Все ще 15 днів до Хелловіну

ТеГон злякався, відчувши, що до його плеча хтось «прилип», активно працюючи носом і втягуючи в легені його запах. Він різко відскочив. Низький чоловік, тендітної статури, навіть не встиг розплющити очі і продовжував тягтися до джерела запаху.

– Е… – безпорадно простяг ТеГон. – Вибачте, ви мене нюхаєте?

– А? – Розплющив очі Рай Це. – Я не вас нюхав. Тут, – він драматично провів рукою повітрям. – Пахне модою, ви відчуваєте?

Рай Це активно жестикулював і в найкоротші секунди демонстрував всілякі емоції, швидко переключаючи різні групи м’язів обличчя.

Рухливий, яскравий та артистичний. ТеГон не міг упустити такий чудовий момент. Незважаючи на те, що він уже змирився з тим, що людей в його оточенні не буде, точніше – будуть, але лише ті, хто пов’язаний з роботою, душа ТеГона, все ж таки жадала когось близького за духом.

– То ви прийшли подивитися на пошиття костюмів?

– Зізнатися чесно, – що зовсім невластиво для демонів, – я почув, що ви замовлятимете індивідуальне пошиття, і пішов за вами, щоб подивитися, але від вашого пальта так ароматно пахло, що я забув, навіщо йшов.

– Хочете … – ТеГон показав пальцем на стіл, де перед майстром лежали різноманітні тканини, – мені допомогти?

– Проведете зі мною ніч?

– Що? – ТеГон відчув, що його груди стиснуло панікою.

– Що? – грайливо схилив голову Рай Це. – Пригостить мене смачним м’ясом за допомогу, – розшифрував він.

– Боже, – ТеГон стиснув перенісся і розсміявся. – Я не про те подумав.

– Про що ж ви подумали? Я ж так ясно висловився, – Рай Це провів пальцями по ключиці, що проглядала крізь відчинений ворот чорної сорочки.Глухе покашлювання дівчини-адміністраторки прикуло увагу ТеГона і Рай Це до неї.

– Я думаю, що нам треба поспішати. Адже нашим швачкам ще потрібен час на те, щоб зібрати костюм.

– Звичайно, – ТеГон обернувся, запитливо глянувши на Рай Це.

– Рай Це.

– О, ваш батько японець?

– Швидше мати.

– Це було неввічливо з мого боку. Звичайно, ви чудово розмовляєте корейською, цьому можна було навчитися, проживаючи тут довгий час. Ваш батько справжній джентльмен, раз забрав вашу матінку до Кореї.

– Мій батько з В’єтнаму.

Очі ТеГона широко розплющилися.

– Повернімося до вашого костюма, – вийшов з незручного становища Рай Це.
Насправді, було складність назвати національність його батьків – він був дитям падшого, тому щоразу, коли демон приходив на землю, він щоразу вигадував щось нове, щоб його ім’я відповідало духу часу.

– Підказуйте, що потрібне? – Рай Це звернувся до адміністраторки.

Вона набрала повітря в легені і швидко щось заторохтіла. За кілька хвилин ТеГон зрозумів, що нічого не слухав. Весь цей час він дивився на красивий профіль Рай Це.
Він був значно нижчим за ТеГона, на цілу голову або навіть півтори. Його шкіра була дуже блідою, настільки, що якби не типовий азіатський розріз очей, то ТеГон подумав би, що говорить з людиною європеоїдної раси. І якщо кінчик носа ТеГона був схожий на м’яку крапельку води, що стікає, то у Рай Це він був гострим і кирпатим. Волосся Рай Це спадало м’якими темними локонами на лоб.

Але крихкість його тіла не могла приховати ані запасу внутрішньої сили, ані твердого стрижня.ТеГон усміхався, дивлячись на Рай Це. Він не знав, чому його серце так солодко потягло вниз, перетворюючи на солодкий слайм, який, здавалося, ще трохи, і дістане до самого пупка.

– Паризький синій, колір морської хвилі, ультрамариновий?
ТеГон насупився:

– Вибачте, я вас не слухав?

– Паризький синій, – відвернувшись до адміністраторки, вибрав Рай Це. – Цей колір буде гарний до вашого лазурного волосся. – Тепер він дивився на Тегона. – До речі, ви не представилися.

– ТеГон. Квак ТеГон.

– Чудово, містере Квак. Почастуєте мене м’ясом?

– Ми закінчили на сьогодні з костюмом? – Він майже жалісно звернувся до дівчини, яка скромно перебирала шматочки тканин на столі, в прагненні якнайшвидше позбутися цього неприємного проведення часу і пригостити нового знайомого їжею.

– Але, нам варто зробити заміри.
ТеГон закотив очі і обернувся до свого секретаря, який за цей час практично злився зі стіною.

– Це можна зробити завтра?

– Ні. – Просипів йому у відповідь.

– Ти погано почуваєшся?

– Здається, – секретар поклав руки на живіт, – здається шлунок пустує.

– Вирушай додому, я тут сам розберуся.

– Ви ж зараз підете, і вам не встигнуть пошити костюм на церемонію!

– Я догляну, – раптом вклинився Рай Це, – йдіть зі своїм проносом додому. Купуйте кашу та ліки. – По ребрах ТеГона заплескали тильною стороною долоні. — Чого ви чекаєте, містере Кваку, дайте підлеглому грошей на лікування.

– А, так-так, звичайно, – ніби отямившись від сну, ТеГон поліз за гаманцем. – Тримай.
Блідий і спітнілий секретар, вологими руками схопив гроші і ніяково відкланявся.

– Можливо, з’їв щось не те? – Почухав по потилиці ТеГон.

– У вас гарне волосся, – раптом, ні з того, ні з цього, вирішила прокоментувати адміністраторка.

– Дякую, що там за вимірами. – проігнорував Квак.

Вона вказала рукою на приховані примірювальні і вони, з Теґоном, швидко пішли.
Рай Це вирішив не втручатися в особистий простір нового знайомого і залишився в основному залі, думаючи про дійсно красиве волосся ТеГона.

Вони були дивовижного лазурного кольору. Зібраний у розпатлану довгу косу витвір мистецтва. Уся верхня частина волосся, навколо голови і біля основи шиї, була розпущена, а ось далі збиралося в якесь подібність плетіння, зробленого нашвидкуруч. Його волосся злегка завивалася на скронях, що вибилися з зачіски пасм і в самому кінці, трохи нижче прекрасних потужних стегон.

Рай Це облизнувся. Насправді для зачаття нового демона раніше достатньо було піти до публічного будинку, а тепер у нічний клуб і знайти там когось на одну ніч, саме на ту, коли святкується Хелловін, але Рай Це не шукає легких шляхів. Цього разу йому сподобався Квак ТеГон і якщо все пройде успішно, то демонові всерйоз доведеться подумати про загадування бажання директору.