Спогади дитинства або чому ти називаєш мене промінчик?

Через штори ледве пробивалися промінці сонця. Тихий дощ стукав по даху, а за вікном кружляло золотисте листя. В кімнаті було доволі прохолодно, тож Чан накрив молодшого ковдрою, продовжуючи так само міцно притискати його до себе, неначе боячись, що хтось може відібрати у нього це маленьке кошеня. На годиннику була дев‘ята годинна ранка і хлопець вже давно не спав, уважно охороняючи чужий чутливий сон. Він розумів, що коли той прокинеться буде відчувати себе ніяковіло та перепрошувати за те що відбулося вночі, тож не маючи наміру соромити юнака з самого ранку, Крістофер обережно встав. Тендітне тільце відразу ж почало крутитися, намагавсь знайти біля себе джерело, яке віддавало йому все своє тепло всю ніч.

— Не хотілось, аби ця ніч закінчувалась. — Перше про що подумав брюнет, заходячи на кухню.

У його планах було приготувати курячий бульйон, аби Фелікс міг полегшити своє похмілля та врешті решт посьорбати чогось гарячого, бо він зазвичай харчувався їжею швидкого харчування, яка зовсім не приносила йому користі. Готування їжі викликало в ньому сумнівні почуття, бо він звик готувати тільки самому собі, а готувати іншим йому доводилось рідко. Тож потрібно було постаратися по максимуму.

Першим ділом він вирішив перевірити холодильник на наявність їжі за рецептом. Продуктів залишилося небагато, але цього цілком би вистачило на одну людину. Банчан відкрив настінну кухонну шафку, дістав першу трапившись йому каструлю, наповнив її водою і з гучним стукотом ставить її на плиту.

— Ідіот… — Здається Кріс затримує подих, аби прислухатися чи ненароком розбудив він друга своєю незграбністю.

З ліжка почувся шурхіт, а за ним довге мовчання після якого світла маківка голови з‘явилась у дверях, розвідуючи обставини. Побачивши старшого, юнак тихо зітхнув, розслабляючись і пройшов на кухню, але різко зупинився, згадуючи в якому ліжку він опинився. Його очі наповнилися повним непорозумінням. В голову ліз лише один варіант того, що сталося минулої ночі. Ні-ні-ні, тільки не це.

— Хьон..Чому я спав у твоєму ліжку?.. — Обережно запитав Лі, присідаючи на стілець. Він взявся руками за голову, намагаючись відтворити все за вчорашній день у своїй пам‘яті.

— А ти не пам‘ятаєш? — Чан знову повернувся до холодильника, аби його брехню не здала посмішка.

Брюнет взагалі не подавав вигляду, спокійно розповідаючи свою історію вчорашніх подій.

— Ти прийшов з вечірки, накинувся на мене, а потім завалив мене в ліжко.

Фелікс взагалі не міг повірити в почуте, на декілька секунд його охопила паніка. Боже, як вони могли? Вони ж знають один одного з самого дитинства. До того ж не міг гетеросексуал просто накинутися на свого кращого друга. В голові не вкладається.

— Чудова була нічка. — Крістофер підморгнув блондину, кокетливо закусив нижню губу.

— Вибач, я…Хьон..Це взагалі вийшло випадково, мені ж дівчата подобаються, ти ж знаєш! Я.. — Але він не встиг договорити, бо різко на всю кухню пролунав дзвінкий сміх.

— Малюк, це було так смішно. Бачив би ти свій вираз обличчя.. — Хлопець знову чарівно всміхнувся, не дивлячись на молодшого. — Я не встиг тобі лекцію навіть прочитати, як ти завалився до мене в ліжко та заснув.

Щічки Лікса миттєво почали червоніти від почутого. Ну все, тепер точно потрібно перестати пити на вечірках, бо ще однієї такої історії він точно не переживе.

— Дурник! — Блондин насупив брови, піднімаючись з місця та підійшов до плити, з цікавістю спостерігаючи, чим він займається. — А що ти робиш??

— Готую тобі бульйон. Болить голова? — Запитав хлопець, періодично відволікаючись від готування їжі.

— Мгх, так..А після твоєї брехні взагалі зараз розірветься. — Малий кулачок несильно вдарив доволі масивну спину старшого. — І взагалі, чому ти так хвилюєшся за мене? Я і сам міг це зробити!

— Я завжди буду піклуватися про тебе, промінчик. — Кріс повернувся до нього, посміхаючись.

А Фелікс не зміг відвести очей у відповідь, занурившись в давні спогади.

flashbacks

Нарешті почалась велика перерва та Чан міг швиденько збігати до свого найкращого друга, який навчався в іншому класі. Теж у третьому, але напрям був інший. Залишивши свої речі, він попрямував в сусідній кабінет, та як тільки переступив поріг, відразу його схопила лють за те що відбувалося.

Маленький Лі забився в дальній куточок приміщення, притискуючись до стін. Над ним стояло декілька його однокласників, які намагалися вияснити якісь відносини та дуже голосного кричали на хлопчину, який ледве не плакав від такого натиску. Над ним сміялися і дражнили за його поведінку, від чого той починав ще більше тремтіти.

— Гей, ви! Відійдіть від нього! — голосно крикнув Крістофер, направляючись прямо в їхній бік.

— А ти ще хто? — До нього повернувся один з цих хуліганів, очевидно головний бунтар.

— Ходімо, промінчик. Не бійся. — Брюнет проігнорував питання та протягнув руку молодшому, але не встиг той дати свою долоню, як по ній вдарили.

— Промінчик? Як мило. — уїдливо промовив хлопець, якого як виявилось звати Кай. Всі інші діти просто стояли й дивились на конфлікт. — Нікуди він не піде! Шукай собі когось іншого.

Від удару по руці, Лікс не витримав і заплакав. Не так від болю, як від образи. І коли Кріс побачив, як по чужих щічкам течуть гіркі сльози, він більше не міг тримати себе в руках. Тож в наступну секунду, він з усієї своєї дитячої сили, вдарив кривдника в око. А той своєю чергою вдарив старшого в ніс, звідки відразу полила кров. Але Чан не помічав нічого навколо себе лише хотів показати, що ніхто немає права ображати його маленького друга.

— Бан Крістофер! Мін Кай! Що ви робите? — В класі опинилася жіночка, років п‘ятдесяти, яка відразу розняла хлопців і відправила їх в медпункт, аби надати хоча б якусь першу допомогу у цій ситуації.

Поки ті двоє прямували до медсестри, вчителька попросила розповісти Фелікса, що трапилось.

— Чані захистив мене..Кай хотів вдарити мене, бо я не дав списати йому домашнє завдання… — Витираючи мокрі оченята, відповів молодший. — А ви ж не покараєте мого Чані?..

////

Двоє сиділи на лавці при шкільному дворі. Чан дивився вниз, не наважуючись подивитися на свого друга, а якщо бути чеснішими, то на своє перше кохання за яке вперше побився. Маленький Лі обережно доторкався до чужого лиця, погладжуючи ніжну шкіру.

— Навіщо ти вліз..Я б сам міг би розібратися. А тепер тобі боляче. — Трохи невпевнено сказав блондин.

— Промінчик, я не міг залишити тебе з ними. Якщо вони будуть ображати тебе ще раз, то я! То я! — Ще трохи та він би точно пішов і додав би тому Каю.

— Хьон..А чому ти називаєш мене промінчик?..

Цього питання Кріс точно не очікував і заціпенів, не знаючи, що йому відповісти. Сказати про свої почуття він не міг, бо не хотів розірвати дружбу з Ліксом. Не так давно він зрозумів, що відноситься до нього не як до молодшого брата. Але нікому не наважувався розповісти про те, що відчуває, бо його б не зрозуміли.

— Просто ти такий милий і..твоє ластовиння нагадує мені промінчики.. Ти весь такий сонячний і.. — Хлопець замовк та ніяково потер потилицю.

Від почутого блондин почервонів та забрав руки від лиця друга та почав стискати свої ж пальці, трохи нервуючи від сорому.

— Чані, дякую, що ти заступився за мене.. — Його погляд був направлений вниз та він не підіймав голову, аби вигляд його червоно обличчя залишився непоміченим.

— Я завжди буду піклуватися про тебе, промінчик. — Кріс повернувся до нього, посміхаючись.

end of flashbacks

— Малюк, про що це ти задумався? — спитав хлопець, поставивши тарілку з бульйоном перед Феліксом. Він вже давно помітив його злегка занурений у свої думки стан, але тільки наразі вирішив повернути його до реальності.

— Нічого важливого, хьон. — Юнак щиро посміхнувся та нарешті приступив до їжі. Страва, приготована руками старшого, була чудова. Він вмів готувати неймовірно смачно і цей суп був не виключенням.

Брюнет сів напроти нього, спостерігаючи, як той з задоволенням їсть за дві щоки.

— Де ти взагалі був цієї ночі? — Крістофер вирішив повернутися до минулої теми. Все ж таки, хвилювання не покинуло його, бо молодший міг влізти в якісь неприємності.

— Хлопець Мінхо запросив нас відсвяткувати новосілля. Я і пішов.. — Лі зробив ковток води й поглянув на хлопця, щось задумавши. — Хьон.. Не хочеш піти зі мною завтра увечері на тематичну вечірку? Це буде круто! Ну, будь ласка будь ласка!

Він розумів, що Чан точно відмовиться, бо це взагалі була тема під забороною. Він ніколи не ходив на подібні зустрічі та й мав тільки декілька друзів, не включаючи Фелікса. Точно не можна було сказати, що старший відчував себе комфортно в великому оточені людей. Тож блондин вирішив застосувати свою харизму та щенячі оченята, аби все-таки вмовити свого друга.

— О Боже, я не знаю. Мені й вдягти майже нічого. Давай в інший раз? — Кріс був непорушний у своєму рішенні, хоча й почав вагатися.

— Ну прошу тебе..Завтра сходимо разом і купимо тобі костюм! Сходи зі мною! — Ледве не вимолював молодший і все-таки йому вдалось переконати Чана, бо той був слабкий перед темними очима, які не давали йому шансів.