Теорія ймовірності

Цей запах завжди п’янив свідомість лікаря. Суміш лісової гущі та дешевого одеколону турбувала не тільки чутливий нюх Лектера, але і так само досить чутливе серце. Зараз було дуже складно втриматися від того, щоб не провести язиком по такій бажаній шиї й пройтися нестриманими укусами по ній, спостерігаючи за прискореною пульсацією сонної артерії. Ганнібал не дозволив зайти собі далі у своїх думках —це була б грубість, яку лікар так ненавидів. Хоча, якби він знав, про що марив сам профайлер, можливо, він вважав би це рівносильною відповіддю. Ганнібал повернувся в реальний світ, коли хтось почав наполегливо смикати його за плече:

— Заснув? — лікар не бачив його обличчя, але ніби шкірою відчув усмішку Вілла. Так, дуже зухвалу і дуже сексуальну.

— Хочеш швидше втекти? — чоловік схилив голову і оглянув Грема з ніг до голови. Його очі самі за нього говорили. Можливо, було б в кімнаті трохи світліше, Вілл навіть зміг би прочитати в цій бурштиновій безодні такі необхідні слова.

— Нізащо, — профайлер м’яко опустився на крісло поруч і задивився на вогонь. Який то сильно розгорявся, то сильно згасав, ніби якийсь ляльковик смикав його за ниточки. У схожому стані перебував і сам Вілл. Тільки його серце вічно горіло, а причиною став професійний ляльковик із замашками канібала. Кажуть, що можна вічно спостерігати за трьома речами. Грем без роздумів обрав би нічне небо, усипане хитромудрими сузір’ями, палахтючий вогонь і карамельні очі свого чудовиська, в яких можна легко потонути, знаючи, що тебе врятують і не дадуть вмерти.

— Про що задумався? — Лектер поставив келих на столик біля себе і глянув на профайлера. Він звик до його замріяного стану,  втечам у свій палац Пам’яті і бажанням рефлексувати в найнесподіваніший момент, але іноді так важливо почути рідний голос, який звучить приємніше гри на арфі прекрасних богинь і заспокоює краще колискової своєї матері. Такі голоси існують і Ганнібал в цьому переконався.

— Про вибір. Чому ми повинні вибирати? Чому нас повинні вибирати? Вибір … звучить, як умовність, або вирок.

— Уникаєш відповідальності? Боїшся помилитися?

— Найчастіше мене відвідують божевільні ідеї. І якщо мова йде про вибір, то це буде щось з розряду «вибір без вибору», — профайлер беззвучно засміявся і відкинув голову назад, оголюючи білосніжну шкіру шиї, яка прикувала до себе погляд Ганнібала.

— У комбінаториці відсутність варіантів — це теж варіант, — Лектер дозволив собі знову вдихнути запах Вілла. Тепер він був наповнений легким збудженням, що п’янило сильніше міцного віскі.

— Ніколи не любив математику. Особливо теорію ймовірності і все що з нею пов’язано.

— Шкода, тоді ти б знав, що з більшою ймовірністю станеться в наступний момент, — Ганнібал не дав відповісти профайлеру, різко притягнувши його до себе за шию, не даючи можливості вирватися. Він провів носом по шоколадним кучерям, вдихаючи на повні груди його аромат.

Для Вілла зараз весь світ звузився до розмірів їх крісла і самого доктора. Здавалося, решта більше не має значення, поки поруч з ним його монстр і водночас ангел, його пекло і рай, його смерть і відродження.

Лектер провів своєю долонею по гострим вилицям профайлера, обвів великим пальцем пухкі, і такі солодкі на вигляд, вуста. Їхні обличчя були на занадто близькій відстані, і кожен з них мовчав, боячись зруйнувати цю магію моменту. Вілл не зміг витримати теплого і наповненого любов’ю погляду, тому перший потягнувся до губ Ганнібала. Їхні язики сплелися в хитромудрому танці з присмаком алкоголю. Вілл відразу здався під таким натиском, і Ганнібал повністю опанував ротом чоловіка. Грем легенько вкусив його за нижню губу і почув тихий стогін Лектера, який віддався солодким спазмом нижче живота. Здається, і його мозок зараз працював в області паху, тому що руки полізли на ширінку Ганнібала і виявили значних розмірів опуклість. Доктор видав ще один стогін і з вульгарним прицмокуванням відірвався від змучених губ:

— Вілл, не будемо квапити події. Думаю, на сьогодні досить потрясінь —  чоловік обережно заправив пасмо волосся Вілла за вухо і притягнув профайлера до себе в обійми, — я тобі говорив, що божеволію від твого запаху?

— Не пригадую, —Грем підняв голову і зустрівся з ніжним поглядом лікаря, — в будь-якому випадку, твої очі завжди говорили все за тебе.

Ганнібал потішно хмикнув і поцілував шатена в маківку. Вілл своєю чергою зручно влаштувався на грудях свого психотерапевта і почав водити долонею по всій доступній області. Так приємно відчувати своєю шкірою сильне, міцне тіло, особливо, якщо власник цього тіла належить тобі. Тепер Вілл був у цьому впевнений.

— Мене запросили на благодійний вечір. —Профайлер зацікавлено підняв погляд на чоловіка, — Не хочеш піти зі мною?

— Як кого, доктор?

— Самі вирішуйте, дорогий мій пацієнт, —Лектер підняв брови і посміхнувся. Його безперечно забавляв перехід на “ви”.

— Сподіваюся, не як десерт на стіл, — Вілл вперше дозволив собі відпустити канібальський жарт у присутності Чесапікського Різника. Звичайно, він давно знав про це і після падіння вони навіть обговорили дану тему, але кожен з них ніби намагався закритися у власному світі — у своєму Палаці Пам’яті, не даючи один одному можливості виговоритися і спробувати зрозуміти. Їх прихований флірт за буденною мовою, далеко не платонічні дотики і реакції тіла на це, ніжність в кожному погляді — все заважало вдихнути на повну, адже вони боялися самих себе. Тому в майбутньому їм доведеться навчитися говорити і, найголовніше, чути один одного. Зараз ніби весь світ зупинився, навіть годинник. Такої тиші їх будинок давно не чув. Грем нервово ковтнув і вже сто разів встиг пошкодувати фразу, яка ніби сама по собі вирвалась.

— На столі ти точно будеш, але не в якості десерту і не при сторонніх людях, — Ганнібал порушив могильну тишу і буквально прогарчав це в вухо профайлера, залишаючи невагомий поцілунок на мочці чоловіка.

Профайлеру мову відняло від таких власницьких ноток в голосі Лектера. Не знайшовши, що відповісти, він лише знову пригорнувся до грудей доктора.

***

Вілл крутився перед дзеркалом і намагався вибрати, який піджак йому краще підійде. Він взагалі не дуже розбирається в одязі, а особливо в офіційно-діловому стилі. Але заради Лектера чоловікові дуже хотілося виглядати гарно і пристойно. Можливо в глибині душі він сподівався, що вийде спокусити Ганнібала. Мабуть, зніяковівши від власних думок, він швидко одягнув останній піджак і наніс на зап’ястя дорогий парфум, яким так само користується його психотерапевт. В голові профайлера зародилася непрохана думка, що він таким способом показує свою приналежність, але чоловік швидко її відкинув.  До заходу залишалась година з гаком, і Вілл вирішив поквапитися, щоб не змушувати Ганнібала чекати. Раптом він почув дзвінок мобільного телефону. За мелодією він відразу здогадався, хто дзвонив:

— Привіт, Ганнібал.

— Здрастуй, Вілл. Ти вже зібраний?

— Начебто, так, — чоловік ще раз оглянув своє зображення в дзеркалі і поправив пасмо волосся, яке так і норовило випасти з ідеально покладеної зачіски.

— Чудово, тоді через двадцять хвилин я буду біля твого дому.

Вілл міг поклястися, що буквально почув посмішку Лектера через екран телефону. Він ніколи не міг подумати, що буде розчулюватися усмішці вбивці-канібала. На даний же момент його почуття ніяка хімічна формула не описала б.

— Добре, буду чекати, — профайлер сховав телефон у кишеню штанів і ще раз оглянув себе. «Люблю» так і залишилось невимовленим, але іноді слова зайві.

Рівно через двадцять хвилин машина під’їхала до будинку Вілла. Собаки, почувши звук, радісно підбігли до дверей і вже були готові зустрічати гостя. Їм дуже пощастило, що Ганнібал не ласий на м’ясо собак. Принаймні, Грем не знав про таку пристрасть чоловіка.

— Вілл, не зволиш відкрити? — по той бік дверей почувся голос Лектера. — Тут досить холодно, до твого відома!

Вілл різко відчинив двері, впускаючи всередину крижане повітря зими і легкий аромат Ганнібала. Профайлер оглянув чоловіка і милувався його карамельними очима, красивими і витонченими губами, ямочками на щоках, які проступали, коли Ганнібал дозволяв собі легку посмішку. Він був завжди прекрасний в очах Вілла. Минуло кілька хвилин незручного мовчазного розглядання, як Лектер обійняв його за плечі і зайшов в будинок:

— Все гаразд?

— Сподіваюся, що так,  — Вілл плавився в ніжних дотиках свого чоловіка і не міг повірити, що вони нарешті перебороли свої страхи і зараз стоять в обіймах,  —Я дуже радий, що ти мене запросив. Дякую.

Замість відповіді доктор поцілував чоловіка в маківку, трохи псуючи зачіску і повів його до машини. Їм скоро вже треба бути на заході, а Ганнібал дуже не любить спізнюватися і людей, які спізнюються.

***

— Ласкаво просимо! Прошу всіх підійти до сцени, поважний гість нашого свята виголосить промову! —  голос ведучого пролунав луною по залу. Ганнібал і Вілл поспішили до місця подій, щоб вислухати цього пана. Чесно зізнатися, профайлер не дуже любив подібного роду заходи, адже на них він відчував себе некомфортно. Але, як відомо, заради любові можна зробити що завгодно. Кожна людина, яка йшла їм назустріч, впізнавала Ганнібала і їм доводилося ще хвилин п’ять стояти і з кожним обмінюватися вельми ввічливими фразами. Вілл починав потроху ненавидіти це місце.

— О, містере Фаб’єн, ви така галантна людина! А ваші вечері … чого тільки вони варті! — дама явно намагалася привернути увагу лікаря до себе, відкриваючи прекрасний вид на груди і в німому натяку кладучи свою руку на лікоть психотерапевта. Ганнібал, будучи в своєму ідеальному людському костюмі, навіть не намагався прибрати її. Хоч це його і знатно підбішувало — Вілл відмінно навчився читати емоції в очах свого чоловіка.

— Знаєте, дуже люблю спілкуватися з людьми і готувати. Віддаю перевагу поєднуванню цих чудових пристрастей! — погляд Ганнібала був спрямований лише на одну людину, яка могла це зрозуміти. Вілл опустив очі вниз і зважився змінити тему.

Пощастило, що співрозмовниця виявилася не дуже балакучою і вже через п’ять хвилин ця безглузда розмова закінчилася. Профайлер відразу повів Ганнібала подалі від чужих очей і почав щось розлючено шепотіти на вухо:

— Ганнібал, чорт би тебе побив. Весело відпускати канібальські жарти в присутності кращої шукачки Балтімора?

— Я хоч і не емпат, але бачу, що тебе це цілком потішило, — Ганнібал посміхнувся своєю диявольською посмішкою, показуючи гострі ікла, і залишив легкий поцілунок на щоці Вілла.

— Особливо потішив момент, коли дамочка фліртувала з тобою, а ти і радий цьому! – неконтрольоване власництво вирвалося з Вілла, і він був готовий згоріти в пожежі власних ревнощів. Помітивши таку реакцію, Лектер загадково посміхнувся і пішов, залишивши за собою шлейф парфуму «Як зрозуміти свого чоловіка?».

Решту вечора вони провели окремо: Ганнібал розмовляв з вищим суспільством, а Вілл повільно, але впевнено напивався, спостерігаючи за своїм чоловіком. Не сказати, що він мріяв про таке, але годували тут непогано і наливали багато, тому не скаржився. Помітивши нудьгуючого Грема, якийсь молодий чоловік підійшов до нього:

— Дозвольте скласти компанію такому прекрасному юнакові?

Хлопець виглядав молодо, досить стильно, з красивими небесними очима і від нього линув приємний аромат вишні. Він був привабливий і точно мав попит. Профайлер відчував, що потребує розмови з кимось і вирішив прийняти пропозицію:

— Звичайно, якщо бачите тут прекрасного юнака! — Вілл м’яко посміхнувся і пригубив келих шампанського, не усвідомлюючи, що відповідає на флірт, не помічаючи злого погляду Ганнібала в їх сторону.

— Ви переді мною, — чоловік нахилився і поцілував руку Грема , —  сам ангел спустився з небес і наділив вас надзвичайною красою!

Вілл нервово ковтнув і не знайшовся на відповідь.

— А вас, мабуть не наділили не тільки красою, але і ввічливістю. Прошу дати нам спокій. Гарного вечора, — з-за спини Вілла з’явився Ганнібал і перекрив його собою, нібито захищаючи від усього світу. Хлопець помітив диявольський оскал в погляді доктора і вирішив скоріше піти. Лектер важко видихнув і подивився на профайлера:

— Нам пора йти. Ти п’яний, — голос звучав холодніше і різкіше найкращих ножів психотерапевта.

— Hanni … я трохи зовсім, ти не подумай.

— Я бачу. Пішли.

Ганнібал взяв чоловіка під руку і швидко вивів з приміщення. Зараз всі були зайняті найцікавішою частиною вечора — плітками. Тому їх відхід мало хто помітив. Може тільки нова тема для обговорень з’явиться. Пара швидко знайшла чорну машин,  і Лектер допоміг своєму супутникові забратися в неї. Завдання не з легких, але з чим тільки доктор не стикався.

— Ганнібал, не гнівайся. Нічого не було, — Вілл провів рукою по коліну чоловіка і заглянув йому в очі. Профайлеру було складно прийняти, що йому подобається така частина характеру Лектера — ревнуюча і власницька. Це його і заводило, і розчулювало одночасно.

— Я не злюся. Все нормально, — Ганнібал вперто не дивився на Вілла і був повністю зосереджений на дорозі.  Навіть рука, яка вже спочивала в небезпечній близькості від паху, не змусила Ганнібала втратити своє самовладання.

Проїхавши ще десять хвилин в тиші, Віллу зовсім стало погано від їх сварки на порожньому місці і він попросив Ганнібала зупинитися біля узбіччя:

— У тебе немає приводу для ревнощів.

— Чому? Раптом тобі захочеться втекти від психопата-вбивці.

— Тому, що я люблю тебе. І я весь твій. Назавжди. Поки смерть не розлучить нас.

Ганнібал нічого не відповів, різко притягнувши профайлера до себе, цілуючи кожну частину обличчя Вілла. Нарешті він дійшов до губ і зірвав перший стогін свого чоловіка. Він відчував його пульс, що, подібно маятнику закоханих, рахував солодкі секунди поцілунку. Відірвавшись на хвилинку один від одного, щоб перевести подих, Ганнібал направив свій розфокусований погляд на Вілла і прошепотів:

— Я тебе люблю. Я готовий подарувати тобі весь світ, тільки щоб подивитися, що ти з ним зробиш.

— А як же ймовірність того, що ти мене розлюбиш? — Вілл ніжно посміхнувся, пригадуючи нещодавню розмову про математику.

— Наші почуття не підвладні ніяким теоремам або законам.

Ганнібал знову притягнув Вілла до себе і шепотів ці три заповітні слова, залишаючи свої сліди на білосніжній шиї профайлера, зриваючи голосні схлипування чоловіка. Вони обидва загубилися в солодких тортурах, насолоджуючись один одним. Вони могли бути невпевненими в чому завгодно, але тільки не у своїй любові і одержимості один одним.