Що робити, якщо ваш Мін Юнґі втомився?

Техьон повертається через плече, щоб глянути на годинник. За двадцять десята вечора. Хлопець ледь чутно зітхає і повертається до плити. Він не злиться, він справді все розуміє. Зовсім непросто бути відомим продюсером. Ще важче – відомим продюсером у великій компанії. Що ж говорити про геніального продюсера із найвідомішого агентства Республіки Корея.

Техьон чудово розуміє, як важко буває його бойфренду. Як багато він працює і як вкладає всю свою душу у музику, що її створює. Саме тому хлопець не може гніватися на свого хьона, коли той повертається додому після півночі й одразу падає в ліжко, невагомо цілуючи молодшого в плече і шепочучи “вибач, коханий”, перш ніж міцно заснути. Або коли він зривається серед їх вихідного і мчить до своєї студії, тому що йому прийшло чергове просвітлення.

Техьон не має причин злитися, він чудово розуміє, що зустрічається із людиною творчою, яка до того ж відрізняється досить високим ступенем трудоголізму. А ще Техьон щиро захоплюється своїм хьоном.

Не можна не згадати, що саме завдяки бойфренду Техьонові не потрібно турбуватися про гроші і стирчати у якомусь запорошеному офісі в якості старшого “куди пошлють”. Замість цього він може займатися тим, що справді любить, – модою. Завдяки хьону він працює стилістом у невеликому журналі, а іноді, якщо потрібно, ще й моделлю.

Ох, він досі не може стримати посмішки, згадуючи, як близько року тому його хьон примчав додому в 6-ій вечора (що для нього, безумовно, дуже рано) зі свіжим випуском того самого маловідомого журналу, де на розвороті було надруковане фото Техьона у повний зріст. Одна із моделей тоді за півгодини до зйомки повідомила, що не зможе приїхати через особисті обставини, і Кіму довелося підмінити юнака, тому що часу було обмаль і знайти ще когось стало неможливим. Молодший навіть не розповідав, що брав участь у фотосесії, однак його бойфренд (Техьон про це навіть не здогадувався до того випадку) купував кожен випуск журналу і слідкував за успіхами коханого.

Ще більша посмішка з’являється на обличчі Техьона, коли в голові спливають спогади про те, як хьон тоді покривав його обличчя м’якими поцілунками і напівпрозоро шепотів, який Кім красивий і як старший ним пишається. Тож ні, Техьон не гнівається, він все розуміє. А ще він захоплюється своїм хьоном і безмежно йому вдячний.

Кім і сам пізнувато повернувся з роботи сьогодні, бо зйомки для обкладинки затягнулися, але все ж вирішив приготувати щось на вечерю. Тому що його бойфренд більше любить домашню їжу, а не доставку. А Техьон любить робити приємне хьонові. І дуже хоче його нагодувати, перш ніж той завалиться спати. Бо молодший точно знає, що його бойфренд не обідає нормально, занадто захоплений роботою.

Вхідні двері ледь чутно стукають. Техьон усміхається: лишень 22:07, сьогодні він рано. Кім чує обережні кроки, що наближаються до нього з невеликого коридору, і, не повертаючись від плити, тихо промовляє:

– Привіт.

Замість відповіді його обіймають ззаду за талію та ховають обличчя у згині плеча. Техьон здригається від неочікуваности: такого вже давненько не було. Він звик до того, що хьона не назвати прихильником фізичних проявів почуттів. Його мова любові – це радше подарунки та турбота, але… це все одно дуже приємно. Юнґі шумно втягує повітря і водить холодним з вулиці кінчиком носа по шиї молодшого, сильніше притискаючи його до себе.

– Хьоне? – обережно кличе Кім, завмираючи в чужих руках. – Все гаразд? Щось трапилося на роботі?

– Ні, – ледь чутно шелестить у відповідь Юнґі. – Нічого такого…

– Хьоне? – більш вимогливо повторює молодший.

Від нього нічого не приховати, він знає свого бойфренда. Знає достатньо добре, щоб із розумінням ставитися до його постійної зайнятости і не мати ні найменшого сумніву у його любови. Знає достатньо добре, щоб читати його як розгорнуту книгу, поки для усіх інших він залишається до біса загадковою людиною. Але це не дивовижа, враховуючи, скільки вони вже разом.

Зустріч на вечірці в універі виглядала радше як чергова інтрижка. І ні один із них не ставився до цього серйозніше, ніж до перепиху на одну ніч. Але потім вони зустрілися знову завдяки спільному знайомому і знайшли одне в одному ще й цікавих співрозмовників.

Мін Юнґі завжди був спокійним, працьовитим і буде розбірливим, коли це стосувалося його кола спілкування. Кім Техьон був його повною протилежністю і поширював свою дику енергетику в радіусі мінімум 10 метрів, не втихаючи ні на мить. Вони були настільки полярними, що навіть не розглядали можливості зблизитись, але в якийсь момент раптово зрозуміли, що дивовижним чином доповнюють одне одного. І більше не розлучалися. Сварились, звичайно. Навіть розбіглись одного разу, хоча сварка тривала не довше 30-ти хвилин (потім Юнґі прийшов просити у Техьона вибачення, а той одразу накинувся на старшого з поцілунками, не давши навіть договорити).

Вони почали жити разом після випуску Міна з університету (молодший тоді якраз закінчив 2 курс). Організовувати спільний побут двом молодим людям було непросто, але вони впоралися і з цим. З часом пристрасна, часом хаотична любов з довгими поцілунками в найбільш непідходящих для цього місцях і вечірками щовихідних переросла у щось нове: глибоке, нескінченно комфортне і рідне. І ось вони тут – 31-річний Мін Юнґі та 29-річний Кім Техьон, які знають кожну частинку одне одного напам’ять і самовіддано кохають.

Саме через це молодший відчуває настрій свого хьона навіть без слів.

– Я так стомився, Техьонні…, – тихо промовляє Юнґі.

Кім одразу ж відкладає лопаточку, якою перемішував смажений рис з кімчі, і змушує старшого ослабити обійми, щоб повернутися в його руках. Техьон обіймає його обличчя долонями, ніжно погладжує великими пальцями різко виступаючі вилиці (зовсім охляв зі своєю роботою), і уважно дивиться в рідні очі навпроти.

Хьон не дуже любить прямий зоровий контакт, але ніколи не відводить погляд, якщо це його обожнюваний бойфренд. І зараз одні темні очі дивляться прямісінько в інші, а в них така дика втома видніється, що хоч плач, але й звичні теплота і любов нікуди не зникли.

– Ти такий гарний, – шепоче раптом Юнґі, і Техьон, не замислюючись навіть, накриває його губи своїми.

Та поцілунок не триває довго. Молодший одразу ж відсторонюється, щоб знов зазирнути в очі навпроти.

– Все добре, хьоне, – впевнено каже він, обводячи лице бойфренда своєю великою теплою долонею, за якою Юнґі тягнеться як голодний до ласки кіт. – З тобою все буде гаразд, я обіцяю.

Мін після цих слів здувається весь, як пробита кулька, сутулиться, ніби хоче стати меншим, непомітним зовсім, а краще безтілесним. Він повністю ввіряє себе в руки бойфренда, бо витратив на ці обійми останні крихти сил.

Техьон турботливо садовить хлопця на стільчик, цьомає в маківку, кажучи своє “все буде добре” без слів, і зникає в глибині квартири. Для нього така ситуація не нова, таке іноді буває. Адже що більше Юнґі вкладає в музику, то більше він вигорає. Різниця лише в тому, що раніше він тримав це все в собі і намагався впоратися самотужки, а зараз може ось так запросто прийти і розповісти про все бойфренду, не боячись бути знеціненим чи засудженим. Навряд чи є слова, які могли б описати, наскільки Техьон від цього щасливий, бо це довіра, яку він здобував роками стосунків. І тому Кім готовий докласти усіх зусиль, щоб допомогти коханому хьону.

Він повертається не більше, ніж за 5 хвилин, навпочіпки опускаючись перед хлопцем, який порожнім поглядом блукає по плитці підлоги, і лагідно гладить його коліно.

– Хьоне, я набрав ванну.

Юнґі на це лиш відсторонено киває.

– Ти голодний?

Мотає головою з боку в бік.

– Добре, тоді я просто принесу щось перекусити… Хьоне? – кличе Кім, щоб привернути увагу свого хлопця. – Червоне чи біле вино?

– Ні, я не…, – Мін мотає головою більш активно (що все одно виглядає страх як в’яло).

– Ох, любий, не хвилюйся! – Техьон нагороджує його своєю фірмовою широкою посмішкою. – Я б не дозволив тобі випити багато. Лише пів келиха, щоб розслабитись, добре?

Юнґі невпевнено киває і ледь чутно відповідає “Тоді червоне”, а потім без тіні протестів дозволяє підняти себе і відвести до ванної кімнати. Кім допомагає йому роздягтися і зовсім не злиться, що його бойфренд веде себе майже як дитина. Навпаки, хлопець швидше радий, що Мін знайшов в собі сили сісти в машину і приїхати додому замість того, щоб відключитись на дивані у студії. До того ж йому жах як подобається такий слухняний на межі безпорадности хьон. Можливо, це уже з категорії кінків, але Техьону такий бойфренд справді здається винятково чарівним.

Коли Юнґі нарешті розтягується в гарячій воді, молодший знову вискакує з ванної. Але лиш для того, щоб повернутися з великою тарілкою і келихом, до середини наповненим червоним сухим вином.

– Хьонні, хочеш, погодую тебе? – з посмішкою питає він, вказуючи на сир, нарізаний нерівними кубиками, і фрукти.

Юнґі мружить очі і мовчить, хоча Техьон знає, що це лиш від збентеження. Кім усміхається ще сильніше, влаштувавшись на бортику ванни. Він згодовує хлопцеві мандарини дольками, шматочки сиру, виноградинки і спостерігає, як той ліниво жує. Старший відходить потрохи, поступово приходить до тями, віддаючи втому гарячій воді і повільно вимінюючи її на вино в келиху.

І Техьонові стає легше разом з ним: мало що може завдати йому такого ж сильного болю, як позбавлений життя, втомлений вигляд хьона (не плутати із слухняністю на межі з безпорадність, на яку у нього явно кінк).

– А ти? – питає Мін через деякий час.

– М? – молодший ледь помітно здригається, виринаючи з думок, і пихає бойфренду до рота шматочок банана.

– Вечеряв? – промовляє хлопець, силячись прожувати.

– А…, – Техьон посміхається, тому що хьон навіть в такому стані піклується про нього, і це гріє душу. – Я затримався в редакції, і ми замовляли доставку, тому я не голодний.

Юнґі киває і знову заплющує очі, насолоджуючись тим, як його м’язи розслабляються. Думки про дедлайни і про ту частину мелодії, яка все ніяк не зазвучить, вивітрюються, і їх замінює веселе щебетання Техьона, який самовіддано тріщить про останні новини з роботи. Старший мало що виловлює з цього потоку інформації, та й не намагається нічого зрозуміти, відверто кажучи. Він просто насолоджується звучанням найріднішого голосу і близькістю найріднішої людини.

Мін поринає в приємну напівдрімоту, тому спокійно дозволяє дістати себе із прохолодної води і закутати в великий м’який халат, а потім слухняно крокує до спальні, залишаючи Техьона наодинці з прибиранням у ванній. Кім приєднується до свого хьона за 10 хвилин і знаходить його згорнутим компактним клубочком на застеленому ліжку, схованим під халатом так, що видно лиш п’ятки і світлу маківку. Техьон не може стриматися і притискається губами до чужого вологого волосся, на що у відповідь отримує незадоволене сонне бубоніння.

– Хьонні? – кличе він, присівши поряд із ліжком. – Хочеш масаж чи будеш спати? Тоді треба переодягатися в піжаму і лягти під ковдру…

– Хочу массаж, – чутно з-під халата капризне.

Що ж, Техьон не звик відмовляти своєму бойфренду.

– Добре, хьонні, – Кім залишає легкий поцілунок на чужій щоці і йде до туалетного столика, щоб взяти масажне масло.

Коли він повертається, Юнґі вже сидить на ліжку з приспущеним до поясу халатом. Його очі все ще заплющені, і він здригається, коли молодший торкається його спини вологою від масла рукою. Його шкіра така світла й оксамитова, що це майже незаконно. Він сидить на ліжку в кімнаті, освітленій лише світлом ліхтаря, що пробивається через незашторене вікно, майже оголений, немов витончена мармурова скульптура, справжній витвір мистецтва.

Техьон цілує старшого в шию швидким змазаним рухом, просто тому що не може втриматися перед своїм тендітним красивим хьоном. А потім починає м’якими рухами розминати його плечі, отримуючи у відповідь відголоски задоволених охань, які зриваються з губ Міна. Чи варто говорити, що з його сидячою роботою по 10+ годин на добу (часто без вихідних), масаж для нього – майже життєва необхідність. Тому Техьон навчився робити його майстерно.

– Так добре? – питає він, розминаючи шию хьона пальцями.

– Так, – шепоче старший у відповідь і густо червоніє, тому що неочікувано для себе голосно схлипує.

Кім задоволено усміхається, тому що, що гріха таїти, кайфує від такої реакції на власні дії. Він нахиляється до вуха Міна і починає шепотіти йому різна приємності, продовжуючи робити масаж.

Хьоне, ти такий молодець.

Твоя музика надзвичайна.

Чесно, я захоплююся твоєю працьовитістю.

Хьоне, я справді тобою пишаюся.

Ти нереально красивий, Юнґі-хьоне.

Я тебе дуже сильно люблю.

Старший схлипує знову. Кінчики його вух майже горять в темряві, настільки почервоніли.

– Те…, – тягне він слабким голосом, – що ти робиш?

– Але ж тобі потрібно було це почути, хіба ні?

Техьон широко посміхається, коли до його вух долітає ледь чутне “так”. Він закінчує масажувати плечі і змушує хьона лягти на живіт.

– Зараз гарненько тебе розімну, – шепоче він і торкається губами до ніжної шкіри за вухом Міна. – Тобі зручно?

Юнґі ствердно мугикає у відповідь. Він витягується на ліжку, розмістивши руки вздовж тіла і повернувши голову вбік. Такий розслаблений і розм’яклий, ніби розтікся по покривалу. Як великий кіт – ще трохи і замуркоче.

Техьон спочатку розігріває його широкими рухами, розтирає масло по шкірі, поки вона не починає горіти під руками. Від поясниці проводить долонями вздовж хребта і повертається вниз, обводячи боки. Круговими рухами проходиться по лопатках, що випирають з-під світлої шкіри, і у відповідь на це отримує майже болюче зітхання.

– Все добре? – занепокоєно питає Кім.

Він завжди докладає зусиль, щоб розслабити руки і бути максимально ніжним. Але його хьон такий чутливий, тому молодший змушений прислухатися до кожного, навіть найменшого звуку.

– Так, коханий, – шепоче у відповідь Мін, – все чудово, ти найкращий…

Техьон уже котрий раз за вечір широченно посміхається. Він не може бути щасливішим, ніж коли його хьону добре (особливо його стараннями).

Молодший переходить до розминання і приділяє цьому особливу увагу, тому що це улюблена частина його бойфренда. Юнґі під його руками зовсім розслаблюється і стає таким теплим і м’яким, як дріжджове тісто. І Кім не може не визнати, що йому ці сеанси масажу приносять не менше задоволення, ніж його хьону. Тому що Мін Юнґі – найкращий антистрес.

В якийсь момент Техьон настільки захоплюється процесом, що остаточно відключається від реальності. Для нього існують лише м’який, піддатливий, як глина, хьон і його крихітні видихи-зітхання, якими наповнюється кімната. Кім, якби захотів, міг би стати музикантом: піаністом, скрипалем або саксофоністом (в нього прекрасний слух) – але зараз його витончені пальці замість клавіш легко пробігають по чужій спині, видобуючи ці чарівні, схожі на музику звуки.

– Хьонні? – тихо кличе молодший. – Як же гарно ти звучиш. Тобі приємно?

Він нахиляється і цілує гостре алебастрове плече, відчуваючи на губах гіркуватий присмак масажного масла.

– Дуже, – шепоче у відповідь Мін, і його голос раз за разом зривається на високі ноти, – Те, я ніби в раю. Твої руки просто… Вау…

Кім проходиться пальцями вздовж чужого хребта, від шиї і до самого копчика. Один раз, другий, третій…

– Хьонні-і…, – тягне він знову, – я зараз подумав: ти як фортепіано, а я піаніст…

Юнґі тихенько скиглить, чи то від цих слів, чи від того, наскільки приємно знову відчувати свій хребет. Техьону два варіанти подобаються однаково, тому він задоволено всміхається.

– Ти – найрідкісніший музичний інструмент, хьонні, – продовжує молодший, знаходячи все нові і нові точки, що потребують, щоб їх як слід промасажували, – на якому вміє грати лише одна людина на світі…

– Кім Техьон, – закінчує за нього Мін. – Мій найулюбленіший музикант.

– Він найкращий, так? – оксамитово сміється хлопець, приносячи задоволення ще й чутливому слуху свого бойренда. – Навіть кращий від тебе…

– Оце вже ні, – ліниво шепоче Юнґі, і його голос вібрує, бо молодший обережно стукає по його спині ребрами долонь.

– Так і знав, – відповідає Кім із удаваною образою.

Він знову гладить чужу спину широкими рухами, заспокоюючи після масажу. Долоні горять, і шкіра під ними теж. Юнґі дихає розмірено і глибоко, він уже майже спить. Техьон дивиться на його спокійне обличчя, наполовину сховане за світлим пухнастим волоссям, і раптом дуже гостро відчуває справжнісіньке щастя. Він і справді щасливий, що життя склалося саме так як склалося, і ні про що не жалкує. Кім не любить загадувати на майбутнє, але чомусь має тверду впевненість, що через багато років його місце все ще буде тут.

– Все, хьонні, час спати.

Вони нарешті вкладаються під свою теплу пухову ковдру і притискаються одне до одного, сплітаючи кінцівки. Обоє з легким сумом думають про те, наскільки давно останнього разу засинали в обіймах, і обоє про це мовчать, насолоджуючись близькістю.

– Тобі вже краще, хьонні? – шепоче Техьон, щекочучи чужу щоку теплим повітрям.

Замість відповіді Юнґі притягує його до себе для довгого солодкого поцілунку. І молодший готовий заскавчати від усієї цієї ніжності. Відчувати прохолодні пальці Юнґі на своїх щоці і вусі (так, старший любить пестити вухо Техьона під час поцілунків), відчувати його м’які губи на своїх… приголомшливо. З його чудовим бойфрендом кожен поцілунок незабутній.

– Техьонні? – ледь чутно кличе старший, відсторонившись.

– М?

– Дякую ще раз… Я справді не знаю, що робив би без тебе…, – він звучить так дико збентежено.

Техьон точно знає, наскільки важко його хьону даються такі слова, тому швидко цілує його знову і починає заспокійливо перебирати світле волосся.

– Жахливо страждав би, – Кім тихо сміється. – Вважай, що це моя вдячність за минулий раз… Ну, коли тобі довелося сидіти зі мною всю ніч, бо у мене була температура під 40.

– Добре. Те?

– Так?

– Послухаєш один трек?

– Звичайно…, – Техьон притискає хьона ближче до себе; він знає, що дозволити комусь послухати незавершений трек – найвищий ступінь довіри Мін Юнґі. – Хочеш, приїду завтра до тебе в студію в обід?

– Ага, було б добре…, – шепоче старший уже сонно і широко позіхає.

– Супер!

– Люблю тебе, Техьонні…

Відповіді (яку дають негайно) Юнґі вже не чує, поринувши у спокійний сон.