Фанфіки українською мовою

    Хлопець був певен, що сьогоднішній вечір вдасться на всі мільйон зі ста, але…

    – Чон бляха Хосок, якого ти тут вчинив взагалі?! – крик розноситься по усім квадратним метрам квартири та залишається у пам’яті як острах.

    Галочкою стає згадка: ніколи більше не готувати в цьому домі.

    – Я все поясню, чесно, Юнгі! Почекай тільки.

    – Хосок.

    – Секунду, Юні, будь ласка, стій там і не ворушись.

    – Біжи нахуй з цієї хати. – раптом подає геніальну думку третій юнак. І ланцюги десь там рвуться до кінця.

    Юнгі лопається мов кулька і тримає своє тіло з останніх сил, бо чесне слово, фіговий в нього хлопець-романтик. Десь там на кухні твориться щось явно погане, по думки вже когось б’є не знаючи навіть кого… Але так руки чешуться надрати шикарний зад і зуби вже скриплять від злості, до десяти й назад рахує, а гнів тільки росте.

    В ніс ударяє запах гарі та останній розсуд покидає голову. Юнгі скидає куртку та масивні берці з ніг і летить на нещасну кухню з надією на порятунок хоча б холодильника за який кредит ще не виплачений. Шкода якщо згорить, а от за чоловіка й свого сина не дуже… Нового знайде. Так і бути.

    – Якщо я зараз побачу вогонь на моїй блясі кухні, ви двоє будете горіти разом із нею, телепні. – рявкіт який чули напевне усі сусіди… А може район чи навіть країна. Бо Юнгі у гніві – смерть. Хосок знає, але котрий раз попадається на це й скільки ще це буде.

    – Пап, я тебе любив чесно.

    – Я тебе теж.

    Прощаються сльозливо, бо тепер їм точно кінець, поряд із ними горить пательня, а десь на стелі висить шматок страви, вже навіть і не зрозуміло якої..

    Відлік у голові кричить істинне: три, два, один, смерть… А до вух доноситься лиш лайка груба і купа ще нерозбірливих слів.

    – Щоб ще раз! Ви двоє будете жити у Чіміна і я навіть не подивлюсь на те що з тобою ми одружені, а ти, Чонгук, наш син. – мов на суді статтю читають і вироком нагороджують.

    – Тільки не Чімін! – хором кричать і обіймаються сильніше. Пак це точне і категоричне ні з трьома окличними знаками. Краще бути з деспотом Юнгі.

    – Нам дуже жаль. Ми хотіли тобі сюрприз зробити. – винувато видає Гук і дивиться очами кошеня, просить все можливого пробачення. Чоловік поряд не відстає, знає як підступитися. Проте, не працює. Мін надуває злісно губи та думає змусити обох прибирати усе, але вчасно зупиняє думку в голові та просто виганяє їх з кімнати… Від гріха якомога далі.

    Вже ближче пізньої ночі чутно як двері з кухні відкриваються і тільки тихе зітхання супроводжує чоловіка. Навколо тихо, агресія вийшла на прибирання і зараз він ніякий. Втомлений емоційно та фізично, проте чудово знає, що це все зроблено ненавмисно. Але все одно десь там них неприємно.

    Усі кімнати темні, без малого натяку на життя, всередині зароджується мала тривога.

    Невже пішли? Боялися, що справді виженуть як котів непроханих…

    – Юнгі… – лагідно та тихо чутно голос в темному коридорі між кімнатами. Очі ухоплюють силует і перша сльоза підло котиться по щоці. Йому трохи образливо, чесно, не сильно. Просто якось погано стало одразу.

    Хосок наближається швидко, хочеться порівняти з фізикою, але слова застрягли у горлі під тягарем втоми. Чистої й вже нездоланної. Теплі долоні огортають тонкі плечі й обійми стають сильніше, аби усі мольби вибачення показати.

    – Вибач, ми справді не хотіли…

    – Я знаю.

    – Вибач, що тобі прийшлося це все прибирати.

    – Ви підпалили б ще щось, не варто.

    – Вибач, ми обов’язково зробимо тобі щось приємне. Але точно не при готуємо щось.

    – Просто будьте поруч і все. Ми так давно не проводили час разом, сім’єю.

    Легкий поцілунок у скроню як відповідь і тиша. Лиш чутно тихі кроки по підлозі їх любої дитини, що жити без кохання батьків не може.

     

    2 Коментаря

    1. Jan 14, '23 at 06:15

      Чудовий фф, мило і кумедно ♥️

       
      1. @МаренаJan 14, '23 at 20:41

        Щиро дякую!!) 💞