00
від LanareyІ ти ніколи не знаєш, скільки це триває. Хвилини? Століття? Можливо, це щось, що існує поза часом, поза простором і поза здоровим глуздом.
Один, думки знову починають бити на сполох. Два, ти відчуваєш, як зсередини розливається тривога. Три, розумієш, що дороги назад немає, та, мабуть її взагалі більше не існує. Дорогу розмило невпинними дощами, все, що лишилося — гребти вперед по коліна в болоті. Без права вибору і голосу, все вже давно вирішили за тебе.
Чергова цигарка підпалюється черговою запальничкою. Попіл розвівається по вітру, думки розвіваються по голові.
«Наскільки ж дурна звичка — завжди думати» – подумав він.
Вечірній дощ припинився, поступаючись густому туману. Надмірна волога і низька температура змушує ледве не тремтіти від холоду. Але він нікуди не піде. Залишиться тут, на даху їхнього офісу.
В теорії — місце сили, в реальності ж… Та, до біса реальність. Він давно знав, що довге життя, сповнене буденними людськими радощами, не для нього.
Що приносить людям радість? Банальні штуки, які не дають зійти з розуму. Чашка кави в улюбленому кафе, обійми, що ж там ще було… Радощі це точно не про нього.
Сірий дощовий день закінчується точно таким же сірим вечором. Цілком очікувано? Мабуть. Він випускає з рота дим. дим від цигарки з красномовним надписом «easy revenge”. То усе ж таки не чергова?
***
Ангел знає, що Акі проводить тут багато часу. Навіть незважаючи на те, що часто дощить, він всеодно ходить на дах, мабуть, аби привести думки в порядок подалі від оточуючих. Він не може його винуватити, ангелу й самому часто хочеться втекти.
Тільки не на дах, а, скажімо, за море чи, можливо, океан. На іншу планету або навіть прокласти шлях до іншої галактики.
Проте, він цього не зробить. Якщо Акі залишається, то і він теж дочекається фіналу.
Сьогодні напрочуд красивий захід сонця. Останні кілька тижнів було навіть важко подумати, що сонце десь там досі в небі. Але тепер воно ласкаво окидує офісний дах, на якому знаходиться Ангел, своїм теплим сяйвом.
Він переминає щось в неспокійних руках.
— Ти повний кретин, Акі. Ми могли б просто втекти з цього чортового місця.
Голос незлий, навіть роздратування не чутно. Лише примирення й рішучість стояти до кінця.
Він промовив це вголос лише від абсолютної впевненості, що ніхто його не почує. І справді, відповіддю став лише шелест дерев, яких у місті не так вже й багато.
Для Ангела прив’язаність до людини здавалася чимось фатальним, тією самою сюжетною ниточкою, яка веде до фіналу у стилі Ромео і Джульєтти. У чому ж драма, навіть якщо він помре, то обов’язково переродиться, як і всі інші демони. Люди позбавлені такої можливості, тож якщо помре акі, а це невідворотно відбудеться, лишається лише сподіватись на те, що у новій реінкарнації ангел про це не згадає. Бо якщо згадає, то навряд чи зможе витримати.
Він сів на край, звісивши ноги. Лице спокійне, без краплі сумніву. Він залишиться до кінця.
Юнак підніс річ, що крутив у руках до обличчя. Це була цигарка. Він не зміг стриматися і таки викрав одну у Акі.
З кишені дістав запальничку і через секунду у повітрі з’явився запах диму.
Ангел на пробу затягнувся й одразу ж закашлявся.
— Ти ще й жахливий збочинець, якщо дійсно знаходиш в цьому насолоду — він продовжував кашляти.
Раптом, двері скрипнули. Йому не треба було повертати голову аби дізнатись, хто це. Не кожен в цій будівлі може бути настільки повернутим, аби половину вільного часу проводити тут.
— Ти щось казав?
Звичайно ж, це був Акі.
— Кажу, чекав на тебе.
неперевершено
це душе душевно і віддає легким сумом, я у за
ваті!!!!