Спартак, давай почитаємо фанфіки?

Впевнений у своїх словах, та з запалом в очах, Женя так і сказав:

– Спартак, давай почитаємо фанфіки?

З того моменту, як під час перегляду фільму, вимкнули світло, пройшло напевно хвилин десять. Суботі, здається, було не нудно, він ввімкнув свій смартфон та читав заздалегідь завантажену книгу про психологію та навіть не звертав на товариша уваги. Женя ж до останнього щиро вірив, що електропостачання не відключать, тому ніяк не підготувався, і ось вже одинадцяту хвилину нудьгуючи дивився на стіну. І це дало свої плоди. Ідею почитати те, що про них пишуть глядачі, він вважав не найкращою, але найцікавішою з тих, що вони могли б зараз робити.

Субота, відірвавшись від читання, з подивом глянув на нього.

– Навіщо?

– А чому б і ні, цікаво ж буде.

Спартак впевнений, що помітив як в очах навпроти ще дужче спалахнули маленькі вогники, які не передбачали нічого хорошого. Він хвилину вагався, зважуючи всі за та проти. Нічого ж страшного не станеться, та й перечитувати те, що ти вже знаєш не так і цікаво. Тож вигадана чаша терезів схилилася до позитивної сторони.

– Знай, що я був проти.

– Не довго то ти й вагався – посміхнувшись промовив Женя, дістаючи свій смартфон.

Янович підвівся з дивану та не одягаючи куртки чи пальта вийшов на балкон, щоб зловити хоча б трішечки мобільного інтернету. Через хвилину, позначка на телефоні показала довгоочікуване «Н+». Зайшовши в гугл чоловік написав «Спартак субота/Женя Янович фанфіки», і почекавши декілька секунд, перейшов за першим посиланням.

Побачивши на екрані смартфона, що сайт прогрузився, Женя вкотре здригнувся від холоду, та швидко повернувся назад до кімнати, в якій його вже очікували.

– Захворіти захотів?

– Так, щоб потім ти про мене піклувався.

Обидва чоловіки весело хмикнули. Вони обожнювали такі «гейські» жарти, а зараз вже будуть читати про себе фанфік, і в який момент щось пішло не так?

Янович сів поряд зі Спартаком на дивані, та натягнувши рукава теплої кофти до пальців, передав телефон товаришу.

– Навіть цікаво, що ти міг обрати – пробубнів чоловік, дивлячись на екран пристрою.

Женя намагався не показувати того, наскільки йому цікаво та наскільки він хвилюється. Чоловік навіть сам собі не міг зізнатися, що він хоче. Хоче побачити реакцію Спартака, хоче дізнатися якими їх бачать глядачі, і хоче бути ближчим до товариша, хоча б у творах.

– Назва «Ти теж це відчуваєш?», цікаво. Ти хоча б прочитав про що там?

– Ні – чесно відповів Женя, він справді перейшов по першому посиланню.

– Добре.

Спартак нахилився назад, опираючись на спинку м’якого дивана, цим самим дозволяючи товаришу підсісти ближче, щоб їм зручніше було читати.

Кожен читав про себе. Добре, що вони читають в однаковому темпі, і не потрібно когось чекати.

Все починалося добре, герої розмовляли та жартували, і чоловіки навіть моментами по доброму посміхалися, але ось здається почався початок кінця.

– Це не правда! – підвищивши голос сказав Женя – Чому це я пасив?!

– Не приймай це близько до серця, це всього лише творчість. Хоча тобі підходить ця роль.

Здається червоні від обурення щоки Жені, можна легко порівнювати з помідорами. А от Суботі виявляється весело. Усміхається, як нічого не бувало.

– І ти туди ж!

Спартак справді вважає,  що в їхній парі, він був би активом. Ну а що? Це лише суб’єктивна думка.

– Жень.

– Але ж я вищий.

– Але ж це не так вимірюється.

Янович зацікавлено вигнув брову.

– Охолонь, а я поки вийду на балкон подихаю свіжим повітрям.

Чесно кажучи, Женя вже задавався цим питанням, та навіть уявляв різні моменти. А якщо геть відкрито, то навіть маструбував на них в душі. Ну а що? Всі ми люди. І всі ми маструбуємо на своїх товаришів, ага. Та не дивлячись на все, у своїх фантазіях головним був він. Хоча передивляючись випуски подкасту, Янович не міг не згодитися, що такий серйозний та домінантний Спартак йому дуже подобається.

І що в такій ситуації робити? «Окей Гугл, як довести своєму товаришеві, що ти його, а не він тебе?» тут точно не допоможе. Взагалі, Женя сам не розуміє навіщо йому щось доводити та не зважаючи на це, в нього вже з’явилася одна ідея, яку він хоче втілити.

Виходячи з кімнати, Спартак, не очікував ніякої підстави, та в мить його грубо прижали до стіни. На шиї відчувалось гаряче дихання, яке з кожною секундою ще більше опаляло чутливу шкіру. Руки які знаходилися по обидва боки від тіла, впирались в стіну.

Спартак заціпенів від несподіванки. З трьох варіантів «бий, біжи, замри»  чоловік обрав останній. На декілька секунд він втратив самоконтроль, та завдяки рокам у сфері психології, він швидко його повернув, тепер навіть з зацікавленістю чекаючи, що буде далі. Щоправда, дихання на шиї, та сильне тіло яке зараз втискало його в стіну, трохи заважали зосередитися, адже ці відчуття були приємними.

У Жені в голові стався неначе вибух. Що він тільки що зробив? А головне навіщо? Сидячи на дивані, з думкою, що можна довести свою домінантність таким способом, він вважав це крутою, а що головніше  –  дієвою ідеєю. Та зараз він, стоячи та вдихаючи приємний запах парфумів Спартака  –  губиться, а відчуваючи близькість між ними  –  мліє.

– Жень, ми ще довго так стоятимемо? – зібравшись, промовив Субота.

– Кхм… – Все вийшло не так, як Янович уявляв це собі в голові. Він планував просто притиснути свого товариша до стіни, щось сказати та з переможною посмішкою повернутися на диван, а зараз чоловік стоїть, і не може зрушитися з місця, насолоджуючись їх близькістю.

Усміхнувшись, Спартак поклав обидві долоні на талію Жені, та скориставшись його розгубленістю змінив їх місцями, і схопивши чоловіка за кисті, прижав їх до стіни над головою.

В очах Жені, здається, був весь спектр емоції, від жаху до зацікавленості, від страху до задоволення.

– Не така вже в нас й велика різниця в рості – хмикнув Субота, та нахилившись до вуха чоловіка, тихо прошепотів: «Ну і хто тут домінант?».

Женя втонув, погруз з головою від всієї цієї ситуації. Спартак занадто близько, його стегна занадто приємно притираються до його, тихе шепотіння ехом віддається в голові, і повітря катастрофічно не вистачає.

Думки в голові плутаються. «Чому він не відпускає?», «Це так приємно», «Чому він згодився на мою пропозицію? », «Що ж ти робиш…».

Від своїх же думок, стає соромно, тому нарешті видихнувши, він підняв збентежений погляд й відразу зустрівся з темними очима навпроти.

Спартак дивився впевнено, неначе кожного дня ось так притискає товаришів до стіни та говорить,  що він тут головний. В його очах читається зацікавленість, впевненість, азарт, а за цим всім можна помітити, як чоловік бореться з приємними відчуттями та небажанням відходити.

– І де ж твоя впевненість зараз?

Женя вирішив проігнорувати цю провокацію, замінивши її на свою.

– Я можу навести ще приклади чому я зверху.

–  Але зараз ти піді мною.

Вони тонуть. Тонуть у своїх почуттях, емоціях, в поглядах один одного, і здається, що все очевидно – їм обом все подобається, але вони продовжують цю гру.

– І довго ти будеш мене ще тримати?

– А ти хочеш, щоб я відійшов?

Все, це кінцева. Спартак не хоче відходити, він давно хотів відчувати Женю так близько біля себе, щоб зараз отримавши таку можливість відступити. Особливо бачачи в очах навпроти таке ж бажання прижатися ближче та відчуваючи збите дихання на своїй шкірі.

– Ні. –  Женя сказав правду, що зараз приховувати? Він хоче свого товариша. Та чи можна називати так чоловіка, якого ти здається кохаєш? Він навіть не зважував всі за та проти, а сказав так як відчуває. Так як хоче.

Спартак відпускає руки чоловіка, які він тримав над його головою, та кладе одну свою долонь на талію Яновича, іншою погладжуючи ніжну щоку.

В мить, шалений запал та азарт змінилися на ніжність та закоханість.

Субота нахилився та обережно доторкнувся кінчиком свого носа чужого.

Женя легенько киває, подаючи сигнал, що він зовсім не проти. І він знає, чого хоче Спартак. І чого хоче він. Субота накриває чужі губи своїми, погладжуючи щоки великими пальцями.

Спартак проводить язиком по нижній м’якій губі, злегка кусаючи її. Зминає губи чоловіка, гладить по шиї, волоссю, не бажаючи відпускати такі піддатливі, чарівні уста.

В цей момент вони не думали,  що буде далі, не хвилювалися за майбутнє, а просто насолоджувалися один одним.

У цьому поцілунку відчувалося хвилювання, закоханість, ніжність. Обидва мріяли про це дуже довго, та не могли прийняти.

Чоловіки відчували посмішку один одного через поцілунок, і в цей момент кожен із них був по справжньому щасливий.

Вони розуміли, що тепер товаришуванню прийшов кінець. Натомість в їхньому житті розпочинається нова історія кохання.

~~~

Tip-off: ми з комами не друзі, тому якщо ви десь їх не помічаєте, або ж навпаки є зайва – повідомляйте,  з радістю виправлю ці помилки.

Хочу сказати те, що цей фанфік – експериментальний формат. Довго вагалася викладати чи залишити все ж в чернетках та «Краще спробувати, чим взагалі нічого не зробити». До речі, що вам більше подобається читати, щось миле, легке та коротке чи драму, як кажуть скло?

Хвилинка інтерактиву

Хочете перевірити свою імпліцитну пам’ять? Напишіть приємний коментар, а коли це зробите, поверніться до читання цього тексту. Я вас чекаю |ω・）

Я здогадуюсь, що під час написання коментаря, ви навіть не задумувалися про те, які клавіші чи кнопки на клавіатурі ви натискаєте, та можливо не дивилися на них. Правда ж? Якщо це так, то це була ваша імпліцитна пам’ять. А тепер до визначення.  Якщо одні й ті самі рухи повторюються багаторазово, вони стають повністю автоматичними й відбиваються в мозочку, в імпліцитній, недекларативній, або процедурній, пам’яті на дії, які доводиться виконувати постійно.

Дякую тобі, за те, що ти прочитав/ла мою роботу. Обіймаю ♡
З початком зими вас ❄☃