Розділ 17

POV Мінато

Я довго чекав цього дня.

З того вечора, коли переді мною з’явився записник із попередженням про майбутній напад, я кожен день перевіряв його на нові повідомлення. Але таємничий інформатор мовчав. І лише півтора місяці тому він нарешті написав. Але тільки для того щоб попросити навчити його фуінджутсу. Я звісно спробував домовитись про зустріч. Я намагався переконати його відкрити мені свою особу, але це було безнадійно. Не те, щоб я сильно на це сподівався, все таки який ніндзя буде розкривати таку важливу інформацію, але спробувати треба було, все таки про майбутнє мені вже розповіли.

За весь цей час я встиг підготуватись до нападу. По-перше, я посилив охорону селища. Спочатку я просто оновив графіки і склад патрулів, але згодом виявилось, що в обороні Конохи прогалин значно більше. Врешті решт мені прийшлось збирати команду печатників під командування Кушини та оновлювати охоронні бар’єри. А коли почав з’ясовувати причини цих прогалин виліз цілий клубок проблем, які прийшлось вирішувати. Проблем було стільки, що до нападу точно не розберемось. Але поки я зайнявся більш актуальним, таким, як оновити форпости, бар’єри навколо них та селища, а також розклад, шляхи і склад патрулів. Але купа паперу, яка додалась до моєї щоденної роботи, вганяла мене в стрес. Крім того ще треба було перевірити підготовку приміщення для пологів за межами селища.

Потім знайшлось багато «самовбивчих» місій. Такі місії завжди виглядали легко, принаймні на папері, але саме на них чогось гинули досить талановиті і сильні шинобі. Але і цим у мене не було часу займатись. Одна перевірка всього цього зайняла б декілька місяців, а в мене їх не було. Зараз всі свої сили, всіх шинобі, якомога непомітніше для інших селищ, я направляв одному напрямку: збільшення обороноздатності Конохи. Частину шинобі я фактично змусив тренуватись більше і за спеціальною програмою, аби навчити їх діяти випадковими командами проти дійсно великого ворога. Всі інші, через зменшення доступних шинобі, змушені були частіше ходити на місії.

Звісно щоб провернути все це мені також довелось залучити глав кланів. Так вже вийшло, що ні один глава клану, ні їх наступники, не відрізнялись приємним характером, і спорів було багато. На щастя вони прийняли мій план по тренуванню, для підвищення обороноздатності селища, після того як я розповів їм про «звіти розвідки» про підозрілі рухи на кордоні. Звісно просто так ніхто зі мною не погодився, але після декількох годин спорів вони нарешті були задоволені. Іноді мені здається, що їм просто подобається сперечатися один з одним.

Також я трохи розслідував Корінь АНБУ. Я все ще був дуже зайнятий підготовкою до нападу, тому перевірка була поверхневою. Нажаль нічого дізнатись не вийшло, всі АНБУ Кореня підпорядковувались напряму Данзо, і до мене, як до Хокаґе, не дійшло ні місій, ні звітів. А ті, які я отримав, скажімо так, неофіційно, були настільки дрібними, що і казати про них нема чого.

Крім того мені вдалось заманити в Коноху Цунаде, що правда ненадовго. Вона погодилась лише оглянути Кушину після пологів, та вилікувати її, якщо потрібно буде, але і цього достатньо.

І так, після довгих місяців суперечок, пошуків, важкої роботи і купи документів все нарешті було готове.

Був майже вечір коли переді мною з’явились дві пляшки. Точно так же, як і колись з’явився записник. Я миттєво зловив їх і обережно поставив на стіл. Вони були не великі, вільно вміщались в моїй долоні, але рідина в них, просто таки, сяяла. Я не став довго ламати собі голову щодо цих двох флаконів а просто перевірив записник, і дійсно там вже була маленька інструкція.

«Флакон з червоною рідиною може зцілити поранення, навіть відновити кінцівку, доки рана свіжа. Не знаю, чи спрацює на Джинчурікі з якого витягли Біджу.

Флакон із синьою рідиною повністю відновить запас чакри. Не знаю, чи спрацює на Джинчурікі з якого витягли Біджу.

Удачі Вам, Мінато-сама»

Він не перестає дивувати. Спочатку розповідає майбутнє, потім просить навчити печаткам, а тепер дає ці зілля. Я знаю що це безглуздо, але я дійсно хочу йому довіряти.

Я ще раз перечитав перше його повідомлення. Що ж сьогодні ніч буде не легкою, тому удача мені знадобиться.

Я сидів за столом бездумно гортаючи сторінки записника. Почерк дійсно покращився. Цей блокнот був більше схожий на зошит студента академії ніж на щось, що використовували для таємного листування. Кушина, як Удзумакі, була генієм у використанні печаток, але її пояснення були дещо плутаними. Хоча інформатор якось її розумів, не перепитував, а навпаки навіть запропонував декілька ідей для нових печаток. Цікаво було б з ним зустрітись.

– Ох!

Я підстрибнув. Це був голос Кушини. Я зараз знаходився в таємному приміщенні, яке ми обладнали під пологову. Судячи з шуму пологи вже почались. Я заховав флакони і записник в просторову печатку і кинувся до дружини.

Наступні декілька годин були дійсно хаотичними. Кушина весь час важко дихала і кричала, навколо снували Бівако Сарутобі та її помічник Тайджі. А я весь час підтримував цілісність печатку яка стримувала Лиса.

∞

Нарешті я почув крик Наруто. Неймовірне щастя переповнювало мене.

– Він народився… – прошепотів я. – Сьогодні я став батьком!

– Він народився здоровим – сказала нам Бівако.

– Наруто! – я потягнувся до нього, але мою руку відбили.

– Не чіпай його, мати має побачити його першим.

Бівако піднесла, завернутого в ковдру, Наруто до Кушини.

– Наруто… – ніжно промовила Кушина. – Нарешті я тебе побачила.

– В тебе ще буде купа часу.

Бівако почала відходити від Кушини з дитиною. Але я знав. Що часу у нас зараз може бути занадто мало. Я повинен був поспішати. Мені потрібно було запечатати Лиса.

В той самий момент, як я повернувся до Кушини, я відчув як хтось задів сигнальну печатку. Я зреагував миттєво. Притягнув себе до печатки Хірайшину біля того місця де були Бівако з Наруто. Я встиг відбити смертельну атаку від Бівако, але Тайджі вже був мертвий, а Наруто був у руках чоловіка в масці.

– Четвертий Хокаґе Мінато, стій на місці, інакше, життя дитини закінчиться не почавшись.

«Він дійсно пройшов крізь бар’єр. Це і є Учень Мадари?»

– А-а!

Я скосив очі в сторону крику. Печатка на животі Кушини була готова зламатись, що спричиняло їй сильний біль.

– Тобі краще не заважати мені, хіба ти зовсім не хвилюєшся про дитину?

– Почекай! Заспокойся! – крикнув я чоловіку в масці, скоріш щоб трохи потягнути час, ніж дійсно намагаючись його заспокоїти.

– Кажи за себе Мінато, я повністю спокійний.

З цими словами він підкинув Наруто вгору. Я не став гаяти час. У нас із Кушиною вже давно був план. Перше, що я зробив це спіймав Наруто і переніс його в безпечний будинок.

– Дідько!

Я вилаявся почувши шипіння. Він встиг причепити взривні печатки на дитячу ковдру. Мені довелось відкинути її та вистрибнути з дому.

Бум!

Будинок за моєю спиною рознесло на шматки. На щастя Наруто був цілий. Але я все ще мав поспішати. Я переніс нас до ще одного сховища, і поклав Наруто в ліжко.

– Тут ти будеш у безпеці, Наруто. Почекай трохи – я погладив сина і перенісся Хірайшином до дружини.

Я прибув якраз вчасно. Я встиг забрати Кушину за мить до того, як Лис розчавив скелю на якій вона лежала. Я відніс її до Наруто. Але я не став шукати чоловіка в масці та Лиса. Я знав що вони прямують до Конохи, тому не було сенсу шукати їх. Тому я відправився офіс Хокаґе.

∞

– Тигр, Вовк, починайте евакуацію – я віддав наказ АНБУ які охороняли офіс.

– Слухаємось!

Зникли вони миттєво. Все це вже було підготовлено. Знаючи дату пологів, я віддав наказ всім шинобі бути на поготові, а також, віддав командирам приблизний план дій. Після наказу про евакуацію Фугаку повинен буде наказати всій Воєнній Поліції Конохи почати евакуацію жителів, рівно як і інші клани повинні будуть наказати своїм генінам і чунінам робити теж саме, в той час як джоніни вже повинні бути готові до нападу. Іноічі та члени його клану відповідали за зв’язок між евакуаційними групами.

Я не знав скільки у нас було часу, але ми всі готувались вже декілька місяців поспіль, тому це не повинно бути проблемою.

Звісно, часу, як завжди, не вистачало. На той момент коли з’явився Лис евакуювати встигли лише третину населення, ту яка жила найближче до сховищ.

Я зосередився на Дев’ятихвостому, в цей момент він біснувався і трощив один з районів Конохи. На щастя, там не залишилось мирних жителів. Біля мене з’явився ще один АНБУ.

– Хокаґе-сама, Бівако-сама доставлено в медичне відділення евакуаційного сховища, вона непритомна але жива.

– Добре. Тоді передайте цю інформацію Хірузену-сама і скажіть, що я прошу його стримати Дев’ятихвостого, поки сам буду розбиратись з нападником.

– Слухаюсь.

Я подивився на місце де він щойно стояв. Тепер моя черга.

Я перемістився на скелю Хокаґе і оглянув селище. Багато будівель вже було зруйновано, але Третій а також багато джонінів стримували Лиса не даючи розгулятись на повну. І тут він нарешті помітив мене. Дев’ятихвостий  почав готувати Біджудаму, але в цей момент в нього врізалось зразу дві речі: велетенське Бо Акімічі Чоузи та посох Третього. У двох вони не тільки збили концентрацію Лиса, що призвело до вибуху несформованої Біджудами прямо перед його мордою, а й до того що Лиса відштовхнули в сторону.

Раптом за спиною хтось з’явився, знайома і зовсім не дружня особа. Я не роздумуючи розвернувся націлившись кунаєм в голову нападнику але він лише пройшов крізь голову Учня Мадари. Хах, так він дійсно став недоторканим. Як тільки мій кунай пройшов його голову наскрізь він схопив мене за руку.

– Я твій суперник! Усе скінчено! – Чоловік в масці почав засмоктувати мене в якийсь вир.

Я не знав що це, але я пам’ятав про те, що атакувати та бути недоторканим одночасно він не може, тому дістав ще один кунай та вдарив його в живіт. Він відхилився, але техніка яку він намагався застосувати перервалась, а сам він мене відпустив. Я скористався цим аби перенестись на галявину недалеко від Конохи.

– Я не дозволю тобі піти, – Учень Мадари з’явився прямо переді мною. – Тепер, коли я звільнив Дев’ятихвостого, твої люди не зможуть нічого зробити.

З одного його рукава випав ланцюг з двома наручниками на кінцях. Він почав його одягати, але я не дав йому часу і напав.

Це була не випадкова галявина, тут всюди були печатки Летючого Бога Грому, а також повно печаток пасток. Я підготував на всякий випадок декілька таких місць щоб мати перевагу в бою. Тому все що мені залишилось, спровокувати його на атаку, а потім заманити в одну з пасток та вдарити достатньо швидко щоб він не встиг стати недоторканим.

Я кинувся до нього збираючи чакру в руці, а прямо перед собою кинув декілька кунаїв. Тепер все залежало від швидкості, а в своїй швидкості я був впевнений.

Кунаї як і очікувалось пролетіли крізь нього, але щоб схопити мене він знову став матеріальним. І саме в цей момент він наступив на одну з печаток-пасток. Це була нова розробка Кушини – печатка, що змушує того хто в неї наступив завмерти без можливості контролювати свою чакру і тіло. Кушина все ще не придумала назви для неї але це було не так важливо. Печатка все ще була на стадії розробки тому працювала вона хоч і ефективно але не довго, у мене було не більше 5 секунд, аби подбати про все. Я перемістився до нього за спину, сформував із концентрованої в руці чакри печатку, і поставив її на спину Чоловіку в масці. Вона заблокує його контроль над Лисом.

– Тепер Дев’ятихвостий, більше не під твоїм контролем.

Тепер, мені не треба було сильно перейматись за Чоловіка в масці, зараз він був на моїй території, і я знав його секретну техніку. Навіть, якщо 5 секунд «заморозки» вже закінчились, в цій битві я вже переміг. Мені залишилось лише розібратись з Лисом.

– Ти сильний суперник, Четвертий Хокаґе. Ти зумів позбавити мене контроля над Дев’ятихвостим. Однак Дев’ятихвостий однаково буде моїм. Я правитиму цим світом. Є безліч шляхів досягти цього.

Він зник у тому дивному вирі. Але його тон… Він не жартував…

Я подумаю про це пізніше. Зараз треба зайнятись Лисом.

∞

Я встиг вчасно. Шинобі хоч і стримували Дев’ятихвостого досить успішно, навіть виштовхнули його за межі селища, але все таки вже видихались.

– Техніка виклику!

Гамабунта з’явився на мій виклик притиснувши Лиса до землі. Але той вже почав заряджати нову Біджудаму. Мені потрібно було перенести його достатньо далеко звідси.

Що я і зробив. Я переніс нас на ще одну підготовлену галявину, але вже значно далі від селища ніж минула. Але це виснажило майже всю мою чакру. Залишки пішли на те, щоб перенести сюди Кушину і Наруто.

– Я досі можу це зробити Мінато… – Кишина зв’язала Лиса своїми цепами чакри.

Наруто, на моїх руках прокинувся і почав плакати.

– Я розбудила тебе? Вибач, Наруто.

– Кушино…

– Я захоплю Дев’ятихвостого і триматиму хоч до смерті. Таким чином ми можемо затримати відродження Дев’ятихвостого. Я зможу врятувати всіх вас, навіть з тою крихтою, що залишилась. Дякую тобі за все, що ти зробив для мене.

Ні, Кушино… Це завдяки тобі я став Хокаґе. Це ти зробила мене чоловіком, і ти зробила мене батьком цієї дитини… І досі… Я не можу так просто…

– Мінато, не дивись на мене так. Я щаслива, що ти покохав мене. І сьогодні, день народження цієї дитини. Якби я уявила себе живою і наше майбутнє разом, нас трьох, як родину. Я не побачила б нічого іншого крім щасливого життя. Єдине про що я могла б пошкодувати це те, що я не зможу побачити, як ростиме Наруто. Мені так кортіло б це побачити.

– Кушино, тобі не потрібно помирати разом з Дев’ятихвостим. Протримайся ще трохи. Я запечатаю Лиса. Але за раз я можу запечатати лише половину Дев’ятихвостого. Запечатування настільки великої сили фізично неможливе, ще й стратегічно нерозсудливо. Якщо Дев’ятихвостий помре, він обов’язково відродиться, це порушить баланс між Хвостатими та Селищами. Одну половину я запечатаю в тобі, а іншу в Наруто.

– А!.. – Кушина здригнулась від моїх слів.

– Я знаю, що ти скажеш, але згадай слова вчителя Джіраї про великі потрясіння і нещастя які відбуватимуться в майбутньому. Сьогодні я впевнився у двох речах. Той чоловік є передвісником великого лиха, і тим хто його зупинить буде ця дитина. Цей малюк чий хрещений батько – учитель Джірая. Він зустріне майбутнє будучи джінчурікі. Не знаю чому, але я переконаний у цьому.

– Мінато…

Я поклав Наруто перед Кушиною. На щастя я згадав про зілля яке мені дав мій «співбесідник». Я дістав пляшечку, з синьою рідиною, з печатки, відкрив і випив все залпом. На смак воно було досить приємним і вже через секунду я відчув я моя чакра відновлюється. Через 3 секунди чакра мене переповнювала, ніби це зілля намагалось відновити набагато більше чакри ні ж я коли небуть мав. Я майже не замислюючись поклав руки на плечі Кушини передаючи їй надлишок чакри. На щастя ми з нею були добре сумісні і мені не потрібно було надто зосереджуватись аби ділитись з Кушиною чакрою.

– Мінато, що це? Звідки стільки чакри? Що ти випив?

Ах, точно, я ж не розповів їй про зілля. Але це може трохи почекати. Дія зілля тривала всього 10 секунд і це відновило всю мою чакру і майже весь запас Кушини. Цього було більш ніж достатньо на запечатування Лиса.

– Тепер, ми повинні запечатати Дев’ятихвостого.

– Так. Але потім, ми обов’язково поговоримо, – похмуро сказала вона.

Я ковтнув. Не подобався мені її тон, ой як не подобався.

Кушина сильніше затягнула цепи навколо Лиса і поставила бар’єр, а я почав готувати печатку Восьми Триграм. Спочатку ми запечатали половину Дев’ятихвостого в Наруто і зберегли ключ від печатки в Героторо.

Лис зменшився, після втрати своєї половини, і спробував напасти на нас, але Кушина встигла відреагувати і затягнула цепи навколо Дев’ятихвостого ще щільніше.

Запечатавши другу половину в Кушині ми нарешті змогли видихнути спокійно.

– Ми живі, Кушино. І тепер, ми разом будемо дивитись, як росте Наруто.

Я обійняв її, а вона міцно обійняла мене. Нарешті цей напад скінчився. Ця шалена ніч закінчилась. Вже світало.

Я взяв Наруто на руки, Кушина зняла бар’єр і я обійняв її. Мені треба було відвести їх додому. Кушина була надто втомлена. Що ж, я перенесу їх додому, попрошу Цунаде їх оглянути, а сам піду розбиратись з тим що Лис і Учень Мадари наробили. Все таки я Хокаґе.