Фанфіки українською мовою

    Спартак ввірвався в кімнату, паралельно натягуючи на себе пальто, чорне, як і все в його гардеробі, тоді коли Женя стояв остовпілий і дивився на того, неначе вперше бачив сьогодні. Зрозумівши, що Женя чекає пояснень, Спартак першим почав діалог:

    – Ти не бачив мій ноут?

    – Оце й усе? Більше нічого не скажеш?, – Женя був здивований, хоча мав би вже звикнути до такої поведінки свого товариша.

    Спартак невдоволено закотив очі аж під лоба:

    – Пам’ятаєш, колись ми з тобою говорили про мою, так би мовити, співпрацю з органами місцевого управління,- Спартак запопадливо всміхнувся. Коротше кажучи, я допомагаю їм аналізувати поведінку , скажімо, маніяка чи серійного вбивці, без різниці,- але тут Спартак подумав, що різниця все ж була, але змовчав про це, бо хотів якомога спростити свою розповідь,- мені можна навіть брати офіційно участь у справі, коли звичайно буде отримано належний дозвіл.

    Після довгої паузи знову заговорив Спартак, бо Женя все ще не міг второпати нічого з пояснень товариша, котрі здавались йому безглуздим тарахкотінням, через власну розсіяну увагу , а точніше її відсутність:

    – А зараз треба терміново їхати в управління, це питання життя й смерті, а клятий ноутбук кудись запропастився. Спартак все ще бігав по квартирі в пошуках, коли Женя спокійно відказав:

    – Твій ноут, здається, сів, і я поклав його на зарядку, він на підвіконні.

    – Дякую, Боже, щоб я робив без тебе,- з цими словами Спартак якимось дивовижним чином за секунду опинився біля Жені і вони стояли майже впритул. Спартак притягнув двома пальцями за підборіддя голову брюнета, прихилив її (майже з ніжністю) до себе і нагородив поцілунком у чоло. Так само спритно, як і підійшов до Жені, він вже, якимось чином, опинився біля вхідних дверей з чохлом ноутбука в одній руці та ноутбуком в іншій руці, намагаючись швидко спакувати його. Коли він впорався з ноутом, одягнувся й був повністю готовий вирушити назустріч своїй сьогоднішній місії, помахав Жені та усміхнувся йому якось по-особливому : нотки лукавства й піднесення випромінювала та посмішка. Так, ця посмішка. Саме з неї усе й почалося, їх знайомство, дружба, інколи це було чимсь більшим, аніж просто дружба, але ніколи це не було коханням. Від останньої думки Жені стало трохи гірко. Він пам’ятав першу зустріч із Спартаком, як важко спершу давався діалог з ним, скупий на будь-які емоції, не надто чуттєвий, Спартак збудив до себе якийсь інтерес в Жені, котрого не міг добути з творчої душі ніхто, але не цей густо татуйований психотерапевт із лексичним запасом термінів більшим, ніж у Вікіпедії.

    Дорогою до відділення поліції вище згаданий “густо татуйований психотерапевт із лексичним запасом термінів більшим, ніж у Вікіпедії” раз по раз кидав занепокоєний погляд на екран свого смартфона, очікуючи чогось, можливо важливого повідомлення чи дзвінка, чи то він лише перевіряв час, хтозна, що у думках цього трохи дивакуватого, але надміру симпатичного чоловіка з манерами бога.

    У відділенні його зустрів черговий, далі йому трапились ще декілька офіцерів і прибиральниця, і з усіма він дуже постарався вступити в суперечку але , хоча найголовнішим персонажем тут був, безперечно, черговий. Не можна стверджувати, що останній викликав роздратування у Спартака( але і про зворотне говорити не можна напевне) своєю нахабною поведінкою, адже психотерапевт , все ж маючи деякі проблеми з емпатією, детально пояснив співробітникові поліції, чому той не правий з уживанням незліченної кількості психіатричних термінів та залучивши до своєї розповіді ще декілька аргументів з приводу того, що той “нікчемний нездара та його місце не на службі в органах правопорядку, а на смітнику”. Звичайно ж, рівню стресостійкості Спартака, або ж резистентності, як висловився би він сам, не можна було не заздрити.Зчинивши гамір ще з якогось приводу, але то вже були дрібниці, нарешті Спартак дістався до потрібного кабінету. Там його вже чекала пара оперативників у службовій формі, з суворими обличчями, які жодним чином не виказували емоцій чи бодай натяку на привітність, а лише сухо привітали “гостя”. Загалом вони були втіленням уявлень про поліцейського, сухого , відлюдькуватого й беземоційного. Тож тут Спартак почував себе , як то кажуть, у своїй тарілці й розпочав свою роботу, але спершу треба було ознайомитись з матеріалами справи.

    Женя відчував якусь не ясну тривогу чи то за себе, чи то за свого товариша.

    Щодо них, то вони обоє були доповненням одне одного, наскільки банально це б не прозвучало, кожен пробуджував у іншому щось нове, незнане досі (хоча звучало це дійсно банально). Ці двоє мали б зустрітись раніше, і хтозна, як усе б було …

     

     

     

    В першому розділі описано початок однієї історії, яку я планую завершити в наступних двох. Сподіваюсь, що читачеві сподобається,і він не залишиться байдужим😐

     

     

    1 Коментар

    1. Dec 30, '22 at 01:31

      Це прекрасно! З нетерпінням чекаю продовження автору нат
      нення