«Танець на розбитому серці»

Вибір.
Вибір буває різний. Це може бути, наприклад: з’їсти яблуко чи виноград, випити зранку кави чи чаю, сходити на прогулянку чи попрацювали, або ж вижити чи померти в страшному поєдинку.
Вибір є у всіх, навіть у найжорстокіших вбивць та проклятих Богами людей.
Але не в них. Вони не мали права вибору.
Смішно, що найрозумніші генії допустили найбільшу помилку у своєму житті, покохали один одного. Дивна ця штука, почуття людини. Таке начебто просте, але загадкове поняття, яке несе за собою колосальні руйнування.
Вільям Джеймс Моріарті кримінальний консультант, руки якого повністю заплямовані в крові, вперше відчув липке почуття до іншої людини. Він думав, що ніколи не зможе жити звичним життям, бути звичайною людиною. Його завжди заставляла жити лише мета, він жив задля своєї мети.
А тут, в один момент, його різко зупиняє цей дивний чоловік. Цей незнайомець увірвався в його життя так неочікувано та порушив його простір думок. Засів настільки глибоко, що сам геніальний професор не зміг себе захистити.
Це злить. Дуже злить його. Червоноокий звик все контролювати, все має бути чітко за планом і ніхто не має права його порушити.
А що зараз? Він не може справитися з простим почуттям?
Блондин стоїть біля урвища, вдивляючись своїм пронизливим поглядом в обрій, ніби шукаючи там відповіді на питання. Вітки єдиного дерева на пагорбі, наче волосся мавки, погойдувалися рівномірно. Невеличкий вечірній туман завів танець з вітром і опустився в низ до водойми. Шум вітру перервався легким постукуванням колісниць, які різко зупинились.
З кабінки вийшов високий чоловік одягнений в чорну накидку, яка прикривала обличчя.
Почекавши поки від‘їде карета, він повільним кроком пішов до високої постаті.

-ви запізнилися на п‘ять хвилин, містере Шерлок Голмс.-прозвучав, ніби грім серед поля, спокійний водночас напружений голос професора. Він не повертався до людини. Не було потреби, бо може впізнати його по кроках.

-пробачте, довго збирався на прекрасну зустріч- як завжди трохи з гіркотою, але в жарт сказав темноволосий.
Напруга зросла ще коли він вийшов, то ж спроба хоч якось розбавити атмосферу, полетіла вихрем в далечінь.
Червоноокий перевів погляд на співрозмовника, він очікував якогось спокійного, трохи невдалого жарту.
Та всі думки різко розчинились в голові, коли він зустрівся поглядом з темно-синіми, немов заглибина в океані очима. Серце пропустило гучних два удари, від яких пройшовся дивний теплий присмак на язиці.
Шерлок поправив волосся, його очі сяяли, мов небо вночі. Цей елегантний рух запам‘ятався блондину назавжди, він хоче намалювати портрет цього дивовижного чоловіка і повісити в себе, в кабінеті. Хоче годинами милуватися витонченими руками, на одній з якої красується каблучка. Хоче закарбувати в пам‘яті цей образ, який зв‘язаний зі сміхом та інтелектуальними розмовами. Багато чого він ще хоче зробити…та час вислизнув з його рук.
Тепер немає хорошого та поганого. Немає вибору.
Він дістає пістолет, не підіймає руку, не може. Ніби всі його сили враз покинули тіло. Чоловік навпроти поглядом провів за рухами та повторив те ж саме.
Червоноокий ступив два кроки на зустріч та наставив дуло на Голмса.
Але той попри всі очікування, зробив по іншому.
Підійшов та легенько взяв руку Вільяма. Нажавши на неї, він опустив нижче навпроти серця.

-якщо й така моя смерть, то прошу відразу в серце. Як твій образ, котрий застряг в моїй пам‘яті, ніби у вітках дерев.- з усмішкою та теплом сказав темноволосий.

Очі Вільяма розширились від сміливої фрази та він все ж виконав прохання.
Червоноокий відчув щось мокре на голові, а й потім на руці.
Пішов маленький дощ, який переростав в справжню зливу. Але це не хвилювало цих двох. Вони дві душі приречені на невдачу з самого початку. Та все ж інстинкт самозбереження спрацював влучно й не дав загинути обом при першій сутичці. Не хочеться нічого казати, нічого робити. Не хочеться жити.

-що ж, пане Голмсе, ваші останні слова?- приглушено сказав червоноокий
-я був радий зустріти тебе, Ліам..- на обличчі красувалась спокійна усмішка, від якої хотілось розтанути на місці. Усмішка від якої голова приємно поколює, а серце обіймають крила кохання. Але не в цій ситуації…невже він відчуває почуття провини?..

-..взаємно..Шерлі– сумна усмішка вкрила обличчя Вільяма, а голос від гучного перейшов на спокійний шепіт. Для темноволосого це був мед для вух.
Обоє розуміли, що це кінець всьому. І помилувавшись один одним, вони в думках почали рахувати до трьох.
1
2
3…
Прозвучало одночасно два вистріли. Ворони на дереві закаркали та злетіли в небо у вигляді дивного знаку, в якому можна впізнати череп. Два тіла впали на холодну, вологу землю, а їх кров змішалась та утворила велику пляму. Здалось, вона виглядала наче серце.
Подув сильний вітер і з туману вийшла темна постать з косою.
Смерть прийшла по них. Вона вкрила бездиханні тіла чорною ковдрою і забрала душі з собою…
„If we could be reborn into another world, I have no doubts that this time
we would be able to take one another’s hand…As true friend’s do.“