Будь Другом

“Ніщо не може зупинити ідею час якої настав”, тому ось я безсоромно пишу цей real person fanfic. Сподіваюся що він когось зігріє у вечори без світла.  Тримаймося.
Якщо у вас є ще коментарі пропозиції, пишіть, у мене забагато вільного часу і мільйон ідей.

_______________________________________________________________

“Сядь нормально… скільки можна, ти постійно схрещуєш ноги,” – Спартак шумно видихнув і окинув свого співведучого роздратованим поглядом. Женя у відповідь простодушно усміхнувся і через кілька хвилин знову по-інерції закинув ногу на ногу.

Як можна не дратуватися коли кожного разу цей кучерявий дурник робить так як йому заманеться, пояснюєш йому, розказуєш, а він… То припхається на сніданок в ЦУМі зі вчорашнім перегаром, то знову відхрещується від занять в спортзалі, то просто запихує у себе солодке, а тепер ще й ноги схрещує. Ну не схрещуй, бісить. 

Це було уже четверте зауваження, в той час Женя щось торохкотів, його захоплений погляд не полишав обличчя Спартака ні на мить. Але він не міг сконцентруватися на тому, що Янович говорить, бо він знову закинув ту бісову ногу на ногу. Як взагалі це можна було терпіти, от би взяти скотч і примотати ті ноги до стільця. Так, стоп-машина, щось трохи його занесло, не треба цих непотрібних еротичних фантазій поки вони пишуть подкаст так ще і перед цілим залом людей. Можна було б пустити жартик по шибарі з “Епіцентру”, але вони навіть не про це сьогодні мали говорити. А про що саме, власне, вони говорять?

Спартак помітив що Женя зупинився і очікував від нього якоїсь відповіді. Так, тут треба побільше фактів і подушнити, щоби прогнати із голови той ментальний образ який навіяло на нього це красиве японське слово шибарі… або ж кінбаку – із японської “міцно зв’язувати”… Добре що душнити Спартак вмів довго і без особливої підготовки. 

***

Коли вони нарешті завершили зустріч і зуміли проскочити цілу зграйку фанаток (звичайно вони хотіли зробити селфі із Яновичем, зірка Нетфліксу як-не-як), Спартак вирішив одразу повернутися до номеру. Комендантська година насувалася і попри те, що йому би хотілося прогулятися по нічному Львову, наткнутися на поліцію і пояснювати не галицьким акцентом що він там забув теж було якось не дуже.  Женя намагався зрозуміти чому він був таким похмурим, більш похмурим ніж зазвичай, але Спартак просто махнув рукою і скомандував лягати спати. 

Ці жартики зайшли уже занадто далеко, мало того що про них уже малюють “маленький яойчик”, так ще й йому постійно приходять масні пропозиції від чоловіків. “Розпуста в дірест”, як сказав би пан Роман, ще один приколіст з Тік-Току, відоси якого Женя вмикав усю дорогу в машині до Львова. Янович був другом, мабуть єдиним хто був у змозі терпіти його специфічний характер, він повинен ним і залишатися. Дру-гом.

Спартак згадав як Женя дорікав йому, що той вкладає у поняття друг занадто багато. 

Ну не можу я сказати тобі що ти мені подобаєшся у всіх пристойних і непристойних значеннях цього слова! Подумки відповів на це Суббота і гепнувся прямо у одязі на квін-сайз ліжко у його номері.

Ні, Янович, що час від часу пропускав їхні чаювання, щоби побігти із кимось на каву, що завжди описував у яскравих деталях який тип жінок йому подобається не міг не бути гетеро. Тому не варто ускладнювати їхню і без того дивну дружбу. 

Спартак зняв із себе одяг і  був уже готовий заснути, як у двері раптово постукали.

“Спартачок? Ти там?” Женин голос звучав винувато. “Спартааак, ти спиш уже?” 

“Ні… заходь, що там?” він відповів і двері відчинилися.

“У мене трохи НП…” Янович переминався з місця на місце, від нього тхнуло тютюновим димом який він невдало намагався перебити своїм одеколоном. Ну як своїм, тим, що вибрав Спартак у бутіку і заплатив за це гроші, при цьому даючи зрозуміти що це був аж ніяк не подарунок і що він тепер зобов’язаний його носити. Таким одеколоном.  

Виглядав він також якось дивно, його волосся та сорочка чомусь були мокрими. 

“Моє ліжко мокре, можна мені у тебе переночувати?!” заявив Женя із абсолютно серйозним обличчям і щенячим поглядом.

“Ти що надзюрав у ліжко?” пирснув зі сміху Спартак споглядаючи на коміка котрий зашарівся і йому було зовсім не до сміху. 

“Ну… ти цей, не сердися, але ми з Антоном трохи бахнули львівських наливок…” Суббота закотив очі на це, знову Женя за старе, бухає позаочі хоча обіцяв що не буде. “І ти знаєш я коли трохи вип’ю то хочу палити… а ти спеціально вибрав мені номер без балкону аби я кидав, ну і спрацював датчик диму, почав пищати… ми не знали що робити і облили його водою із графину… Коротше, моє ліжко мокре, можна мені у тебе переночувати?”

“Ні,” відрізав Спартак. Ще чого, після всіх тих проступків він ще сподівається на милосердя “Вертайся назад у свій номер і спи на підлозі… Мені не потрібно аби хтось на мене дихав алкогольно-тютюновим перегаром усю ніч!”

“Ну Спартачок, ну будь другом? Ну я тебе прошу, я скраєчку примощуся і обіцяю не дихати у твій бік! Я взагалі обіцяю не дихати!” блискучі очі Жені із розширеними від алкоголю зіницями щиро дивилися на нього. Як мило… тобто жалюгідно, абсолютно жалюгідно. 

“Жень, досить, уже одинадцята тридцять, завтра у мене пацієнти, вертайся давай у свій номер.” Спартак стомлено потер перенісся.

“Ми розлили львівські наливки по всьому ліжку…” промимрив ледь-чутно Янович.

“Що-що?”

“Кажу, ми розлили, настоянки, всі… по ліжку… так вийшло… там неможливо спати.” 

Ну і як можна таке було вчудити, їй-богу, мала дитина. 

“Марш у душ, а тоді подивимося.» строго мовив Спартак «І зуби почистити не забудь.”

Женя кинув йому білосніжну усмішку яку точно навчився робити на телебаченні і хутко забіг до ванної кімнати поки той не передумав.

Суббота окинув поглядом своє ліжко, воно звичайно не було найбільшим, але двоє людей цілком могли поміститися. Проблема залишалася у тому, що вони…  що Спартак не був впевнений що йому вдасться спокійно сьогодні поспати. Зазвичай він звик, що під час їхніх поїздок у турі Женя інколи засинав на його плечі, лоскочучи теплим диханням його шию усю дорогу. Але цього разу Янович ще й був п’яним. Хтозна що йому збреде в голову, цьому любителю тактильного контакту.

Женя вийшлов з душу уже розпашілим і задоволеним, вдягненим лише у готельний халат. Він  до того ж посмів використати Спартаковий улюблений гель для душу. А тепер безцеремонно влігся на ту частину ліжка яка подобалася Спартакові, так ще й встиг посвітити оголеною сідницею перед тим як вмоститися під ковдрою.

“Чудово,” саркастично пробурмотів Спартак і собі лягаючи у ліжко. Раніше він би міг видати кілька недвозначних жартів про ніч разом і тому подібне, але нерви його чомусь підводили і він просто не міг зберігати холодний розум. “На добраніч.”

Пройшло кілька виснажливих хвилин поки вони обидва непорушно лежали у напівтемряві. Спартак подумав що можливо сьогодні таки обійдеться і йому вдасця поспати; наступного дня у нього було заплановано чимало зустрічей у Zoom-і. Але не так сталося як гадалося: він почув як метушиться Янович на ліжку, намагаючись вмоститися, аж поки холодні пальці ніг не ковзнули по його гомілці. 

“Спартачок,” Женя стиха промовив. “Можна тебе обійняти?”

Про сон можна було офіційно забути. 

“З якої це радості?” запротестував Спартак. Ще йому не вистачало аби його друг ненароком не намацав стояк при таких обіймах. Знаємо, плавали. 

“Ну, будь другом. Мене завжди мама обіймала перед сном, а мені якось трохи самотньо.” Він міг чітко уявити як Женя у цей час закопилює губи наче він і справді маленький хлопчик а не тридцятирічний з гаком мужик. 

“Ти хочеш обійняти мене бо тебе мама обіймала чи тому що тобі самотньо?” єхидно відповів йому Суббота.

“Так можна чи ні. Як ні то ні… Ти ж знаєш я за активну згоду,” гордо заявив Женя.

А я думав за пасивну… Так, треба усе звести на жарт, такий самий якими вони перекидалися мільйони разів. Гейський жартик без підтексту, аби розвіяти цю напругу що нависла поміж ними. Здавалося якщо би вони торкнулися один одного то між ними би утворився електричний імпульс.

Як казав Мікола Яновіч Азаров: “Калі це пріпінєтса?”.

Потрібно було щось робити, якось відповідати на провокацію. Спартак не любив обійми він відчував себе якимось завеликим та занадто ніяковим для них. Не те щоб його дуже обіймали в дитинстві, а тут ще й Женя. Його Женя не усвідомлюючи цього спокушає його на щось більше ніж просто дружнє поплескування по плечу. 

“Спартак, я занадто багато прошу, так?” винувато промовив його друг.

“Добре-добре,” видихнув Спартак, повертаючись до Яновича та пригортаючи його до себе.

Його подих був таким гарячим від нещодавно випитого алкоголю, його волосся лоскотало його підборіддя. Ледь не вперше у своєму житті Спартакові подобалося просто когось обіймати. Клятий окситоцин і вазопресин, бісові ендорфіни. Він же не мав так себе поводити зі своїм другом, не мав ще сильніше притулятися до нього, точно не мав перебирати його кучері. Янович задоволено промугикав, обіймаючи його у відповідь, несвідомо обводячи контури його татуювань пучками пальців. 

Ні, друзі такого не повинні робити, тим більше він же випив, йому певно здається що Спартак це якась татуйована коротковолоса дівчина-переросток, от і все. 

“Спартачок… а можна…” пробелькотів Женя; їхні обличчя були занадто близько один до одного і їх носи майже торкалися. Він помітив що погляд лискучих очей коміка був спрямований прямо на його губи, натяк був надзвичайно очевидним. 

“Не можна,” Спартак процідив крізь зуби і сам першим переступив через цю уявну межу, обережно торкаючись своїми губами його губ, куштуючи Colgate і бісову львівську наливку у цьому поцілунку. 

Янович не протестував, він поринув із головою у поцілунок і жадібно відповідав йому, не даючи Спартакові можливості відсторонитися, чи втекти. Невже він справді усвідомлював що відбувається, те що тепер вони друзі які любісінько сплять в одному ліжку та інколи цілуються або і…

Спартак вчасно спіймав руку Жені котра помандрувала вниз, краще йому не знати про те,який він був у цей час збуджений.

“Не хочеш?” прошепотів комік, цього разу цілуючи його шию, залишаючи теплі вологі сліди на його шкірі. 

“Жень, ти п’яний, я не хочу користуватися твоїм станом,” заперечив Спартак. Він і так уже скористався більше ніж потрібно. Йому варто було просто відштовхнути свого друга і все, а потім зранку пожартувати на цю тему та забути про це. Ну з ким не буває, багато хто по п’яні лізе цілуватися. Принаймні Спартак таке чув. 

“Гаразд,” Янович ніби усвідомив що відбувалося, “Можна я ще раз тебе поцілую… Ти так класно цілуєшся, Спартак.”

Ну і от що йому залишалося робити? Він ніколи не міг залишитися осторонь цих постійних компліментів що їх так легко та так безсоромно видавав його друг.

“Ти після цього лягаєш спати, ти мене зрозумів?” пригрозив йому Спартак, мимоволі знову обіймаючи його. 

Женя серйозно кивнув і потягнувся за ще одним зовсім не дружнім поцілунком. 

Далі буде…