Кава у коханого психіатра

Ранок. Женя ненавидів прокидатися з похміллям і кожного разу обіцяв собі, що більше не буде так багато пити. Ну, можливо не буде.

Стан, коли ти спав напевно десять годин і мав виспатися, але єдине що відчуваєш це нудота та головний біль, жахливий.

Янович все ж таки вийшов із кімнати та попрямував до кухні, на якій з самого ранку трудився його найкращий друг Спартак.

Дружба Жені та Спартака дивувала усіх. Вони здавалися повними протилежностями, які, швидше за все, повбивали б одне одного, ніж стали би друзями. Проте життя є дуже цікаве, тому через декілька місяців після знайомства вони вирішили жити разом. Це рішення було не складно прийняти, бо хлопці бачились майже кожен день, багато переписувалися й постійно виходили у прямі етери. Їм дійсно було комфортно один з одним, і навіть спільне мовчання приносило задоволення.

Спочатку Женя побоювався, що порушить особисті кордони друга та той відмовиться від цієї ідеї, але все вийшло навпаки. Спартак все ближче і ближче підпускав до себе Яновича: часто вони їли з однієї тарілки, обіймалися й сам Спартак іноді просто так торкався Жені, коли була можливість. Субота не міг пояснити чому спокійно дозволяє усі ці віроломства, хоч усе життя ніколи не підпускав інших людей так близько до себе.

А може просто не хотів замислюватися над цим…

– Господи, де клята вода та спазмалгон?! – перше, що сказав Янович, коли зайшов на кухню та побачив працюючого за ноутбуком Спартака. –  А ти що тут робиш?

– Тобі теж доброго ранку. Я тут, взагалі-то, працюю, бо сьогодні у мене немає прийомів. Здається, я вчора про це говорив… Вибач, ти ж знов випив забагато і майже нічого не пам’ятаєш.

– От тільки не треба читати мені лекцію! Краще б поспівчував, а то голова і так тріщить…

– Не треба було стільки пити, тоді нічого б не боліло, – промовив саркастично Субота і втупився у написання нової статті.

Женя не хотів погоджуватися зі Спартаком, але той знову мав рацію. Він його не один раз просив менше пити або взагалі не ходити на ті зустрічі. Янович і сам не завжди хотів на них йти, проте відмовитися теж було складно.

– Ну, він же мій друг! Як я можу сказати «ні»? Тим паче не бачилися майже два роки…

– По-перше, він скоріше за все не друг, а просто знайомий. По-друге, я же не кажу тобі не бачитися з людьми, а прошу менше вживати алкоголю на таких зустрічах, щоб потім тебе не нудило і голова не боліла. Здоровіше будеш.

Субота дійсно дуже хвилювався за друга, бо добре знав до чого доводить велика кількість алкоголю і сам мав неприємний досвід. Він не зміг би себе пробачити, якщо не допоміг би найближчій у цьому світі людині.

Так, Женя дійсно був найріднішим створінням у житті Спартака. Цей вражаючий факт він усвідомив давно, прийнявши це абсолютно спокійно. Можливо, спочатку психіатр здивувався цьому, але відчуття комфорту поряд з другом було набагато сильніше за будь-який подив.

– Хочеш я зроблю тобі каву? Ти присядь, ледве на ногах стоїш.

Спартак закрив ноутбук та почав возитися с кавоваркою. Йому подобалось іноді дбати про Женю: це створювало відчуття затишку. Хлопці часто турбувалися один про одного, щоб кожному було комфортно і спокійно по максимуму. Це вже стало звичкою особливо з моменту, коли вони почали жити разом.

– Було б дуже добре, дякую. До речі, може ввечері сходимо до ресторану? Я тут знайшов одне цікаве місце, думаю, що тобі точно сподобається, –  Женя дуже двозначно посміхнувся.

– Буду тільки за, бо написання цієї статті мені вже набридло… – відповів Субота, готуючи сніданок для Яновича. – Ти не будеш проти бутербродів? Вони будуть корисні при похміллі, і я щось перекушу.

Женя лише кивнув і раптом запитав:

– А про що ти пишеш статтю, м?

– Про те, як розпізнати у себе шизофренію та куди звертатися при її симптомах. Нудотина, яку вже багато хто до мене писав, але інститут, у якому я працюю так не вважає, – монотонно пробубнів психіатр та сперся на стільницю, поки кавоварка журчала, готуючи каву.

Женя став з задоволенням розглядати свого друга. Спартак дійсно був привабливим і це був беззаперечний факт, але Янович, який раніше ніколи не задумувався про чоловіків у романтичному плані, неочікувано почав думати про свого Спартака не тільки у контексті дружби…

Все починалось зі звичайних жартів, яких ставало все більше з кожним випуском подкаста. В якийсь момент ці жарти стали можливістю висловити свої потаємні бажання. Чоловік сподівався, що це, можливо, тимчасове помутніння мозку чи надмірна зацікавленість у другові, проте потяг до психіатра не зменшувався.

– Готово, приємного апетиту, – з цими словами Субота поставив тарілку та каву прямо перед Женею, сів поряд. – Ти чого? Про щось задумався чи просто погано?

Спартак бачив, що останнім часом Янович багато про щось думав  особливо у його присутності. Проте він знав, що так просто йому нічого не розкажуть. Тому залишалось лише уважно спостерігати за поведінкою друга. Перші припущення вже почали з’являтися.

– Нічого важливого, дякую, – відповів Женя та взявся смакувати щойно приготований сніданок.

Хлопці обожнювали разом снідати або вечеряти. У цей момент вони мали можливість відпочити та ні про що не хвилюватися. Це відбувалося доволі часто і скоро перетворилося на звичку. По-іншому сніданки та вечері ніхто з них і уявити не зміг.

– Ти вже доїв? Я посуд хочу помити. Знаю, що ти порядок та чистоту любиш, – бадьоро промовив Женя, як тільки вони закінчили снідання.

Потім він взявся все прибирати, щоб хоч якось віддячити Спартакові, який і так постійно турбувався про нього. Миючи посуд Женя думав, що Субота повернувся до написання статті. Через це він не хотів відволікати його балачками, але замість очікуванної тиші відчув тепло чужого тіла за своєю спиною.

– Тільки спробуй про це пожартувати на подкасті, – Спартак несподівано ще міцніше обійняв його за талію, притискаючись тілом до спини, а голову поклав на плече, що ледь не сіпнулося від цієї несподіванки.

– Обов’язково спробую, ти ж мене знаєш, – відповів Янович, посміхаючись кутиком вуст, а потім повернувся до Спартака обличчям.

Відстань між їх обличчями була несуттєвою і вони відчували обпікаюче дихання на губах один одного. Вони завжди підпускали один одного близько, але щоб настільки… Це було вперше.

Женя розумів, що прямо зараз може зробити велику помилку, бо, можливо, прийняв усе не так як є насправді і після цього назавжди втратить найкращого друга. Проте не спробуєш – не дізнаєшся, так же кажуть?

Спартак же майже не хвилювався: він точно для себе зрозумів, що дуже подобається Яновичу та просто дочекався зручного моменту, щоб показати тому взаємність.

Закінчивши відтягувати час, Женя відчайдушно поцілував Спартака і одразу ж отримав таку ж палку відповідь.

Цей поцілунок не був про хіть чи вульгарність. Він був про недовимовленні почуття та бажання стати ще ближче наскільки це можливо взагалі.

–Трясця, мені зараз складно щось сказати, але ось… – перше, що протараторив актор, коли закінчив такий бажаний та довгоочікуванний поцілунок.

– Жень, все ж нормально, ти чого? – Спартак ніжно торкнувся губами шиї Жені, щоб заспокоїти.

Ще декілька хвилин після чоловіки щиро посміхались один одному та дарували швидкі поцілунки навіть забувши про охоловшу каву Яновича.

– Здається, треба зробити тобі ще одну чашку кави… – промовив Спартак, притуляючись до Жені усім тілом.

Дуже довго збиралася писати фанфік по цим двом, сподіваюсь, що вийшло непогано:) Також дякую Valerika, за те що допомогла написати цю роботу, без неї я б писала ще довше пххп

Дві доби пішло на написання, але воно того варте!

Обов’язково будуть ще фанфіки по Жені та Спартаку, навіть всіякі АУ)