Повернення

— Ти не помилявся.

Гаррі вимовив це так голосно, як міг, з усією силою, яку зміг зібрати. Він не хотів, щоб його голос звучав злякано. І, ступивши вперед до світла, краєм ока він побачив, що батьки, Сіріус і Люпин зникли. В той же момент він відчув, що ніхто більше не мав значення, окрім Волдеморта. Тільки вони двоє.

Ілюзія зникла так само швидко, як і з’явилася. Велики заревли, Пожирачі Смерті скочили на ноги, і з усіх боків долинали зойки, ахи і навіть сміх. Волдеморт застиг на місці, але його червоні очі знайшли Гаррі, і він дивився на нього, не відриваючись, поки Гаррі йшов до нього, і їх поділяв лише вогонь.

Потім пролунав крик:

— Гаррі! НІ!

Він обернувся: там був Геґрід, скручений і прив’язаний до дерева поблизу. Він у розпачі намагався вирватися, і від цього гілки на дереві тремтіли.

— НІ! НІ! Гаррі, що ти?…

— Мовчати! — заволав Роул і помахом палички змусив Геґріда затихнути.

Беллатрікс, що схопилася на ноги, важко дихаючи, напружено переводила погляд з Волдеморта на Гаррі. Єдиним, що рухалося, були вогонь і змія, що скручувалась і розкручувалась у блискучій клітці за головою Волдеморта.

Гаррі відчув свою паличку, що лежала на грудях, але не спробував витягти її. Він знав, що змія надто добре захищена, знав, що навіть якщо йому й удасться націлити паличку на Нагині, п’ятдесят заклять потраплять у нього раніше. Волдеморт і Гаррі продовжували дивитися один на одного, потім Волдеморт трохи нахилив голову вбік, розглядаючи хлопчика, що стояв перед ним, і його безгубий рот спотворила надзвичайно сумна посмішка.

— Гаррі Поттер, — промовив він тихо. Його голос майже зливався з потріскуванням вогню. – Хлопчик, який вижив.

Жоден із Пожирателів Смерті не ворухнувся. Вони чекали. Все навколо чекало. Геґрід виривався, Беллатрікс задихалася.

Волдеморт підняв паличку. Його голова все ще була нахилена набік, як у цікавої дитини, яка бажає знати, що буде, якщо вона продовжить. Гаррі дивився в червоні очі і хотів, щоб усе сталося зараз, швидко, поки він може стояти, поки він контролює себе, поки не видав свій страх.

Він побачив, як губи заворушились, і спалах зеленого світла, і все довкола пропало.

Гаррі прокинувся несподівано, наче його вдарили. Це був всього лиш сон. Холодний піт стікав по чолі та зволожував руки, ніколи йому ще не снилися такі реалістичні кошмари. Чи не кошмари. Хлопець перевернувся на інший бік. Було таке відчуття наче він тих людей уже десь бачив, наче це уже відбувалось, це навіювало незрозуміле відчуття не просто страху, а справжнього тваринного жаху, але це був всього лише сон.

Скоро його тітка мала постукати в двері з криками та змусити готувати сніданок. Навколо була темрява, хоч око виколи, його лампочка перегоріла кілька днів назад, котра година не ясно. Поттер заплющив очі, намірюючись ще годинку поспати, але раптом через повіки вдарило блискуче світло.

Він різко розтулив очі та не повірив їм. Перед хлопцем розкидався пейзаж неймовірної краси. Певно таке він навіть у телевізорі не бачив. Навпроти Гаррі розливалося величезне озеро, кінця краю йому не було видно, на його гладкій поверхні відзеркалювалися пухнасті хмаринки, які пливли по небу. По обидві сторони від нього стелилися квітучі луга, та шумів хвойний ліс. Сам він лежав у піжамі на піщаному пляжі. Брюнет сів по турецьки та вже більш насторожливо озирався по сторонам. Первинна ейфорія уже пройшла і на заміну їй прийшов страх, що ж з ним все таки тільки що сталось.

— Привіт! — Потер від переляку аж здригнувся — Не лякайся! Я перенесла тільки твою свідомість до себе у світ. У тебе певно є питання хто я та навіщо тебе перенесла? — Перед ним стояло дівча з чорним кучерявим волоссям, приблизно метр п’ятдесят зростом, з сяючими смарагдовими очима. На ній була біла сукня що більше походила на рушник, вся вишита червоними нитками. — Я Господиня часу, моє ім’я Еон, так кличуть мене мої сестри. Знаєш простим смертним не можна мене так звати. Але тобі я дозволяю кликати мене Еон. І так, давай перейдемо до суті.
Ти прожив сімнадцять років свого життя, як чаклун вчився у школі Гоґвортс та помер від рук злого чаклуна Волдеморта. Але під час свого життя ти встиг зібрати всі дари смерті – моєї сестри, тож вона запропонувала дати тобі ще один шанс прожити життя нормально.Але колективними зборами було вирішено повернути тобі спогади про минуле життя. Адже так буде набагато цікавіше.
Тож дозволь представити: Аментет – богиня смерті та моя улюблена сестра. — з правого боку від дівчинки з’явилася жінка, її приблизний вік неможливо було визначити, хоча Гаррі підозрював що їм точно більше декількох тисяч. Сіде коротке волосся, Чорний балахон по стагна. Та очі, від них мурашки бігали по тілі, майже білі та бездонні. — Цернос – Господарка життя, та моя друга улюблена сестра. — По лівий бік від дівчинки з’явилася жінка, і точно так само, її приблизний вік неможливо було визначити. Руде волосся стягнуте в косу, ластовиння, зелені очі які світилися як два смарагдика. Була вдягнута у дуже просту сукню кінця 19-го століття. — І якийсь підкидиш Юккі – Покровитель магії. — Гаррі пирхнув від сміху, а обличчя світловолосого юнака перекривилося зловісною усмішкою.
— Ти що це, раптом у себе повірила, Еоно? Юккі був явно не задоволений таким жестом “доброї волі” від сестри.
— Ох! Юккі! не відволікай! Отож, ти, Гаррі Джеймс Поттер, готовий прийняти усі спогади про своє життя? — Від раптової зміни в голосі Еон Гаррі аж розгубився.
— Е-е-е… Так, готовий. — Ця, вся ситуація вкрай бентежила Гаррі.

Еон клацнула пальцами … і все.
— Ну, все, ти можеш іти. спогади будуть приходити після сну потроху, а то ти так можеш з розуму зійти. — Гаррі знов прокинувся у своїй комірці під ліжком.