Будь не другом

“Та щоб йому,” про себе вилаявся Спартак, безуспішно клікаючи по погаслій клавіатурі свого багатостраждального ноутбука. “Хто останнім заряджав той Ecoflow? У мене 2 зустрічі в Zoom-i висять. Жень,  хто мав поставити його в машину аби він зарядився!”

Янович винувато знизав плечима і продовжував розпаковувати речі назад із своєї валізи. Вони мали уже відправлятися у наступне місто їхнього туру по Україні із “Подкаст Терапією”, але черговий блекаут змусив їх залишитися у цьому злощасному готелі у Львові. А Спартакове вперте небажання вносити корективи до свого робочого графіку навіть через йобану русню робило їхнє перебування там ще більш нестерпним. 

Спартак був не просто роздратованим, а лютим, єдина емоція котру він відмовлявся подавляти. Женя був радий, що через фіаско з ноутом, його друг зумів забути про те як вони прокинулися у одному ліжку. Це був не той момент яким йому хотілося пишатися, хтозна що вони там підливають у ті львівські наливки.

Спартаковий телефон завібрував і на екрані з’явилися кілька СМС повідомлень.

“Чудово,” саркастично пробурчав той, “У нас нєту свєта, можем-лі перенєсті! Як ніби він у мене є.”

“А у мене колись була Свєта,” вирішив пожартувати Женя щоб хоч трохи розрядити обстановку, але лише отримав вбивчий погляд у відповідь.

Це був не найкращий жарт. Йому не вдавалося жартувати взагалі особливо після того надзвичайно незручного до скреготу зубів ранку, коли Спартак просто проігнорував усю цю “ми прокинулися в одному ліжку, а ще я вчора напідпитку ліз до тебе цілуватися” ситуацію. Можливо це так і повинно було бути, але для Жені, котрий до цього міг розповісти Спартакові про що завгодно, це було просто неподобством. Може він уперше за тридцять років проживав якусь кризу ідентичності, а та людина що йому могла б допомогти і стала причиною цієї кризи.

“Я за кавою,” Спартак підвівся і накинув на себе своє твідове пальто, прихопивши під пахву їхній дохлий ecoflow,  “Тобі чогось взяти? Може похмелитися?” він хмикнув із кривою посмішкою.

От же ж падлюка, добре він усе пам’ятає, і не збирається це ігнорувати, він вирішив просто познущатися із бідолашного Жені. 

“Не треба нічого!” буркнув Янович у відповідь. 

Йому треба було негайно забиратися із Спартакового номеру, аби нічого не нагадувало про вчорашнє тому Женя вирішив трохи розвіятись і прогулятися по засніженому Львову, заскочити на здибанку із красивою львівською панянкою. Проте увесь день щось муляло його, він не міг відволіктися від думок про те як це було, цілуватися із своїм найкращим трясця другом і можливо хотіти ще. Львівська панянка не пахла так як Спартак, не дивилася на нього так само, не сміялася так щиро із його жартів,  і коротше, до біса тих львівських панянок. Під кінець здибанки Янович був ще більш похмурим ніж до цього і понуро поплентався назад до готелю. 

На рецепції його чекав абсолютно збентежений Антон який нервово ходив туди сюди.

“Що трапилося?” стурбовано запитав Женя.

“Спартак – козел, ось що трапилося!” обурено вигукнув їхній оператор. 

Невже той поліз цілуватися і до Антона? Дурна думка промайнула в голові коміка.  

“Акумулятор моєї машини здох! Він мертвий!” у голосі Антона вчувалися півнячі істеричні нотки, “Бо цей дуже зайнятий придурок вирішив повністю зарядити від нього ecoflow! Повністю!”

“Ми ж сьогодні ввечері мали звідси їхати…” розгублено промимрив Женя. “У нас післязавтра запис, уже усе заброньовано, білети продані.”

“От і я про те ж,” заголосив Антон, “Нічого, прийдеться зупинитися на ще одну ніч. Завтра мій кент підкине нам новий акумулятор, і поїдемо. Я постараюся продовжити ваші номери.”

На рецепції тут як тут з’явилася симпатична дівчина і усміхнулася ротом повним брекетів. 

“Я змогла продовжити 2 номери, як і просили,” радісно повідомила вона.

Стоп, які два номери?! Хіба було не три?! Спартак вперся що йому потрібен окремий номер для роботи аби йому ніхто не заважав, Женя теж захотів собі свій, поки Коля і Антон тулилися у двомісному.

“Ви впевнені що там було два номери?” перепитав Янович, йому здавалося що ось-ось у нього почне сіпатися око. 

“Так, один одномісний і один двомісний,” спокійно промовила рецепціоністка.

“А можна ще один номер забронювати?” запитав Женя, більше йому не хотілося незрозумілих ситуацій зі Спартаком.

“На жаль, у нас зараз проходить конференція УСРАМ – Української Спілки Рефлексотерапевтів, Акупунктурників та Мануальних терапевтів, тому усі інші номери зайняті,” вибачливо посміхнулася дівчина.

Женя машинально подякував їй і поплентався до ще більш роздратованого Антона. Фортуна таки справді повернулася до нього іншим боком та ще й УСРАМлася. Докинув жару у вогонь ще й абсолютно задоволений собою Спартак який спустився на рецепцію за чашкою чаю і був дуже гарному гуморі.

“Що сталося, хлопці, чого ви такі наче у воду опущені? Погляньте,” він жестом фокусника що витягує кролика із циліндра дістав флаєр тієї злощасної конференції у себе з кишені. “Тут відбувається просто фантастична профанація науки, можна цілий випуск Наукової інквізиції записати!”

“Спартачок,” процідив крізь зуби Женя, “А чи знаєш ти що нам через оцю твою конференцію доведеться ділити номер сьогодні?”

“А так, так, мене вже попередили,” спокійно відповів Спартак, проте на мить Жені здалося що у його очах промайнула хитра іскорка. “Ну що там, як твоя Роксоляна? Вона тримала філіжанку з порцеляни елеґансько двома пальцями?” він процитував Братів Гадюкіних.

“Руслана… і ні, не вийшла у нас кава, а ж ніяк…” видихнув Янович.

“Ходи-но я тобі заварю чайку і поговоримо про це,” запропонував Спартак, поплескавши його по плечу.

Відколи це наш пан неприступність почав його торкатися і відколи це йому стали цікаві його амурні походеньки. Жені аж ніяк це все не подобалося, він хотів бігти куди подалі аніж пити чайок чи проводити бесіди.

***

Як на диво та напруженість яку Женя відчував цілий день почала спадати, він зміг як завжди обговорювати із Спартаком дівчат, викидати масні жартики, реготати із якихось дрібниць, наче нічого такого і не трапилося вчора вночі.  

Коли ж Спартак вирішив піти на верхній поверх ловити мобільний зв’язок щоб комусь зателефонувати, Янович помітив нову книжку що стояла на журнальному столику. Його увагу привернула палітурка ілюстрована картиною та МРТ знімками мозку. Вона була англійською і виглядала як типове душне чтиво яке би Спартакові подобалося. “The Parasomnias and Other Sleep-Related Movement Disorders”. Певно той готувався до лекції, бо одна із частин книжки була рясно обклеєна різнобарвними закладками. Женя хотів бува розгорнути книгу, як тут Спартак повернувся до кімнати.

“Намагаєшся зрозуміти як тепер тобі зі мною ділити номер?” прокоментував він.

“На що це ти натякаєш, Спартак,” Женя підозріливо звузив очі.

“А ти уже і забув,” хмикнув психолог, “Ну, тоді відкрий на розділі дев’ять, почитай, заодно повправляєшся у англійській.”  

Янович, котрий точно знав що Лондон із зе кепітал оф Ґрейт Брітан, віднайшов дев’ятий розділ і від його назви йому похоло в грудях. Sexsomnias… Як він міг про це забути. І як він спокійнісінько влігся до Спартака вчора знаючи що може статися. Господи, який сором. Він обережно підвів очі, розглядаючи вираз обличчя друга. Він зустрів криву сардонічну посмішку та неприступний холодний погляд. Де подівся той Спартак що вчора обіймав його?

“Я можу собі постелити у коридорі, якщо ти боїшся, або буду спати насидячки, як Леон Кіллер,” видихнув його друг. 

“Ти хоч трохи вчора спав?” стурбовано його запитав Женя.

Спартак несхвально помахав головою і знизав плечима, мовляв що поробиш, такий шлях самурая.

“Це неподобство, ти маєш висипатися,” запротестував комік, “Це я піду перекантуюся десь. Піду до Роксоляни, тьфу, Руслани.”

“Не йди!” різко заперечив Спартак, а потім продовжив більш спокійно,  “Жень, скоро комендантська година, на вулиці темно, куди ти збираєшся йти? До якої Роксоляни?”

“Не знаю, я не хочу аби тобі було некомфортно через те що я…” Женя не міг і двох слів зліпити докупи. Чому це Спартакові так хотілося аби він залишався у цьому злощасному номері, він би міг просто не ускладнювати ситуацію. 

“Мені завжди з тобою комфортно, Жень, просто я не хочу аби ти мене боявся,” із гіркою посмішкою промовив психолог.

“Я тебе не боюся!” відважно виголосив Янович. І справді, він не боявся самого Спартака, ні його похмурого зовнішнього вигляду, ні його рясно обтатуйованого тіла. Він боявся того, що зринає у його голові коли він бачить свого друга у качалці, чи як інколи зойкує його серце коли той так відкрито, магнетично дивиться на нього, коли постійно турбується за нього, наче та мама квочка. 

“Та невже?” 

“Не боюся, ти мій друг, до того ж скільки ми уже об’їздили з тобою міст, ніяких прецедентів не було!” 

“До вчора,” зауважив Спартак, вивчаючи його реакцію. 

“Це ж я винен, це я поліз обійматися!” заперечив Женя.

“Але я тебе поцілував, вибач, я не мав цього робити. Ти мій найкращий друг і я ціную наші з тобою стосунки, тому якщо ти справді нічого такого не прагнеш, просто дай мені знати, я триматимуся осторонь,” серйозно сказав Спартак. 

Ось і все, Женя усе зіпсував, одна справа грати комедію на публіку і підкидати дрів у вогонь фанатської любові до їхньої “голубої парочки”,  а інша справа і справді мати такі стосунки, ховатися від колег, друзів, постійно шукати якесь гетеро алібі. Тверезий він не знав як ставитися до Спартака, трохи бухий він прекрасно розумів чого він хоче. Прямо таки алкогольний Доктор Джекіл та Містер Гайд. Спартак би сказав що це яка-небудь інтерналізована гомофобія абощо. 

Він не хотів аби їхня дружба була втрачена через дурниці, через те що їх чомусь тягнуло один до одного, проте водночас йому хотілося знову відчути як це, бути більше ніж друзями із Спартаком Субботою.

“Тобі не треба триматися осторонь,” усміхнувся Женя, “Просто будь собою, а я буду собою от і все.”

“А що якщо бути собою означає що мені хочеться щось з тобою зробити?.. Уві сні і наяву,” промовив Спартак, плавно наближаючись до нього. 

“То роби,” дорікнув йому Женя, “Це так якось не по-твоєму бути нерішучим.”

“Я тобі уже казав, що я не дуже смілива людина,” усміхнувся його друг, він ступив кілька кроків назад, гірка усмішка на його обличчі робила боляче.

“Добре що я більш сміливий,” Янович набрав повні груди повітря і підійшов впритул до Спартака. Ще трішки і він його знову поцілує, знову відчує цю карколомну ейфорію, що повністю випалює будь-які залишки здорового глузду із голови. 

У двері постукали.

Женя відскочив наче ошпарений, його бравада миттєво випарувалася коли у номер заглянув Антон.

“Гарні новини, хлопці! З’явився таки ще один вільний номер,” мовив він та підозріливо подивився на них. “Я вам тут не заважаю?”

“Яке там,” оговтався Янович, “Прекрасно, що є номер, давай я зразу речі перенесу!” 

Він не міг дивитися на Спартака, йому не хотілося бачити його вираз обличчя, йому не хотілося визнавати що це насправді він був жахливим боягузом. 

“Спартак… я цей, ну… пішов… на добраніч,” кострубато мовив Женя, тягнучи свою валізу геть.

“Сміливий кажеш… ну-ну,” стомлено видихнув його друг, “На добраніч.”

Двері номеру повільно зачинилися, залишаючи Женю стояти як придурка у коридорі, не в змозі нічого зробити аби виправити цю ситуацію.

Далі буде…