14 днів до Хеллоуїна. Панічна атака

У голові ТеГона крутилися сотні запитань, але жодне з них він не встиг поставити, його телефон, який за ніч не розрядив тільки тому, що ТеГон заряджав його весь день в офісі, задзвонив.
– Голове Квак, чому ви ще не працюєте? І ви не вдома! Я заїжджав по вас, але вас ніде немає. Ви де? – кричав секретар.
– Здається, комусь полегшало, – хлюпнув носом Рай Це, який випадково чув усю розмову.
– Ага, – шепнув йому у відповідь ТеГон. – Я не… Я не вдома, – тепер він звертався до секретаря. – Я скину тобі геолокацію, приїжджай сюди. І захопи якийсь костюм мені, будь ласка.
Всі вчорашні речі були безповоротно забруднені, і якщо спочатку Рай Це планував їх випрати, то вже зараз він вирішив відправити все в брухт. ТеГон був згоден, але більше одягу для нього тут не було. Шафа Рай Це рясніла різним одягом, але на ТеГона, який був і значно вищим, і значно ширшим – все було мало.
Секретар дав згоду та виїхав за ним.
На поріг своєї квартири Рай Це помічника не пустив: забрав пакет, віддав ТеГону і вже був готовий попрощатися.
– А поцілувати? – ТеГон притягнув Рай Це за талію.
– Голова Квак, – почулося з-за дверей, – дзвонили з магазину, де ми вчора замовляли костюм, кажуть, що забули запропонувати ґудзики… Треба заїхати. Занести в планер чи заскочити прямо зараз?
ТеГон похмуро опустив голову на плече Рай Це:
– Я не можу займатися ще й цим.
– Я зайду, – запропонував Рай Це. – Ти все одно в цьому посередньо брав участь.
– Так? – Надія в голосі, відобразилася усмішкою на обличчі ТеГона.
– Так, – посміхнувся Рай Це, встаючи на шкарпетки і цмокаючи його в куточок губ.- Іди на роботу і без того вже спізнився.
– Але в нас так багато невирішених питань…
– Квак ТеГон, ти так мене затрахаєш! – Комічно хапаючись за серце, і відходячи подалі, розігрував сцену Рай Це.
– Але я не зовсім про це…
– Просто йди працюй, гаразд?!
Рай Це випихав його з квартири і ТеГон навіть не встиг відправити йому повітряний поцілунок, тому що секретар навіть не намагався вдавати, що не вирячився на них.
– Ідемо, – буркнув ТеГон, захлопуючи пальто.
***
– Добре провели час? – покусуючи губи, спитав секретар.
– Да не погано. – ТеГон гортав щось у телефоні.
– Мені запам’ятати цю адресу? Часто сюди їздитимемо?
– Поки не знаю.
– Добре, що я привіз вам гольф, що добре приховує укус на шиї. – Не обертаючись, секретар показав палець угору.
– Який укус? – Навіть не напрягся ТеГон.
– Ну котрий… Вам коханець залишив… Мабуть… – Замямлив секретар.
– Він мій друг.
– Ви познайомилися вчора, а сьогодні я забрав вас від нього… Самотній чоловік із яким ви цілувалися…
– Я іноді цілуюсь із друзями. Коли ти побачив, що ми цілуємось?
– Я не бачив, просто ви запитали його: “А поцілувати?” або щось на зразок того.
– Це жарт був такий. Дружня, – Розмова ТеГону набридла. – Скажіть мені, де можна замовити гарні меблі на кухню і ще всяке кухонне приладдя? Тарілки, там, ложки?
– Хочете оновити щось удома?
– Хочу зробити подарунок, ай добре, – ТеГон почухав потилицю і прибрав телефон. – Сам пошукаю. Забудь.
– Я все-таки пошукаю, і якщо ви не впораєтеся, то в мене вже буде готове.
– У вас мало роботи? Бажаєте додати?
– А у вас? – З’йорнічав він. – Мені здавалося, що у голів набагато менше часу, ніж у секретарів, але ви стали влаштовувати своє особисте життя, як тільки приступили до обов’язків, замість того, щоб працювати.
– Він. Мій. Друг. – Підвів межу ТеГон, не бажаючи більше нічого слухати.
Так склалися обставини, що весь час, коли він просив про друга або хоча б компанію, з якої можна випити – Всесвіт мовчав, але як тільки його справи раптово змінилися – з’явився Рай Це, так само раптово.
Про дружбу ТеГон відверто брехав, і справа була навіть не в тому, що вони займалися сексом, ні, просто в Рай Це він відчував когось важливішого, ніж просто друга. Вся його голова була зайнята думками про Рай Це, і про те, що йому потрібний нормальний посуд і стіл, за яким вони могли б сидіти разом і розмовляти. Або не розмовляти… Думки відвели його у відвертіше русло, що він сам того не помічаючи – почав червоніти.
– Вам спекотно? – Запитав секретар. – Ми майже на місці, та й занесло вас у далечінь…
– Все гаразд, – впоратися з збудженням було важче, ніж задовольнити його, що зараз ніяк не було можливим, тому ТеГон весь почервонів, бо всередині палав яскравим полум’ям.
Заспокоїти своє лібідо було дуже складно, він вирішив подумати про унітази, але згадував лише наскрізь мокрого Рай Це, що стояв біля бачка з вентилем, що відірвався в руках.
А думки про руки Рай Це, які так спритно керували його простатою вночі, і змушували відчувати сильні оргазми, призвело до чергового нападу почервоніння.
– Ви якийсь не на жарт червоний, може, захворіли? Ви хоч захищалися, раптом підхопили щось від вашого нового друга?
– Я здоровий і мій друг, – з натиском відповів ТеГон, – теж. Я прошу вас перестати копатися в моєму особистому житті.
– Гаразд, добре, – капітулював секретар.
***
ТеГон сів за комп’ютер і коли секретар його залишив, відкрив сайти, що пропонували різні інтер’єрні штучки.
– Кухонний стіл, кухонний стіл… – задумливо гортав картинки він.
Сині, жовті, червоні. З дерева, скла, якогось каменю. Так багато всього.
– Потрібно, мабуть, порадитись із Рай Це. Це йому на кухню. Я, звичайно, теж себе там бачу як важливий елемент, але все-таки… – ТеГон чухав підборіддя. – Мені варто надіслати йому посилання на сайт?
ТеГон взяв телефон і відкривши “Какао”, почав гортати ID своїх контактів. Рай Це там не було. Серце ТеГона забилося швидше, тому що він відчував, що допустив глобальний промах. Тремтячими пальцями він відкрив телефонну книгу, сподіваючись, що там якимось магічним чином є його номер, але там, звичайно ж, було порожньо. ТеГон був так зайнятий сексом з ним, що зовсім не подумав про те, що хоче побачити його ще раз і ще багато разів. Як останній ідіот, він не взяв жодного контакту Рай Це. Йому пощастило лише в тому, що була геолокація будинку, і якби навіть її не було, він міг би втратити Рай Це назавжди. Але навіть зараз, ТеГон не міг бути впевнений у тому, що прийшовши туди не дізнається, що Рай Це втік, не залишивши після себе ні пластикового столу, ні своїх химерних костюмів.
Груди здавило жахливим, нестерпним болем.
– Мені треба його знайти… Прямо зараз… – Він підвівся і хиткою ходою дістався до дверей.
Обличчя ТеГона побіліло, його кидало в холодний піт. Ноги відмовлялися йти, і кожен крок віддавав нестерпним болем у попереку. Він ледве волочил своє тіло, хоча мозок вимагав активнішої ходьби.
– Мені треба відлучитися, – ТеГон схопив зі столу секретаря ключі від машини і кинувся на парковку.
Збоку це виглядало як хода качки: він перевалювався з боку на бік, важко дихав і загалом виглядав не дуже.
– Може вас підвезти? – навздогін крикнув секретар. – Ну точно захворів, ось чорт, що я голові-батькові скажу? – Він гарячково пропустив волосся крізь пальці.
ТеГон поспішав. Кожен удар серця віддавався шумом у вухах. Його хитало як п’яного. Його руки охолонули настільки, що пальці просто не згиналися.
– Будь ласка, не зникай, – як божевільний примовляв він пошепки. – Будь ласка, будь ласка, будь ласка.
ТеГон завів машину і встановив геолокацію, вчепився в кермо і натиснув на газ.
– Як же ти далеко забрався, Рай Це…
Дорога була нестерпно довгою. Навігатор показував, що будинок знаходився на околиці Сеула і був надто далеко від офісу.
Серце ТеГона не переставало віддавати відчутним болем. Він приклав вільну руку до грудей і стиснув тканину гольфу, ніби це допомогло б йому перестати задихатися і утихомирити своє тіло.
– Переселю, до біса собачего! – примовляв він. – У будівлі офісу житиме… Мама знайде квартиру.
Компанія в цьому офісі займала лише з восьмого по дванадцятий поверх. На двадцять першому був чийсь викуплений пентхаус – це ТеГон знав напевно, бо хотів сам викупити його, щоб не надто довго діставатися роботи, але фортуна не змилувалася. А ось за поверхи нижчі й вищі, але до двадцять першого – він не впізнавав.
– Попрошу маму. От і переїдеш у нормальне місце. І стіл я сам тобі куплю. Тільки не зникай, будь ласка.
Сорок хвилин поїздки пройшли в страшних муках, але мета була досягнена. ТеГон припаркувався біля будинку Рай Це. Він вистрибнув з машини і почав бігти сходами.
Надія надала йому сил. ТеГон біг бетонними сходами під’їзду і, не помітивши одну з них – впав. Ноги садніло, край туфлі був збитий геть-чисто, навіть штанина костюма виявилася трохи стерта, добре, що дірки ще не було. Але він підвівся і біг далі.
Ось вона. Двері, за якими знаходилася квартира повна лубрикантів та презервативів. ТеГон натиснув на замок дверей, але відповіддю була тиша.
– Рай Це! – Він забарабанив по дверях. – Рай Це, це ТеГон, чуєш?!
Все тихо. Квартира була порожня.
– Ні… – ТеГон з’їхав униз.
Сльози, що стримуються, хлинули з очей.
– Рай Це, – застогнав він, скручуючись калачиком на підлозі.
Серце нестерпно тягнуло. Сили покинули його. З легень вибили все повітря. ТеГон тихо плакав на порозі до непритомності.