….

Знайомство з персонажами і передісторія

Джісон був молоди хлопцем, йому було 19 років, він навчався в університеті, де йому не дуже подобалося, але він не був певний, чого саме він хотів від життя, тому був не дуже проти. Хлопець любив писати вірші, що в нього досить непогано виходило, проте він майже нікому не розказував про таке своє захоплення. Також Джісон досить непогано малював, про що знало багато людей, бо якось важко приховувати малюнки, які були буквально всюди: в кожному зошиті на полях, на купі листів, які постійно випадали з його рюкзака, через природню незграбність хлопця, що посилювалася, коли той нервував, ну і купа блокнотів і скетч буків теж були явним показником його захоплення. Попри свою нервовість і незграбність, Джісон мав багато друзів, хоч знайомства, зазвичай, давались йому досить складно. Багато хто міг подумати, що він інтроверт, проте це неправда, бо хлопець любив компанії, бути оточеним людьми, постійно з кимось спілкуватися, хоча також він любив і просто посидіти вдома, почитати книжку, або подивитися якийсь фільм. Він був занадто неуважним до життя, і подій, які в ньому трапляються.

Мінхо було 21, і він навчався в педагогічному вузі, бо він любив дітей, і хотів з ними працювати. Хлопець був впевнений, що не стане тим самим вчителем,  який кричить на дітей, знецінює їх проблеми та інше. Він займався танцями, ще зі школи, це було його заспокійливим, це просто те, що йому подобається, і що не хотілося б залишати. Лі мав дуже погану пам’ять на обличчя та імена.

Перша зустріч

Книгарня

Лі не був любителем книг, і читання в цілому, він міг прочитати щось невелике від нудьги, але це не було чимось, що сильно йому подобалось, на відміну від Джісона. Хан любив читати, він читав багато і все абсолютно різне: від манг і коміксів про супергероїв, до історичних і психологічних книг, також йому дуже подобалося фентезі і фантастика.

Джісон був у книгарні частим гостем, він заходив сюди мало не щотижня, іноді просто приглядався для наступних покупок, а вже через декілька днів приходив по обрані книжки. Раз в кілька місяців він купував по, більш як п’ять, книжок за раз, тому продавці завжди були раді зробити йому непогану знижку. Це був саме такий день, хлопець мав плани купити сьогодні 6-7 книжок.

Мінхо прийшов у книгарню, щоб купити подарунок на день народження для небоги, яка обожнювала читати казки, і міфи різних народів (її улюбленим міфом був про те, як у Тора викрали молот, їй ця історія здавалась дуже смішною). Він довго обирав, щоб бути впевненим, що написане буде цікавим для дівчинки, і що в неї точно немає такої книжки, це було складно, бо вона мала забагато книжок, як для дитини її віку. Мінхо хотів зробити свою принцесу щасливою, і нарешті обравши кілька збірок казок в гарній обкладинці, та цікавим змістом, він вирушив до каси, але з-за стелажа стрімко, не дивлячись на дорогу, вийшов хлопець, з цілою горою книжок в руках. Вони зіткнулися, і від удару абсолютно всі книжки, що хлопець тримав кілька секунд тому, опинилися на підлозі.

– Вибачте, я трохи відволікся, – ніяково промовив хлопець, і ,присівши, почав збирати свої книги.

– З ким не буває, – знизав плечима Мінхо, і допоміг підійняти решту книг.

– Дякую, – сказав хлопець, і пропустив Мінхо до каси, коли вони до неї дістались, щоб той міг першим зробити покупку.

Жоден з них навіть не намагався запам’ятати людину, яку бачать, ймовірно, вперше і востаннє.

Друга зустріч

Магазин

Соні збирався в гості до свого найкращого друга – Хьонджіна. Він збирався зайти в магазин, і купити чогось смачненького, типу тортика. Хлопець швидко знайшов потрібний відділ в магазині, і почав роздивлятися різноманітний товар, допоки не наткнувся на вафлі, які обожнює Хьонджін. Він не думав навіть секунди – одразу попрямував до них, але була проблема, Джісон був досить невисоким, і не міг дістати ці вафлі, що лежали на найвищій полиці.

Мінхо прийшов по продукти, які зазвичай купує Чан, оскільки вони живуть разом, але сьогодні він затримувався на роботі, і не міг заїхати в магазин, а їсти щось потрібно. Саме тому Лі вже хвилин двадцять блукав магазином, шукаючи все, що Кріс написав йому, і назвав це «списком продуктів».

Проходячи повз один з відділів, Хо помітив хлопця, який вперто намагався дотягнутися до найвищої полиці, хоча йому не вистачало добрячих десять сантиметрів. Тому Мінхо, роззирнувшись навколо, і помітивши, що хлопцю нікому допомогти, вирішив допоїти йому сам. Він підійшов до хлопця ззаду, і потягнувся до вафель над його головою і протягнув їх хлопцю.

– Це не ті, – повідомив той, дивлячись на вафлі в руці Лі.

– А які? – Мінхо повернув на місце пачку, і торкнувся іншої, – ці?

– Лівіше, – Мін посунув руку у вказаний бік, і зупинився, коли почув, – це вони.

Він віддав ці вафлі хлопцю, і попрямував до наступного відділу, коли почув «Дякую», на що, навіть не сповільнивши крок відповів «Без проблем», та пішов далі.

Третя зустріч

Кафе

Мінхо обожнював міцну каву перед універом, і не тільки, бо мав погану звичку не висипатися. Він завжди хотів спати, мав темні кола під очима, ніби там приземлилися прибульці, як мінімум, так казав Чан. Кава – єдине, що хоч трохи допомагало, тому він пив її постійно: коли йшов кудись, в універі, вдома – завжди.

Джісон постійно мав в руці паперовий стаканчик з чимось дуже солодким, неміцною кавою, какао або гарячим шоколадом. Хьонджін жартував, що у нього зуби злипаються від одного вигляду напоїв, які Соні просто обожнював.

Хан прямував додому з університету, і по дорозі, як зазвичай, зайшов по гарячий шоколад. Хо чекав свою каву, яку збирався випити по дорозі на заняття з танців, і отримавши її він розвернувся, і зіткнувся з хлопцем, він стояв досить близько, і вся кава опинилася на светрі Джісона.

– Чорт, я не хотів, – почав вибачатися Лі.

– Та нічого, я сам винен, – Соні подивився на пляму на своєму светрі, – мабуть, відкладу шоколад на потім, – а після тихіше додав, – це знак, Хьондж був правий, скоро щось злипнеться.

На цьому вони знову розійшлись, так в не познайомившись.

Четверта зустріч

Тренування з танців

Коли Хьонджін зателефонував під час пари, Джісон підняв слухавку майже одразу, йому було цікаво, чим він заслужив таку честь? Хван дуже рідко телефонував.

– Джині?

– Соні, дуже треба твоя допомога, я знаю, що в тебе остання пара.

– Припустимо… – Джісону вже було страшно.

– В мене перенесли заняття з танців на сьогодні, я не встигну додому по форму, рятуй, Соні, – мало не благав Хьонджін.

– Фух, я вже думав ти помираєш, або когось вбив, і потрібно заховати тіло, – Хан майже не жартував, – гаразд, я привезу тобі форму.

– Іще дещо, я не встигну до початку тренування, можеш привезти її до студії.

– На який час?

– Як зазвичай, дякую, Соні, обожнюю тебе, я буду дивитися з тобою все, що обереш, і не буду жалітися, – щасливо протараторив Хван, і поклав слухавку до того, як почув відповідь.

Після закінчення останньої пари, Джісон поїхав до Хьонджіна, він знав, що ключі від квартири завжди можна знайти у сусідів, тому єдиною проблемою було знайти всю форму, і нічого не забути. Через це він трохи затримався в квартирі друга. Але в нього досі було вдосталь часу, щоб зайти по каву собі і Хвану.

Хан дістався студії, і зайшов всередину, він знав тут багатьох, мабуть, майже всіх. Хтось уже тренувався, хтось перевдягався, а Хьонджіна ще не було, що не дивно, оскільки від вузу до студії йому потрібно було їхати на інший кінець міста. Проте Джісон не нудьгував тут, йому подобалось дивитись як люди танцюють, і цього разу він теж просто розглядав людей, як вони рухаються. Джині колись намагався навчити його одному танцю, і сказав, що виходить непогано, але Джісон не дуже повірив, хоча йому варто було.

– На мене б так захоплено дивився, коли я танцюю, – несподівано ззаду почувся награно ображений голос Хьонджіна.

– А я й дивлюся на тебе так, ти просто не бачиш, бо дуже зайнятий своїми танцями, – Джісон посміявся, і віддав другові його речі і каву, – я впевнений, що и помреш без неї. Які плани після? Я можу почекати тебе, і підемо поїмо разом.

– Якщо ти хочеш повитріщатися на те, як я танцюю – так і скажи.

– Не збираюсь тішити твою самозакоханість,але я справді не проти подивитись як ти танцюєш, – Соні не збирався це приховувати.

Після завершення заняття  Хьонджін підійшов до Джісона.

– Ти і справді на мене так дивишся, і ще на декого, – він подивився на Мінхо.

– Він здається мені знайомим, – задумався Хан, – не можу згадати.

– Мін, – гукнув Хьонджін, – ходи сюди! Знайомся, це Джісон, Соні, це Мінхо, тепер ви знайомі.

– Приємно познайомитися, – протягнув руку Мінхо.

– Навзаєм, – Джісон потис протягнуту руку.

Хлопці стояли не відводячи погляду один від одного, і досі трималися за руки.

– Чому ви так дивитеся? Ви ще поцілуйтеся тут! – Хьонджін засміявся

– Я не цілуюсь до першого побачення, – погляд Хана тепер був направлений на Джині.

– Ну це не так складно вирішити, – посміхнувся Лі, – пішли зі мною на побачення!

– Чому б і ні, – вирішив підіграти Соні, побачивши реакцію друга на слова Мінхо, – пішли!