7. Вишневий цвіт

Що ж, ось він, довгоочікуваний сьомий розділ:>

 

 

---

Що йому треба від Сіріуса?

 

Ремус сидів у вітальні Джеймса. Блек зі своїм колишнім вийшов п’ятнадцять хвилин тому. Вони залишились на ґанку, але їх не чутно. Ремус переживав за нього, мало чого той п’яний хлопчина може йому зробити, а ще й при такій агресії, з якоюсь він кричав на Поттера.

– Не переживай. Сіріус дасть собі ради – Золоторіг підійшов до нього ззаду та сів поряд – Прийнаймні зараз…

– А що сталось? Як вони розійшлися? – голос Ремуса звучав стривожено

Джеймс зітхнув та відкинувся на спинку дивану.

– Довга історія… В двох словах, це були вільні стосунки, про що він не знав… Кейн йому зраджував дуже довго. Це було шоком для нього… Але з часом він забув. Я не уявляю, що він відчуває і що Кейну від нього треба зараз… – Джеймс зняв окуляри в потер очі – але він справиться

Оце гівно… Сіріус не заслужив усього цього, фігові батьки, фіговий колишній, смерть брата… Він дуже сильна людина, якщо може після цього посміхатись… Ремус не зміг би пережити це усе. Напевно… Коли його вирвали з роздумів біля нього був не Поттер, а Еванс

– Рем, ти як? Виглядаєш не дуже…

– А? Нічого, нормально

– Переживаєш? Я, чесно кажучи теж нервуюсь за нього. Той хлопець не викликає довіри…- Лілі вдивлялася в лице Люпина

Муні промовчав

– Я чула що казав Джеймс. Сіріус не заслужив цього… Ніхто не заслуговує такого відношення до себе… – Лілі знервовано поглянула на Ремуса та зітхнула

Чесно кажучи, це починає нервувати. Вони усі носяться туди -сюди, заспокоюють його не знати від чого… Ніби Ремус мала дитина… Він може дати собі ради, не потрібно цієї біготні навколо, притягувати проблему за вуха…

Вхідні двері хлопнули. Всі хто був у вітальні поглянули на вхід до кімнати. Раптово туди влетів червоний Сіріус. По виразу його обличчя не можна зрозуміти якоїсь певної емоції. Біль? Гнів?

– Де Джеймс? – тихо мовив Блек

– На кухні – відізвалась Доркас

Гультяй поглянув на Рема. Що за погляд? Якийсь дивний… Це сум і… Страх?

Він рушив до кухні так і не сказавши жодного слова Ремусу. Жодного.

 

***

 

Сонце яскравим вечірнім промінням освічує галасливі вулички Лондона. Не обминуло це і кав’ярню, у якій працює Ремус. Він вже втретє відривається від книжки та пересуває стілець, щоб сонце не світило йому прямо в обличчя. Людей не було, що не дивно для вечора середи. Хто взагалі п’є каву ввечері?

Мері змилась ще пів години тому, залишивши його самого тут сидіти і нудитись. Добре, що у нього є робоча книга. Чому вона так називається? Бо він залишає її тут саме для таких випадків, як сьогодні.

Здавалось ніщо не могло б зіпсувати цей момент, але давайте не будемо переоцінювати везіння Люпина. На його телефон щойно прийшло повідомлення. Цікаво. Від Сіріуса.

 

Після дня народження Джеймса вони не розмовляли. Він не писав йому два тижні. Два бляха тижні, він навіть не з’являвся. Чи були у нього на це причини? Поттер мовчав. Скільки разів Рем не питав у Джеймса, що сталось з Блеком, він вічно не міг назвати якоїсь певної причини. З ним Сіріус бачився. Але за якихось магічних дово-обставин він уникав будь-якого контакту з Ремусом. Не відповідав на повідомлення, дзвінки, всяко ігнорував існування такої людини як Ремус Джон Люпин.

 

І це неабияк взбісило його. Вони тільки стали на крок ближче один до одного і Сіріус просто втік від нього. Зник з його життя. Але як би він ненавидів Блека, він не може не думати про нього. Він вже, дідько, закохався в нього… У його тупу посмішку.

 

Якщо ви думаєте, що Ремус просто забив на це, ви глибоко помиляєтесь. Він думав цілими днями. Зранку, як тільки розплющував очі. Вдень, коли він сидів на роботі. Ввечері, коли він приходив додому. Вночі, коли він не міг заснути. Він не міг зосередитись ні на чому, це гризло його зсередини. Це просто здавалось несправедливим… Він почав шукати причину саме у собі. Це здавалось логічним, адже чому він має винити у цьому Сіріуса та його тарганів у голові, якщо можна зробити повний самоаналіз своєї поведінки і себе в цілому? Блеку стало просто огидно спілкуватися з таким як він? Він побачив свого колишнього, співставив картинки і зрозумів наскільки впали його стандарти? Що? Що бляха мого такого статись, щоб навіть не писати? Але він зробив це зараз. Через два тижні. Як же ж йому тільки вистачило сміливості і нахабності на це…

 

18:36 Привіт. Нам треба поговорити, сьогодні. Коли ти зможеш?

 

Поговорити йому треба. Через два тижні. Це все виглядає як якийсь невдалий, тупий жарт…

18:42 Перепрошую, а ви хто? Ми знайомі?

18:43 Рем, я знаю, що облажався… Виправдовуватись я не збираюсь, але надіюсь, що ти зрозумієш.

Як гарно, з крапочкою у кінці…

18:46 19:15 біля кав’ярні підійде?

18:47 Цілком. Дякую.

Дуже різні емоції. Надто яскраво виражена злість. Та все ж присутнє тепле почуття кохання. Так би й задушив його голими руками.

*

 

Ремус не знав чого очікувати від Сіріуса. Та й що дасть ця зустріч? Вони ще більше посваряться? Все встане на свої місця? Його переповнювало почуття збудження, нервів. Він вже майже був готовий відмінити зустріч в останню мить, але це було б ну дуже не красиво.

Та й Ремус сам хотів з ним поговорити. Дізнається, що ж, дідько, трапилося.

Як тільки він замкнув двері кав’ярні його одразу окликнули

– Ремус – голос Блека на диво невпевнений та якийсь люб’язний. Не таким Муні його уявляв. Зовсім не таким.

Він повернув голову та поглянув на Гультяя. Зовсім не змінився. Знову ці чорні джинси, шкірянка, та вже без посмішки.

– Сіріус.

На фоні з якогось кафе грала музика

“And i will gladly break it. A will gladly break my heart for you”

Блек підійшов до Ремуса і обійняв його.

“It’s so sweet knowing that you love me. Though we don’t need to say it to each other”

– Боже, вибач мене, Муні… Вибач, будь ласка..

” Sweet knowing that i love you and running my fingers through your hear.

It’s so sweet…”

Прикольна картинка, двоє хлопців стоять по-серед тротуару квітневого вечора на фоні романтичної музики. Було б мило, якщо б не так сумно.

– Вибачити за що? – Ремус поглянув на Сіріуса, той нехотячи відірвався від обіймів

– Ходімо – Сіріус взяв його за руку та повів кудись – по дорозі поговоримо.

– Куди ми йдемо? – Чому цей Сіріус так любить його вічно кудись вести?

– Побачиш

– І скільки туди йти? – поцікавився він

– Не знаю, якщо бігти, то хвилин 25 – засміявся Блек

Як же Муні скучив за його сміхом…

– Так от… Вибач за те, що ігнорував тебе, не відповідав… Ми на балконі і Кейн, і та розмова, і ми, я просто…

– Стоп, стоп, почекай… Не так швидко… Може поговоримо вже там?

– Ні, треба говорити поки йдемо

– В сенсі? Чому це? – Ремус насупив брови. Що ще цей придурок вигадає?

– Коли йдеш, менша нагрузка на мозок, частина напруження йде в ноги і краще підбирати слова – Він говорить це так, ніби це якісь елементарні речі, але це бляха фігня якась.

– А… Добре, продовжуй…

Сіріус зробив глибокий вдих та видих

– Я не можу пояснити, чому я так зробив, бо я сам не знаю… Я просто не бачив іншого виходу з цієї ситуації… Я ніби.. боявся повторити те, що було з Кейном..? Ти перша людина з якою я був настільки близько, крім Золоторога. За цей час я зрозумів, ти дорогий мені, Муні. Ти мій найкращий друг. Тільки не кажи Джеймсу – Прошепотів він останню репліку та засміявся

Воу. Приємно. Але з другом, ти палку перегнув, Гультяйчику. Не дуже класно чути від людини, яку ти кохаєш, що ти “найкращий друг”…

– Ее.. Навіть не знаю що сказати.. Ти теж дорогий мені, Сіріусе… – Ремус з усіх сил постарався вкласти це речення іншого сенсу, аніж Блек. Той тільки посміхнувся у відповідь

– То… У нас все добре?

– Так. Так, все добре

Гультяй, ось, як той чеширський кіт либу давить, задоволений такий. Та він і сам був радий, що це було не щось типу “я не хочу з тобою спілкуватись, ти якийсь фрік”…

*

Решту дороги вони вели легкий, невимушений діалог. Все добре, що добре закінчується. Але тут Люпин розуміє, що вони йдуть вже дуже довго

– Ее… Сіріус, дозволь поцікавитись, а куди ми йдемо?

– Вже майже прийшли

Вже сутеніло і через хвилин десять буде глуха ніч. В цій частині міста Ремус був вперше. Це Баттерсі? Вони йшли вже близько години, як Сіріус завів їх у якийсь парк

– Шилінгтон? Вперше чую… – Ремус підійшов до таблички біля входу

Сіріус засміявся

– Я тут вчився поряд… Гоґвортс. Збоку є футбольне поле, ми проводили матчі між факультетами. Джеймс був капітаном команди Грифіндора

– Це що, приватна школа?

– Ага. Віддав би все, щоб вчитись у звичайній…

– Віддав би все, щоб вчитись у приватній

Сіріус глузливо глянув на Муні

– Ти дивний…

– Ти тим більше!

Вони підходили до лавки під деревами вишні. Вони тільки-но розцвіли, це так красиво!

– Наша лавка. Ми її підписали навіть – Сіріус показав на ліву сторону спинки лави

В куточку виднівся білий підпис красивим почерком “Золоторога, Гультяя та Червохвоста”

– Почерк красивий

– Я писав – Сіріус гордо випнув груди, вийшло дуже кумедно, що викликало сміх з обох сторін

– Коректор ми зичили, але не повернули, нам не слабо тоді влетіло…

Вони присіли на лавку. Звідси був гарний краєвид на фонтанчик в центрі площі посеред зеленіючих дерев. Слабо світили ліхтарі приглушеним теплим світлом. Було волого, пахло росою і цвітом вишневого дерева. І поряд Сіріус. Хотілось залишитись там назавжди, в цьому парку на цій лавці з Блеком. Руки були холодні, він вже не чув кінчиків пальців. Але він відчував полегшення, бо вся ця ситуація з Гультяєм вирішилась. Раптом Рем відчув вагу на своєму плечі. Сіріус притулився до нього, Господи помилуй… Він робив так з Джеймсом, але з Ремусом ні разу. Головне, не впадати в паніку. Він м’яко нахилив і свою голову. Волосся Сіріуса пахло так гарно, якимось дорогим чоловічим одеколоном.

Прохолодний вітерець поскидав з дерева пелюстки цвіту. Декілька впало Сіріусу на волосся. Це так мило виглядало, пелюсточки ніби перлинки виблискували на довгому хвилястому волоссі. Цей прекрасний момент зіпсував телефонний дзвінок. Блек дістав з кишені джинсів смартфон

-Це Джеймс. – звернувся він до Люпина

– Так?

– Сіріус, ти не уявляєш що сталось! Ми з Лілі зустрічаємось!!! – Поттер був настільки радісний, здавалося він навіть стрибав від щастя

– Ого, круто. Коли? – Гультяй вирішив поглузувати з Джеймса… Як малі діти…

– Боже, заткнись… Я до тебе з щирим серцем, а ти …

Сіріус засміявся та мовив далі

– О, Поттер, ти закоханий придурок

– Не більший ніж ти… “о мій ми…

Сіріус постарався якнайшвидше перебити Джеймса

– Дорееечі, я тут з РЕМУСОМ, на ГУЧНОМУ, привітайся з Ремом, Джеймс!

Ніфіга собі. Ремус радий за Еванс і Поттера, але, бляха, що означає оце його “не більше ніж ти”?

– О… Е…. Привіт, Ремус!

– І тобі привіт, любовничок

– Ви помирились? Я два тижні довбав цього придурка, щоб він нарешті написав тобі. Дійшло нарешті, Сіріусе?

– Дійшло, дійшло… А тепер, вибачай, звичайно, але ми тут трішки зайняті

– І чим же ж так…

Сіріус завершив виклик

– Не пройшло і пів року, а вони нарешті почали зустрічатися

– Ти винен мені пляшку хорошого віскі

Сіріус повернувся з незрозумілим виразом обличчя. Аж раптом до нього дійшло. Він хитро посміхнувся

– Хах… По рукам, Люпин…

 

---

Цікавий факт, завжди слухаю Cigarettes after sex, коли пишу цей фік

Пісня  Sweet – Cigarettes after sex