У самотності з тобою

Трансляції – це зло. Абсолютне зло, яке висмоктує з тебе всі сили, не залишаючи ні краплини. Принаймні, так думав Хьонджун. Для інших мемберів трансляції були чимось веселим, безтурботним і, найголовніше, приводом поспілкуватись с фанатами. Звісно, Хьонджуну також це подобалося і він тільки радий розповісти чи послухати цікавих історій від фанатів, проте після спілкування Хан почував себе дуже втомлено.

Отож, коли настає час після трансляцій повертатися додому, Хьонджун завжди плететься позаду всіх.

Синмін, ідучи майже перший, сповільнює крок і чекає доки змучений хлопець наздожене його. Насправді, він робив так кожен раз, коли Хьонджун укотре відставав від учасників.
Синмін обережно погладжує спину Хана, той зупиняється і одразу як О його кличе, кидається в обійми. Руки піаніста тяжко опускаються на плечі, створюючи невеликий, але затишний купол, в якому Хьонджун голосно зітхає.

– Втомився? – питає О, хоч вже і так знає відповідь. Хьонджун не відповідає, лише сильніше притискає до себе хлопця, торкаючись чолом до плеча.

Краєм ока О помічає Джуйона, що жваво виштовхував цікавого Ґаона до виходу, з посмішкою на устах іноді поглядав на них.
Синмін вдячно кивнув молодшому і знов звернув увагу на Хана. Той трохи повернув голову і притулився вухом до грудей О, а через густий рудий чубчик були помітні закриті очі.

Синмін обережно погладив хлопця по голові і тихенько опустивши руку на щоку, лагідно торкнувши повік, О мимоволі усміхається. Рудий хлопець в його обіймах, у великому, пухнастому худі нагадує милого ведмежа.

– Хочу додому, – занурившись носом в сорочку О, Хьонджун страждально заговорив. – Хочу побути в самотності й випити гарячого чаю.

– М? А як же я? – Синмін сильніше стискає хлопця в обіймах, торкаючись носом маківки. – Ти хочешь мене лишити, а сам замкнутися в кімнаті? Мені так сумно! – жартома проскиглив світловолосий і для кращого ефекту декілька разів шмигнув носом.

Хьонджун тихо зітхнув.

– Хочу побути в самотності з тобою і випити гарячого чаю. – ледь помітно посміхаючись, Хан підіймає очі на обличчя Синміна й майже одразу отримує поцілунок у лоба.

– Ходімо, – сміється О, – бо поїдуть без нас.