Хрестини Джеймса Поттера

Сонце котилося на захід і майже сховалося за верхівками лондонських будинків. Липневе повітря було надто важким і задушливим. На площі Ґримо, 12, все ще було шумно. Гості по черзі апарували після закінчення бенкету на честь хрестин Джеймса, сина Гаррі і Джіні Поттерів.

Гаррі Поттер, молодий чорнявий чоловік у круглих окулярах (між іншим, наймолодший в історії заступник голови Британського Аврорату!!!), сидячи навпочіпки розмовляв зі своїм семирічним похресником Тедді. Сам Тедді був доволі високим худеньким хлопчиком. Ніжні риси обличчя час від часу змінювалися і ставали схожими на того, кому він в цей момент симпатизував. Те ж саме відбувалося і з його волоссям. У своєму ж звичному вигляді Тедді був більш за все схожим на покійного батька.

– Коли Джеймс підросте, ми будемо з ним гратися. Я навчу його літати на мітлі, яку ти мені подарував. Ти ж не будеш проти, якщо я буду частіше приходити до вас в гості? – Щасливі дитячі очі Тедді дивилися в серйозні очі Гаррі і ставали такими ж зеленими, як у хрещеного.

– Звісно не буду! В цьому домі тобі завжди раді. Ви з бабусею можете навідувати нас, коли захочете, – Гаррі обійняв похресника і подумав, що пора вже йому купити нову дитячу мітлу. Зі старої він давно виріс.

Гаррі Поттер любив маленького Тедді, як власного сина. Бачив у цьому хлопчикові самого себе багато років тому і намагався дати йому все те, чого сам був позбавлений. Щотижня Гаррі старався навідатись в гості до похресника або забрати його на кілька годин до себе. Під час цих зутрічей хрещений розповідав багато історій з життя Люпина і Тонкс. Розповідав, як Ремус Люпин навчив його викликати патронуса, як мило Німфадора Тонкс змінювала форму носа, чим веселила його друзів, і ще багато чого. Гаррі хотів, щоб Тедді знав своїх батьків, щоб знав, якими хоробрими і в той же час добрими вони були, як сильно любили свого сина, як раділи його народженню. Хотів, щоб для цього хлопчика мама і тато були чимось значно більшим, ніж рухомі зображення на фотокартках.

– Тедді, нам пора! Порошок флу вже наготові, – з першого поверху почувся голос Андромеди Тонкс.

– Біжу, бабусю! – крикнув Тедді і побіг вниз по сходах.

Після того, як Гаррі з допомогою містера Візлі і Рона виніс портрет Вальбурги разом із стіною, тут можна було кричати скільки завгодно. Та й взагалі за ті роки, що Гаррі прожив тут після перемоги на Волдемортом, дім значно покращав. Хоча дещо Гаррі все ж залишив собі на пам’ять, як от гобелен сімейства Блеків. Правда, тепер він висів на горищі. Ще від Блеків залишилися захисні заклинання, до яких молодий господар будинку додав власні.

Гаррі поглянув, як Тедді на бігу перестрибує через сходинку, і пішов вслід за ним. Внизу, розмовляючи з трохи посивілою за останні роки Андромедою, стояли Джіні, Рон і Герміона. Вслід за Гаррі у вітальню зайшов Крічер, тримаючи в руках пляшечку молока. Ельф був одягнений у святковий рушник з квітковим візерунком.

– Заснув, – тихо проскрипів домовик.

– Дякую, – відповіла Джіні.

Подружжя Поттерів обійнялись на прощання з Андромедою і Тедді й провели їх до каміна, в якому гості через кілька секунд зникли в зеленому полум’ї.

Гаррі піднявся нагору, а Джіні, залишившись, почула за найближчими дверима озлоблений шепіт Герміони:

–… Подумати тільки, подарувати двомісячній дитині іграшкові паличку, яка стріляє іскрами! І як таке прийшло в твою руду голову, Рональде Візлі?! Це ж небезпечно! О Мерлінові панталони, ти будеш найгіршим з усіх можливих хрещених батьків.

– Зате хрещена мама у Джеймса просто золото! – із саркастичною усмішкою відповів Рон. – Відмінниця, яка в своєму Відділі таємниць відмінно знаходила хіба що неприємності на свою ж… голову.

– Фу, Рон, раніше ти так не висловлювався!

– Раніше і ти не зникала на місяці у відрядженнях по роботі, про яку нічого не можеш розказати!

– Ти ж розумієш, що це не моя забаганка! Я підписувала контракт про нерозголошення. І якщо ти не помітив, то я там більше не працюю.

– Помітив. Але це не відміняє того факту, що на тебе напали інфернали, коли ти літала «не-можу-сказати-куди, не-можу-сказати-навіщо». Або того, що ти перевірила на собі прокляття, накладені на сімейні брюліки когось там із Смертежерів. Я можу продовжити список, але скажи, для чого ці ризики?

– Хочеш сказати, що раніше ми не ризикували?! Звичайно, куди там Волдеморту, всім Смертежерам і половині тогочасного Міністерства до великого і страшного прокляття, накладеного на діамантову підвіску…

– Я говорю не про раніше, – перебив її Рон, – я говорю про тепер, коли ми перемогли в цій війні. Невже ми не заслужили на спокійне життя? Чого ти добивалася, коли пішла туди працювати? Чого ти добилася?

Насправді, влаштовуючись на роботу у Відділ таємниць Герміона добивалася тільки одного, і Рон це знав: вона хотіла дослідити таємницю Арки Смерті. Цією ідеєю вона загорілася після закінчення Гоґвортсу. Перше її робоче дослідження дійсно було присвячене Арці. Але вперше в житті Герміону чекало повне фіаско. Як сказав її керівник, містер Ґрінт: «Великий розум може осягнути все, окрім любові і смерті». Він же порадив Герміоні взятися за інші справи, а до цієї повернутися, коли з’являться нові ідеї. Ідеї не з’являлися, а роботи у відділі було навалом, враховуючи його масштаби і те, що після сумнозвісної битви в Залі пророцтв у нього була не найкраща репутація, через що там утворилася нестача нових працівників. Кілька разів їй доводилося бувати у тривалих відрядженнях в місцях, які Рон іронічно прозвав «не-можу-сказати-де».

Чому Рон злився? Він і сам не міг точно відповісти. Можливо, відчував свою меншовартість, відколи проміняв Аврорат на допомогу братові із бізнесом, який нестримно розширювався, в той час, коли Герміона продовжувала займатися важливими міністерськими справами. А може, так він злився на себе самого, адже не міг захистити її від усіх небезпек, пов’язаних з роботою. Та Рональд Візлі ніколи не був великим майстром самоаналізу. Тож перед останньою Герміониною подорожжю вони остаточно розсварилися. А тепер приводом для продовження сварки стала така дрібниця, як іграшкова паличка з асортименту «Відьмацьких витівок».

– Так, голуб’ятка, чи не хочете ви відкласти сварку до повернення додому? – у щойно прочинених дверях з’явилася Джіні.

– Ти ж знаєш, що ми повертаємося у РІЗНІ доми, – підкреслено відповів Рон.

– Джіні, ти зранку перевіряла пошту? – вслід за дружиною в кімнату зайшов Гаррі з величенькою купою листів і газет у руках.

– Якось не до цього було.

– Я зайшов погодувати Купера з Білугою і побачив, що в них гостює Куля Дадлі.

Купер і Білуга були сірою і полярною совою Джіні і Гаррі. Щодо Дадлі, то після року спільного проживання з Дідалусом Дінґлом він навчився користуватися совиною поштою і, що особливо нажахало в свій час дядька Вернона, завів невелику вухату сову Кулю.

– Дадлі дуже вибачається, що не зміг потрапити на хрестини Джеймса. Каже: побоявся, що це погано вплине на і без того хворе серце татуся, – сказав Гаррі, а про себе подумав, що скоріше на хвору голову, адже дядечко щоразу прикидався смертельно хворим, як тільки в його сім’ї заходила мова про те, щоб навідати Гаррі. – І ще він пише, що нарешті зустрів дівчину своєї мрії. Скоро Великий Де познайомить її з батьками. Мій безстрашний братик просить тримати за нього кулаки.

Дивовижно, але подорослішавши Гаррі і Дадлі постарались знайти спільну мову. Гаррі не бачив сенсу чаїти старі образи. Звісно, Дадлі досі іноді поводився як ідіот, але цей ідіот був йому рідним по крові. Та й тітку Петунію тепер цілком можна було стерпіти. Що й казати, навіть дядька Вернона Гаррі тепер сприймав цілком спокійно: концерти із хапанням за серце той влаштовував швидше по старій пам’яті.

– Я прочитав тільки цей лист. У решті, певно, написані з привітання з хрестинами зі всього магічного світу.

– Листів майже стільки ж, як було на нашому весіллі. Схоже, нам доведеться розбирати їх весь вечір. Роне, Герміоно, допоможете нам в цьому? – промовила Джіні і зараз же майже пожаліла про це, так як ці двоє дивилися один на одного, ніби готуючись вимовити непрощене закляття.

– Так, звичайно, – все ж відповів Рон.

– З радістю, – сказала Герміона, зиркнувши на Рона недобрим поглядом.

– От і прекрасно! Герміона саме «відпрацює» свою відсутність на нашому весіллі, – спробувала пожартувати Джіні, – тоді з вітальними листівками нам допомагали розбиратися Рон із Джорджем.

– Вибач! Я вже тисячу разів вибачалася. Коли наша група відправлялася в Тибет, то на весілля не було і натяку.

– Герміоно, це був жарт про відпрацювання! Я тебе ні в чому не звинувачую. Ми з Гаррі не збиралися одружуватися до твого повернення, але я завагітніла – і відкладати весілля вже не було куди.

Саме через цю подію Герміона й перевелася з Відділу таємниць у Відділ регулювання магічних популяцій. Вона пропустила весілля найкращих друзів і не пробачила би собі, якби їй через роботу довелося пропустити ще хоча би одну важливу подію в житті дорогих їй людей.

– Так, вистачить, йдемо у вітальню читати листи, – запропонував Гаррі.

Як і всі здогадувались, основна частина листів містила в собі привітання з різних частин Магічної Британії і не тільки. Також було кілька робочих записок; красномовне вибачення від Макґонеґел за те, що через термінові справи у Гоґвортсі не змогла побувати на хрестинах; і коротке повідомлення від Кінґслі: міністерські справи не підпускають на свято.

– От бачите, а ми за них хвилювалися, – сказав Рон, щойно прочитавши лист міністра.

На читання газет ні в кого з компанії не залишилось сил. Та й що могло статися за один день відсутності Золотого Тріо на роботі?