Фанфіки українською мовою
    Фандом: Політика
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Ще з весни він озирався назад і думав про вселенську несправедливість, яка відправила його в Крим саме з таким завданням. Насмішкуваті зморшкуваті мойри гигикали з нього: “Отак, Олександре Генріховичу, море і гори це те, ким ти є, еге ж?” Гірське повітря направду змінювало його, а солена вода у венах робила відмінним від інших. Зрештою, є щось особливе в оцих розмовах про генетичну пам’ять.

    Однак мойри знущалися. Золотими нитками вони вишили “лох” на полотні Сашиного життя, коли Кирило повідомив йому про Джанкойську операцію. Тоді малий і худющий він набрав його телефоном і, перекрикуючи гамір вулиці, просив під’їхати на зустріч. Мойри посадили Гогілашвілі на кухню конспіративної квартири розвідника Буданова, вручили кружку чаю “енергія життя” і змусили слухати патетичні розмови про рятунок світу. В кімнаті заходились жаби і посеред того квакання він почував себе тонучим у болоті під назвою “та ладно тобі, Сань, там лиш вєртушку в повітря підняти. Приплили — взірвали — уплили“.

    І на тій кухні він розумів, що вже приплив. Ще в тому травні. Бо в серпні навіть не думав втрапити додому.

    Кирило, звичайно ж, залишав можливість дати задньої.

    “Якщо ти не хочеш, Саня”,

    “Якщо ти не можеш, Саня”,

    “Ти не мусиш бути зі мною, Саня”

    Але він мусив.

    Друзів завжди слід кликати на вечірки.

    Під Армійським він знову згадував чай “Енергія життя”. Зі шматками фруктів ним можна було навіть поснідати. Особливо трепетно це згадувалось з виділеною тридцяткою на розходи[1]. Хоча жалітись гріх: Крим, незалежно від прапора на сільраді, був щедрим і гостинним. Серпневі сливи, ранні яблука і густі малинники робили життя стерпнішим, а робоча легенда про відпочинок на турбазі і зовсім додавала бризових фарб. Освоєння територій було теплим і розміреним. Півострів пестив їх, горнув до себе і змушував любити кожною молекулою.

    З нюансиків хіба що те, що вони йобані диверсанти в цьому саду земних насолод.

     

    – В усіх є позивні. «Дешик», «Лис», «Циклон», «Квінт»… А ти просто «Кирило»…

    – Хочеш сховати – постав на поверхні.

    Світ ніколи не був таким чітким і ясним, як тієї серпневої ночі. Ейфорія накрила ще напередодні, коли групі все ж вдалось переукласти тайник в районі східної околиці аеродрому, але чомусь саме вночі сенсори стали благодушно чутливішими. Світ був яскравішим, запахи – приємнішими, а звуки – ніжнішими. Здавалось, що сам півострів допомагав їм: кожним каменем розвалених сільських хат і кожною тонкою рискою зморшок на лицях дідів, що лінькувато відсиджувались на нагрітих лавицях.

    І Кирило личив йому. Личив цьому місцю і тому, чим займався. Серед нічного співу цикад, він вклікав в густій траві і працював саперською лопатою так граційно і плавно, що неволею згадувались всі балетні постановки, які Саші доводилось бачити в житті.

    – Ну я шарю, але все одно це якось… Кирило Олександрович, який шифрується під Олександра Кирилова. Мені цікаво як довго ти до цього йшов. Це ж треба додуматися…

    – Не переживай. Підростеш – теж так зможеш. – Саша подумав про можливість вибору позивного, але Буданов би не був собою якби змовчав. — Думати, я маю на увазі. Світло.

    Саша поправив ліхтар в руці.

    Так же граційно як він грав на гітарі, Кирило Буданов копав вглиблення під протитанкові міни.

    Саша дивився на нього і здавалось, що бачив його не двома, а сотнею очей водночас. Кирило був натхненним і зосередженим. В його рухах відчувалась легкість, але й ввижалась стримана різкість бажання швидше закінчити з цим усім. Хоч би яким люб’язним був Крим, але перебування на півострові напружувало цілу «Камбалу»[2] і кожен хотів опинитися якщо не конкретно вдома, то хоча б за Чонгаром.

    – А якби ти вибирав позивний, то що б ти вибрав?

    – От якби вибирав, тоді б і вибрав.

    – Іноді ти такий душний, що хочеться відкрити вікно навіть коли ми на вулиці.

    – Фанарік тримай вище.

    – Так-так, начальник.

    У світлі діодного ліхтаря він роззирав Кирила і помітив як зосереджено підтискалися його губи і як тремтіли пальці, коли він крутив в руках МУВ[3]. Густі темні брови насуплено сходилися на переніссі, а неслухняне пасмо волосся падало йому на лоб. В розсіченій променем світла темряві можна було навіть розгледіти як зрадливо повзе крапля поту по скроні Буданова і це змусило Сашу скривити рот в усміху.

    Кирило Буданов – бісів відмінничок. Він був кращим і в групі, і  з усіх, кого впринципі доводилось знати. Він штудіював документацію, знав кожен план і міг переказати будь-яке рішення, що стосувалося операції. Він ходив на наради з блокнотами, а потім дуже навіть по-справжньому читав свої замітки на дозвіллі. То ж Саша ніколи не сумнівався в ньому і оці надмірні переживання видавались комічними:

    «чого ти пітнієш і трясешся, якщо ти найкращий в світі?»

    – Чому ТМ-62П[4]? – запитав, звичайно ж, інше.

    – Корпус пластмасовий і вісім кілограмів вибухівки. Це ж майже дарунок на день народження. Тримай ліхтар, – пробурмотів Кирило. Попри весь страх і обережність, міни торкався він якось любовно-ласкаво. – Без самоліквідації і знешкоджування. Золотко, а не дівчинка.

    «Золотко»…

    От і справді «ювелірна робота». Хоча дивним видавалось те, що про складну і точну працю говорять саме «ювелірна». Саша спокійно міг би пережити якби рубін «не лягнув» в золоту канавку, але навряд так же легко він би пережив необережне поводження з МУВіком.

    – Угу, мені іноді здається, що ти заводишся коли говориш про зброю.

    – Так, щось в цьому є. … Фанарь, Сань.

    Прохолодний ліхтарик вперто вислизував, а кисті затерпали від незмінного положення. Доводилось постійно підіймати руку вище, щоб промінь світла широко падав Кирилові до ніг.

    – Вісім кілограмів вибухівки… Треба обережніше топтатись тут, да?

    – Ну якщо не хочеш розлетітися по світу як легенда, то…

    – Кірюха-Кірюха, ти натягаєш кітель і робишся зовсім незносним, – сказав Саша, хоч і знав, що форму Буданов одягав рідко. В цьому об’єктивно не було необхідності і доводилось лиш причаєно сподіватись на те, що коли він стане великим начальником, може навіть Головою ГУРу, то йому доведеться робити це частіше.  – Можливо якщо я в нас в квартирі порозкидаю трохи еспеемів[5] і емпеемів[6], то станеш трохи добрішим, га? А то отак на вилазці ти мені капєц як подобаєшся.

    – Не упускай ліхтар, бо я тебе зараз тут поруч прикопаю, – рикнув Кирило, підіймаючи на нього погляд. Він втер рукою піт на лобі і, повернувшись до МУВа, продовжив. – Якщо я тобі серед фугасів подобаюсь, то може це ти заводишся, а не я?

    – Копай-копай, копатєль, – Гогі пирснув до нього і оглянувся довкола. Ніч була світлою: місяць височів над ними і розсип зірок густо вкривала небо. Такі ночі вартували того, щоб ними насолоджуватися. – Слухай, в мене ж ціла сумка детонуючого шнура і «карандашів»[7]. Розкажи про свої таємні бажання…

    Кирило не розказав. Натомість підвівся, забрав з чужих рук ліхтар і голосно в безмовному полі клацнув кнопкою. Діод погас і вони залишились осяяні лиш небесними світилами посеред співаючих цикад.

    – Моє головне бажання зараз – відправитись додому і поспати, – сказав Буданов, витираючи брудні руки об штани і приймаючи з рук Саші свою сумку.

    – А вапшє?

    – Щоб кулемет на «селінджері»[8] не знадобився.

    – Не знадобиться, чувак, – він не брехав. З ним ніколи не виникало відчуття потреби втішити чи розрадити. Він і справді вірив в те, що казав. –  Все буде добре.

    – Обідно бачити Перекопський вал із-за роботи, а не із-за відпустки, – процідив Кирило і покрутився у спробі визначити в якій стороні стежка.

    «Рука ювеліра» стукнула Сашу по плечі і вони повернули назад в село.

     

     

     

     

     

    [1] Відповідно до п. 10 «Матеріально-технічне забезпечення» Плану до Рішення №2-232цт від 29.04.2016 стаття «добові» передбачала 30 грн/добу/осб

    [2] Назва оперативної групи, на якій лежало виконання «кримського завдання»

    [3] Модернизированный Упрощённый Взрыватель. Відповідно до Плану в розпорядженні «Камбали» було 10 МУВ-3/4 з запалом МД-5

    [4] Протитанкова міна ТМ-62п

    [5] Средняя Прилипающая Мина

    [6] Малая Прилипающая Мина

    [7] Підривник типу «карандаш»

    [8] Човен Silinger було оснащено кулеметом ПКМСН (для забезпечення виводу і прийому агентурної підгрупи)

     

    0 Коментарів