Розділ перший (він же останній)

Район, в якому жив Женя, грав фарбами осені, все довкола було таким яскравим. Київ восени, не дивлячись на війну, був по істині прекрасним.
Один тільки Янович все ніяк не міг зібрати себе до купи, а справа ось в чому. Буквально хвилину тому він отримав повідомлення від свого друга й колеги Спартака про те, що його не буде на “зборі”.
Збір – це час, коли Женя, Спартак і Антон, власне, збирались разом та відпочивали. Інколи на цих зустрічах не було оператора, адже в нього родина і т.д.
Проте Суббота ніколи не пропускав цей захід. Така новина здивувала та засмутила Яновича і він запитав, чи може він якось допомогти й отримав відповідь:
‘В мене побачення, забув попередити. Сьогодні без мене.’
Думки Жені були.. сумними? Так, чорт його забирай.
По-перше, вони зі Спартаком так багато спілкувались, що ось це “забув” боляче кольнуло по самооцінці. Ні-ні, Євген не вважав себе найкращим другом Субботи, проте така поведінка просто не зходилась зі звичною його моделлю поведінки.
По-друге, саме розуміння того, що в Спартака побачення, десь відклалось в женіному мозку. Психотерапевт, звісно ж, мав право на власне життя, але.. справа конкретно в Жені, оскільки він був небайдужий до.. друга? Чи доречне це слово тепер?
Як ви зрозуміли, Євген Янович закохався в колегу, але не міг розказати про це, адже це точно поставить крапку на їхньому спілкуванні.
Тож, осіння атмосфера не тільки не заспокоювала, а ще й пригнічувала бідного Женю. Чоловік прийняв рішення написати й Антонові про загальну відміну збору через те, що “захворів”. Брехати не хотілось, але дратуватись потім на знайомого не було бажання ще більше. Його головняк не має заважати іншим.
Отже, для того, щоб відволіктись, Янович знайшов позитив у перегляді “Формули-1”. Він не вперше таким чином розслаблявся, але зараз все відчувалось по-іншому. Навіть дивлячись на улюблених гонщиків, думки блукали десь в невідомості.
Чоловік дивився шоу приблизно годину, коли в двері подзвонили.
“Дивно, я ж нікого не чекав, і нічого не замовляв.”
Підійнявшись з крісла та підійшовши до дверей, Женя подивився і побачив у вічці.. Спартака?! Все ж таки, Женя зробив декілька вдохів і видохів і відкрив двері.
Там він переконався, що це дійсно Суббота, який виглядав стурбовано.
– Привіт, Жень. Впустиш?
– Т-так, проходь, – Янович відійшов до стіни й спостерігав за Спартаком, що роззувався та поставив якийсь пакет поруч з собою.
– До речі, Спартак, а ти чому тут?,– Янович зустрів незрозумілий погляд. – Нііі, я радий тебе бачити, але.. в тебе ж побачення було, чи не так?
Женя встиг тричі поховати себе і зробити заповіт, коли Спартак поклав йому руку на плече.
– Мені подзвонив Антон, і спитав чи все в тебе добре, я його перепитав, ну а він сказав, що ти захворів і ось я тут. А побачення.. потім поясню. В пакеті, на який ти дивишся, твоє печиво улюблене і ліки, – промовляючи цей монолог, Суббота попрямував до кухні, не помічаючи дурної закоханої посмішки Жені.
“Серйозно?! Спартак Суббота, почувши, що я захворів, зробив все це, проїхав чверть міста, щоб.. піклуватись про мене? Це дійсно якась маячня!”
Янович так само пішов на кухню, де чоловіки змінили тему та говорили, як провели день, потім Женя зробив чай і вдвох вони перенесли все це до вітальні перед телевізором, проте в один момент..
–.. ахазахазпх, я ж і кажу, який жах. До речі, шо ж все таки з побаченням? Ти, звісно, можеш не відповідати, але мені цікаво, – Жені конче хотілось дізнатись, що сталось з “обраницею” Субботи.
– Аа, це. Насправді, ніякого побачення не було, я тобі збрехав. Вибач за це, але мені.. просто треба було подумати про дещо, – звичайно, голос Спартака був рівний та впевнений, проте обличчя видавало його сумніви.
“Нумо, Женя, зараз або ніколи!”
– Що ж, навіть не знаю, що сказати. Можливо, я б міг образитись, що ти мене обманув, але ми дорослі люди, – Янович мало не затамував подих, – то ж це твоє діло. До речі, в мене є що тобі сказати, Спартак..
Для Жені зупинився час, і навіть всі звуки з вікна або телевізора завмерли.
Подивившись Субботі у вічі, він не побачив дратівливість чи ще щось негативне, скоріш.. зацікавленність? Така реакція не додала впевненості, але й страху не прибавилось.
– Мені сьогодні дійсно зле, проте не через температуру чи інше. Ця твоя новина про побачення.. вибила мене з колії. Я довго думав, і дійшов висновку, що ти робиш моє життя краще, а серце перед тобою б’ється швидше, тож.. я думаю, що закохався в тебе, Спартак і нічого не можу зробити. Я зрозумію, якщо ти підеш і заблокуєш мене всюди, – під кінець голос Жені зтих, а в горлі застрягли всі слова. Що ж тепер буде?
Спартак завжди робив несподівані речі, от і зараз чоловік спокійно почав говорити:
– Хмм, а я вже думав, що віднесу цей секрет в могилу, – на цих словах Женя здивовано повернувся до Субботи, що виглядав розслаблено, – бо не зізнався б тобі найближче ніколи, а тут он що. Ти знаєш, що в цьому всьому я не спеціаліст, але можу сказати, що твої почуття взаємні. Ти дійсно для мене став особливим на фоні інших.. всіх.
Обличчя Яновича було настільки здивованим, що описати його було скдадно. Він подивився в очі Спартакові. В свою чергу, психотерапевт роздивлявся губи Євгена зовсім диким поглядом.
Женя вкотре видихнув і трохи наблизився до Субботи.
Хлопці дивились один на одного декілька секунд, і в одну мить губи Жені наблизились до щьоки Спартака, залишаючи ніжний дотик на гладкій шкірі обличчя. Психотерапевту здалося цього замало, та він притягнув Яновича для справжнього поцілунку.
Феєверки в голові миттєво змінились на тишу, абсолютну й щільну.
“Що ж це робиться?’, – було останньою чіткою думкою.
Цілувався Спартак неймовірно, передаючи весь біль, що тримав в собі за час мовчання про почуття до Жені.
Нарешті, хлопці відірвались один від одного. Ситуація все не була настільки напруженою, і Євген запитав:
– Тож.. як тепер бути?, – чоловік облизав губи. – Ми тепер пара?
– Так, тепер так. Нащо морочити голову або ж щось заперечувати, якщо все взаємно?, – промовив Суббота, все так само роздивляючись коміка поглядом, який було складно прочитати. Можливо, це була закоханність, може ніжність, або ж для чоловіка ці поняття були нерозривними відносно Яновича?
Тепер Женя не хвилювався про.. все це так сильно, як до цього. Все поступово налаштовувалось саме по собі, і в душі був штиль.