталося те страшне відчуття безвиході. він настільки часто намагався переконати себе в тому, що те все нереально, що випадково занадто повірив у це все.
і тут цей пост. знак від всевишнього? можливо. після всього, що сталось, він почав молитись – зранку та перед сном. тільки молився не їхньому богу.
випустивши повітря і трохи опустившись на стільчику, блейк закрив очі, зняв окуляри. в голові кружляла одна-єдина думка: «чи не намагання це знайти і знищити всіх тих, хто хоч щось знав про те, що творили ті люди?». чоловік намагався себе переконати, що така велика корпорація не таким би способом виловлювала людей і дійшов до того, що: якщо вже не помер там, то чому б не скористатися шансом і померти цього разу? чому ж його раніше не добили, не вивели з цієї напруженої невидимої гри?
зібравшись з силами, змирившись зі всім на світі, блейк повернув окуляри на місце, видихнув. згодом підтягнув до себе ноутбук, відбиваючи нервовий ритм по підлозі ногою і розпочав.

« > кому: 128iam901@mail.com.
> від кого: blackelangermann@mail.com.
доброго дня, пишу вам на цю адресу, тому що ви залишили її в своєму пості про лікарню «маунт-мессів». я вирішив з вами зв’язатись, хоч і не відношусь на пряму до самої лікарні, а більше до корпорації «меркоф» (думаю, ви з нею також знайомі), яка всім, грубо кажучи, опікувалась. я був незалежним журналістом, точніше, оператором і летів зі своєю дружиною знімати репортаж про знайдену мертву жінку, яка була на восьмому місяці вагітності. в якийсь момент незрозумілий спалах (як потім я дізнався це були башти, встановлені корпорацією) збиває наш гвинтокрил. ми з дружиною виживаємо, пілота вбивають релігійні фанатики. я не знаю скільки часу я там пробув, поки шукав дружину, але можу дати клятву, що під час цього бачив справжній жах, про який, скоріш за все, розповім при зустрічі. як я зрозумів, це село, «храмові ворота» напевне, «меркоф» використовували як полігон для експериментів.
чекаю вашої відповіді, ваш блейк.»

поклавши лікті на стіл і опустивши голову, лангерманн розкуйовдив пальцями своє волосся. господи боже, хіба є йому що губити? його батьки мертві, його жінка мертва, ще когось немає, навіть, банально, друзів. у нього є тільки він сам і його можливість жити, якої він може легко позбутися. страх за своє життя йому занадто добре знайомий і зараз він, на щастя, не такий сильний.