– don’t touch –

У який момент Техьон став залежним від сексу?

Тоді, коли це стало вважатись єдиним способом розслаблення серед завантажених буднів чи, може, коли оргазм став ціллю, яку важко отримати?

— Чорт…

Він вбивається в тіло знизу, бере його прямо тут, на столі у своєму робочому кабінеті, бо, здається, їде стріхою від навантаження. Секс краще, ніж наркотики, проте ще трохи стресу — і він буде згоден навіть на них.

Омега під ним стогне, спирається лобом на складені поверх стола руки й ледве не віддає Богу душу від швидкості рухів. Крики й стогони, мабуть, чути й далеко за межами кабінету, тому секретар, що сидить з того боку дверей, має прекрасно їх чути, але нікого з присутніх це не бентежить.

— Директоре… — хлопець скиглить, дряпаючи стіл. Якісь папери вже давно на землі, якісь обачливо посунуті вбік. — Я вже… — важко дихає, прикушуючи губу. — Я зараз… — вигинається, голосно кінчаючи, відчуває, як неконтрольовано тремтять ноги.

Техьон зводить брови досередини, повільно роблячи ще кілька поштовхів, але таки виходить, сердито ляскаючи по сідниці. Омега сприймає це як похвалу, однак директор ніщо інше, як злиться, від того, що не зміг довести справу до свого задоволеного кінця.

Сідає на стілець, прикриваючи очі рукою, і гнівно кусає губи. Коли навіть секс перестає приносити бажане задоволення, агресія пробиває всі верхні межі графіків. Звичайно, її можна направити в роботу та розвиток компанії, що він, власне, і робить, проте такий варіант не може тривати вічно, коли ти більшість часу ходиш незадоволеним у певному дуже делікатному плані.

— На коліна.

Забирає руку з обличчя, показуючи свої палаючі карі очі, які, незважаючи на нестримний вогонь жаги, наповнені цілковитою байдужістю й порожнечею, заповненою барвами цього жеврива. Вуста розімкнені через важке дихання, на лобі можна помітити поодинокі краплі поту, що ховаються під чорними пасмами колись вкладеного волосся. Рука розв’язує й так послаблену краватку, жбурляючи її на стіл, а завдяки розстібнутим верхнім ґудзикам увага ще більше звертається на грудну клітку, що уривчасто здіймається.

Омега прикушує губу, розуміючи, що конкретно цій особі він готовий віддаватися без залишку й за першим покликом. До дідька гордість чи гідність — перед таким альфою бажання розвести ноги з’являється автоматично, самовпевнено не звітуючи перед мозком.

Опускається на коліна, тремтячою рукою торкаючись твердої плоті альфи, і тоне в холодному вогні очей, перш ніж охопить губами головку. Починає рухатись, закочує очі, допомагає собі рукою, знову відчуває мурахи, що йдуть вниз по спині внаслідок пломінкого збудження. Техьон заривається пальцями в чужі передні пасма, оголяючи чоло.

— Я маю намір сьогодні кінчити, — облизує губу, після прикушуючи. — Навіть якщо вузол заповнить твою глотку.

Юнак перед ним неймовірно вродливий: золоті локони, підфарбовані й, на жаль, уже трохи розтерті очі, припухлі від кусань червоні вуста. Його дихання збуджує, стогони розпалюють, крики змушують жадати більше, палкіше. І неймовірно шкода, що навіть від такої ходячої насолоди отримати оргазм — просто мука. Омега стогне, опускаючи руку до свого паху, і Техьон на це низько сміється, пускаючи імпульси збудження по тілу.

Чарівно.

— Який непристойний хлопчик, — посміхається, опираючи голову на руку. — Ти ж мить назад був задоволений.

Торкається тильною поверхнею лакованої туфлі чужого стегна, поволі підбираючись до всталого збудження. Черкає, проводить по довжині, від чого хлопець стогне з членом у роті, намагаючись узяти якомога глибше. Кім вплітає руку у волосся й натискає, змушуючи охопити весь. Проїжджається по стінці глотки та гарчить, згодом прикушуючи нижню губу в посмішці.

— Ось так, — шумно видихає, закидаючи голову назад. — Чудово…

 

— Сьогодні заплановано ще дві зустрічі, а також перевірка відділу розробки. До того ж, пане Кім, сьогодні корпоратив разом із піар-командою.

— Уже? Трясця, зовсім з голови вилетіло, — Техьон потирає перенісся, продовжуючи кроки.

Роботи багато, незадоволення все далі наростає, тому що одного оргазму було мало, так ще й треба з працівниками зустрітися… Дідько.

— Ми можемо відмін-

— Шеф сказав, що цю зустріч потрібно обов’язково відвідати, — рубить надії на початку секретар, заперечливо махаючи головою. — Просто дати їм у користування свою картку також не вийде.

— Ну то хай шеф сам і відвідує, — невдоволено шипить Кім, відправляючи руку знову в кишеню брюк.

— Це важливо для Вашої репутації серед колег, — виправдовується і намагається схилити до потрібного вибору, мимовільно згадуючи, як погрожував йому Кім-старший годиною раніше.

Техьон у відповідь цокає язиком, тільки пришвидшуючи ходьбу.

 

— За наш проєкт! — оп’янілі працівники вигукують тост надто голосно, злегка заважаючи іншим у ресторані, проте це настільки звичне явище, що ніхто й не заперечує.

Чокання чарок — досить приємний звук після завантаженого періоду праці над новим проєктом. На щастя, Кім має прекрасну команду, що викладається на повну, живучи бажанням робити все на одинадцять із десяти. З такою думкою він перехиляє чарку, давно залишивши спроби рахувати кількість тостів: у людей, які вперше за довгий час вирішили розважитись, їх може бути нескінченне число.

— Гарно постарались, директоре Кім! — підливає йому алкоголю одна зі співробітниць, чарівно закладаючи за вухо пасмо темного волосся. Ох, невже хтось досі надіється на просування кар’єрними сходами такими методами?

— Дякую, — м’яко посміхається, відчуваючи, як від одного лиш натяку на близькість у ньому знову розпалюється вогонь бажання. — У Вас прекрасні руки, панно Лі, буде гріхом відмовитися випити, коли вони наливають, — дивиться в очі, погляду не відводить, від цього щоки дівчини покриваються рум’янцем.

Тільки ось проблема: Кім збуджений тут і зараз, а вмовити брюнетку на секс чи хоча б мінет у туалеті ресторану, де зібралася вся команда буде… проблематично. Тому Техьон тихо вибачається, орудуючи тим, що йому стало «зле», і йде до туалету сам, аби вмитись. Може Бог поможе, як то кажуть.

Проте Бог не помагає, холодна вода також, тому Кім, уже доста сп’янілий, спирається на керамічний умивальник, шумно видихаючи. Облизує губи, дивлячись у відображення, і помічає, як пливе його погляд та червоніють від покусувань уста.

— Ненавиджу… — шипить, відчуваючи, як тіло піддається натиску збудження й поширює судинами жар, що змушує дихати частіше.

— Кого? — чується зі сторони входу, і Кім нервово повертає голову до джерела звуку.

— Тебе, — посміхається, починаючи пропалювати поглядом постать, що зайшла. — Ненавиджу тебе, Чон Чонгук.

— Е, та хіба так можна, — цокає язиком темноволосий, ховаючи руки в кишенях брюк. Не підходить, стоїть на місці та оцінює поглядом ситуацію. — Не пам’ятаю, що зробив щось таке, що могло б спричинити Вашу ненависть, директоре Кім.

— Сам факт твого народження мене дратує, — важко видихає той, повертаючись до нього лицем та впираючись попереком у стільницю.

— Як сумно, — напоказ робить обличчя сумним, хилячи голову вбік. — А Ви так мені подобаєтесь…

— Ох, та невже? — посміхається. — Я досі підозрюю тебе в шпіонажі та донесенні інформації чужій компанії.

— Невже я зробив надто мало для цієї компанії? Так і не заслужив Вашої довіри… Ми навіть однакові посади займаємо, тому що Ваш батько задоволений мною, а Ви далі ненавидите… — журливо дує губи, хоча в очах настільки відверто читається зухвалість, що Техьон стискає кулаки, аби не розмастити цю фальшивість по всьому обличчю.

— Як хочеш поваги — заслужи її, — зітхає, відпускаючи злість і потираючи перенісся. Ну ось, уже на людей зривається.

— І яким же способом? — гмикає Чонгук, скидаючи брову. — Як та панянка, що зваблювала тебе на очах у всіх? — штовхається язиком у щоку. — Я здивований, що вони в наш-то час надіються підвищити свою посаду в компанії такими способами.

Техьон усміхається — він подумав точно так само.

— Можеш спробувати, якщо хочеш, — пирхає, жартуючи, і знову повертається до умивальника, приводячи себе до тями крижаною водою. Завдяки порожнім розмовам та роздратованості збудження спало, чи потрібно за це подякувати Чону?

— Сам дозволив, — чується глузливе над вухом, і Техьон сахається, піднімаючи погляд на відображення в дзеркалі.

Ні. Дякувати тут явно немає за що.

Чонгук стоїть позаду нього, так само дивлячись у дзеркало, й очі його… Голодні. Горять бажанням отримати те, що хочуть, готові з’їсти кожного на своєму шляху. Цей погляд Кім прекрасно знає — він виглядає так само, коли збуджений до нестями, коли все, чого він бажає — це дістати розрядку. Він підвисає, оцінюючи ситуацію, але коли задом відчувається чужий пах, його наче водою обливають, змушуючи прийти до тями.

— Ей! Та що ти собі дозв-

Чонгукові пальці хапають за підборіддя, повертаючи вбік, й ось уже за мить на своїх губах відчувається натиск чужих, що зминають у поцілунку. Техьон мугикає, стискаючи пальці поверх чужої руки, іншою впирається в стіл. Його міцно притискають тілом ззаду, рука поверх живота також не дуже дає надії вирватись.

Звуки від губ бентежать, піднімають жар у тілі, що лиш хвилину назад спав, і Техьон несвідомо заплющує очі, хмурячи брови.

Серйозно?! Ще ерекції на альфу в його колекції збочень лиш не вистачало.

Концентрований аромат чорного чаю викликає мурашки по тілу, з’єднуючись із міцним дерев’яним від Техьона. Через суміш неможливо вловити весь спектр ароматів, лише головні ноти, що від викиду феромонів аж кружать голову. Омеги б від такої їх кількості вже б зійшли з розуму.

Чонгук кусає й так червоні губи, переводить руку з підборіддя не потилицю, намагається поглибити поцілунок. Від його гарчання в грудях щось здушується, важке дихання хмелить, змушуючи стискати пальці на чужій руці сильніше.

Брюнет відходить першим, залишаючи подих на техьонових губах. Задоволено облизується, пальцями перебираючи пасма на загривку, і втикається носом у скроню, затягуючись ароматом. Кім повільно розплющує очі, красномовно посміхаючись, і, повільно розвернувшись у чужих обіймах, стискає щелепи від злості, кулаком проїжджаючись по обличчю навпроти.

— Як посмів, — цідить, розслабляючи кисть.

Удар був потужний, хоча й незапланований, тому шкіра на кісточках постраждала. Чонгук відхитується назад, торкаючись щоки. Наступної миті на обличчі з’являється чимось схожа на божевільну усмішка, коли Чон піднімає погляд.

— Псих, — видихає Кім, тильною стороною долоні втираючи губи. Чорт, дихання взагалі не слухається. Навіть якщо дихати носом — однаково шумне.

— Якщо ти про те, що в мене встає на альфу, то я не один, м? — опускає погляд на складку брюк Техьона. — Ми обидва навіжені, не вважаєш?

— Не вважаю.

— Ти ж мені сам запропонував, — проводить великим пальцем по нижній губі, згадуючи смак. Щока палає від удару, у дзеркалі можна побачити, як почервоніла його вилиця.

— Та коли це я?!  — зітхає, прикриваючи очі рукою. — Ти точно скажений.

У тому, що він також десь загубив клепку — немає сумнівів. Збудитися від поцілунку з альфою! З Чон, хай йому грець, Чонгуком! А якби хтось зайшов? Кім кидає погляд на двері та бачить, як крізь ручки просунули якусь палицю, від швабри, певно. Ні, не зайшов би.

Закидає голову назад, відчуваючи, як та починає боліти. І гаразд, якби від алкоголю, було б не так сумно.

— Невже ти не хочеш навіть спробувати? — Чонгук робить крок ближче, вигинаючи брови. — Ти не відчуваєш?

— Не торкайся, — судомно видихає. — Хочеш знову дістати по пиці? — розплющує очі, посміхаючись. Навпроти завмирають, припиняючи кроки. — Давай, мій кулак готовий.

— Тобі подобається мій аромат, не заперечуй очевидне, — знизує плечима. — І твоєму другові я теж подобаюсь.

Кім опускає погляд на свій пах і роздратовано стискає губи.

— Я в такому стані, що й на їжака б встав, попустись, самцю, — пирхає, дивлячись у очі.

— Хіба я не краще їжака? — підходить ближче. Через те, що Кім майже сидить на стільниці, Чон здається вищим і наче нависає. — Давай же, один раз.

— Хочеш підставити мені зад? — здіймає брову Кім, глузуючи.

Чонгук мовчить, посміхаючись. Тому ж їжаку зрозуміло, що він не поступиться своєю гордістю, обслуговуючи альфу своїм задом. Якщо їх зрівняти, то тіло Чона більш дебеле, внаслідок вічного перебування в залах. Омегам такі подобаються, так. У їхній компанії є багато вродливих альф, Техьон у тому ж числі, однак через надто дружелюбний характер Чонгука та флірт, як спосіб комунікації, більшість обговорень під час обіду саме про нього.

— Рот, — відповідає Чон. — Підійде? — піднімає кутик губ.

— Не надто зверхньо ти дивишся, як для того, хто просить, аби його трахнули в рот? — ставить руку поверх чужих грудей, зупиняючи, аби втримати хоч якусь дистанцію.

— Аж ніяк, — посміхається, руками торкаючись талії.

Ковзає по вигинах донизу, водночас опускаючись на коліна, і повільно починає справлятися з пряжкою ременя. Взагалі, такий варіант розвитку подій неймовірно підходящий, тому що є шанс позбутися стояка тут і зараз, та ще й не від руки, а за допомогою губ конкурента по роботі, якого ненавидиш. Зранку все спихнути на алкоголь — на тому й рішили.

Хіба не чудесно?

Чонгук спускає штани до щиколоток, торкається члена кільцем із пальців і декілька раз проводить по довжині, пильно дивлячись. Техьон відчуває, як його дихання спирає, і лиш сильніше стискає край стільниці, розфокусованим поглядом спостерігаючи за руками.

— Невже всі омеги, стогони яких я чув із твого кабінету, були задоволені цим? — піднімає темні очі, глядячи на почервонілі щоки.

Кім відчуває, як по спині йдуть мурахи, і зітхає, посміхаючись, коли зачісує волосся пальцями назад. Чон, зухвало дивлячись прямо у вічі, треться щокою об його плоть, не кваплячись брати в рот. Техьон кусає губи, тому що його член здригається від такого видовища, Чонгук на це посміхається.

— Ніхто не жалівся, до твого відома, — шумно видихає.

— Радий, що я буду першим, — потішається, язиком проходячи по довжині.

Ковзає по вуздечці, охоплює губами головку. Опускає очі, аби зосередитись, і Кім полегшено видихає: від його голодного погляду все всередині перевертається.

Рот Чона, на жаль, не відрізняється від усіх інших, у котрих побував його член, і від цього стає паскудно, тому що вони будуть займатися цим невідь скільки, поки збудження Кіма спаде, та й не факт, що йому взагалі вдасться кінчити. Проте ласки його вмілі, це помітно. Навіть якщо Чон робить це вперше, то дуже впевнено, знаючи куди тиснути і який темп обрати, аби довести до екстазу. Цікаво глянути на його зарозумілість, коли цими пестощами він Кіма не доведе.

Очі заплющуються самовільно, так само як і корпус від розслаблення трохи спускається донизу. Задоволення солодко розтікається тілом, пестощі далі бентежать свідомість. Думка, що вони зараз таки на корпоративі і їхні знайомі можуть у будь-яку мить помітити зникнення, успішно тоне у в’язкому вирі насолоди, у яку Кіма занурюють з головою.

По хребту проходить легкий струм, викликаючи ледь помітне тремтіння тіла. З якихось глибоких безодень свідомості виникає бажання присунутися ближче, доторкнутися й дозволити більше, що лякає. Дихання завмирає, пальці стискають край стільниці, голова не може видати адекватне пояснення такій реакції.

Рука Чонгука погладжує виступ тазової кістки, торкається сідниці. Доторки невагомі, тому Кім на них просто забиває, шумно видихаючи через розімкнені вуста. Однак через мить поверх сфінктеру відчувається натиск, що змушує його розплющити очі.

Чонгук, мов цього й чекав, буравить його поглядом, випалює бажанням. Проникає всередину, поки в Кіма від шоку мову відібрало.

— Ти, трясця, що твориш? — гарчить, хапаючи Чона однією долонею за волосся, іншою — за руку, яка далі його розтягує. — Витягни.

Сталь у низькому голосі мало діє на зарозумілого покидька, як ласкаво його назвала тільки-но свідомість. Кім намагається зсунутись, однак вільна рука Чонгука притискає його до стільниці, не даючи рухатись, поки всередині його розтягують уже два пальці.

— Та щоб тебе! — озвіріло гарчить від злості Техьон, сильніше стискаючи чуже волосся й шарпаючи голову назад. Чонгук піддається, випускаючи член із рота, і не опускає погляду, даючи зрозуміти, що прохання його не виконає. Кіму в голову приходить думка вдарити, і він уже замахується, як тілом проходить млосна знемога, змушуючи обм’якнути. — Що ти… Ха-а…

Переривається на низький стогін, кусаючи губу, аби не так голосно. Чонгук поштовхами погладжує простату, нахабно закарбовуючи в пам’яті кожну емоцію, кожну зміну міміки обличчя. Техьон проклинає його, це помітно в погляді, однак водночас опускає руку, якою замахнувся, на стільницю, стискаючи край. Здається, сьогодні перемога не за ним.

— Виродок, — шепоче, стримуючи стогін. — Та щоб ти сказився…

— Уже, котику, — не втримується Чон. Продовжує ковзати рукою по довжині, заглядаючи в чуже обличчя. — Я вже давно, — доповнює, посміхаючись.

Техьон заплющив очі, судомно дихає через розімкнені вуста, поки Чон пришвидшує рухи. Було не боляче й рухи легкі. Схоже, Чон попередньо непомітно для нього змочив пальці. Тіло здається не своїм, слухняно іде за насолодою, якої вже так давно не відчував Кім. Хто ж знав, що для отримання екстазу, найвищого ступеня збудження, потрібно… зайняти нижню позицію. Сам того не розуміючи, Кім кінчає, і Чон слухняно все проковтує, після облизуючи напружений член. Обережно виймає пальці, дивлячись, як Кім опирається на стільницю, бо ноги не тримають, і приближується, пальцями піднімаючи чуже підборіддя.

Техьон розплющує очі, аби здогадуватися про розвиток ситуації, але навіть не може сфокусуватися на обличчі навпроти. Чи то, може, воно надто близько?..

— У тебе блудливі очі, — шепоче в губи Чонгук. Не цілує, лиш ковзає носом по чужому, по зарум’янілих від сорому чи то злості щоках і не може стримати тієї бурі, що вирує всередині.

— Прекрасний комплімент від розпутного альфи, — їдко відповідає Кім, посміхаючись. Знову заплющує очі, відчуваючи, як тіло повністю віддається солодкій млості.

Щось у цій ситуації його насторожує. Незрозумілий і абсолютно неадекватний потяг, ніби його чимось захмелили. Бісів Чон Чонгук. Залишається лише вірити, що у системі істинності світу стався збій, тому що інакше це пояснити абсолютно нереально.

Слух вловлює тільки гучне серцебиття та важкі видихи, повітря від яких стелиться по шкірі. Свідомість мутиться плавно й майже непомітно, проте швидко — й ось, як наслідок, Техьон повисає на чужих руках, посапуючи, зовсім вимикаючи напружені думки.

— Дуже… Надзвичайно блудливі, — затягується ароматом, зариваючись носом у волосся біля скронь.

Вимиває руки, натягає на Кіма штани, довго возиться з пряжкою ременя. Приводить його в більш-менш прийнятний вигляд, зручно перехоплюючи на руках, і, знявши палицю з ручок дверей, повертається до не розуміючих нічого колег, які від сп’яніння навіть не помітили їхньої відсутності. Один лише секретар директора виглядає стурбованим, будучи повністю тверезим.

— Директор Кім, здається, перепив, — прояснює ситуацію перед всіма, аби уникнути пліток. — Оскільки я теж сп’янілий, залишаю його на тебе, секретарю Кан.

— Так, звісно, директоре Чон, — той збентежено починає збирати речі. — Давайте я допоможу донести до маш-

— Я сам, — відмовляється, перебиваючи, Чонгук і, кинувши щось коротке на прощання, вибачається, що першим покидає їхні посиденьки.

***

Голова не болить — оце так щастя. Кім, відкинувшись на спинку крісла, постукує пальцями по столу, вкотре прокручуючи той день у голові. Настінний годинник монотонно відбиває секунди, сповіщення на ноутбуці періодично розбавляють його одноманітний звук. Техьон кусає губи, на яких за останні дні й живого місця не залишилося, а потім тяжко зітхає, накриваючи очі рукою.

— Прокляття…

Голова не болить, ні. Болить гордість. Славнозвісна альфова гордість, що так цінується в їхньому ієрархічному суспільстві, зараз тріщить по швах і ось-ось розійдеться.

Він не пам’ятає, коли останній раз так солодко спав. Саме солодко — не прокидаючись кожних дві-три години. До того ж збудження почало накривати рідше, хоча з ним однаково важко справитись.

І спихнути все, що сталося, на алкоголь теж не вдалося.

Чонгук відтоді не писав, не приходив, мовби повністю зник із його життя, загубившись у плутанині Всесвіту. Техьону б так… Бо єдина плутанина, яка йому зараз світить — то клубок власних емоцій, у яких і чорт ногу зламає, а також безладдя із документів, які треба переглянути.

— Дідько! — уже голосніше та з плескотом руки по підлокітнику. Може, піти і «зняти» собі якогось альфу? Омеги ж то вже не задовольняють.

— Директоре Кім? — чується стукіт у двері, згодом ті прочиняються, впускаючи секретаря. — Через десять хвилин уже почнеться зібрання, нам потрібно виходити.

Техьон не відповідає, просто з втомленим зітханням піднімається з крісла, прямуючи на вихід.

 

Ні, «зняти альфу» — не варіант. Кім потирає перенісся, слухаючи доповіді працівників. Ті від кожного зітхання марніють, приписуючи це на рахунок неідеальних проєктів, і лише швидше хочуть закінчити зібрання, аби, боронь боже, не потрапити під гарячу руку засмученого, а від того і злого, директора.

— Перепрошую за запізнення! — у зал вривається Чонгук, задиханий та пелехатий. Від бігу, очевидно. Сідає на своє місце, не помічаючи, що працівники дивляться на нього, як на спасіння, і жестом закликає продовжувати.

Знаєте чому «зняти альфу» — не варіант? Тому що, будучи п’ятнадцять хвилин у їхньому оточенні, Кім жодного разу не задумався про сексуальний підтекст. А варто було одному недоумку, який його шалено дратує, зайти до залу та почати пригладжувати скуйовджене волосся, водночас тяжко дихаючи, і Техьон знову згадав що таке «нестримне бажання».

— Що таке? — пошепки запитує Чонгук, перехопивши погляд.

Нав’язливі спогади про чужі пальці всередині й марні думки, як його зараз задовольнять тут, у цьому залі для конференцій, тануть у залишках відповідальності.

Техьон просто плавно переводить погляд на екран, тихо видихаючи. Чонгук знизує плечима, начебто не розуміючи, але задоволена посмішка після вказує на протилежне.

Зібрання закінчується швидше, ніж було заплановано, адже всі тут присутні починали задихатись у настрої Кіма. Ну, йому ж краще — можна швидше зайнятися… самодопомогою.

— Директоре Чон! — ніжний жіночий голос привертає увагу останнього. — Чи не хотіли б Ви допомогти мені з одним проєктом? — уже тихше, закладаючи пасмо за вухо.

Кім байдуже проходить повз, мимовільно вдихаючи гіркість чаю, яка псується ванільністю запаху омеги.

— Так, звичайно, — посміхається Чонгук, понижуючи голос і погляд приковуючи зовсім не до дівчини.

Гидко.

***

«Готель «Fortune». Сьогодні о десятій. Номер 736»

Кім лічені хвилини дивиться на повідомлення, що надіслав три години тому, і кляне виробників за те, що в додатку немає функції скасування повідомлень.

Може, то на краще?

— Прокляття, — бормоче собі під носа, відкидаючись на ліжко.

Очі заплющені, руки розкинуті, гордість розтоптана. Розтоптана ним же, який не може прийняти своє бажання до альфи, так ще й до того, хто дратував одним лише виглядом стільки років. Мабуть, недаремно кажуть, що від ненависті до кохання один крок: сильне почуття легше перекинути в настільки ж шалене, аніж вибудовувати спочатку. Хоча, певно, Кім вніс би свої корективи в настільки часто вживану фразу: від ненависті до пристрасті один крок.

Так звучить більш правдиво, ні?

Ну а що, власне, робити, коли вже другий тиждень Техьон ходить ще більше незадоволеним, ніж раніше? Скуштувавши раз, хочеться і вдруге, але ніхто, крім Чонгука, його не збуджує.

Кімнатою проходиться звук відчинення дверей, через секунду — уже грюкіт зворотного. Серце від цього починає битись сильніше, від солодкого очікування, чи що. Техьон піднімається на ліктях, дивлячись на постать, що зайшла, і нервово всміхається: таки з’явився.

У кімнаті висить тиша, яку жоден не хоче порушувати. Обидва випалюють один одного поглядом, обидва прекрасно знають для чого вони тут і обидва вже на межі.

— Я був у Шанхаї… — першим починає Чонгук, відкладаючи речі убік та повільно розв’язуючи краватку.

— Йой, та ти що, — підсувається на ліжку вище Кім, ласо розглядаючи тіло навпроти. Він знав, що Чон не в країні. І підсвідомо надіявся, що той просто не встигне прилетіти. Навіть якщо дуже б хотів. Але той встиг. І тепер виглядає максимально розлюченим. — Інколи треба вибирати чого ти хочеш більше.

Чонгук відкладає піджак убік, поглядом ковзаючи по оголеній нозі, що через рухи раніше не прикрита білою тканиною халата. Підходить ближче, зустрічаючись поглядами, і стискає кулаки, аби тримати себе в руках.

— Надіюсь, воно того варте, — їдко кидає, забираючись на ліжко. Звісно варте, він уже це знає, але посмакувати зміну емоцій, що виникла на збентеженому фразою обличчі — це обов’язково.

Нависає, погляд опускаючи на покусані губи і мимоволі прикушуючи свої.

— У душ не хочеш? — запитує Кім, повністю лягаючи на спину.

— Я вже був, — дивиться в очі.

— Добре, — гмикає. — Я б не витримав ванілі на тобі, — повільно видихає. — Це гидко.

Чонгук облизується, мовчки роблячи висновки, але не озвучуючи вголос. Техьон відчуває себе зараз максимально незручно, цей дискомфорт осідає шаром енергії на шкірі, що змушує Чона усміхнутися. Постійно серйозний та грізний директор Кім, що наганяє страху на працівників, зараз виглядає як типовий омега, котрий вперше ділить ліжко з альфою.

Як мило.

— Ти готувався? — тягне за кінець поясу, розв’язуючи халат. Тканина зісковзує в сторони.

— Мг, — зітхає, досі не вірячи, що він на таке іде.

Глушить гордість, аргументуючи тим, що йому і його тілу це необхідно. Конче необхідно, знаєте. Інакше ще кілька місяців — і він почне сумніватися у своєму адекватному сприйнятті реальності через недосип та збочене мислення.

— Розтягував себе? — невагомо торкається живота, опускаючись донизу, охоплюючи збуджений орган кільцем із пальців.

— Так, — майже непомітно прогинається в спині, бажаючи штовхнутися назустріч гарячій руці.

— Я все одно не можу пропустити таку гру, — посміхається, рукою зісковзуючи донизу. Носом веде по щоці, заривається кінчиком у волосся на скроні і низько шепоче: — Тому розсунь ноги ширше, любий.

Техьон кусає губу, шумно видихаючи носом, але слухається, згинаючи в колінах і розставляючи з боків від тіла зверху. Чонгук погладжує сфінктер, гаряче видихаючи над вухом повітря, що вже розриває зсередини, і легко проникає всередину завдяки змазці, що надлишком навіть стікає по сідницях.

— Гарна робота… — всміхається, хрипло посміюючись, а Техьон відчуває, як уже починає підгорати від чужої самовпевненості.

Знову. Знову це незрозуміле для нього відчуття, що піднімається під ребрами. Не бажання, і тим більше не кохання — воно не виникне за одну ніч, проведену у туалеті ресторану. Нав’язливі думки про ймовірність істинності йому не подобаються, тому глузд їх успішно глушить контраргументами, миттєво забуваючи.

Відчуття себе омегою йому не подобається точно так само, але його принаймні можна хоч трохи скорегувати:

— Міняємось, — твердо виговорює, упираючись рукою в грудну клітку. — Зараз же, — іскрить очима, дивлячись у чужі.

Чонгук вирівнюється, піднімаючи руки в примирливому жесті, і самостійно лягає на спину, прикушуючи губу в посмішці, коли Техьон, осідлавши його стегна, повільно проводить по лінії ґудзиків темної сорочки донизу, на пробу зминаючи пах. Розстібає, знову веде вже по голій шкірі, відчуваючи шалене серцебиття в чужих грудях.

Таке саме, як і в його.

— Ми божевільні… — шепоче, справляючись із пряжкою, потім знімаючи і штани. — Абсолютно точно поїхавші…  — прикушує губу, водячи чужим членом між власними сідницями. Відчуває, як навіть від настільки незначного в нього все всередині перевертається догори дриґом, палає, горить, і він… Він не може це контролювати.

— Зате весело як, ні? — відкидає голову на подушки, коли головка опиняється всередині. Гаряче. Пристрасно. Шалено. Чонгуку зводить щелепи від бажання. — Я так сильно тебе хотів, що знизу аж боліло… — зізнається, підмахуючи стегнами назустріч. Техьон тихо стогне. — Чудово, що наші інтереси збіглися.

Ляскіт стегон об сідниці проходиться по чутливому слуху і здіймає цілу веремію відчуттів, котру Техьон навіть не намагається зрозуміти: гибле діло.

— Дурник… — шепоче собі під ніс, впираючись руками в чужий торс для опори і звикаючи до розміру. — Надіюсь, що з компанії ти вилетиш якомога швидше.

Чонгук всміхається:

— Не швидше ніж з твоїх думок, любий.

Халат сповз із плечей, продовжуючи висіти на ліктях. Серце стукає навіжено, дихання спирає. Жар розповсюджується стрімко, з кожним поштовхом лиш наростаючи, накриваючи з головою, всередині якої суцільний блаженний туман.

Техьон приближується, аби поцілувати, і відчуває, як по тілу проходяться мурашки від чужого погляду. Знову це незрозуміле, від того й безглузде відчуття.

— Не дивись на мене так, ідіоте, — зітхає, накриваючи губами чужі.

— Як? — шепоче між поцілунками.

Техьон не відповідає. Він не в стані думати, а коли ти не в стані думати — потрібно мовчати. Урок, який потрібно вивчити всім. Тому зараз він щосили кусає губу, впираючись лобом у чужий і намагаючись розслабити пальці, котрі від постійних затискань подушки вже почали боліти. Чонгук вкотре потрапляє по чутливому, змушуючи стегна тремтіти; Кіму на мить навіть здається, що все його тіло зараз — оголений провід, і над ним, на жаль, панує не він.

Чужі гарячі руки стискають талію, податливо вгинаючись у м’якоть шкіри, під якою, по всіх цих судинних сплетеннях, розноситься аромат їх власника. Власника рук, власника аромату і, очевидно, Техьона, тому що він, незважаючи на те що альфа, здається — віддає себе в чужу владу, абсолютно гублячись у ситуації і своїх низьких стогонах, що рвуть горлянку. Хотілося, щоби їх було менше, не тільки заради збереження гордості — хоча якої вже, я вас прошу — а і для ясності звучань чужих — басовитих, оксамитових, на межі із диким гарчанням, котре Чон намагається стримати.

— Мені не подобається, коли мене ігнорують, — грайливий тон випарувався, зник, наче й не було ніколи, а натомість — наказовий, підкоряючий собі навіть без мітки.

Чонгук змінює позу, вкладає важко дихаючого Техьона на спину, закидаючи ноги, що торкаються щиколотками, собі на плече. Знову входить, одночасно з ляпасом заломлюючи брови, і судомно видихає, відчуваючи, наскільки ж йому спекотно. На чолі виступив піт, він майже відчуває, як крапля стікає по скроні вниз, дещо лоскочучи, однак всю свою увагу дарує міміці обличчя напроти, яке збуджує просто до незрівняння. До точки неповернення.

Тілом проходять розряди. Свідомість пливе, розчиняється в просторі, наче в тій чорній дірі із космосу, у яку Техьон ймовірніше всього зранку захоче провалитися від сорому. Очі заплющені, рука неритмічно стимулює член. Кім не бачить, він відчуває, як його випалюють, відчуває, як від загустіння ароматів йому стає зле. Зле й неймовірно добре водночас.

Солодка судома зводить низ живота, змушуючи вигнутися назустріч і низько простогнати від знемоги, що накриває з головою, через це навіть не відчуваючи, як все тіло починає нити від напруження м’язів.

Чон кусає губу і, на декілька секунд завмерши, поступово відновлює ліниві поштовхи, переводячи збите дихання.

— Ти мене дратуєш, — хрипко сміється, повільно й зі смаком входячи. Відчуває, як ковзає по стінках, прикриває очі, смакує розкриті ноти ароматів на язику й зовсім по-божевільному посміхається, коли до вух доноситься тихе:

— Чорт… — Техьон вдихає, накриваючи обличчя долонею. — Ти мене теж дратуєш, — шипить незадоволено, проте геть не голосно: у горлі пересохло.

Чонгук, кілька митей просидівши в тиші, розбавленій тяжким диханням, опускається, покриваючи поцілунками чужий живіт.

— А ще мене дратують ті омеги у твоєму кабінеті, — піднімається до ребер.

Техьон усміхається: його вони теж дратують. Точніше, факт того, що вони не можуть йому допомогти.

Легкі укуси змушують пройти холодок по шкірі, хоча всередині знову піднімається жар. Кім торкається рукою плечей, веде по рельєфах шкіри, заривається в темні пасма геть розпатланого волосся, поки чужі губи досліджують кожну його родинку на ключицях. М’які й ніжні. Настільки контрастують з тим, що відбувалося на цьому ліжку хвилинами тому. І взагалі, у такі інтимні моменти хіба не в коханні зізнаються? А тут одразу іншу сторону медалі показують.

Якийсь цей альфа нестабільний. Точно. Для стосунків категорично не рекомендуємо!

Від жартів на обличчі з’являється усмішка. Це привертає увагу Чонгука, який, піднявшись, опиняється обличчям до обличчя із задоволеним Техьоном.

— Техьоне, — торкається носом чужого, залишаючи подихи на шкірі щік. Реакція відсутня. — Директоре Кім.

— Слухаю, — відгукується на останнє звертання альфа, повільно розплющуючи повіки.

Темно-карі, неймовірно вабні, затягують у полон і не відпускають. Устелені серпанком млості, п’янким поглядом намагаються сфокусуватися на обличчі навпроти. Хміль у чистому вигляді — паморочать голову сильніше наркотиків.

— У тебе таки надзвичайно блудливі очі… — шепоче, не в змозі відірватися від споглядання темного обідка райдужки.

— Компліменти вже закінчилися? — тихо сміється Кім, на мить заплющуючи від усмішки очі. — Повторюєшся, любий, — різко змінюючись в емоціях, на противагу веселості вмикаючи серйозність. І ця його властивість — за бажанням змінювати емоції — Чонгуку до божевілля подобається і так само до несамовитості зносить дах.

— Знайди вже когось нормального, аби закохатися. Дратуєш мене, — тоне. О так, захлинається в бажанні, у неконтрольованій жазі, що відчувається електричними розрядами в кінчиках пальців.

— М-м, — тягне Техьон, кволо заперечуючи. — Не мій тип, — гмикає. — Я більше люблю нестабільних, — дивиться прямо у вічі, змушуючи  ще більше в’язнути в брунатному кольорі ірисів.

Солодко, так, і зовсім незвично для нього. Але ж правда, ні? Як не він, то його тіло точно щиро відгукується на нестабільність конкретного альфи, що зараз не може відірвати від нього погляду. Дивно, як Те не помічав цього раніше.

Перемогти можна і без бійки.

Торкається чужої шиї, усміхаючись на те, як Чонгук закушує від ревнощів, либонь, губу, гадаючи, яких таких нестабільних Техьон вже встиг позустрічати. Кім веде кінчиками пальців по напружених м’язах, торкається запашілих губ, змушуючи їх розімкнутись. Грається й доста забавляється. Адже ж бо неймовірно цікаво: спостерігати, буквально відчувати, як від твоїх рухів чуже серце починає битись удвічі швидше. І щось, життєвий досвід певно, Техьону на вухо нашіптує, що Чонгук давно вже горить не тільки плотськими бажаннями до нього.

Хто б міг подумати — вони ж обидва альфи. Істинність, що ледь чутно сприймається десь на рівні інстинктів та з’єднань тіла, Чонгук, певно, відчув ще набагато раніше Кіма.

— Не хочу переривати твої роздуми, — нетерпляче шепоче на вушко, — але з проблемою розібрався тільки ти, — обурюється Чон, зариваючись носом у пасма на скроні. — І цього разу я не дозволю цим блудливим очам так просто заснути… — кусає мочку, змушуючи у відповідь тихо, але судорожно видихнути.