опіум.

                                           ┈┈───╼⊳⊰𖤍⊱⊲╾───┈┈

— Ах, чорте, я так втомився. Я шукаю цю бісову роботу вже більш місяця.

— А живешь зараз за які шиши?

— Ну на декілька робіт мене приймали, там доки не вигоняли копив…

— Ааа то ти те саме дівчисько з якоїсь дешево дорами, а-ля: «Я бідна дівчинка, яка залишилась без батька. І взагалі я жербачка і тіки що завершила навчання. В якіб компанії я не потрапляла усюди мене женуть. Але я впевнена скоро мене прийме до себе якийсь альфач-директор-компанії-з-мільйонами-в-кишені і закохається. Хеппі Енд» — Феліксу навіт слухавку довелося прибрати від вуха, бо нудотно солодкий тон його друга різав слух.

Хан завжди викидував щось таке, після того як його друг жалівся на нову відмову в працевлаштуванні. Ці жарти якийсь час виводили хлопця з себе, але потім він якось перестав звертати на це уваги. Ну бо сам винен, хоча Хан міг би підтримати друга, замість підливання олії в вогнище.

— Тц, мовчав би вже. Не усім так щастить. Знайшов собі красунчика, так ще й директора компанії. Живи собі, не працюй усе є. А звичайним смертним працювати треба, щоб вижити.

— О, до речі, про Мінхо. Вчора чекав його з зустрічі та випадково підслухав його розмову з другом.

— І як це мене стосується?

— Та тшш, не преривай. Його друг, як сказав мені Мінхо, теж директор якойсь косметичної фірми. Я в них якщо честно не розбираюся, але якщо вони з Мінхо партнери то компанія явно не маленька.

— Ну і що? — роздратовано виплюнув Фелікс. Сьогодні він знову провалив співбесіду і бажання слухати балачки друга не було.

— Так ось що. В нього пішов секретар. А ну чи його звільнили. Я не вдавався в подробиці, одразу згадав про тебе і подумав, що це гарна нагода.

— Це типу пропозиція стати секретарем?

— Це називається «щастить». Я поговорю з Мінхо, він порадить тебе своєму другові та вуаля – ти не безробітний.

В сердце Фелікса закралися сумніви. З чого б його прийняли, так гаразд вже в якусь непопулярну фірму, а тут Джисон каже що вона ще й велика.

— Ну це якойсь сумнівно..

— Так, гаразд. Відповіси мені: на скількох співбесідах ти був на цьому тижні?

— Трьох…

— А відмовили тобі в скількох?

— Трьох…

— Ну ото й! Чого думати?

— Гаразд, з чого ти взагалі взяв, що твій цей Мінхо мене порекомендує? І справа з звільненям старого секреторя мене турбує..

— Та чого такого? Знайшов собі кращу роботу той звільнився, чи не справлявся в обов‘язками і його звільнили. А ось з Мінхо я сам розберуся. В мене є свої методи..

— Які мето…?

— Так, усе Мінхо прийшов! Я піду, готуйся до здобуття роботи!

То був Хан Джисон. Найкращий друг Лі Фелікса Йонбока. Другу він домовити так і не дав і вибір так само відібрав. Зараз Феліксу залишалося тільки чекати, що буде далі. Хану у цих питаннях він не довіряв взагалі. Останне  що Джисон йому рекомендував, була вакансія касира у MacDonald. Він тоді пожартував, але з того часу Лі йому не охоче вірить у добірку роботи.

Він справді був або дуже невдалим чи просто дивним. Бо його всюди гнали стусанами під зад. Ну вірніше у м’якій формі, щось на кшталт: «Вибачте, Ви нам не підходите. Бажаємо успіхів у пошуку нової роботи», «Вибачте, у Вас не вистачає досвіду для початку роботи на нашу фірму. Бажаємо якнайшвидшого знаходження нового робочого місця». М’яко, не м’яко, а відчувалося як справжній стусан під зад.

Зрештою йому швидше за все доведеться, все ж таки, стояти на касі в якійсь забігайлівці. Престижна робота йому явно не світить. Ну, може, це не так вже і погано? Кричати «вільна каса» також робота. Ну там хоча б гроші платять, а то зараз навіть касири живуть краще за нього. Все, що він з’їв за сьогодні був бутерброд. Який зараз здавався Феліксу чимось надзвичайно смачним, тому що останні місяці жив він здебільшого на рисі.

“Якщо в Маку працювати можна хоч поїсти безкоштовно” – подумав Йонбок, відклавши телефон і лягаючи в ліжко. Завтра у нього чергова співбесіда та надія на роботу. Тому варто виглядати не як овоч, а як хоча б апетитне овочеве рагу. З цієї думки він хмикнув і почав повільно занурюватися в сон.

                                       ┈┈───╼⊳⊰𖤍⊱⊲╾───┈┈

Розбудив його як завжди будильник. Неприємний звук, який встиг увійти в «топ десять найненависніших звуків для Фелікса» і навіть здобути перше місце, обігнавши скрип вилкою по тарілці або дряпання дошки крейдою.

Фелікс потягнувся однією рукою до телефону, другою потираючи сонні очі. Мабуть овочеве рагу йому не світить, максимум згнилий томат. Нарешті завіса, що застелила очі після сну, пройшла і можна було розглянути екран. Відключивши звук дзвону пекельних дзвонів – будильник – він побачив повідомлення. Від Джисона.

<( Чувак, я ж говорив все влагоджу. Сьогодні о 12 у тебе співбесіда у фірму HWANG. Ось адреса *посилання*. Як я дізнався: друга звуть Хван Хьонджин і вакансія все ще порожня. Так що давай. Не втрачай можливість. Не дарма. а я старався..) 03:22

Феліксу було не цікаво, як Хан усе «залагодив». Точніше він здогадувався. Не настільки він і тупий, щоб не скласти два плюс два і не зрозуміти. Ще й час надсилання повідомлень три ночі. Він це обговорить із другом. Але пізніше, тому що зараз він уже спізнюється.

Зараз 10:34, співбесіда о 12:00. Це тотальний жах. Запізнитися на таку співбесіду. Він не був тим, хто сильно розбирався в косметиці або всіх цих жіночих штучках, але цю назву він точно чув. Одна з найпопулярніших фірм у Кореї зараз. А Фелікс як людина, яка шукає роботу в компанії, не могла цього не знати. Цей факт підганяв його, змушуючи бігати по будинку швидше і шукати краватку уважніше. Він не міг упустити цей шанс, як сказав Хан.

В одинадцять сорок п’ять Фелікс уже сидів у приймальні чекаючи, коли його викличуть. Одягнений у свій найкращий костюм. Чорний з такого ж кольору краваткою та білою накрохмаленою сорочкою. Своє трохи відросле волосся він вклав назад, але деякі неслухняні пасма все ж таки падали на обличчя. У загальній картині він виглядав просто карколомно. Дівчата, та й гріх приховувати чоловіки, що працюють тут із полюванням розглядали хлопця і тихо шепотіли хіхікаючи. А Фелікс був іншої думки про себе. Зазвичай його образ завжди чудовий, ще б це місяці відточення зовнішнього вигляду для співбесід, але зазвичай Йонбок замазував тоналкою своє яскраве ластовиння. Сьогодні ж час тиснув. Тому Лі трохи хвилювався, думаючи, що хихикають люди над його особливістю.

З кабінету директора фірми постійно виходили кандидати на посаду секретаря. Але судячи з їхнього виразу обличчя нічого гарного, вони там не почули. Це ще один привід у черговий раз загнатись. Феліксу і справді дуже потрібна була ця робота. Він уже навіть забув, що тільки вчора ввечері всіма руками та ногами упирався від пропозиції друга.

Здебільшого тут були лише дівчата. З хлопців кандидатів був лише сам Лі та ще кілька чоловіків за тридцять. Але їхнє перебування в кабінеті не тривало більше п’яти хвилин. Вони одразу виходили з кислою міною.

«Мабуть цей Хван Хьонджин якийсь мужененависник. Цікаво чоловік може бути мужефобом?» – Фелікс поринув у свої думки і навіть не помітив, як підходила його черга.

— Пане Лі Фелікс, — покликав його гучний жіночий голос, що встиг за ці тридцять хвилин прибування тут стати вже рідним. Йонбок подумки перечитав усі молитви що знав і повільно вставши попрямував до кабінету. Заходити туди як хотілося, так і не хотілося. Усі чоловіки до нього пробули не більше п’яти хвилин. Тож час пішов. Може він зможе їх випередити?

Пройшовши до темного кабінету, Фелікс сів на запропонований йому стілець. Все довкола було в темних тонах. Вікна в підлогу з одного боку були закриті щільними чорними шторами. Світло давала єдина лампа, що включена на стелі. І то не тепле звичне для всіх, а льодове, холодне світло, під яким живі люди здавалися трупами з блідими обличчями. Це трупне світло якнайкраще підходило чоловікові, що сидів за масивним чорним столом. Його світле досить довге волосся було покладено назад, підкреслюючи гострі обриси вилиць. Він сидів з ідеально рівною спиною тримаючи в руках, судячи з усього анкету Йонбока. На плечах лежав чорний плащ. Костюм ідеально випрасуваний і виглядав на хлопці настільки чудово, що Фелікс мимоволі залип.

Ще б трохи і в нього кров із носа пішла б від цього Хван Хьонджина. Але його протверезив погляд темних очей на проти. Вони почали повільно та холодно вивчати Фелікса. Чоловік за столом відкинувся на кріслі та перехрестив ноги. Виглядало все це точно на підвищення тиску Лікса.

— Так це ти – той кого мені рекомендував Мінхо, — хлопець мимоволі здригнувся коли Хван таки перервав тишу. Голос як найбільш йому підходив. Низький, оксамитовий з хрипкою. Такий хочеться слухати годинами.

— Так і є, пане Хване. Я Лі Фелікс Йонбок, — представився Фелікс.

— І чому ж Мінхо сказав, що ти підходиш до цієї роботи? Давай пропустимо частину з освітою тощо. Це все я вже про тебе прочитав. Додай щось від себе, — під пильним поглядом Фелікс мимоволі плавився.

— Я швидко навчаюсь і звикаю до нової обстановки. У мене гарна пам’ять і я не забудький. Тож проблем із втратою документів не буде — це все, що він зміг вичавити з себе. На всі ці питання Фелікс давно мав заготовлені та відшліфовані відповіді. Але зараз забув усе. Так безглуздо і по-дитячому.

– Це добре, — промовив Хьонджин без зацікавленості, — Як на рахунок сім’ї? Мені треба знати, наскільки ти зможеш віддаватися роботі. Он минулий секретар знайшов дружину і перестав приділяти потрібну увагу роботі.

— Із сім’ї у мене тільки мама. Але зараз вона в Австралії, на моїй батьківщині. Стосунків теж не маю, тож весілля найближчим часом мені не світить.

Феліксу стало зрозуміло, чому тих чоловіків не прийняли. Вони були одружені. А дівчата, мабуть, мали стосунки. Але це все ще здавалося дивним та підозрілим. Хоча, напевно, він себе просто накручує? Адже так?

— Мгм, — промимрив старший і знову взяв у руки папери. — Уся інша інформація про тебе в мене є так, що вивчивши її, я напишу. Гарного дня.

Хенджін м’яко, не властиво атмосфері в кабінеті та його аурі, посміхнувся і Фелікс відповівши тим же, чемно попрощався і вийшов з кабінету.

Йому часто казали «Ми зв’яжемося з Вами пізніше», але зазвичай це супроводжувалося повідомленням надвечір з вибаченнями та відмовою. Напевно, цього разу не виняток. Аж надто там все ідеально. Від гарного боса до круглої суми зарплати. Йому не може так пощастить, він не те саме дівчисько з дорами про яку говорив Джисон. Отже він прийде додому і знову шукатиме співбесіди на роботи. Це вже рутинно – він звик. Шкода тільки, що він навряд чи ще коли-небудь побачить такого красеня як Хван Хьонджин.

                                               ┈┈───╼⊳⊰𖤍⊱⊲╾───┈┈

Залишок дня пройшов у звичній ідилії. Він прийшов додому. Завалився в ліжко просто в костюмі. Погорював хвилин тридцять. Пішов у душ переодягнувшись у домашне, сів за свій ноутбук і взявши тарілку рису та дешеве пиво, як втішний приз та став вводити в пошуковику фразу «Вакансії в офісі», що вже автоматично набирається. Ну може сьогодні він навіть урізноманітнить і справді вб’є «Потрібні касири», чи «Вакансії двірників». Його мама напевно посміялася б з нього, а може й засмутилася, що її син така бездара і невдаха.

Ішла вже напевно друга година пошуку, а може й третя. Фелікс не рахував. Лише гортав однотипні оголошення. Все вже здавалося дуже сірим і сумним. Пиво закінчилося так і не давши Лікс райдужного ефекту алкоголю. Хоч і слава богу. Воно було огидним, гірким і жахливим на смак. Ммм, на смак, як його життя. Точніший опис і не придумати.

Тишу в кімнаті, як і хаотично гортаючого стрічки Їнбока, перериває звук повідомлення. Він підозрював, що його ось-ось знову штовхають під зад у м’якій формі.

Взявши телефон до рук, він навіщось знову згадав усі молитви, що знав, ніби вони змінять написане хвилинами раніше повідомлення, і відкрив вкладку з вхідними повідомленнями на пошті.

Від кого:hwangfirm@gmail.com

Кому:leefelix@gmail.com

Тема листа:Результати ранкової співбесіди.

«Доброго вечора, пане Лі.

На жаль, ми змушені повідомити сумну новину. Ви нам не підходите. Тому бажаємо успіхів у подальшому пошуку місця роботи. Гарного вечора Вам» 15:29

Фелікс пирснув трохи божевільним сміхом. Ще б його прийняли, звісно, ​​ага. Незабаром йому точно треба буде звернутися до психолога чи пити заспокійливі. Нерви важать на ниточці, але він люб’язно відповідає:

Від кого: leefelix@gmail.com

Кому:hwangfirm@gmail.com

Тема: Результати ранкової співбесіди.

«І Вам теж гарного вечора. Дякую.»

Він не придумав нічого кращого, ніж зателефонувати до Хана.

— Привіт, ну що? Як співбесіда? — почувся від чогось радісний голос друга.

— Як зазвичай. І навіщо я тільки на неї пішов, сподіваючись, що зараз усе буде не так, як раніше? — його голос звучав на тон нижче і з гіркуватістю того самого пива.

— Та гаразд… Знову не прийняли? – промовив Джисон, ніби могло бути по-іншому.

— Зважаючи на все, мені знову треба шукати роботу. Те оголошення з пошуком касира в Мак ще актуально?

— Я ж пожартував тоді…

— Ну, значить, дожартувався. Скинь мені в лайн, будь ласка.

Від цього всього в горлі у Хана з’явилася неприємна кислинка, що стискала його, а очі зрадницьки защипало. Йому правда щиро шкода друга. Так він ще й відчував провину за те, що дав неправдиву надію.

— Я ще раз переговорю з Мінхо.

— Нема чого, – відрізав Лікс.

— Ні, я поговорю. Раптом у його фірмі все ж таки є вільне містечко. Не обіцяю важливу роботу з великою зарплатою, але це хоча б щось.

— З такою логікою легше все ж таки прибиральником, двірником чи касиром, — видав сумний смішок Фелікс.

— Нічого подібного. Не неси нісенітниці. Я поговорю з ним і завтра тебе наберу. Бувай. І не надумай стрибати з вікна, все буде добре!

— Ти зовсім хворий?

І Фелікс скинув слухавку, чуючи сміх друга.

І що тепер? Знову довіритись Хану? Чи все ж таки взяти все знову в свої руки? А до біса. Він подумає про все завтра. А зараз чому б не розслабитися та не переглянути якусь дораму чи фільм?

Так він і заснув під монотонну промову дублера.

Вранці, як не дивно, його розбудив зовсім не звук дзвін пекла, а звук вхідного повідомлення. Фелікс протерши очі одразу витріщив їх дивлячись від кого прийшло повідомлення. Це був зовсім не Хан і навіть не вчорашня адреса електронної пошти компанії. Це було особисте повідомлення з пошти Хван Хьонджина.

Від кого:hwanhyunjin@gmail.com

Кому:leefelix@gmail.com

Тема:Ти прийнятий.

«Доброго ранку, Фелікс.

Мій новий секретар учора напився, від радості отримання роботи. І потрапила до аварії. Вона була звільнена в перший день роботи. А ти як один із тих, хто претендував на це місце після неї прийнятий. Ти виходиш на роботу чи відмовляєшся від пропозиції?»

Фелікс на початку не повірив. Потім також не повірив. Потім знову не повірив. А вже потім, за хвилин п’ять обробки інформації, схопився з ліжка з радісним вереском. Він нарешті отримав роботу! Нехай і за допомогою зв’язків друга, але ж це робота!

Нехай Хван і написав йому в дуже розслабленій формі і зовсім не офіційно, Фелікс вважав за потрібне відповісти з усією повагою.

Від кого:leefelix@gmail.com

Кому:hwanhyunjin@gmail.com

Тема:Ти прийнятий.

«Доброго ранку, пане Хване!

Дуже дякую, що написали. Я з радістю займу місце Вашого секретаря. Коли вийти на роботу?»

Відповідь не змусила на себе довго чекати.

Від кого:hwanhyunjin@gmail.com

Кому: leefelix@gmail.com

Тема:Ти прийнятий.

«Чудово. Виходь сьогодні до обіду. Адресу ти знаєш. Обов’язки та всі подробиці пояснять тобі на місці.»