Мишеня, печиво та імбирний чай

Після переїзду Техьона у провінцію до фамільного гніздечка, яке заповіла йому покійна бабця, у його новій домівці розпочалась серія незрозумілих та загадкових крадіжок печива, які чоловік поклявся розкрити за будь-яку ціну.

Техьон ступав босими холодними стопами по паркету, обережно та тихо, щоб не налякати нічного гостя й нарешті спіймати того дрібного злодюжку на гарячому. Не те щоб він хотів покарати його чи щось таке, бо насправді й не було особливо за що, але знати хто це та як пробирається вночі в його домівку хотілось дуже. Він вже бува, почав вірити у привидів чи домовиків, думав, чи не завівся такий і в його оселі раптом. Бо як інакше пояснити те що там діялось?

Все почалось десь місяць тому.

Будинок в невеличкому містечку у провінції йому заповіла його покійна бабуся й коли нарешті закінчилась уся тяганина з документами й покінчено з ремонтом, яким люб’язно займалась його сестра, він вирішив, що якийсь час відпочити від темпу міського життя буде хорошою ідеєю, навіть більше, він би без применшень сказав, що це саме те, що йому так давно було необхідно, тож закинувши в рюкзак мінімум речей він відправився в родинне гніздечко далеко на північ.

Сам будинок знаходився на околиці містечка біля лісу трохи далі від основного поселення. І хоч Техьон навколо без потреби не вештався й бажання такого особливо не виявляв, хіба що трохи прогулятися у соснах неподалік дому, де зазвичай ні душі та лишень зрідка ходив до місцевих магазинів, бо й так майже всі продукти намагався раз на тиждень купувати у найближчому супермаркеті біля траси, оддаль від містечка та й зрештою і сам переїзд робив тихим, без зайвої метушні, але всі тутешні одразу розвідали, що до них приїхав міський хлопчик – онук  покійної пані Кім. І до такого неочікуваного гостя жителі ставились з деякою пересторогою, а подекуди навіть неприязню, якщо вже бути зовсім чесними. Звичайних людей та ще й тих, що з традиціями та особливостями тутешніми не зналися, тут не надто любили.

Та насправді проблеми у нього тут виникли дещо іншого характеру, на перший погляд, навіть дитячі чи не варті особливої уваги, на чиюсь думку, та які з усім тим не давали чоловіку спокою й по трохи зводили з розуму.

Одного разу десь під кінець свого першого тижня проживання тут Техьон помітив як дивовижним чином з його полиці з солодощами зникло печиво, його улюблене печиво, між іншим, й цілісінька коробка. Він майже був упевнений, що купував його, але списав це все на свою забудькуватість. Та того ж тижня, на наступний день чоловік знову поїхав на закупи й цього разу вже точно був певен, що купив смаколик й поклав його на полицю. Та от халепа за декілька днів він побачив, що печива стає якось підозріло менше й менше, хоч сам Техьон старанно слідкував за своєю фізичною формою та ніколи не дозволяв собі забагато цукру. То ж останню пачку він вирішив декілька днів не відкривати, але пильно за нею стежити й все нібито було гаразд, поки одного з ранків він все-таки не здався й коли врешті вирішив відкрити ту злощасну пачку, щоб поласувати печивом до кави, то виявилось вона не просто вже була відкрита до того й акуратно загорнута назад, так нібито новенька, а й на половину пуста. Може у нього завелись шкідники? Це, мабуть, перше, що спало б на думку кожному й він так спочатку й сам подумав. Але хіба б ті відкрили обгортку так акуратно? Або ж він сновида і по ночах замість того щоб спати запихається солодощами на кухні. Та на чоловіка це зовсім не схоже. Принаймні у місті він за собою такого не помічав. Може це свіже повітря та зміна середовища на нього так діє? Мозок просто на просто потребує більше легких вуглеводів.

Іноді з полиць також дивним чином зникали й цукерки чи мармеладки, ніби просто розчинялись у повітрі. Хоч Техьон особливо й не захоплювався солодким, запаси любив мати, про всяк випадок. Як виявилось на випадок цукеркового злодія чи то цукрового маніяка, як його встиг подумки обізвати чоловік. Тож коли одного разу під ранок почув як на кухні щось голосно задзеленькотіло мерщій піднявся з ліжка та побіг донизу, та напевно його таємний гість перелякався, важко сказати чого дужче: ложки, яка зі всієї сили впала на підлогу чи Техьона, який загупав спускаючись сходами. Бо коли хазяїн вже опинився на місці злочину, злочинець вдало накивав п’ятами. Чоловік доволі обережно обстежив будівлю, хоч навряд від крадія солодощів варто чекати збройного нападу, але ризикувати не хотілось. Та все марно, всередині нікого, а коли Те все ж повернувся на кухню на столі лежала чашка, ще тепла, із залишками імбирного чаю, а навколо неї лиш зловіщі крихти улюбленого печива. Чоловік навіть трохи сьорбнув звідти. Три ложки цукру, не менше. Ото й весь вердикт. І справді цукровий маніяк. Дивина та й годі, навіть трохи моторошно, правду кажучи. Точно домовик. Кому ж при здоровому глузді прийде на думку пробиратися у чужий дім, щоб поласувати смачненьким.

Він вже був певен, що, мабуть, і справді сходить з розуму, тому вирішив вистежити нічного гостя, хто б то не був: чи то привид, чи людина, щоб раз і назавжди покласти цьому бешкету край. Кілька ночей він залишався то у кухні, то у їдальні чи у кімнаті поруч, іноді навіть прикидався, що спить, поки й справді не засинав під ранок, зморений безнадійним полюванням. Та все марно. Нічого чи радше нікого. Крадій знав, що він чекає на нього? Може то й справді була якась міфічна примара, потойбічний дух-бешкетник. Чи привид його покійної бабці, яка певно у гробу переверталась, коли дізналась, що вони затіяли у її улюбленому домі ремонт як тільки її тіло встигло охолонути. А зараз блукає тут ночами, кляне за простацький, як на її смак, скандинавський мінімалістичний стиль її колись розкішної та добре обставленої, витонченої, аристократичної оселі та жує його печивко на додачу. Це пояснення в порівнянні з іншими хоча б мало сенс. Так чи інакше, після кількох майже безсонних ночей Техьон здався й пішов спати до себе у спальню, а полиці з печивом і як тепер виявилось ще й з імбирним чаєм й далі успішно пустіли.

Та одного разу всесвіт напевне нарешті зжалився над ним і удача все ж повернулась до чоловіка лицем. Тоді він прокинувся посеред ночі від звуків музики, трохи розізлився й згадав, що був такий втомлений, що на своє щастя, заснув так і не виключивши радіо. Тож він повільними неспішними кроками спустився на перший поверх. Стареньке радіо, з яким він грався пів вечора перемикаючи з однієї станції на іншу, було увімкнено якраз у кімнаті поруч з кухнею, двері до якої були навстіж відчинені, тож він трохи заціпенів, коли вже майже спустившись, почув звідтіля ще й звуки хрускоту, здавалось, ніби хтось щось жваво жував й на додачу побачив тьмяне світло й рухливу тінь. Хтось зараз там у декількох метрах від нього хрустить його печивком та ще й напевно запиває все те діло його імбирним чайочком. Напевно через ту кляту музику той збуй сьогодні не почув, що його нарешті засікли, тому коли Техьон босими холодними ногами, обережно та тихо підкрався до кухні, щоб не налякати нічного гостя й зрештою спіймати того дрібного злодія на гарячому, той не просто не помітив його, а ще й стоячи спиною підтанцьовував крутячи своєю дупцею у різні боки в такт музиці.

Техьон не знав як краще заявити про свою присутність та довго не думаючи потягнувся до вимикача, хоч псувати таку веселу атмосферу непроханому гостеві навіть трохи не хотілось та й самому подобалось дивитися як той скажено витанцьовує, дриґаючи усім тілом без гадки про те, що за ним стежать. Коли музика притихла і в кімнаті почувся гучний звук сьорб з улюбленої чашки хазяїна, наглий незнайомець нарешті повернувся до Техьон обличчям, на якому за секунду розчарування від перерваних веселощів, буцімто через зламане радіо, змінилось справжнім жахом та страхом.

– Я вам зараз усе поясню, тільки, будь ласка, не викликайте поліцію. – швиденько пробурмотів злодій печива з повним ротом вкраденого добра.

Перед ним стояв юний хлопець, може на кілька років молодший за нього самого, стояв той босоніж у штанях схожих на спальні та широкій розтягнутій футболці й дивився на Техьона великими наляканими чорними очицями на які спадали неслухняні темні, довгі пасма волосся.

– Тобі я потребую пояснень, вже будь добрий, непогано було б почути хто ти, як ти сюди пробираєшся і головне навіщо? Ти що просто печеня крадеш чи ти якийсь збоченець, який слідкує за мною уночі, а потім приходить перекусити?

– Просто… воно дуже смачне, а я таких у наших краях не зустрічав. – невинно промовив хлопець, коли нарешті проковтнув останні крихти.

– Ти зараз серйозно?

– Вибачте. – злодюжка винувато опустив погляд.

– Слухай, з тобою все добре? Не можна пробиратися до когось додому, бо тобі тут печиво сподобалось. Хоч ні, почнемо з початку, не можна пробиратися до когось, щоб поглянути чи є у того когось печиво, якого нема у твоєму містечку і яке тобі потенційно може сподобатись.

– Я знаю, знаю… – пробурмотів хлопець не підіймаючи голови. – Тільки, будь ласка, не викликайте поліцію. Такого більше не повториться.

– І що ж нам тепер з тобою робити тоді? Добре. Почнімо з самого початку. – Техьон дивився на хлопця з недовірою, у того явно не всі вдома. – Як тебе звати?

– Чонгук. А вас – Кім Техьон.

– Звідки ти знаєш як мене звати?

– Про це тут тільки й говорять. Про те, що ви переїхали. Почали перешіптуватись, ще коли тут ремонт розпочався. А потім ви сюди й самі заявились. Та я навіть певен, що пам’ятаю, як ви сюди на канікули приїздили у дитинстві, але мама забороняла з вами гратися.

– І чому це? – здивувався Те.

– Бо ви… ваша бабуся… – хлопець на хвилю задумався чи варто казати правду, напевно ні.  – Я не впевнений, якщо чесно. Може не хотіла, щоб я сам вештався по містечку. Я живу далеко, з протилежного краю. Та й ви були дещо старшим, напевне вам було б не цікаво зі мною.

Техьон ніби то не повірив, але не став акцентувати на цьому уваги й продовжив далі, з того місця де вони закінчили.

– Припустимо. Краще скажи мені от що: нащо ти сюди пробираєшся мало не щоночі, Чонгук? Просто, щоб вкрасти печиво?

Той лиш опустив голову ще нижче киваючи. А Техьон насупився ще більше. Може у молодшого й справді якісь проблеми з макітрою й він такий собі нешкідливий місцевий божевільний?

– Добре, припустимо ще раз, але як ти взагалі зміг потрапити сюди? Я все з сотню разів перевірив.

– Через дірочки, нірки… щілини. Вони завжди є, повірте мені.

– Щілини? Які щілини? Що ти верзеш? Ти на зріст десь метр вісімдесят, не менше. Ти про що взагалі? – з нерозумінням запитав хазяїн, та раптом його осяяло, він згадав як бабуся одного разу обмовилась про гризунів, що жили недалечко, мишей-перевертнів. Насправді вона тоді обмовила їх не надто приємними словами. Але вона й сама жіночка була, скажімо так, специфічна, якщо не вдаватися у подробиці. Техьон до того звісно знав про існування перевертнів, але особисто їх ніколи не зустрічав наживо. – То ти перевертень? Мишка?

У відповідь лиш наляканий кивок.

– І ти справді приходив сюди просто по печиво?

– Так. – ледь чутно відповів Чонгук і трохи голосніше продовжив. – Я іноді перетворювався на мишу і блукав тут, мені подобалось гуляти по будинку. Знаю це непристойно, але я не слідкував за бабцею, тобто за пані Кім. Просто час від часу лежав на підвіконні на сонечку чи дивився з вашою як я розумію бабусею серіали. Бо дома у нас завжди гамірно, у мене велика сім’я, багато братів та сестер, а мені це… іноді дуже незручно. А тут тихо й спокійно, а ще пахне добре. Пані Кім звісно про це й гадки не мала, я маю на увазі, що я тут вештався. А після того, як вона врізала дуба, тобто померла, я сюди більше не приходив, було трохи страшно, боявся, що її привид залишиться тут наглядати за всім і мені вже отак просто не сховатися, але потім тут оселились ви. І одного разу з вашої оселі так добре запахло цими печивками, я почув їх ще зі свого дому, аж ген з іншого краю, тож вирішив заглянути сюди одним оком, ступити лиш однією лапкою, чесно. Я такого печива ще не куштував ніколи й вирішив, що ви не будете сильно проти якщо я спробую одненьке, але не зміг спинитися… вже дуже воно мені до душі припало.

– То ти пролазив сюди мишкою, а потім уночі перетворювався в людину просто, щоб поласувати в мене на кухні імбирним чаєм та печивом? – вже вкотре перепитав Техьон. В голові він все ще не міг переробити цю інформацію як слід.

– Так.

Мишеня підняло свої темні блискучі насуплені оченята, а тоді зірвалось. Техьон й сам не зрозумів як це сталось, думав, той одразу втече, але хлопець спершу похапцем підбіг до нього та притулився своїми теплими вологими губами до його щоки. Так міцно й відчайдушно. Здається це тривало з хвилину, а може й більше, важко сказати, але Техьона ніби паралізувало, він відчував тепло чужого тіла і його приємний, терпкий аромат, чомусь такий до болю знайомий й затишний. Серце чоловіка швидко затріпотіло,  дихання збилось, а наступної миті злодій вже швидкими кроками поспішив геть з кімнати з пачкою недоїденого поцупленого печива та здається з Техьоновим серденьком в кишені тих недоладних штанів. Бо як ще пояснити те як у нього щось боляче кольнуло у грудях, коли мишеня кивало п’ятами, наостанок лиш мигнувши своїм довгим хвостиком.