я не знаю

/твір оснований тільки на гедканонах та словах інших персонажів, як Тігнарі, Сайно, Дорі та інші. якщо вам не подобається взаємодія між ними ТУТ – не читайте. приємного прочитання (◍•ᴗ•◍)/

 /дизайн їхнього гніздечка був зроблений автором у чайнику./

  Елегантний чоловік з сильними руками, який віддає перевагу легкому мечу. Саме так архітектор зображував Хайтама. Він сидів у вітальні, коли сусід готував вечерю та малював його. Іноді Кавех дивився на мечі, що висіли навпроти. Старі, пошарпані. Перші, які були у секретаря, як думав Кавех. Деякі речі вони розуміли без слів. Було багато речей, про які сусіди мовчали. Навіть сьогодні, Хайтам не запитував, що саме готувати. Однією з причин цієї тиші було небажання знову сперечатись. Тільки якщо це не мистецтво. Лише у таких випадках Кавех був ніби на базарі – казав навіть дурні аргументи, розуміючи, що думку чоловіка не змінити. Проте, іноді це вдавалось. Наприклад, килими. Творцю давно вони не подобались у їхньому будинку і йому вдалося їх змінити. Точніше у Аль-Хайтама ніхто не питав. Старі викинули на смітник, коли була можливість. 

 – Гей, Хайтам. Може змінимо ці крісла? 

 – У тебе маніакальне бажання міняти будь-що в цьому будинку? 

 – Вони зручні тільки, коли ти п’яний. А спитися ми не можемо. – ніби демонструючи некомфортність, чоловік змінив своє положення. 

 – Ти активно пропонуєш мені вино, лише коли ми сидимо тут. В інших випадках є кухня або кабінет. 

 – Просто зізнайся що ти лінивий. Хіба тобі іноді не хочеться вечеряти тут, біля каміну? 

 – Ні, тому що не хочу слухати твої претензії про забруднений килим. 

 Кавех вчився уникати конфліктів, тому лише поклав одну ногу на іншу та продовжив малювати. Вимальовував кожен м’яз на його тілі, забувши про одяг. Саме тому він і став архітектором – будинкам не потрібні набридливі плащі та сукні. На справді він досі чекав, що секретар піддасться впливу і погодиться на зміни. Але ж ні. Той завзято різав овочі. Тому через декілька хвилин тиша порушилась знову. 

 – Але меблі тут старі. – архітектор не хотів сваритись, проте не міг здатись. В інакшому випадку взагалі не буде виходити з майстерні. 

 – Часу шукати нові немає. У мене робота і в тебе вона повинна бути. Коли ти плануєш знову щось робити? 

 – Коли вирішу проблему з боргами.. 

 – Тобто ніколи? Такий перспективний хлопець хоче стати квочкою? 

 – Тільки ти вмієш похвалити й наплювати в душу. – Кавех взагалі відвернувся. 

 – Сідай вечеряти, – поставивши різні тарілки зі стравами та закусками, Хайтам і сам сів за стіл. 

 – Я не голодний. 

 – Півгодини тому ти казав інше 

 – Багато чого я казав півгодини тому. 

– Тоді як знаєш, – секретар на хвильку встав та знайшов старе вино. З Монду, як любив сусід. Діставши лише один бокал, Хайтам налив одну третю та повернувся за стіл. Трапеза почалась незвично – той їв так голосно, ніби був глухим. І це подіяло. 

 Архітектор не зміг спокійно сидіти. Ні, ні, чіплятися він не став. Мовчи сів поруч та зробивши ковток з чужого стакану почав їсти.