Стрибок

Хоч пункт їхнього призначення був аж за містом, їхали вони на диво недовго. Була десь третя ранку і чим далі вони від’їжджали від центру, тим рідше траплялося побачити когось мандруючого нічними вулицями. Джісон провалився у дрімоту, а Мінхо вже встиг подумати про те, щоб не будити хлопця. Однак лиш варто було автівці загальмувати, як Джісон бадьоро вистрибнув на свіже повітря.

– Ого, – вражено протягнув він, сонно кліпаючи очима. Перед ним на відкритому просторі розкинулася хитромудрим серпантином асфальтована гоночна траса. Вночі її завите широкими кільцями зміїне тіло було підсвічено високими прожекторами. Неподалік, у темряві, за кількаметровою захисною металевою сіткою важко нависла безлюдна трибуна.

– Очманіти, – видав Джісон, коли Мінхо заблокував авто та підійшов ближче, захопивши шоломи. Увагу привернула яскрава жвава група молодих людей. Їх було досить багато, всі вони весело гомоніли поруч зі стартом треку. Серед натовпу було видно різномасні кольорові мотоцикли, а хтось вже виписував кола на асфальтовому покритті, здіймаючи хмари куряви задніми колесами.

– Тобі нормально серед такої кількості незнайомців? – поцікавився безсмертний з ненав’язливою турботою. – Можемо від’їхати на дальню ділянку.

– Ні, думаю, все в порядку, – Джісон вдячно кивнув. – А тут всі професійні спортсмени?

– Звісно ні, більшість любителі, інколи зовсім новачків притягують. Ходімо.

Вони попрямували до компанії. Помітивши Мінхо, ті привітно гукали йому та підморгували Джісону, що спочатку ледь помітно знітився. Втім, хлопець майже одразу відчув щось знайоме у живій атмосфері юрби: все ж таки між байкерами і колишніми рокерами інколи можна знайти дещо спільне. Мінхо не без задоволення звернув увагу, як вільно розправились плечі напівкровки.

– О-о-о, кого я бачу! – високий смаглявий хлопець із бузковим волоссям та сліпучою посмішкою широко розпростер руки та рушив назустріч від пильно-рожевого байку. – Це ж сам котяра Лі Мінхо вшанував нас сьогодні своїм візитом!

– Йди до біса, Каю, – безсмертний посміхався, стискаючи давнього друга, закутого у повну захисну екіпіровку чудового лілового кольору, у міцних обіймах.

– Я теж радий тебе бачити, пупсику. А кого це ти привів? – Кай заввиграшки підморгнув Джісонові.

– Це мій… – Мінхо на секунду розгубився.

– Друг, – облегшив йому задачу Хан, привітно і відкрито посміхаючись Каю. Брови Мінхо злетіли під рудуватий чуб, але коментувати він не став.

– Я Кай, друже Мінхо, – хлопець з легким нажимом виділив останню фразу. Здається, він відчув секундну ніяковість між ними, простягнувши широку долоню Хану. Все оточення безсмертного таке проникливе?

– Джісон, – відповів хлопець, коротко потискаючи його руку.

– Хлопці, катіть сюди! – гукнув Кай до юрби. Схоже, він був тут лідером.

З натовпу викотили ще один байк і залишили біля Мінхо. Машина була повністю чорна, а на матовому паливному бакові розтеклись глянцеві абстрактні червоні та білі клякси. Світла посмішка торкнулась вуст безсмертного, коли долоні звично лягли на кермо. Схоже, залишивши спорт, хлопець все одно сумував за тими емоціями, які можна було отримати лише від відчуття швидкості на двох колесах.

Кай кинув Мінхо пару чорних захисних рукавичок, про які сам безсмертний, вочевидь, не потурбувався заздалегідь. Він зловив їх на льоту, хмикнувши і кивнувши на знак вдячності.

– Давай з нами кружечок розігрієшся, потім покатаєш свою принцесу, – Кай лукаво посміхнувся, стрільнувши поглядом у безсмертного, який вже обурено відкрив рота, але Джісон його випередив.

– Побудеш нашим лакеєм? Аколади ти поки не вартий, – хижо вишкірився Хан.

– А у принцеси гострі зубки, – хихотнув байкер, явно задоволений обміном люб’язностями.

– Взагалі, ми хотіли прокатитись вдвох, – Мінхо знову незадоволено скривився.

– Я буду тільки радий подивитися на тебе за кермом, – Хан посміхнувся самими кутками губ, заглядаючи хлопцеві в очі. Від нього не приховався той трепіт безсмертного, коли він побачив свій байк, тож вирішив не віднімати у нього можливість відчути швидкість без тягара у вигляді себе. Мінхо мовчки кивнув і начепив шолом, затягуючи пасок на шиї. Другий шолом він залишив Джісонові.

Кай, Мінхо та ще з десяток хлопців разом з дівчатами підтягнулися до лінії старту й вже влаштувалися в сідлах, заводячи двигуни. Натовп хутко розповзся по сторонах від траси: залишитися позаду означало надихатися пилу та паленої об асфальт гуми. Джісон стояв у перших рядах; долоні, що стискали шолом, трохи спітніли. Перед учасниками вийшов хлопець з імпровізованим прапором із труби та пов’язаної на неї чорно-білої смугастої сорочки. Ханові це здалося кумедним. Стартер замахнувся прапором, заведені мотори зревіли у відповідь, натовп теж зашумів дужче. Хлопець перед учасниками коротко оглянув кожного й шоломи згідно кивнули. Ще секунда – і прапор гігантським метеликом швидко спикирував до землі. Мотоцикли з блискавичною швидкістю зірвалися з місця, бадьоро ревучи двигунами.

– Кай кращий! – хтось крикнув позаду.

– Тільки не тоді, коли тут цей кошак, – пролунало у відповідь десь збоку. Джісон так і не зрозумів, було це сказано зі зневагою чи навпаки.

Натовп з кожною секундою запалявся все більше. Хтось залихватськи свистів, інші вигукували безглузді кричалки. На трасі мотоцикли з їхніми вершниками перетворилися на розмиті кольорові плями. Джісон закусив губу, напружено слідкуючи за ними очима. Ось світло-рожева пляма вирвалася вперед, спритно обійшла зелену й жовтогарячу. Ще секунда – і Кай помітно вирвався вперед серед інших учасників. Джісон подумав, що у нього з цим шибайголовою точно є дещо спільне: навіть не треба було бачити обличчя байкера, щоб зрозуміти, що той насолоджується кожною миттю улюбленої справи. Попри значну відстань було помітно, як чиркнуло рожеве коліно покриття треку, на що натовп відреагував новим шквалом свисту й вереску.

– Показушник, – хихотнув хтось зовсім поруч.

Раптово стрімка чорна тінь виринула серед інших мотоциклів та вирівнялась із рожевою плямою. Кілька довгих секунд вони рухались паралельно один одному на відстані витягнутої руки. Аж враз Мінхо обійшов його, плавно й гнучко, ніби глузуючи, і продовжував збільшувати відстань між ними. Юрба галасувала, хвилювалася захоплено. Джісон підхопив їхній настрій, блискучим поглядом слідкуючи за трасою. Кай вдарив по газах, різким поштовхом кинувшись вперед. Було очевидно – його спроби марні. Мінхо й надалі мчав десь попереду чорною плямою на сірій стрічці, залишивши інших учасників далеко за собою. Джісон затамував подих, коли хлопець небезпечно близько нахилився до траси на черговому повороті: без захисного екіпірування найменший доторк коліном асфальту на такій швидкості точно матиме неприємні наслідки. Однак навіть тривога за хлопця не змогла змазати собою того чистого захвату й радості, що вселило у нього спостерігання за гонками на власні очі, а не з екрану. Безсмертний вийшов на фінішну пряму, і, збавивши швидкість, піднявся в сідлі, перемістивши на нього одне з колін. Хан зрозумів, що це для збереження рівноваги, затамувавши подих слідкуючи за хлопцем з відкритим ротом. У цю ж мить Мінхо плавно відштовхнувся, ніби байк нічого не важив, та піднявся на заднє колесо. Переднє ж дивилося прямісінько в усипане миготливими зірками обсидіанове небо. Здавалося, що хлопець от-от перекинеться назад, однак він невимушено й легко завів руку назад, ковзаючи рукавичкою по покриттю траси. Натовп несамовито заревів. Задня рама байку чиркнула по асфальту, висікаючи сніп жовтих іскор, ніби переможній салют, і Лі пружно опустився на обидва колеса. Коли він нарешті загальмував, Джісону заклало вуха від вереску навколо ще до того, як він сам приєднався до нього.

Мінхо спустився з сідла та попрямував прямісінько до Хана, сходячи з траси й штовхаючи байк поруч із собою. Зупинившись і поставивши транспорт на бокову підніжку, він зняв шолом, а напівкровка вже вкотре за сьогодні безсоромно замилувався хлопцем. Безсмертний дихав трохи збито, важко, руде волосся втратило укладку та місцями прилипло до спітнілого чола. Його палаючий блискучий погляд ніби гачком чіпляв за якісь тонкі струни й ті відгукувались низькою солодкою вібрацією. Розпечений азартом та швидкістю, зараз Мінхо був повною протилежністю того зібраного й спокійного хлопця, до якого Джісон вже звик. Від цього видовища щось всередині перевернулося, розкололося, як крихка шкаралупа, та розлилося гарячою смолою. У Хана пересохло у роті.

– Ну, як я сьогодні? – хрипко спитав Мінхо. Хтось одразу простягнув йому пляшку води, до якої той жадібно припав.

Відповісти Джісонові не дала компанія, що накинулася на Лі з привітаннями, обіймами, дружніми хлопками по спині, ніби він тільки-но щонайменше виграв регіональні змагання, а не дружній поєдинок.

– Дивлюся, ти форми не втратив, випендрежнику! – у натовп нарешті вклинився Кай. Його щасливе обличчя розчервонілося, а посмішка, здається, стала ще більш сліпучою попри його очевидний провал.

– На відміну від тебе, – криво усміхнувся Мінхо. – А тепер відчепіться, у мене тут окрім вас ще є справи.

– Як ми могли забути про вашу принцесу. Пані, прошу, – Кай жартівливо вклонився, даючи хлопцям дорогу. Джісон заливисто захихотів, закинувши голову назад, коли Мінхо, вже вкотре незадоволено скривившись, потягнув його за собою.

– Він прикольний, мені подобається.

– Колись я натовчу йому писок за його дурний язик, – пробурмотів безсмертний.

– Боже, Мінхо, це було дивовижно! – схопився Джісон, поки вони йшли по треку подалі від натовпу. – Ти виглядав просто неперевершено! Ніби це твоя стихія, – додав Хан; його очі досі блищали від захвату, а Мінхо розвеселила його активна жестикуляція. – А як ти на колесо встав! Це дуже складно?

– Зараз вже ні. Як би нудно не було, але це все тільки питання практики. Колись я навіть на поворотах валився, не те щоб фінти якісь витворяти. На самому початку все ніяк не міг приборкати цю норовливу машину.

– Ні за що б не здогадався, – щиро відповів Джісон.

– Спробуєш сам сісти за кермо? – поцікавився Лі.

– Навряд чи я зараз здатен зладнати з байком після сьогоднішнього, – тихенько відповів Джісон.

– Тобі знову тривожно? Якщо тобі зараз краще опинитися вдома, я можу тебе відвезти.

– Ні-ні! – запротестував Хан. – Я… ох, це, можливо, прозвучить трохи дивно, але, – він коротко вдихнув, щоб випалити, не дивлячись хлопцеві в очі, – я б хотів покататися разом з тобою.

– І зовсім це не дивно, – Мінхо підбадьорливо підморгнув зовсім як Кай.

Коли вони відійшли вже досить далеко, щоб не відволікатись на гомін компанії, безсмертний попросив Хана вдягнути шолом, який той досі крутив у руках. Він уважно слідкував, як Джісон обережно розтягнув регулювальне кільце всередині, щоб натягнути захист на голову.

– Давай допоможу, – Мінхо залишив байк на підніжці, щоб підійти ближче й відрегулювати хлопцеві пасок під шоломом. – Дивись, якщо відкрити рота, має трішки тиснути на лоб. Нормально? Сидить щільно? Чи затягнути ще?

– Все в порядку, д-дякую, – Джісон заїкнувся, знову відчуваючи тепло чужого тіла занадто близько від себе, поки Мінхо, трохи нахилившись, перевіряв як сидить шолом.

– Сядеш тут, триматимешся за мене. Дивись, по боках можна поставити ноги, – закінчивши та опустивши йому опустивши візор, Мінхо повернувся до байку, Хан не відставав. – Я не розганятимусь занадто сильно, але все одно скажи, якщо стане погано чи ще щось, добре?

– Звісно, – вже ледь чутно відповів Джісон, радий, що Мінхо зараз не бачить його червоне обличчя. Розуміння, що вони зараз опиняться на сідлі мотоциклу, поштовхом адреналіну збило Ханові сердечний ритм.

Лі зайняв своє місце за кермом, знову натягаючи свій шолом, а Джісон – позаду нього. Коли Хан несміливо торкнувся чужої талії, Мінхо якось просто й по-свійськи взяв його долоні у свої та сам притягнув ближче до себе. Грудьми Хан відчував його міцну спину і тихенько помирав всередині.

– Тримайся міцніше. Ми обидва не у повному екіпіруванні, а асфальт не те щоб надто дружній з байкерами, – долунав приглушений шоломом голос Мінхо. – Готовий?

– Так.

Дивовижно, скільки емоцій Лі викликав у Джісона. Одна його присутність дарувала тихий спокій, схожий на затишний літній вечір край ріки далеко за містом. Ніби не він приніс у його життя інформацію, що перевернула все з ніг на голову, не він просив про щось невідоме, незрозуміле й що точно не принесе задоволення жодному з них. Але водночас поруч з Мінхо закручувався бурхливий пекучий вир у сонячному сплетінні Джісона від мінімальної близькості.

Хан заплющив очі й глибоко вдихнув, а вже через секунду вітер поцупив видих з-під його носа, коли вони зрушили з місця. Мінхо плавно нарощував швидкість, трохи нахилившись вперед, Джісон подався за ним. Мотор задоволено бурчав; вітер, як і попереджав безсмертний, гостро кусав відкриті ділянки шкіри. Джісон визирнув з-за плеча Мінхо та помітив як далеко на горизонті спалахує заграва сходу сонця.

– Давай швидше! – Ханові довелося перекрикувати шум мотора, але Мінхо не треба було просити двічі.

Вони неслися трасою, як гостра чорна стріла. Мінхо обачливо скидував швидкість перед особливо крутими поворотами, не наражаючи їх на небезпеку зайвий раз. Вітер забирався під шкірянку, лоскотав шию, щипав долоні.

Відчуття свободи накрило раптово, вибухнувши всередині й немов би зірвало собою останні запобіжники. Захоплене збудження поколювало у кінчиках пальців і змушувало серце радісно тріпотіти.

– Це!.. Боже, це вау! – не стримався Джісон.

Він дозволив собі ризикнути широко розкинути руки по сторонах, запрокинувши голову, та крик захвату вирвався у нього з грудей. Це відчувалось ніби вільне падіння, стрибок з парашутом з кручі у прірву, спуск з вершини в ногу з киплячою сніговою лавиною. Джісон вчасно встигнув схопитись за талію Мінхо, ледь не втративши рівновагу. Чужа рука у рукавичці лягла на його долоню й міцно стиснула, знову притягуючи до себе.

Джісон і сам присунувся ближче, обіймаючи безсмертного. Емоції зашкалювали, погрожуючи вийти з берегів. Стомлений місяцями рутини дім – робота – бар – дім, Хан відчував як оживає після довгого сну. Мінхо приніс за собою не тільки тривожну інформацію у життя Джісона, він же ж встиг подарувати цілий океан емоцій різного характеру й відтінку. Хан вже знав, що не відмовиться від своєї обіцянки допомогти безсмертному. Чи пошкодує він про цей вибір? Дуже ймовірно. Чи вчинив би він інакше? Ніколи.

Лі збавив швидкість, поки вони остаточно не зупинилися. Джісон, що не міг більше сидіти на місці, жваво зістрибнув з байку. Мінхо посміхався, глядячи на червоне усміхнене обличчя хлопця, що виринуло з-під шолому, і теж зняв захист.

– Сподобалось? – спитав він, залишившись у сідлі та спостерігаючи за дрібненько плигаючим навколо Джісоном. Такий пустотливий, простий та відкритий.

– Ти ще питаєш! Це просто вибух! – у пориві почуттів хлопець схопився за голову, широко розкривши очі.

На його голові панував справжній безлад без жодного натяку на нещодавню укладку волосся. Мінхо він подобався будь-яким.

– Боже, я тепер розумію навколо чого стільки шуму! – Хан все тріщав без упину, поки Мінхо задумливо посміхався.

Лі навіть не думав його перебивати. Він милувався Джісоном, виринувши з реальності, та навіть не помітив, як той вже кілька разів погукав його по імені.

– Вибач, що? – безсмертний кілька разів кліпнув очима.

– Мінхо, можу я… – Джісон закусив кінчик язика, вагаючись.

– Хочеш прокатитися сам?

– Ні, я… – Хан раптово перейшов на щепіт, зазираючи прямо в очі Мінхо. – Можу я тебе поцілувати?

Безсмертне серце пропустило удар і в ту ж мить його володар відповів тихим “так”. Хан подався вперед, легенько торкаючись м’яких губ своїми вустами. На якусь мить Мінхо завмер, точно обеззброєний цією ніжністю Джісона. Він обережно, ніби не вірячи, піддався, примружуючи очі й ласкаво цілуючи у відповідь. Хан трохи осмілів та лагідно обхопив однією долонею обличчя Мінхо. Безсмертний опустив руку на талію хлопця і м’яко притягнув ближче до себе, чим викликав задоволену напівпосмішку у поцілунок. Вони цілувалися до щему у грудях ніжно, повільно, ніби боялися відлякнути один одного. Хлопці розділяли один подих на двох, коли перші жовтогарячі промені визирнули з-за обрію, невагомо торкаючись їхніх облич теплим прозорим мусліном. Джісон першим акуратно розірвав поцілунок.

– Здається, твоя магія вже почала на мене діяти.

І припав знову до жаданих губ. Він не знав, про що думав Мінхо, але відчувати його поруч, зціловувати кожен подих з його губ здавалося до болю правильним.

Якби хтось спитав Джісона, чому він зробив цей вибір, він би не знайшов путньої відповіді. Дивне відчуття тепла поруч з Мінхо?

Було ще дещо. Біль, чужий біль: пекучий, довгий, важкий та нестерпний. І раптове ірраціональне бажання розділити його стало Ханові першим поштовхом. Можливо, це дійсно був перший прояв зв’язку, але чи хвилювало це його?

Джісон востаннє подався ще ближче до Мінхо, стерши залишки відстані між ними, жадібно поглиблюючи поцілунок і мурчучи у чужі губи від задоволення. Він не без насолоди помітив, як збилося дихання Мінхо й стислась рука на його талії – і у ту саму мить розірвав контакт.

В очах Мінхо плескалась гримуча суміш бажання й ніжності, а з почервонілих вологих вуст зірвалося коротке розчароване зітхання.

– Точно чортеня, – хрипко прошепотів він, викликавши тихий сміх у Джісона.

Однак одна річ все ще турбувала Мінхо.

– Можу дещо спитати?

– Що завгодно, – Хан тендітно торкнувся його щоки, заправив руде пасмо волосся за вухо.

– Невже друг?

Джісонові знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти про що йде мова.

– Оу, – він розгубився, опускаючи погляд. – Просто ми це не обговорювали раніше… Типу… Ох, тобі, можливо, було так незручно, вибач…

– Гей, Хані, подивись на мене, – прошепотів Мінхо, а у Джісона обірвалося серце від цього прізвиська. Новий табун мурашви пройшов спиною, коли він довірливо зазирнув у бездонні очі, а безсмертний продовжив:

– Я не сваритимусь за твої почуття чи думки, мені лише цікаво.

– Ти мені подобаєшся, – Хан випалив трохи голосніше, ніж потрібно, але, на диво, навіть не зашарівшись ще більше, – справді подобаєшся, але я боюся. Я давно не був у стосунках, та й ми ще дуже мало знаємо один одного. Не впевнений, що готов зараз офіційно визнати “нас”. Ти не проти?

– Зовсім ні, – безсмертний залишив легкий поцілунок на скроні хлопця. – Тож друзі?

– Друзі, – кивнув Хан і, подаючись ближче, лукаво прошепотів: – З привілеями.

Він знову накрив губи безсмертного своїми у короткому, але такому солодкому поцілунку.