Розділ перший

Ранок. Теплі, сонячні промені, що пробиралися крізь зачинену тюль, гріли заспане хлоп’яче лице, що змушує парубка відкрити очі. «Весна прийшла» – подумав він. Гаррі скуйовдив своє каштанове волосся і потягнувся до приліжкової тумби, аби взяти окуляри. Він сів на своєму ліжку й розмірковував, що краще все ж таки поговорити з мадам Помфрі про його безсоння. Незабаром прокинувся і Рон.

– Це що, вже ранок? – сонно пробурмотів він.

– Так, соню, ранок. Вставай вже. – посміхнувся Гаррі й кинув подушкою у друга.

– Добре, встаю встаю! – Рон сів у ліжку, потер очі й спитав, – до речі, Гаррі, як твоє безсоння? Все ще не проходить? – на що Гаррі похитав головою і підвівся.

– Піду в медичне крило, думаю там мені допоможуть.

– Окей, удачі тобі там. А я піду далі спати, бо Мерлінова борода, сьогодні вихідний і можна відпочити. – сказав Рон і стрибнув назад у ліжко. Гаррі на це нічого не відповів, лиш знайшовши й одягнувши легку одежу, перед тим як вийти кинув:

– Я пішов.

Юнак повільно йшов коридорами Хоґвортсу насолоджуючись тишею і безлюддю. Він навіть не звернув уваги, на те, як йому на зустріч ішов слизеринець. Високий, стрункий, світловолосий і беземоційний хлопець. Гаррі помітив його лиш тоді, коли випадково втаранився в нього.

– Ти хоч дивишся куди йдеш, Поттере? – глузливо запитав учень факультету слизерин і зупинився не даючи Гаррі пройти далі.

– Не побачив. – сухо кинув у відповідь Гаррі проклинаючи себе за те, що підвівся так рано, ніби пізніше піти не можна було. А тепер він стоїть тут з цим придурком, який так гордо носить ім’я Мелфой.

– Ой, невже я засліпив тебе своєю красою? – вдоволено вишкірився Драко.

– Та ти просто такий блідий, як примара, от і сплутав. – дозволив й собі кинути жарт Гаррі. Драко був настільки спантеличеним, що аж відкрив рота з подиву, але все ж вирішив проігнорувати цю шпичку.

– Чого так рано не спиш, та ще й у вихідний? Наш золотий хлопчик іде на побачення? – продовжував глузувати Драко.

– А тебе це цікавить? Відчепись і так не до тебе.