Пластири

-Ну і побігли ми усюди в лісі їх шукати.В дощ.Було смішно,але боялись,що не знайдем і залишимось сидіти під машиною.
-Як ви взагалі вмудрились загубити ключі від машини посеред лісу.
-То все Венті.Він безповідальний до жаху буває.От тоді він отримав від Сяо і Альбедо.
На кухні тихо і спокійно.Звичайна ранкова атмосфера,коли вони проводять його разом у вихідні.Коли ніхто нікуди не поспішає і обидва мирно снідають на кухні.Коли Скарамучча не літає по квартирі в пошуках ключей,котрі він знову кудись закинув,паралельно з тим снідаючи тостом,котрий приготував на сніданок Казуха.Казуха бігає зазвичай разом з ним,шукаючи матеріали для роботи і замовлення.Але по вихідних все зовсім не так.Вони разом встають,достатньо пізно,щоб кожен міг відіспатись від тяжкого тижня.Казуха готує сніданок,а Скара сидить поряд за столом і уважно слухає розповіді,котрі він полюбляє вести.
І теж саме відбувається і зараз,на пательні мирно скварчить яєшня і бекон,поряд на плиті кипить чайник,а на столешні поряд стоїть тостер,в якому якраз майже приготувались тости.За столом сидить Скар,котрий ще не до кінця прокинувшись поклав голову на руки,але уважно слухаючий кожне солово сусіда.За вікном птички знову наспівують свої пісні,а сонечко,ніби граючись,перебирає своїми промінцями волосся Скара,спочатку освітлюючи один бік,а потім інший.Під столом Карамелька з гучним хрумкітом їсть корм,тихо муркаючи від задоволення.
Але цю мирну атмосферу раптом прервав телефонний дзвінок.Дзвонив телефон Скарамуччі,котрий лежав на столі трохи далі від нього самого.
Казуха,як і його сусід,здригнулись від раптового гучного звуку.Білявий повернувся до столу,з запитанням дивлячись на телефон і його хазяїна.
Скарамучча неохоче потягнувся,щоб відповісти на дзвінок.На екрані висвітилось ім’я Аякс.Цикнувши,він відповів на дзвінок.Казуха,побачивши дзвонившого,потиснув плечами і повернувся до приготування сніданку.
-Ало.Та,не сплю.Що таке?
-В сенсі?Ти з дубу рухнув?А попереджати?
-Хто тобі таке сказав?Те,що це твоя квартира не робить тебе завжди бажаним гостем.-аби Мучча міг закотити очі до мозку,він би так і зробив.Каедехара не чув,про що вони розмовляли,але Скар задоволеним не виглядав,хоч і трохи притворно.
-Добре,я запитаю у Казухи.Але він може не погодитись.Та,я тобі відпишу.Давай.
З гучним зітханням він знову поклав голову на руки.Казуха,вже накладаючи готову страву на тарілки,запитав:
-Чого Тарталья дзвонив?
-Сказав,що прийде на обід і провідає нас.Ти не проти?
-Звісно не проти.Що приготувати на обід?-тарілки були поставлені на стіл,одна перед носом Скара,а інша поряд,там де завжди сидів Казуха.За тарліками на стіл він поклав виделки і ножі,а потім і кружки з кавою і чаєм.Скар завжди пив дуже гірку і терпку каву на сніданок,коли вони звісно не забували купляти її.А Казуха навпаки пив дуже солодкий і легкий зелений чай.Він завжди задався питанням яка ця гидота на смак і як його сусід її п’є?
-Ну,Аякс любить борщ.Можеш його приготувати.
Після його слів кімната наповнювалась лише звуками виделок,котрі стукали по тарілці під час їжі і тихим мурканням Карамельки,котрий заснув під ногами Муччі.Все таки коту чомусь дуже полюбився він.Постійно намагається продертись у його кімнату,спить з ним на дивані,бігає слідом.Казуха на це часто каже,що ревнує.Правда не уточнює кого конкретно ревнує.
-А ти що любиш?Можу приготувати.
В кімнаті знову повисла тиша.Напружена тиша.Скарамучча застиг з виделкою у руці і ніби не вирішувався сказати щось.Казуха ж продовжив мирно їсти,ніби не помічаючи атмосфери.
-Нічого.
-Як нічого?Невже немає страви котра подобається більш за все?
-Є.Але вона не дуже підходить для обіду.Та і в принципу люди вважають її дитячою.
-Ну і що?Яка різниця хто там що вважає.
Скар знову продовжив їсти,думаючи чи потрібно сказати про улюблену страву.Просто вона була дійсно специфічною,на його погляд.Вермішель на молоці.Любов до неї він мав з дитиства.Бувало,що в дитинстві їм зовсім не було що їсти,коли мати і батько були в запої або наркотичному угарі,а кастрюля каші,котру вона варила за тиждень до цього,вже скінчилась.

Тоді він,щоб не померти з голоду,їв плісняві залишки хлібу,сирі крупи,ходив по вулиці і збирав усілякі фрукти у людей в дворах.А зимою він просто тихо вмирав,чекаючи на протверезення батьків.Іноді ходив по сусідам у пошуках їжі.Деякі виганяли,а деякі допомогали.Як одна добра жіночка.Вона була бідною,мало не бідніша за них.Але завжди допомагала чим могла.І часто,коли він приходив у пошуках спасіння,вона готувала йому саме вермішель на молоці.Бо більше нічого не могла дати.Віддавала мало не останнє зовсім незнайомому хлопчику.Сама вона була інвалідом,котру покинули всі рідні.Тому Скар вирішив хоч якось допомагати.Прибирав,мив посуд,поливав квіти,ходив до магазину,просто розмовляв з нею.Вони були дві покинуті,самотні душі.І ці дві душі намаглися хоч якось сцілити одне одного.Намагалися дати тепло,зігріти холодні душі і серця.Маленький хлопчик зі зламаним майбутнім і минулим, і старенька жінка,котру покинули всі.Вони були друзями.Вона була першим справжнім другом.І до якогось моменту,поки не з’явився Аякс,останнім.Але вона загинула.Загинула,тримаючи його руку. Загинула,як і хотіла,не на самоті.
Так він полюбив верішель на молоці.Раніше його любов до цього не здавалася йому самому дивною.До поки він випадково не сказав про неї «другові» зі школи.Тоді його виставили на посміховисько.Сміялися,називали дурником,штурхали.Здається,їм не було вважливо з чого вони знущалися.Просто потрібен був привід.Потім його ще довго ображали за це.Тому з тих пір він вирішив як можна менше розповідати щось про себе.
Знову поринувши глибоко у спогади,він непомітно для самого себе стиснув кулаки.Погляд опустив на стіл і здавалося,що зараз заплаче.Помітивши це,Казуха обережно поклав руки на міцно стиснуті кулаки.Нігті впивалися в шкіру долоней,дряпаючи її.
-Гей,не роби так.Поранишся.Розслабся,в тому що ти любиш немає нічого соромного або поганого.Ти не вибираєш,що любити.І якщо так не хочеш казати,то не переживай так.Все добре.
Скарамучча,ніби вийшовши з трансу,подивися на їх руки.А потім підняв погляд на Казуху.Він знову мало не заплакав перед ним.Чому?Він його зараз заспокоює?Не засуджує?Це здавалося йому неймовірним.Раніше єдиним,кому він зміг відкритись,був Аякс.Він теж не засуджував за слабкість,але ніколи не заспокював так.Зазвичай від нього були слова більш жорсткої підтримки,все таки його життя теж не цукор,він знає,що таким як він не потрібні постійні ніжні слова і обійми.Таким як він потрібні дії.І він діяв.
Казуха в той час легенько гладив пальцями його вже трохи розслаблені руки і говорив щось.Але він чув все ніби через товщу води.
Тяжко зітхнувши,він опустив голову на свої руки.І на руки Казухи.Він,здивувашись такій дії,замовчав.Змовчавши,він спостерігав за тим,як Скар мирно лежав на руках і тяжко дихав.Намагався заспокоїтись?Обережно вивільнивши одну руку,він підніс її до голови.
Скарамучча вже думав,що Казуха таким чином показав незадоволення цим діям і збирався піднятись і вибачитись,як раптом відчув легкий дотик на голові.Ніби питаючий його дозволу.Він трохи напружився,але не зупинив його.Після хвилини очікування,він знову відчув дотик до голови,але більш сміливий.Після чого Казуха обережно почав гладити його по голові.Так,як він зазвичай гладить Карамельку.Він готовий замурликати так само як Карамелька від того,наскільки це виявляється приємно.Ще ніколи ніхто його не гладив так,як це робить Казуха.
-Все добре?
Почувши питання,він видав мало не мурчання,що було позитивною відповіддю.
-Тоді давай,відпочинь ще трохи,і будемо готувати.Ти ж допоможеш мені?
Відчувши,що рука з голови счезла,він неохоче підняв погляд до Казухи.Допомогти?Він що,забув про його навички?
-Ти ж знаєш, що я нічого не вмію.
-Я навчу.
Після цих слів,він все так само обережно взяв його руку і потягнув до себе.Скарамучча,не очікувавший такого ходу,мало не впав на Казуху,але вчасно зміг встановити рівновагу.
-Не навчиш,я все зіпсую.
-Не зіпсуєш,ходімо давай в магазин швиденько сходим і готувати будем.Ти точно не хочеш щоб я приготував твою улюблену страву?-знову обережно запитав Казуха,все ще тримаючий руку Скара.
Хлопець знову замовчав,але не так довго як до цього.

Він думав чи будуть з нього сміятись.Але інтуіція підказувало,що все буде добре.
-Приготуєш вермішель на молоці.
Кімната на секунду знову поринула у тишу.Скарамучча опустив погляд на підлогу,тому не бачив його реакцію.Зі сторони Казухи почувся легкий смішок.
-Як мило,я теж її люблю.А тепер ходімо?
Скарамучча в здивуванні підняв погляд на нього.Мило?Теж любить?Це зовсім не ті слова,котрі він очікував.
-Ходімо.
***
-Ой-йо,Скара,ти додав цукор.Ну нічого,в борщ іноді додають,щоб підсолодити.
-Як цукор?Я ж дивився,то сіль була.-Скара стояв у розгубленості за спиною Казухи,котрий в той момент куштував на смак борщ,котрий з горем пополам вони готують.Вся кухня була схожа на сміттєзвалище,а у Скара вже встиг з’явитися опік.
Але не дивлячись на його невдачі,Казуха не прогнав його з кухні і не злився.Він все терпляче і спокійно пояснював і показував як правильно.
-Зараз я приправ додам і сіль.А потім і зажарку,і буде смакота в нас.Аякс буде задоволеним.
-Угу,напевно.
-Спробуй ще почистити моркву для салату,тільки,будь ласка, дуже обережно.
Скара,почувши прохання,хитнув головою у знак згоди і пішов до холодильника.Там,разом з іншими овочами,лежала злощастна морква.Тяжко зітхнувши,він пішов чистити.
-Слухай,а як ви з Аяксом познайомились?Судячи з моїх спостережень,ви давні близькі друзі?
-Нащо цікавишся?
-Просто цікаво стало.
Мучча застиг на деякий час,тримаючи в руках морквину і ніж.Думав,чи потрібно розповідати,бо якщо розповідати історію знайомтсва-розкрити деякі деталі дитинства.Але хотілось поділитись з кимось.Він втомився тримати все в собі.Втомився тримати в душі біль,котрий з’їдає його зсередини.
-Ми познайомились коли мені було близько 16.Тоді я вештався по вулиці в пошуках їжі і прихистку.То була глибока осінь,вже починались сильні холоди.Я опинився на вулиці в літній одежі і не міг нічого з цим зробити,тоді він і помітив мене майже замершим на смерть.Забрав до себе,нагодував і відігрів.Як тваринку безхатню.В принципу,я нею і був.І з тих пір почав допомагати.Таскався зі мною по судах і взяв опіку.Посадив моїх прийомних «батьків».Допоміг з квартирою.Ця квартира взагалі куплялася для мене,але я відмовився.Тому він вирішив мені здавати її за безцінок,а я пішов працювати щоб відплатити.Так і стали близькими друзями.
Казуха,котрий нарізав капусту і слухав його,шоковано застиг.В його голові пронеслось здавалось тисячі запитань.Вештався по вулиці в пошуках їжі? Майже замерз насмерть?Опікунство?Суди?Прийомні батьки?
Скарамучча сидів тихо після розповіді,опустивши погляд на морквину і намагаючись обережно її почистити.На душі не було очікуваного болю після згадки дитинства,а навпаки стало трохи легше.Ніби з душі зняли один із тягарів.
-А…А як ти опинився на вулиці?-Казуха,поклавший ніж,обережно повернувся до нього і присів поряд.
-Я втік з дому.Від прийомних батьків.Від прийомного батька, скоріше.А до того жив в родині алкашів і наркоманів.Ай.-в моменти згадки прийомного батька і покійної родини ніж,через тремтячі руки,знову зісковзнув на палець,порізавши його.
Казуха без слів забрав в нього з рук ніж і взяв зі столу аптечку,в котрій лежала перекис і пластирі.Вивченими діями він бризнув трохи на рану,щоб обробити,і трохи подув на неї.Потім замотав пластирем.Після цього,руку він не відпустив і тихо сидів поряд.Скар сидів,чекаючи поки він задасть наступне питання.На здивування,останнім часом йому зовсім не було огидно від дотиків.Особливо від дотиків Казухи.
-Чому ти пішов від них?
Питання котре він менше всього хотів чути.
-Він знущався з мене.Останньою краплею стало домагання.Це сталося коли мені було 14.
Казуха стиснув його руку у своїй,обережно гладячи її.Раптом він відпустив її і запитав:
-Ти проти дотиків?Тобі неприємно?Я не буду більше,вибач.
-Все нормально,я не проти.
-Точно?
-Точніше бути не може.
-Тоді відпочинь посиди,хочеш я чай заварю?Все майже готово,тому відпочивай.
З цими словами він повернувся назад до плити.Він виглядав нормально,на перший погляд.Але руки його тремтіли настільки,що чайник трясся коли його взяли в ці руки.Тепер він трошки розуміє,що таки сталося.Розуміє чому Скарамучча такий.

Розуміє причини тієї істерики.І в котрий раз згадує минуле.Минуле його друга.
-Казуха,я не скляний,не переживай ти так.Все вже в минулому.-через декілька хвилин,коли Скара помітиві не дуже нормальний стан Казухи,він піднявся зі свого місця і став поряд з ним.
-Але наслідки в теперішньому,правда?-руки почали тремтіти ще більше,після того як він згадав друга.Чашка,в котру він вже встиг налити окроп,полетіла на підлогу і розлетілася на щепки,обпікши йому руку і трошки ногу.На щастя,він встиг відійти,тому опік несильний.
-Блять.Ти чого?Відходь звідси,бо зараз наступиш ще.Сильно ногу обпік?А руку?-Скара,котрий в момент паідння нещасної чашки був в нього за спиною,швидко відвів його з місця,але гострий решток все одно задів ногу Казухи і кров потихеньку стікала з ноги.-Де та мазь котрою ти мені руку мазав?
Казуха мовчки продовжував стояти на місці і пустим поглядом дивився в одну точку.В його голові проносилось тисячі думок.Тисячі розмов,тисячі дій і сотні людей котрі йому допомагали і шкодили.Його родина,його друг і його команда.Ті кляті депутати і поліціянти.Той клятий вбивця і той клятий день,коли все пішло шкереберть.
Згадав і той день,коли він привів до них в будинок хлопчика на декілька років старшого од його.І день коли вони офіційно добились опікунства над ним.День коли Томо,таке ім’я він обрав собі при всиновленні,розповів жахіття того дитячого будинку,звідки він втік.Жахіття про директора,котрий найгарніших діток продавав великим шишкам у керівництві.Ніхто ніколи не шукав покинутих діток-сирот.Такі діти були приречені на жахливу долю.Розповідав він і про те,що йому довелось пережити після побігу-до того моменту,як його знайшов малий Казуха.
Через глубоку пориненість у свої спогади,він і не помітив,як Скарамучча обережно обробив йому ранки і все прибрав,а тепер сидів навпроти нього і просто чекав.Казуха просто сидів зі скляним поглядом,блідим обиччям і тремтячими руками.Виглядає не дуже-так подумав Скара.Він виглядає так само,коли поринає у думки?Напевно.Про що таке задумався Казуха?Погані спогади?
-Гей,давай,повертайся на землю.Я не знаю як далі готувати все те.
Нуль реакції.Казуха навіть не поворухнувся,ні один мускул не смикнувся.З тяжким зітханням Мучча піднявся з місця і підійшов до застигшого хлопця,вирішивши скористатись методом,котрим виводив його з такого стану Аякс.
-Казу?Давай,все нормально,прокидайся.-руки опинились на його щоках і він підняв голову до себе.Уважно вдивлявся в очі,поки не помітив,як в очах з’явився звичний блиск і хлопець нарешті звернув на нього увагу.Їх зоровий контакт тривав секунд 10,але за цей короткий час в його погляді він побачив стомленність,змученість,горе.Дві покалічені судьбою душі зараз дивились одна на одну.Дві покалічені душі шукали відраду одна в одній.Невже вони нарешті її знайшли?
-Казуха?Блять,ну нарешті.Все нормально?-Скар,помітивши,що він вже в адекваті,прибав руки і відійшов трохи далі.
-Угу,все нормально.Вибач.Просто гилибоко задумався.Зараз доготую все.
-Нічого собі глибоко задумався.
Казуха спробував встати,але ноги не слухались.І руки все ще тремтіли.Скар декілька секунд спостерігав за його спробами встати,а потім легенько натиснув рукою на плечі,всадивши на стул.
-Сиди.Командуй,що мені робити.Я сам спробую доготувати.
-Може не треба?Ти вже сьогодні обпікся і палець порізав.
-А ти обпік руку і ногу.Ще й поранився.Так що давай,розказуй.
Скар опинився перед злощастною плитою,з котрою,здається,ніколи не подружиться.З відкритого вікна подув легенький вітерець,перебераючи фіолетове волосся.На темну домашню кофту,в котрій він завжди ходив,падали лучі сонця,освітлюючи світлу шерсть Карамельки на ній.Думки Казухи,котрі до цього бушували,ніби море в бурю,почали заспокоюватись і зосередились на затишній атмосфері в кімнаті і Скарамуччі,завдяки котрому,здається,ця атмосфера і існувала.
Карамелька,до цього спавший під столом,потягнувся і стрибнув на коліна до Казухи.В кімнаті почулося мурчання,а Скара почав греміти посудом.
-Що мені з омлетом цим робити?
-Зніми з пательні і поріж на смужки.Потім візьми філе і теж поріж.В холодильнику морква по-корейські лежить,її теж додай.

І майонез теж.Все добре перемішай і пересип в ту скляну салатницю,вона в нижній шухлядці.І борщ можеш вимкнути вже.
-Угу,зрозумів.
Поки хлопець займався салатом,погляд Казухи продовжив блукати по кімнаті.Кухня,котра в перший день його перебування виглядала ніби тут ніхто не жив,зараз виглядала як ніколи живою.Біля раковини стояли кружки,одна лавандова,з білим котиком на ній,і така сама рожева.Їх купив Казуха,коли побачив схожих на їх Карамельку котиків.На гачку біля входу висів фартух,лише один,теж лавандовий,інший зараз був на Скарамуччі.Коли він тільки встиг його зняти з Казухи?На підвіконнях додалось ще рослин,поряд,на тому ж підвіконні,влялись усілякі інструменти Скара і там же лежав аметистовий бісер.
-Скар?
-М?
-Хочеш навчу ввечері з бісера плести?
-З бісеру?Не знаю,сумніваюсь що вийде.
-Чого?
-Ти бачиш як я елементарне зробити не можу,а тут таку дрібну роботу робити.-Скарамучча з граничною акуратністю нарізав омлет і виходило,на здивування,непогано.
-Я допоможу.
-Якщо хочеш,то спробуєм.
Закінчивши нарізати омлет,він приступив до курятини.Казуха,вже заспокоївшийся,теж вирішив допомогти і нарешті зміг встати.
-Шо ти хочеш?Сиди на місці га.
-Допомогти.У скільки Чайльд прийде?
-Всядься бля.Казав до 3 підійде.Сиди на місці,я все зробив майже.
-А вермішель?
-Обійдусь,якось в інший раз.
Скара поклав ложку котрою змішував салат і поліз шукати скляну салатницю.Каедехара кинув погляд на годинник,котрий висів над столом і побачив,що вже майже 3.Значіть скоро прийде їх неочікуваний гість.
-Давай я на стіл накрию раз ти все зробив?-судячи з його тону це було риторичне питання,тому він одразу після нього піднявся вкотре з свого місця і,обійшовши Скару котрий на корточках шукав салатницю серед купи різного посуду,потягнувся за тарілками на верхній полиці.Черпачка лежала поряд з каструлею,тому її шукати не було необхідності.
-З яких пір ти такий впертий?
Скара піднявся на ноги і встав по-ліву сторону від хлопця,тримаючи в руках салатницю,котру він ледве знайшов.Пересипавши салат туди,він повернувся до Казухи і забрав в нього з рук вже повну тарілку борщу і поставив її на стіл.Коли він повернувся взяти ще одну,почувся дзвінок у двері.
-О,згадаєш промінець-ось і сонечко.
-Скоріше згадаєш лайно-ось і воно.
Після цієї фрази,з виглядом ніби до нього прийшли набриливі колектори,Скарамучча пішов відчиняти двері «рудому ідіоту»-так він називав його більшість часу.Якже він сподівався,що цей ідіот прийшов сам.Бо знаючи його кращого друга він з вірогідністю 90 відсотків міг притащити за собою свого другана Каю,а той пройдоха може потащити за собою пів міста.
-Привіт,мій любий дружее!Як я радий тебе бачити.Муша ти скотина,не дзвониш, в гості не запрошуєш.Я вже думав що ти тут випадково вбив милого білявого хлопчика і боїшся виходити з дому.-гучний голос Чайльда розносився по всій квартирі,руйнуючи атмосферу котра тут майже завжди домінує.В руках він тримав достатньо великий пакет з готовою їжею з ресторану.-Так,я знаю що домашньої їжі від тебе не дочекаюсь,тому тримай.А Казуха вдома?Буде з нами сидіти?
-Зупини свій словесний поток,я не встигаю і слова вставити.По-перше,навіщо стільки їжі,ми вже приготували обід.По-друге,Казуха на кухні накриває на стіл.-з незадоволеним виглядом він забрав з рук шокованого Аякса пакет,котрий після його слів застиг в позі цаплі,знімаючи один кросівок.
-Ви?Ти?Готував?
-Угу,проходь швидше.
-Ні,зажди.-на цей раз він перейшов на шепіт.-Ти зміг подружитись з ним?Ні,Казуха звісно хороший хлопець,але я не очікував що…Що ти зможеш з ним поладити.Скара,мій син,ти нарешті виліз з мушлі?Дай я тебе розцілую!
-Блять,нахуй іди.Не лізь до мене.-він відпихнув руду морду,котра полізла його обіймати,і пішов назад на кухню.
Позаду нього роздався веселий сміх,і нарешті роззувшийся Чайльд пішов за ним.Поки вони проходили повз вітальню,він відмітив якою вона стала живою у порівнянні з минулим.На дивані лежала ковдра,котра виглядала теплою і затишною.На ній зверху лежало два джойстика,поряд на столику стояли кружки і купа якихось штук для рукоділля,Казухи судячи зі всього.На тому же столику він помітив і ноутбук Скара.

На всіх підвіконнях були квіти,а в кутку кімнати стояла котяча хатка.Стоп.Котяча?Думки Аякса зупинились на ній.З яких пір тут живе кіт?
-Ти де застряг?
-А?Та от дивлюсь на затишну вітальню і думаю з яких пір ти в нас любиш котів.
-А точно,забув сказати.Ми кота завели.Він на кухні,ходімо.
Здивуванню Чайльда сьогодні не було преділу.І як Казусі вдалось так швидко зблизитись з цим їжачком,коли йому це ледве вдалось за рік його допомоги з судами?Невже Скар нарешті почав відходити з того стану?Якщо це завдяки його новому сусіду,то він згоден безкоштовно здавати тому квартиру і в придачу ще одну подарувати.
Відкинувши всі думки подалі,він все таки прийшов на кухню,з котрої давно відчув приємний аромат борщу.Давно він його не їв.
-Привіт,Казуха!Невже боги зжалились над Скарою і моїм шлунком і подарували нам відмінного повара?
-Хаха,привіт.Взагалі-то я не сам все готував,мені Скар багато допоміг.
-Я бачу його допомогу,не втомлюєтесь запас пластирів поновлювати?
Стіл вже був накритий,а Казуха з перебинтованою рукою сидів на своєму улюбленому місці.На його колінах мирно мурчав Карамелька.
-О,який хороший котик.Як звати?Де взяли?-Тарталья в мить опинився перед Казухою і присів біля нього на коліна,обережно гладячи кота.
-Карамелька,на вулиці знайшли.
-Мило.На Казуху схожий,правда Скар?-Акяс повернувся з цим питанням до Скари,котрий вже сів за стіл і прийнявся за їжу.Почувши питання,він з набитим ротом підняв голову до них і мовчки дивився то на Казуху,то на кота,котрого Аякс підняв на руках і показував йому.
-Угу.
-О?Казуха ти чув?Він назвав тебе котиком.-на обличчі рудого з’явилась гаденька посмішка і горідсть за те,що він поставив друга в скрутне становище.
-Нахуй пішов,єблан.Всядься і їж вже.
-Чого ти злий такий?Собаки покусали?-зловивши ще один злий погляд Чайльд тяжко притворно зітхнув і сів на своє місце.З боку Казухи почувся смішок і друзі одночасно повернулись до нього.-Бачиш,навіть Казуха так думає.
-Їж,ідіота ти шматок.-закотивши очі і скривши червоні вуха під волоссям Скар повернувся до борщу.
Всміхнувшись на помічені дії,Аякс все таки приступив до їжі.Казуха,тихо спостерігавший за клоунадою і посміхавшийся,теж сів їсти,коли раптово роздався ще один дзвінок у двері.Піднявши спантеличенмий погляд на друзів,він збирався запитати хто це,коли Аякс розсміявся і сказав:
-Ой,вибачте,забув попередити,я ще декого запросив,ви не проти?
-Кого ще?
-Нууу,там Кая,а з ним Ал заодно,а з ними може ще Венті напросився,ну а як Венті і без Сяо.
-Блять,ти прикалуєшся?Чого всіх друзів своїх не покликав до нас?Ти ж знаєш,що я не дуже з ними ладю.
-Не ладиш?-у розмову вклинився Казуха,все таки Сяо,Венті і Ал його друзі.Цікаво дізнатись чому вони не в ладах.
-Довга історія.Просто трохи поконфліктували з Альбедо колись.
-Він набив тобі морду,Скар.
-Бедо?Конфліктував?Набив морду?Нічого не плутаєте?-Казуха переводив здивований погляд то на Тарталью,то на Скара.-Що ж ви там такого сказали,що Бедо в конфлікт вступив.
-Не ми,а я.Я мудаком був,сказав необережне слово Каї,той мені сказав,зачепились і задів Альбедо,той сказав щось у відповідь,і понеслось.-під час його розповіді роздався ще один дзвінок.-Аякс,відкрий.
Казуха після його розповіді мовчки сидів і згадував коли це таке було,не дивлячись на його відмінну пам’ять,він не згадав таких випадків.Значіть вони не розповіли йому?Чому?Що такого сказав Скар і чому він не знав що вони колись були знайомі?Він знав тільки про те,що вони знайомі з Каєю,але про Ала він нічого не знав.
Скар сидів поряд і теж думав,чи не образиться на нього Казуха через це.Все таки,тоді він дійсно сказав щось не дуже приємне.І хоч Аякс змусив вибачитись перед Альбедо і Каєю,Ал все ще при зустрічах кидав на нього холодні погляди.
-Привіт любі друзі!Казуха,мій хлопчик,як ти тут?Тебе не вбили?Не з’їли?-в кімнату влетів зелений віхрь,ім’я котрому Венті.Він налетів на встигшого підянтись Казуху і міцно обійняв його.-Так,хто тут у нас?Я Венті,а ти сусід Казухи,правильно?Скарамучча?
-Ага,приємно познайомитись-сухо кивнув йому хлопець і продовжив їсти.

На перший погляд він виглядав спокійно,але Казуха вже достатньо дізнався про його звички,і бачив що йому некомфортно,про що свідчило те як він скомкав при знайомстві з Венті кофту.Венті хотів вже кинутись обійняти нового знайомого,коли рука Казуха м’яко спинила його.
-Не треба.
-Ладно,злюка він.
-Всім привіт!Сорян,що без попередження.-в кімнату ввалились інші неочікувані гості.Попереду йшов Аякс,поряд з ним Кая,а позаду Сяо і Ал,котрі тихо про щось переговорювалисю.Коли вони війшли в кімнату,розмова скінчилась,і вони привітали свого друга.На Скара ж ні Альбедо,ні Сяо уваги не звернули.
-Привіт.Ви би хоч попередили нас,ми готували тільки на трьох.Та і Скара тільки завтра прибирати збирався,тому в нас трохи разгардіяж.
-Нічого-нічого,ми гостинчики принесли,а бруд нас ніколи не бентежив.Правда,Бедо?-Кая повернувся до свого хлопця і його друга.В їх руках Каедехара помітив пакети з їжею.
-Ну добре,тоді давайте перемістимся в вітальню,там місця побільше буде.Йдіть,а я зара підійду принесу все.
Всі,погодившись з цією пропозицією,перейшли у вітальню.На кухні залишився тільки сам Казуха і Скара,котрий не поспішав нікуди йти.Аякс,виходивший останнім,кинув на них погляд і щось для себе відмітивши,вийшов за всіма.
-Ти як?-Казуха підійшов до сусіда і став поряд.Той сидів весь цей час мовчки,опустивши погляд на їжу.-Занадто багато народу?
-Все нормально.Не очікував просто стільки людей у нас побачити.
-Можу попросити їх піти,якщо хочеш?
-Не треба.
-І не звертай уваги на Бедо і Сяо,вони іноді на своїй хвилі.
-Угу.Я тут ще посиджу і прийду.
-Добре.
Казуха повернувся до шухляд,дістав звідти посуд і вийшов з кімнати.Скар залишився один.З сусідньої кімнати роздавався сміх і голоса,серед них він чіткіше за все чув спокійний голос Казухи.Той казав Венті щось про алергію і просив прийняти ліки.Ще через декілька хвилин розмов ні про що почувся дзвін пляшок.Найгірше що сьогодні міг почути Скарамучча-цей звук.Він вже думав тихенько пройти в свою і кімнату і не зважаючи на друзів проспати до кінця вечора,аби не чути і не баччити п’яних людей,котрих він до одурі,несвідомо,боявся.Але його думки зупинив на здивування стальний голос Казухи.
-Ніякого алкоголю в цій квартирі.Прибери негайно.
-Казуха?Чого ти так?Ми просто трохи вип’єм,для настрою.
В сусідній кімнаті,Венті здивовано спостерігав за незвично серйозним другом.Шукаючи підтримки,він повернувся до Каї,але той легенько хитнув головою,показуючи знак прибрати алкоголь.Аякс трохи насупив брови і дивився у бік кухні,гадаючи чи чув все Скар.
Не знайшовши підтримки у звичайних компаньонах для випивки,він звернувся до Сяо,але той все ще про щось розмовляв з Бедо і не звертав уваги на їх розмову.Нотка ревнощі на секунди пролетіла в голові випиваки,але він швидко прогнав її,знаючи,що його беземоційний хлопець насправді любить його,хоч і не показує цього.
-Венті,будь ласка.
-Добре-добре,я зрозумів.-тяжко зітхнувши,він поклав пляшки назад у пакет.
В сусідній кімнаті ж Скар навпаки зітхнув з полегшенням.Ніякого алкоголю в цій квартирі.Ця фраза голосом Казухи декілька разів лунала у нього в голові.Він дійсно зміг здогадатись про його нелюбов до алкголю з декількох коротких фраз?Хороша пам’ять це добре.Напевно.Вирішивши,що він занадто довго сидить тут,хлопець підвівся і пішов до інших.Можливо,їх присутність і не була такою поганою,але щось у серці неприємно саднило,коли Венті в черговий раз кидався обійматись з Казухою,або коли Кая називав білявого милим або любим.Звісно,він знав що це просто жарти.Але чомусь в серці непрємне почуття нікуди не дівалось.А ще постійні погляди то Сяо,то Альбедо трохи напружували.Вони обговорюють його?Невже Ал все ще ображається на нього за той випадок?Кая вже давним давно забув,та і він не вважав ту сварку чимось нейомвірно серйозним.Але відчуття холодного погляду з боку світловолосого хіміка неприємно прожигало спину.Він мовчки сидів майже весь час поки всі веселились.В якийсь момент він не помітив,як біля нього знову опинився Казуха і пошепки запитав:
-Все добре?Вони вже скоро підуть.Такі голосні,відвик вже.В нас тихо зазвичай.
-Ага,вони завжди були такими гучними?

-О так,особливо Венті.Але Сяо його зазвичай контролює.Просто сьогодні вони з Бедо весь вечір про щось шепчуться,нуль уваги на нас.Не підійшли навіть дізнатись як справи в мене.Може сталось чого?
-Не знаю,але Альбедо постійно кидає на мене такі погляди,ніби я особисто вьив його родину і тепер на мене чекає кровна помста.
На ці слова Казуха виглянув з-за спину Скари і подивився в сторону хлопців.Ті в той момент теж якраз звернули увагу на них.Погляди Альбедо і Казухи зіткнулись,і він відчув задушливу атмосферу холодного погляду його друга.Чому він так дивився на нього?Чи він дивився на когось іншого?Побачивши,що лінія його погляду зміщена трохи вниз,він зрозумів про який погляд казав Скарамучча.Дійсно трохи моторошний.Невже через ту ситуацію,про яку казав Скар?
Повернувшись назад до Скара,він прошепотів:
-Що ж ти такого йому сказав тоді?
-Ну…Я кинув фразу про його божевільну мати.Але я вибачився,і мені дійсно шкода,що я це тоді сказав.Але при чому тут Сяо?В нас з ним ніяких конфліктів.
-Про мати дійсно було зайвим,але Ал не з тих хто довго ображається.Не знаю,дивно це все.-Казуха покачав головою і її після же опустив на плечо Скара,забувши про зайві очі в кімнаті.
Скара проти такої дії не був,він і уваги на це не звернув,продовжуючи думати про ці дивні погляди від друзів Казухи.Можливо він зробив щось погане,але сам не помітив?Але коли?Вони майже незнайомі з тими двома,ніколи разом особливо не тусовались.Невже є якісь більш страшні плітки про нього в колах їхніх спільних знайомих?
Коли обидва хлопця нарешті звернули увагу на абсолютну тишу в кімнаті,було занадто пізно.Всі в кімнаті,навіть Ал і Сяо,дивились на них шокованими поглядами.Десь з боку Венті і Аякса почувся клацання камери телефону.Звідти почувся шепіт про голубків.Теж Венті.
-Уууу,не знав,що ти гей,чувак.-почувся смішок Каї.
-Іди нахуй.-Скар вже зрозумів їх помилку,але штовхати Казуху зі свого плеча не став.Той теж не поспішав ворушитись і просто дивився на всіх незацікавленим поглядом.
-Що?Я просто втомився,хочу відпочити.Витріщаєтесь так,ніби привида побачили.
-Це гірше ніж привид,Казуха.-Альбедо вперше за вечір сказав їм щось.І здається вважав він так на повному серйозі.
-Добре.Тоді,думаю вам пора йти,раз так все погано.Тим більше вже час пізній.Мені завтра на роботу.-не дивлячись на очевидний натяк на те,що їм пора провалювати з їх квартири,він посміхався.Здавалось як завжди,але з явним незадоволенням словами Альбедо.Тому що він вже зрозумів що вони весь вечір обговорюють і чому так недружньо дивляться на його сусіда.Остання його фраза підтвердила його здогадки.
-Казуха?Чому ти такий дивний?Щось сталось?-Венті,хоч і не до кінця зрозумів ситуацію,явно почув в тоні Казухи неприємні нотки.Та і ті дивні розмови Сяо з Альбедо насторожували.Його друзі явно щось не поділили.-Сяо?Бедо?Може поясните?
-Не парься,Венті.Все добре.Казуха дійсно виглядає стомленим.Можливо,ми трохи засиділись.Кая,ходімо додому.-Альбедо все ще звучав не дуже дружньо,але вже не дивився тим холодним поглядом.
Хитнувши головою у знак згоди зі словами Бедо,Сяо підійшов до Венті і взяв його за руку,уводячи в коридор.Аякс,як і Кая,нічого не розуміли.Все таки вони були друзями більше Скара,ніж Казухи,а тому ну зовсім не могли зрозуміти причину незадоволеня до їх друга.Сьогодні той сидів тихіше трави,нижче води,уважно слухаючи Казуху,котрий теж говорив з ним більшість часу.І слова не сказав Алу і Сяо.Дивна ситуація.
Але вирішивши,що потрібно слухати бажання Казухи,вони пішли вслід за іншими.За ними пішли і Казуха зі Скарою.Випроводити гостів.Їх посиділки,на жаль,скінчились тяжкою атмосферою і мовчанням.Навіть завжди веселий Венті це відчув.А ще Венті зрозумів,що причиною цього,скоріш за все,є його хлопець і їх спільний друг.Він послав винуватий погляд Казусі і Скарі,ніби вибачаючись за свого хлопця,махнув їм на прощання і вийшов вслід за Сяо,котий тільки коротко хитнув головою на прощання,навіть не поглянувши на кращого друга.Альбедо був більш дружнім,навіть сказав пару слів на прощання.
-Ну до побачення,любі друзі.Вибачайте,що зіпсував вашу затишну атмосферу,все таки зібрати всіх було поганою ідеєю.-В посмішці Чайльда продивлялись нотки провини і суму через зіпсований настрій друга.На ці слова Скар лишень махнув рукою,показаючи,що ця ситуація його не заділа.
-Нічого-нічого,вони просто іноді на своїй хвилі,не завжди їх можна зрозуміти.Можливо зберемось якось ще,але без таких ситуацій.-Казуха привітливо посміхнувся і виставив всіх нарешті за двері.
-Ну нарешті,здихались.І що тільки на Бедо найшло?-Казуха нарешті видихнув,після того як обидва його друга,котрі так недовірливо ставились до Скари,в кінці кінців пішли.Піднявши на руки Карамельку,котрий терся об його ноги,він повернувся в вітальню.Дякуючи Аяксу,котрий незадвого до того,як вони пішли,прибрав весь посуд і навіть помив,вітальня не виглядала дуже брудною.Тому можна було просто плюхнутись на диван і подивтитись щось.-Ти спати підеш чи посидиш ще?
-Мм,можу посидіти ще.-Скара плюхнувся поряд з ним і прийнявся гладити кота.-Що дивитись хочеш?
-Не знаю,щось.Не сильно втомився?Може спати все таки?
-Ні.Давай тоді супермаму твою улюблену.Який випуск?
-Будь-який.
-Добре.
Скара підсів ще ближче до Казухи з котом,майже розвалюючись на його плечі.Це здивувало білявого,тому що раніше той смикався від дотиків і занадто близької присутності людей.Хоча останнім часом Казуха помітив,що Скара не проти його дотиків взагалі,а ці смикання скоріше рефлекторні,ніж свідомі.
Звернувши увагу на те,що відбувається на екрані,вони знов повернули їх квартиру у ту затишну атмосферу.Де немає ніяких холодних поглядів,ніяких не самих приємних слів,ніяких пляшок з алкоголем,ніяких гучних голосів.Тільки тихе буркотіння програми,кіт,котрий мурчав десь між Скарамуччею і Каедехарою,і самі сусіди.
Під середину програми,Скар мирно сопів десь в районі плеча білявого,а сам він теж був недалеко від того,щоб заснути.Можливо,завтра обидва будуть так само,як і завжди,бігати і в паніці поспішати по своїм справам,паралельно жаліючись на хворі спини від незручного місця і поз для сну.Але все це завтра.А сьогодні вони просто насолоджуються затишною атмосферою їх дому.

Від автора:В мене з’явився редактор,котрий попросив передати,що автор лох рукопжоп наробив помилок і більше їх не буде:)