Цукерочки.

Ах, чудовий вечір зимних зірок! Їхній холод пронизував з верху до кінця вух, але не Кевіна. Зараз він працював в крамниці “Клуб солодощів”. Вона переливалася яскравими палітрами рожевого та білого, іноді роблячи нібито акцент на тінях. Він був не великий, але на диво вміщав в собі багато цукерок. Це гарне місце для відпочинку та гарно проведеного часу, не дивлячись на те, що на довго там ніхто не перебував зазвичай. Це було улюблене місце багатьох, але точно не Кевіна. Він ненавидів цю працю всім серцем, яке в нього було. Його силует можна було помітити через скляні двері, якщо гарно придивитися. Це все такий, як і раніше вродливий юнак з блакитним небом в очах. Це і справді, дуже гарний парубок, але його обличчя було виснажене та без емоційне. Він не сяяв, як інші люди при потрапляли сюди, зовсім ні. Може, раніше він і був таким, але праця тут зовсім не така веселкова, як здавалося. Просто усміхатися всім навкруги та видавати себе за щасливу персону не так легко. Ні, він не звичайна персона. Він набагато глибший за всіх. Розумніше та складніший за компонентами ресурсів. Напевно, ця думка і тягнула вампіра до нього. Він такий загадковий, цікавий… Як і самі вампіри! Але, після того, як Стребер напав на нього, йому не сильно хотіло туди йти. Страх, він боявся, що той його злякається. А такого не можна допускати! Але, в голові вже накивав план. Гарний план.
***
Ах, чудовий вечір зимних зірок! Чому чудовий? Та робочий день закінчується! Скоро закінчиться все, та його мрія про рідну хату зовсім скоро скаже: “- ну все. Можеш йти.” і він весело буде чимчикувати під улюблені пісні, наспівуючи їх у себе в голові. Сьогодні, вечір буде чудовим! Завтра вже останній день неділі, тому обіцяний відпочинок вже йшов на зустріч. Блакить в очах вже дивилася на годинник, рахуючи хвилини до кінця його тортур. Але його вуха помітили щось дивне. Дзвоник на двері? Щож, той виснажений погляд всеж таки тяжко піднявся з колін та накинувся на клієнтів. Це були двоє не великі хлопчини, яких Кевін занадто добре знав, ніж хотів-би. Це одна з проблем його життя. Скід та Памп. Ті обережно придивлялися до кожної цукерочки, роздивляючи все навкруги, що ще сильніше дратувало. Небо в очах різко стало цунамі, глибоке, яке от-от затопить цих дітей.
– Ми б хотіли – бідосі Скіду не дали договорити, як його думки одразу перебив жорсткий голос наказуючим тоном.
– О ні, ні, ні, ні! Не сьогодні! – масивні руки, у відмінності від Скіда швидко встала поруч з ним, виштовхуючи їх. Пампа чекала такаж сама халепа, а Кевін все продовжував. – Ви мені й так все псуєте, йдіть в інше місце!
– Але Кевін, ми ж друзі! – не задовільний голос Пампа полинула луною в крамниці, а Кевін, який дивився Бісом вже відкрив рота, щоб заперечити, але його відволік ще один “дзинь!”. То була вже більш висока постать. В нього були бурштинові очі, ікла та… Так! То був той вампір, який напав на нього. Очі одразу спалахнули жахом. Зіниці стали менше, губи тремтіли, поки ноги не по волі пішли назад.
– Дійсно, Кевіне! Дав дітям солодощів, вони заслуговують на це! – темний силует з гарним, зеленим плащем все зближався, як в той раз. Тільки зараз вони були при сяйві ліхтарів.